Рішення № 87120340, 15.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року Справа № 160/11209/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боженко Н.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

11 листопада 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 294592-5550-0403 від 11.06.2019 р.;

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 30.07.2019 р. засобами поштового зв`язку отримано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області № 294592-5550-0403 від 11.06.2019 р., яким була нарахована сума орендної плати з фізичних осіб за 20198 рік у розмірі 31 432, 92 грн. Позивач не погоджується з винесеним податковим повідомленням - рішенням, вважає його безпідставними та такими, що не відповідає дійсним обставинам справи та суперечить нормам чинного законодавства, отже підлягає скасуванню. Вказує, що в укладеному між позивачем та Дніпродзержинською міською радою договорі оренди землі від 24.11.2004 р., строк дії договору згідно п. 2.1. закінчився 23.09.2014 р., та будь-які інші додаткові угоди щодо продовження договору не укладались. При цьому, факт, що договір оренди припинив свою дію, ГУ ДФС у Дніпропетровській області відомо з рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 0440/5362/18, яке вступило в законну силу. Підставою для нарахування орендної плати за використання земельної ділянки може служити лише чинний договір оренди, тому у відповідача не було підстав для нарахування відповідного платежу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/11209/19. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

09 грудня 2019 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог позивача, оскільки вважає їх безпідставними з наступних підстав. Позивач перебуває на обліку в Кам"янській ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області. Вказує, що 22.11.2004 року на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 23.09.2004 № 421-16/ХХIV, позивачем укладено договір оренди земельної ділянки з Дніпродзержинською міською радою, який було зареєстровано за № 01860 від 24.11.2004 року. Відповідач звертає увагу суду, що органом місцевого самоврядування (Дніпродзержинською міською радою) в порядку, визначеному ст. 288 ПК України не надавалась інформація про розірвання договору. А також відповідач звертає увагу суду на те, що згідно інформації отриманої з листа Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно міської ради від 03.07.2018 №С-426,425, в якому зазначено, що земельна ділянка не була повернута позивачем у розпорядження міської ради. В листі зазначено, що використання земельної ділянки не припинилось. Таким чином, ГУ ДФС у Дніпропетровській області під час винесення податкового повідомлення - рішення діяло у спосіб та в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

22 листопада 2004 року між Дніпродзержинською міською радою та гр. ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 23.09.2004 року №421-16/XXIV, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0643 га для розміщення комбінату побутового обслуговування та проведено державну реєстрацію договору за №01860 від 24.11.2004 року. Строк дії договору до 23.09.2014 року. Земельна ділянка передана позивачу, згідно з Актом прийому-передачі земельної ділянки від 25 листопада 2004 року.

Так, за результатами розгляду листів ОСОБА_1 від 20.06.2018 року, департаментом комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно міської ради було надано відповідь від 03.07.2018 № С-426, 425, де повідомлено, що у переліку земельних ділянок, наданих в користування на умовах оренди, за ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0643 га для розміщення комбінату побутового обслуговування (договір оренди земельної ділянки № 01860 від 24.11.2004). Підставою для надання земельної ділянки в оренду послугувало рішення Кам`янської міської ради від 23.09.2004 № 421-16/ХХІV, в якому зазначений строк землекористування 10 років. Зазначений договір укладений у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких зберігається у орендаря. В кожному з примірників однаково прописані всі істотні умови надання земельної ділянки в користування (строк дії договору, умови повернення земельної ділянки тощо). Рішенням Баглійського районного суду м. Кам`янське Дніпропетровської області від 15.09.2014 справа № 207/1501/14 (2/207/955/14) було внесено зміни до договору оренди земельної ділянки № 01860 від 24.11.2004 стосовно нормативної грошової оцінки та орендної плати. Тобто, орендар повинен був за користування земельною ділянкою сплачувати орендну плату, зазначену в рішенні суду. Рішенням Кам`янської міської ради від 31.03.2014 № 1031-48/VІ ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

В листі зазначено, що земельна ділянка ОСОБА_1 не повернуто, а також відсутність відомостей щодо проведення реєстрації права користування земельною ділянкою.

