Рішення № 87103521, 23.01.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7195/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Філатова,15-А, м. Одеса, 65080) про визнання протиправними та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом (а.с.5-10) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі ГУНП), в якому просить: - визнати протиправним та скасувати наказ №1356о/с від 16.10.2019 року в частині його звільнення за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 17.10.2019 року; - поновити його на посаді заступника начальника відділу поліції - начальника слідчого відділу Суворовського відділу поліції в місті Одесі ГУНП в Одеській області з 17.10.2019 року.

Позивач зазначив, що він з 25.08.1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 20.03.2017 року прийнятий на службу до поліції. Наказом ГУНП в Одеській області №90 о/с від 25.01.2019 року призначений заступником начальника відділу поліції - начальником слідчого відділу Суворовського відділу поліції в місті Одесі ГУНП.

На початку жовтня 2019 року в його сім`ї виникли обставини, у зв`язку з якими сім`я повинна була переїхати на тривалий час до іншого міста, у зв`язку з чим він 14.10.2019 року звернувся на ім`я начальника ГУНП із рапортом про звільнення його зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію України» за власним бажанням з 17.10.2019 року.

Проте сімейні обставини різко змінилися, відпала необхідність у переїзді та у звільненні із займаної посади. Тому, 16.10.2019 року він направив начальнику ГУНП в Одеській області рапорт, згідно якого просив не розглядати поданий ним рапорт від 14.10.2019 року про його звільнення зі служби в поліції у зв`язку із тим, що він бажає продовжувати службу в органах НПУ.

17.10.2019 року його ознайомили з наказом ГУНП в Одеській області №1356 о/с від 16.10.2019 року про звільнення зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію України» (за власним бажанням), але він повідомив про своє бажання продовжувати службу в органах Національної поліції України та повідомив про направлення рапорту від 16.10.2019 року.

Позивач вказує, оскільки його повідомили, що рапорт від 16.10.2019 року буде розглянутий після його надходження в ГУНП в Одеській області та відповідної реєстрації у журналі вхідної кореспонденції, він протягом кількох наступних днів (приблизно до 21.10.2019 росу) продовжив фактично виконувати свої службові обов`язки на займаній посаді та був повністю впевнений у тому, що він не є звільненим зі служби в поліції. Продовження ним своїх службових обов`язків до 21.10.2019 року підтверджується підписанням ним як посадової особи ГУНП службових та інших документів.

Через декілька днів його повідомили, що наказ начальника ГУНП №1356о/с від 16.10.2019 року про його звільнення зі служби в поліції є остаточним і переглядатися не буде, у зв`язку із чим він повинен припинити виконувати свої службові обов`язки.

В обґрунтування позовних вимог щодо неправомірності наказу про його звільнення позивач зазначив, що відповідно до п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, яким є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року №114 (далі Положення № 114) визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки.

Відповідно до п. 68 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяця до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Крім того, відповідно до ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Позивач вважає, що вказані норми свідчать про те, що сторони трудового договору вправі дійти взаємної згоди про звільнення в певний строк. Такою домовленістю слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого п. 68 Положення строку. Зі змісту оскаржуваного наказу №1356 о/с від 16.10.2019 року вбачається, що датою звільнення зазначено 17.10.2019 року, але 16.10.2019 року, тобто до зазначеної дати звільнення він відкликав свій рапорт про звільнення за власним бажанням. Таким чином, сторони не домовились про звільнення позивача у більш короткий строк ніж три місяці.

Позивач стверджує, що він мав бажання далі продовжувати службу, а відповідач не переконався у його бажанні звільнитися зі служби та видав наказ про звільнення. Виявлення бажання продовжувати службу в Національній поліції було реалізовано шляхом повідомлення керівництва в день перебування на службі. Крім того, продовження ним службових обов`язків також свідчало про бажання продовжувати службу та перешкоджало прийняттю оскаржуваного наказу.

