Рішення № 87107834, 23.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2020 року м. Київ № 826/14071/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) у листопаді 2017 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві (ГУ НП у м. Києві), в якому просить:

- визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ НП у м. Києві №58о/с від 28.01.2016 про звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» полковника поліції Бурденюка В.М., начальника Голосіївського управління поліції;

- зобов`язати ГУ НП у м. Києві поновити полковника поліції ОСОБА_1 на посаді начальника Голосіївського управління поліції з 29.01.2016, зі сплатою грошових коштів за час вимушеного прогулу з 29.01.2016.

Заявлені вимоги обґрунтував тим, що бажання працівника звільнитися за власною ініціативою повинно бути усвідомленим, свідчити про добровільне волевиявлення. Таке звільнення не може бути результатом впливу зі сторони власника чи уповноваженим ним органом. Якщо працівник подав заяву в зв`язку з погрозами зі сторони власника чи уповноваженого органу, то суд повинен визнати таке звільнення незаконним.

В контексті наведеної позиції позивач послався на те, що за висновками службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни начальником Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві полковником поліції ОСОБА_1 (позивачем у справі), ініційовано звільнення позивача зі служби. Звільнення зі служби є найтяжчим дисциплінарним стягненням, яке може бути застосовано до працівника поліції. Діяння керівників управління поліції у вигляді ініціювання перед головою Національної поліції про звільнення стало вимушенням позивача написати рапорт про звільнення, оскільки відповідне клопотання могло бути задоволене і позивача звільнили б з органів поліції за порушення дисципліни. Тобто позивача було б звільнено з органів поліції за вчинення дисциплінарного проступку, а саме за порушення кримінального провадження, яке згодом було закрито за відсутності події злочину.

Поряд із цим, в позові зазначено, що у позивача були відсутні поважні причини для звільнення за власним бажанням та поважні причини, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2017 у справі відкрито провадження і її призначено до розгляду.

15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.

Ув`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2018 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду, однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2018 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.10.2018 справу прийнято до провадження і призначено судове засідання.

В засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та надані у справу докази.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, вказуючи на його безпідставність. Наголосила, що особа має право на звільнення зі служби в поліції за власним бажанням і таке право забезпечується обов`язком ГУ НП у м. Києві її звільнити. В разі коли особа дає рапорт про звільнення за власним бажанням інших дій крім видання наказу про її звільнення не може бути вчинено. Відтак, при звільненні позивача ГУ НП у м. Києві діяло в межах наданих повноважень, справедливо та обґрунтовано. Про таке свідчить і те, що ОСОБА_1 отримав вихідні кошти в повній мірі, зауважень до розрахунку не мав, оформив відповідну пенсію та на роботу не зявлявся.

Зважаючи на неявку учасників справи в судове засідання, на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд на підставі частини третьої статті 194 КАС України ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Так, дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

Заступником Голови - начальником Головного управління полковником міліції А.Є. Крищенком винесено наказ №21 від 18.01.2016 про призначення та проведення службового розслідування в зв`язку з тим, що 14.12.2015 військовою прокуратурою Центрального регіону України за матеріалами ГУБКОЗ СБ України розпочато досудове розслідування кримінального провадження №420151103300000101 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 14 та частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, за фактом одержання неправомірної винагороди службовими особами Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві від директорів ринку «Деміївський» міста Києва і однією із станцій технічного обслуговування, розташованої на території Голосіївського району міста Києва.

Перевірку призначено відповідно до статей 14, 17 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справи України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006.

У висновку службового розслідування, серед іншого, вказано, що у ході розслідування відповідного кримінального провадження встановлено, що у грудні 2015 року начальник Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві полковник поліції Бурденюк В.М. через виконуючого обов`язки начальника сектору майора поліції Ткачука Юрія Олексійовича організував протиправну діяльність, направлену на вимагання і періодичне одержання від керівників суб`єктів господарської діяльності - Деміївського ринку міста Києва і однієї з станцій технічного обслуговування, розташованої на території Голосіївського району міста Києва, неправомірної винагороди за не проведення посадовими особами Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві періодичних перевірок у вищевказаних суб`єктів господарювання.

В ході проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій по даному кримінальному провадженню працівниками прокуратури за участю працівників ГУБКОЗ СБ України встановлено що 25.11.2015 близько 12:57, згідно попередньої домовленості, ОСОБА_2 прибув до приміщення службового кабінету ОСОБА_1 . У ході розмови, яка відбувалась у приміщенні службового кабінету останнього, ОСОБА_1 пред`явив вимогу ОСОБА_3 щодо систематичного надання йому неправомірної вигоди за невтручання у підприємницьку діяльність ринку «Деміївський» у місті Києві, розташованого за адресою: м. Київ, вул . Ізюмська, 1, та забезпечення діяльності службових осіб ринку, на що останній погодився. Після цього ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обговорили умови та порядок передачі неправомірної винагороди.