11 червня 2019 року було винесено податкове повідомлення - рішення № 294452-5550-0403, яким ОСОБА_1 було нараховано суму орендної плати з фізичних осіб на загальну суму 31 432, 92 грн., за 2019 рік.

Державна податкова служба України за результатами розгляду скарги фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 надала рішення про результати розгляду скарги, оформлене листом від 30.09.2019 № 1С/99-00-08-05-04-14, яким залишено без змін податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 11.06.2019 № 294592-5550-0403 про визначення суми грошового зобов`язання з орендної плати за землю з фізичних осіб, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.

Так, у відповідності до приписів статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За визначенням підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

В свою чергу згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

При цьому землекористувачами у розумінні підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визнаються юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Орендною ж платою за земельні ділянки державної і комунальної власності (відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України) є обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Наведені законодавчі приписи кореспондуються з положеннями статті 96 ЗК України, пунктом "в" частини першої якої визначено обов`язок землекористувачів своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, в якій би формі не справлялась плата за землю (чи то у вигляді земельного податку, чи то у вигляді орендної плати), у відповідності до положень Податкового кодексу України вона є загальнодержавним податком.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Абзацом першим пункту 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою й такі приписи перекликаються з положеннями статті 125 ЗК України, яка встановлює, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (абзац перший пункту 288.1, пункти 288.2-288.4 статті 288 ПК України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція розглядуваної норми чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).

Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає, аби річний платіж орендної плати за земельну ділянку був не менше за розмір земельного податку.

Таким чином, норми Податкового кодексу України застосовують поняття річна сума платежу. Дане поняття вже не є безпосередньо прив`язаним до змісту договору і не є тотожнім поняттю "орендна плата". При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Своєю чергою за приписами частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною дев`ятою цієї ж статті ЗК України визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Таким актом законодавства є Закон України від 06.10.1998 №161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон №161-XIV, тут і далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зокрема згідно з статтею 13 вказаного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Питання стосовно припинення договору оренди землі і наслідків припинення або розірвання такого договору унормовані статтями 31 та 34 Закону №161-XIV, за змістом яких договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

В той же час за правилами частин першої, другої статті 33 Закону №161-XIV по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Разом з тим частина шоста вказаної статті Закону №161-XIV визначає, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Питання переходу прав на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статями 120 ЗК та 377 Цивільного кодексу України (ЦК), нормами яких встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

У розумінні вищенаведених правових норм платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Аналіз положень зазначених норм податкового законодавства свідчить про те, що землекористувач у разі отримання в оренду земельної ділянки (у межах населених пунктів) має сплачувати орендну плату за неї, яка обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки, який, у свою чергу, є підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, в розмірі та на умовах, визначених таким договором. При цьому умови щодо обов`язкової державної реєстрації такого договору оренди ПК України не передбачено.

В матеріалах справи наявна Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно з якої видно, що позивач є власником будівлі, комбінату побутового обслуговування і магазину продовольчих та непродовольчих товарів, об`єкту нежитлової нерухомості, загальна площа 1361,1 кв.м, за адресою: Дніпропетровська області, м.Кам"янське, вулиця Миру, буд. 19, з 2001 року та станом на 2019 рік.

22 листопада 2004 року між Дніпродзержинською міською радою та гр. ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 23.09.2004 року №421-16/XXIV, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0643 га для розміщення комбінату побутового обслуговування та проведено державну реєстрацію договору за №01860 від 24.11.2004 року. Строк дії договору до 23.09.2014 року. Земельна ділянка передана позивачу, згідно з Актом прийому-передачі земельної ділянки від 25 листопада 2004 року.

Доказів повернення земельної ділянки власнику, доказів переходу права власності на нежитлове приміщення іншій особі матеріали справи не містять.

За таких обставин, відповідачем правомірно винесене податкове повідомлення-рішення № 294592-5550-0403 від 11.06.2019 р. про сплату ОСОБА_1 орендної плати з фізичних осіб за 2019 рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в замовленні позову слід відмовити.

Згідно положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко