Рішення № 87103875, 23.01.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

23 січня 2020 р. № 520/13624/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не виплати пенсії з березня 2015 року та довічно зі сплатою усією заборгованості та компенсації частини пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії з березня 2015 р. та довічно зі сплатою усією заборгованості, нарахувати і сплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно за період з березня 2015 року по день поновлення пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 .

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення пенсії за один місяць.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення згідно ст. 382 КАСУ.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що прибув до Харківської області з м. Луганськ Луганської області у зв`язку з проведенням бойових дій, де був взятий на облік в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як внутрішньо переміщена особа. З 01.03.2015 року позивачу було припинено виплату пенсії. Станом на день подання позовної заяви пенсію не сплачено.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області направив до суду відзив, в якому проти задоволення позову заперечував з підстав того, що пенсія сплачувалася до лютого 2016 року. 3 березня 2016 року виплату пенсії призупинено до з`ясування. Позивач за поновленням виплати не звертався.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

З довідки Управлінні праці та соціального захисту населення від 19.05.2015 року № 6329006017 вбачається, що позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа.

Стосовно дії довідки позивача суд зазначає наступне.

18 березня 2015 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 79 (далі - постанова № 79), якою, зокрема, внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» (далі - Постанова № 509) щодо вимог до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Так, змінами до постанови № 509 визначено, що під час видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції (далі - довідка) посадова особа уповноваженого органу інформує особу, яка переміщується, про обов`язок повідомити протягом 10 днів відповідному територіальному підрозділу ДМС про фактичне місце проживання, а також про зміну фактичного місця проживання або повернення до покинутого місця проживання.

Територіальний підрозділ ДМС у триденний строк після повідомлення особою, яка переміщується, про фактичне місце проживання проводить перевірку наведених у довідці відповідних відомостей, проставляє у разі підтвердження таких відомостей на зворотному боці довідки відмітку про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, та щодня подає в електронній формі уповноваженому органові відповідну інформацію. Довідка не є дійсною без проставлення на її зворотному боці зазначеної відмітки.

Враховуючи вищевикладене, довідка, яка була видана після 18.03.2015 року не є дійсною без проставлення на її зворотному боці відмітки про реєстрацію місця проживання особи у відповідності до Постанови №509.

Як вбачається з матеріалів справи на довідці позивача наявний штамп підрозділу ДМС про реєстрацію фактичного місця проживання позивача.

Після 18.05.2015 року довідка є дійсною за умови проставлення на її зворотному боці відмітки про реєстрацію місця проживання особи у відповідності до Постанови №79.

До вступу в дію постанови КМУ від 26.08.2015 №636, довідки видавалися із зазначенням строку дії - 2054 рік. Окрім того, ніякими нормативними актами не передбачався обов`язок заміни раніше виданих довідок.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 №636 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (09.09.2015 вступила в дію) внесені зміни щодо заміни слів «осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» на слова «внутрішньо переміщені особи» (далі-ВПО) та щодо встановлення строку дії довідки - шість місяців з дати її видачі. Також внесені зміни щодо можливості подовження строку дії довідки на наступні шість місяців, для чого внутрішньо переміщена особа мала звернутися за фактичним місцем проживання до уповноваженого органу.

Враховуючи вищевикладене, термін дії довідки, яка була видана після 09.09.2015 становить шість місяців з дати її видачі; довідка є дійсною за умови проставлення ДМС відмітки про реєстрацію місця проживання особи. Термін дії довідки, що видана після 18.05.2015 року є дійсною за умови проставлення на її зворотному боці відмітки про реєстрацію місця проживання особи у відповідності до Постанови №79 без обмеженням шестимісячним строком.

Відтак, з урахуванням того, що нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, до дії довідки позивача з урахуванням наявності штампу органу ДМС шестимісячний строк не застосовується.

Довідки, що були видані внутрішньо переміщеним особам до 13 січня 2016 року, і які були дійсними на момент набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», є чинними та діють безстроково, крім довідок, дію яких було скасовано з підстав передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон), а також довідок, в яких адресою місця проживання ВПО вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою ВПО фактично не проживає.

Доказів скасування довідки позивача матеріали справи не містять, відповідачем таких доказів до суду не надано. Інших доказів нечинності довідки до суду також не надходило.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу з 01.03.2016 було призупинено виплату пенсії.

З доданих відповідачем до матеріалів справи доказів судом встановлено, що позивачу припинено виплати пенсії з 01.08.2014 року.

Як вбачається зі скріншоту з бази даних Пенсійного Фонду за особовим рахунком позивача з виплату пенсії відновлено та у січні 2016 року сплачено позивачу 21234,02 грн. заборгованості.

Суми заборгованості нараховано до сплати в листопаді 2015 року разом з сумою пенсії за відповідний місяць, проте не було отримано позивачем у листопаді та у грудні,в зв`язку з чим заборгованість перейшла на січень 2016 року та збільшена на суму місячних виплат за листопад та грудень 2015 року. У січні 2016 року зазначену суму та суму пенсії за січень 2016 року було отримано позивачем. Пенсія виплачувалась позивачу до 01.03.2016 року.

З 01.03.2016 року виплату пенсії було припинено пенсійним органом до з`ясування місця проживання позивача.

Станом на дату подання позову та на дату винесення рішення, пенсію не поновлено, виплати не здійснюються.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зокрема, відповідно до статті 7 Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами пункту 71 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058).

Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Преамбулою вказаного закону визначено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Продовження перебування на обліку та виплата пенсії після взяття на облік не пов`язується законом з будь-якими додатковими умовами.

Стаття 7 Закону України № 1706-VII визначає, що держава може забезпечити реалізацію прав громадян, що вимушені внаслідок певних обставин, визначених законом, покинути своє постійне місце проживання, виключно за умови їх реєстрації на підконтрольній території, де здійснюють свої повноваження відповідні органи державної влади України.

Вказану норму включено законодавцем до закону з метою визнання неможливості забезпечення цих прав на непідконтрольних Україні територіях, та з метою забезпечення гарантованих державою зобов`язань щодо пенсійного забезпечення громадянам України, що проживали на територіях, які внаслідок певних обставин вибули з-під контролю держави, та які вимушені були покинути місце свого постійного проживання у зв`язку із настанням таких обставин, зокрема проведення антитерористичної операції.

Вказана норма створює механізм реалізації державних гарантій та не може трактуватися органами державної влади як підстава для невиконання державою вказаних гарантій.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 49 вказаного закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст .21 КЗпП України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 було дано офіційне тлумачення терміну «закодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

При цьому, з вказаного рішення вбачається, що термін "закон", на відміну від терміну "Законодавство" є більш вузьким, а отже не може трактуватися так само, як термін "Законодавство", а отже в такому випадку мається на увазі саме Закони України, прийняті Верховною Радою України.

З огляду на це, суд зазначає, що підстави припинення соціальних виплат, визначені Порядком, затвердженим Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 не можуть вважатися підставами для припинення пенсій відповідно до ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та не є іншими підставами, встановленими Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, пенсію позивачу припинено з 01.03.2016 року. Вдтак, пенсія позивачу має бути відновлена та виплачена позивачу за виплачена за весь період припинення починаючи з 01.03.2016 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Суд також зауважує, на те, що відповідно до ч. 2-3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до положень п. 12 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

12) судове рішення - рішення, постанова, ухвала суду будь-якої інстанції.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Верховним Судом 03.05.2018 року було прийнято рішення у зразковій справі № 805/402/18-а, яке залишене в силі Великою Палатою Верховного Суду від 04.09.2018 року, в якому містяться висновки щодо застосування норм права, що регулюють відносини з приводу припинення виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам.

Вказані висновки, відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З урахуванням вказаних висновків та положень ст. 13 вищезазначеного Закону, а також з урахуванням ст. 14 КАС України, визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень визначає відповідний спосіб поводження суб`єкта владних повноважень з громадянами таким, що не відповідає вимогам закону, а отже порушує їх права, а також суперечить ст. 19 Конституції України. За таких обставин, рішенням Верховного Суду, яке набрало законної сили, з урахуванням обов`язковості його виконання та обов`язку суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, встановленого ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлюється обов`язок відповідного суб`єкта владних повноважень утримуватись від подібних протиправних дій (бездіяльності) в подальшому та не допускати порушення прав громадян.