Пізніше, 14.12.2015 близько 12:00 в ході телефонної розмови ОСОБА_2 та ОСОБА_1 останній повідомив ОСОБА_2 , що раніше обумовлену неправомірну вигоду забере ОСОБА_4 та обумовив порядок її передачі.

14.12.2015 близько 16:00 ОСОБА_4 прибув до приміщення адміністрації продовольчого ринку «Деміївський», де отримав неправомірну вигоду у вигляді приблизно 50000 гривень за невтручання у підприємницьку діяльність продовольчого ринку «Деміївськиій» та забезпечення діяльності службових осіб ринку. Того ж дня близько 18:00 ОСОБА_4 прибув до приміщення Голосіївського управління поліції, де передав отримані від ОСОБА_2 грошові кошти ОСОБА_1 , які в подальшому розділили між собою.

Таким чином, у ході проведення службового розслідування встановлено, що подія, пов`язана з отриманням неправомірної вимоги стала можливою внаслідок низьких морально-психологічних якостей ОСОБА_1 , нехтування ним інтересами служби та підтримування неслужбових відносин з громадянином ОСОБА_2 , що призвели до відкриття кримінального провадження, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та подальшого його затримання.

У резолютивній частині висновку зазначено, що за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у нехтуванні інтересам служби, порушенні вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006 начальник Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві полковник поліції ОСОБА_1 підлягає притягненню до суворої дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції, однак враховуючи те, що останній був призначений на посаду Головою Національної поліції України, порушити клопотання перед Головою Національної поліції України про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби.

Матеріали службового розслідування направлено до прокуратури міста Києва для приєднання до кримінального провадження №420151103300000101 та надання правової оцінки діям працівників поліції.

Копію висновку службового розслідування приєднано до особової справи ОСОБА_1 , а також направлено до ДКЗ НП України про що свідчить копія супровідного листа від 22.01.2016 №349/125/01/26-2016.

Як зазначає позивач у позовній заяві, дії керівників управління поліції у вигляді ініціювання перед головою національної поліції його звільнення, змусили позивача написати рапорт про звільнення, оскільки відповідне клопотання могло бути задоволене і позивача звільнили б з органів поліції за порушення дисципліни.

Наказом ГУ НП у м. Києві від 28.01.2016 №58 о/с, ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», на підставі поданого ним рапорту від 27.01.2016.

Копію даного наказу про звільнення надано відповідачем, як додаток листа від 10.07.2017 №86-аз/125/26/10-2017 на адвокатський запит Голови адвокатського об`єднання «Центр Адвокатських послуг» Танчук М.А. Листом також проінформовано, що надати копію рапорту про звільнення ОСОБА_1 не є можливим, оскільки він відсутній в матеріалах особової справи, за фактом чого призначено службову перевірку, за результатами якої складено висновок (Т-2 а.с. 13-15).

З висновку вбачається, що документи не знайдено і вказано про необхідність залучення до особової справи ОСОБА_1 відповідних документів, у разі виявлення їх місцезнаходження, в найкоротші терміни.

Окрім того, 25.10.2017 складено висновок службового розслідування за фактом виявлення відсутності службової документації в матеріалах особової справи колишнього начальника Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві полковника поліції ОСОБА_1 .

З висновку вбачається, що у ході службового розслідування встановлено, що лейтенант поліції ОСОБА_5 та лейтенант поліції ОСОБА_6 після звільнення ОСОБА_1 , підстави звільнення та трудову книжку, або документ, який би свідчив про її отримання, до його особової справи не долучили, чим порушили вимоги пункту 1 розділу четвертого Порядку формування та ведення особових справ поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №377-2016.

Окрім того, під час проведення службового розслідування встановлено, що за результатами проведеного досудового розслідування 29.12.2016 Прокуратурою міста Києва прийнято рішення про закриття кримінального провадження порушеного відносно ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.

В матеріалах справи міститься копія постанови Прокуратури міста Києва від 29.12.2016 про закриття кримінального провадження в зв`язку з відсутністю в діяннях складу кримінальних правопорушень.

У позовній заяві позивач зазначає, що рапорт про звільнення написав, оскільки його могло б бути звільнено з органів поліції за вчинення дисциплінарного проступку, а саме за порушення кримінального провадження, яке згодом було закрито за відсутності події злочину.

На підтвердження своєї позиції позивачем надано Висновок фахівця №9387 за результатами психологічного дослідження складений 10.10.2019.

З висновку вбачається, що 17.09.2019 до ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» звернувся ОСОБА_1 із заявою про проведення психологічного дослідження та надання висновку фахівця.

Із заявою надано копію адміністративного позову від 01.10.2017 про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії; копії матеріалів з особової справи ОСОБА_1 ; копії матеріалів кримінального провадження №42015110330000101 від 14.12.2015.

На дослідження поставлено питання:

- Чи було безпідставне порушення кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 та пов`язані з цим події (обшук, пред`явлення підозри, перебування у СІЗО, службове розслідування щодо порушення службової дисципліни, клопотання керівництва на звільнення зі служби в поліції, тощо) психотравмуючими обставинами для нього?;

- Чи утворили вказані обставини (безпідставне порушення кримінального провадження та пов`язані з цим події - обшук, пред`явлення підозри, перебування у СІЗО, службове розслідування щодо порушення службової дисципліни, клопотання керівництва на звільнення зі служби в поліції, тощо) умови, що вплинули на рішення ОСОБА_1 написати рапорт про звільнення зі служби в поліції? Чи вбачається у написанні ОСОБА_1 рапорту про звільнення зі служби в поліції психологічний тиск вказаних обставин?.

У висновках зазначено, що:

1) Безпідставне порушення кримінального провадження стосовні ОСОБА_1 та пов`язані з цим події (обшук, пред`явлення підозра, перебування у СІЗО, службове розслідування щодо порушення службової дисципліни, клопотання керівництва на звільнення зі служби в поліції, тощо) є психотравмуючими обставинами для нього.;

2) Вказані обставини (безпідставне порушення кримінального провадження та пов`язані з цим події - обшук, пред`явлення підозри, перебування у СІЗО, службове розслідування щодо порушення службової дисципліни, клопотання керівництва на звільнення зі служби в поліції, тощо) утворили умови, що вплинули на рішення ОСОБА_1 написати рапорт про звільнення зі служби в поліції.

У написанні ОСОБА_1 рапорту про звільнення зі служби в поліції вбачається психологічний вплив вказаних обставин, тобто тиск безпідставного стресогенного пресингу.

Долучаючи наведений висновок фахівця до матеріалів справи, представник позивача зазначає, що відповідно до коментаря статті 38 Кодексу законів про працю України (КЗпП України), бажання працівника звільнитися за власною ініціативою свідчить про добровільне волевиявлення, тобто воно повинно бути усвідомленим, а не результатом впливу зі сторони власника чи уповноваженого ним органу. Якщо працівник подав заяву в зв`язку з погрозами зі сторони власника чи уповноваженого органу, то суд повинен визнати таке звільнення незаконним.

Надавши оцінку спірним правовідносинам, поясненням учасників судового процесу, а також доказам в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд при вирішенні заявлених вимог по суті, виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тут суд звертає увагу на те, що судовий захист здійснюється від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У частині другій статті 2 КАС України наведено критерії, перевіряючи які, суд надає оцінку правомірності чи протиправності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Позивач вважає неправомірним та таким, що підлягає скасуванню наказ ГУ НП у м. Києві про його звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

При цьому, протиправність наказу позивач вбачає у тому, що рапорт на звільнення написав під тиском обставин, що, на його думку, свідчить про те, що написання такого рапорту є результатом впливу зі сторони власника чи уповноваженого ним органу, зокрема погроз.

Обставиною, що оцінюється позивачем як тиск та погроза є направлення висновку службового розслідування за фактом порушення позивачем службової дисципліни до ДКЗ НП України про що свідчить копія супровідного листа від 22.01.2016 №349/125/01/26-2016 та порушення клопотання перед Головою Національної поліції України про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби.

Однак, наведені доводи позивача судом оцінюються критично з огляду на те, що суб`єктивне сприйняття особою певних обставин, що вплинуло на прийняття певного рішення (в даному випадку звільнення) не є тотожним тиску чи погрозам з боку власника чи уповноваженого ним органу.

У висновку фахівця складеного за результатами психологічного дослідження також вказано про написання ОСОБА_1 рапорту про звільнення зі служби в поліції під тиском безпідставного стресогенного пресингу обставин. Відсутнє посилання на тиск з боку керівництва або інших осіб та примушування до звільнення.

Поряд із цим, частиною другою статті 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вбачається з висновку фахівця, сформовані та поставлені на вирішення фахівця питання містять висновок про безпідставне порушення кримінального провадження, як психотравмуючий фактор. З урахуванням такого формулювання фахівцем надано висновок.

Водночас, ні фахівець, ні експерт не повноважні вирішувати питання правового та процесуального характеру. Внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та подальше досудове розслідування кримінального провадження є процесуальними діями, вчиненими відповідно до кримінального процесуального кодексу України. Закінчення такого розслідування закриттям провадження не вказує на безпідставність його ведення. Оцінка правомірності чи протиправності відповідних дій надається виключно слідчими суддями. Також процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснюють органи прокуратури.

Відтак, висновок фахівця, як доказ, не відповідає критерію допустимості.

Більш того, в даному випадку дослідження проводилось за ініціативи позивача у справі, без винесення відповідної ухвали суду та попередження особи, що проводить дослідження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Відповідно, хоча висновок фахівця за своєю суттю є висновком спеціаліста, однак не можна оцінювати його, як експертний висновок.

При цьому, досудове розслідування кримінального провадження розпочато не відповідачем у справі, а військовою прокуратурою Центрального регіону України за матеріалами ГУБКОЗ СБ України.

Повідомлення про підозру не є обвинувальним вироком, а відтак на етапі повідомлення про підозру особа вважається невинуватою.

В силу положень статті 17 Кримінального процесуального кодексу України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом; поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Службове розслідування фактично було призначено саме з підстав розпочатого досудового розслідування і не завершилось притягненням позивача до дисциплінарної відповідальності. Його результати зводились лише до порушення перед Головою Національної поліції України клопотання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення зі служби, що жодним чином не є свідченням того, що такий вид дисциплінарного стягнення було б застосовано фактично, і до винесення обвинувального вироку.

Передчасне притягнення до дисциплінарної відповідальності, тобто до винесення вироку, за результатами закінчення судового слідства в рамках відповідної справи, як і своєчасне, але з подальшим скасуванням відповідного вироку могло б бути оскаржене позивачем з відповідних підстав, і такий спосіб захисту прав відповідав би фактичним обставинам.

Натомість позивач прийняв рішення про написання рапорту про звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», що повністю відповідало його волі. Події та умови, які вплинули на прийняття відповідного рішення не змінюють тієї обставини, що прийняте рішення відповідає волі особи і є усвідомленим, на відміну від рішення прийнятого внаслідок погроз. Жодного тиску чи примусу з боку керівництва судом не встановлено.

Відтак, оскаржуваний наказ прийнято за результатом розгляду відповідного рапорту, що повністю відповідає положенням законодавства.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Частина норми, де вказано про випадки коли звільнення з роботи за власним бажанням зумовлено неможливістю продовжувати роботу пов`язана лише з тим, що у такому випадку власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник, а не у двотижневий, як визначено у першому реченні статті 38 КЗпП України.

Норма статті 38 КЗпП України встановлює по-перше беззаперечне право працівника розірвати трудовий договір, а по-друге строки, дотримання яких для працівника є умовою реалізації відповідного права. Строки, у які роботодавець має можливість знайти особу, яка замінить працівника, який звільняється.

Жодних обов`язків щодо перевірки наявності поважних причин для звільнення з боку власника або уповноваженого ним органу норма не передбачає.

В свою чергу, відповідно до частини першої статті 39 КЗпП України, строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

З наведеної норми вбачається, що за власним бажанням може бути розірвано і строковий трудовий договір.

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 зазначено, що у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Також зазначено, що відповідно до статті 39 КЗпП України працівник вправі вимагати розірвання строкового трудового договору при наявності для цього поважних причин (частина перша статті 38 КЗпП України).

Тут слід зазначити, що подача заяви про звільнення (частина перша статті 38 КЗпП України) передбачена статтею 39 КЗпП України, як окрема підстава.

Стосовно посилання позивача на положення пунктів 8 та 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 ( Положення №114), суд зазначає наступне.

З 07.11.2015 набув чинності Закон України «Про Національну поліцію».

Частиною першою статті 3 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Водночас, 28.12.2015 набув чинності Закон України від 23.12.2015 №901-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію»».

В силу пункту 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» даного Закону, до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».

В свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно положень статті 77 Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням. Будь-яких додаткових умов для можливості звільнення за власним бажанням Закон не передбачає.

Відтак, суд не вбачає підстав для визнання неправомірним та скасування оскаржуваного наказу та відповідно і для зобов`язання ГУ НП у м. Києві поновити полковника поліції ОСОБА_1 на посаді начальника Голосіївського управління поліції з 29.01.2016, зі сплатою грошових коштів за час вимушеного прогулу з 29.01.2016.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини п`ятої статті 139 КАС України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Доказів понесення відповідачем витрат суду не надано.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язати вчинити дії, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Національної поліції у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Володимирська, будинок 15, місто Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 40108583).

Суддя О.М. Чудак