Вказане рішення Верховного Суду є загальнодоступним, та оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відтак, суд зазначає, що у разі повторення випадків поведінки, визнаної зокрема рішенням Верховного Суду (відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") та рішеннями інших судів, що набрали законної сили (ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 14 КАС України), протиправною, суб`єктами владних повноважень після набрання чинності таким рішенням вважається свідомим (умисним) невиконанням судового рішення, та є підставою для притягнення відповідальних осіб до відповідальності, передбаченої ст. 382 КПК України.

Відтак обов`язок в подальшому утримуватись від вказаних дій, які спрямовані на припинення (зупинення) виплати позивачу пенсійного забезпечення (пенсії) з підстав, що не обумовлені діючим законами України, в тому числі з підстав, на які посилається відповідач при припиненні (зупиненні) виплати позивачу пенсійного забезпечення (пенсії) виникає у відповідача як наслідок набрання чинності судовим рішенням, зокрема рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18-а, яким визнано вказані дії протиправними.

Суд критично ставиться до посилань відповідача на положення Постанови КМУ від 25.04.2018 року № 335, відповідно до яких суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплат, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Верховний Суд у рішенні по справі № 160/3586/19 зазначив, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати «порядок перерахунку пенсії» не є тотожним праву встановлювати «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії».

Строки виплати пенсії нарахованої але не виплаченої за минулий час визначені Законом, та не можуть встановлюватися Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Строки виплати пенсії визначені ч. 1 ст.47 зазначеного Закону України, відповідно до якої пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 за заявою N 38667/06 у справі "Будченко проти України" наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 39).

Суд нагадує, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stec and Others v. the United Kingdom), n. 54, заяви №№ 65731/01 та 65900/01, ЄСПЛ 2005-Х) (п. 36).

В рішенні від "Клаус і Юрій Кіладзе проти Грузії" Європейський суд з прав людини зазначив, що "Суд зазначає, що в цій справі саме відсутність прийняття необхідних текстів законів для визначення розміру та порядку виплати компенсацій моральної шкоди перешкоджає ефективному здійсненню права, гарантованого ст. 1 Протоколу № 1. Таким чином, спірне положення відноситься до першої фразі першого п.а ст . 1 Протоколу № 1, яка, в цілому, визначає принцип поваги права власності (Бронёвскі (Broniowski), вищезгадане рішення, § 136) (п. 71).

Відмова пенсійного органу у проведенні позивачу виплати пенсії порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном.

За таких обставин, відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку виплати заборгованості за минулий період не може бути підставою для невиплати суми такої заборгованості з соціальних виплат, гарантованих Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст. 3-4 зазначеного закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

За таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в цій частині.

Стосовно клопотання позивача щодо встановлення судового контролю, суд зазначає, що відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов`язком суду. Застосування наведеної норми є прерогативою суду, та передбачає право діяти на власний розсуд.

З огляду на зазначені обставини та норми Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача частково.

Відповідно до ч.1,3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 9, 139, 243-246, 255-257, 263, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не виплати пенсії з березня 2016 року зі сплатою усією заборгованості та компенсації частини пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії з березня 2016 р. зі сплатою усією заборгованості, нарахувати і сплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно за період з березня 2016 року по день виплати в повному обсязі заборгованості ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 .

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення пенсії за один місяць.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 підїзд, 2 поверх, ЄДРПОУ: 14099344) до Державного бюджету України (Рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030106) за рахунок бюджетних асигнувань суму судового збору, що підлягав сплаті при поданні позову в загальному розмірі 700,00 грн. (сімсот гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Державного бюджету України (Рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030106) суму судового збору, що підлягав сплаті при поданні позову в загальному розмірі 68,40 грн. (шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Суддя Кухар М.Д.