Позивач просив задовольнити позов та врахувати таку ж правову позицію викладену Верховним Судом у рішеннях по справам №817/981/17 (постанова від 25.01.2019 року), №818/112/17 (постанова від 31.01.2019 року).

Ухвалою суду від 03.12.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі, вирішено розгляд справи здійснити в порядку спрощеного позовного провадження буз повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами ( а.с. 2-4).

Ухвалою суду від 23.12.2019 року задоволено клопотання ГУНП та продовжений строк для надання доказів по справі до 08.01.2020 року (а.с.111).

Станом на 22.01.2020 року відповідачем додаткових доказів по справі не надано.

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (а.с.17-26), але не заперечував фактичних обставин щодо звільнення позивача зі служби викладених ним у позові. Представник відповідача не погодився з правовим обґрунтуванням позову з посиланням на Положення №114, вважаючи, що воно не може застосовуватися до осіб, які проходять службу в поліції, застосовані могли бути лише норми КЗпП України в частині, які не регламентує Закон України «Про національну поліцію».

Представник відповідача вважає оскаржуваний позивачем наказ правомірним, оскільки у рапорті позивача від 14.10.2019 року зазначено, що він просить його звільнити з 17.10.2019 року. Керівництвом ГУНП розглянуто рапорт Кочурова О.Ю. та задоволено його бажання відповідно до усіх норм Закону.

Позивач надав до суду відповідь на відзив (а.с.94-96), в якій просив звернути увагу на те, що відповідач не заперечував фактичних обставин його звільнення та застосування ст.38 КЗпП України. Також позивач просив залучити додаткові докази щодо проходження ним служби, які отримані на запит від відповідача.

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу проходження та звільнення із публічної служби в органах поліції позивача.

Статтею 59 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 25.08.1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 20.03.2017 року прийнятий на службу до поліції. Наказом ГУНП в Одеській області № 90 о/с від 25.01.2019 року призначений заступником начальника відділу поліції - начальником слідчого відділу Суворовського відділу поліції в місті Одесі ГУНП (а.с.15).

Управлінням кадрового забезпечення ГУНП за вх. №4901 від 16.10.2019 року зареєстрований рапорт ОСОБА_1 (без дати) на ім`я начальника ГУНП про звільнення його зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію України» за власним бажанням з 17.10.2019 року (а.с.81).

16.10.2019 року позивач направив начальнику ГУНП в Одеській області рапорт, згідно якого просив не розглядати поданий ним рапорт від 14.10.2019 року про його звільнення зі служби в поліції з 17.10.2019 року у зв`язку із тим, шо він бажає продовжувати службу в органах НПУ (а.с.82). Про направлення вказаного рапорту засобами поштового зв`язку позивач повідомив керівництво ГУНП.

16.10.2019 року ГУНП виданий наказ №1356 о/с, яким полковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу поліції - начальником слідчого відділу Суворовського відділу поліції в місті Одесі ГУНП звільнено з поліції з 17.10.2019 року відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію України» (за власним бажанням) (а.с.14).

При ознайомленні його з вказаним наказом позивач повідомив Управління кадрового забезпечення ГУНП про направлення ним 16.10.2019 року рапорту про відкликання рапорту про звільнення та повідомлення про вказані обставини керівництво ГУНП.

У зв`язку з поданням рапорту щодо відкликання рапорту про звільнення та завірення Управління кадрового забезпечення ГУНП щодо розгляду його рапорту, позивач продовжував виконувати службові обов`язки на своїй посаді до 21.10.2019 року, доки його не повідомили, що оскаржуваний наказ є чинним та він не може виконувати службові обов`язки.

Позивач звернувся до суду за захистом своїх трудових прав та просив скасувати наказ про його звільнення зі служби.

Розглянувши подані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та їх задоволення, виходячи з наступного.

Статтею 60 (« Правове регулювання служби в поліції») Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням (п.7 ч.1).

Згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 77 Закону днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Інших норм, зокрема, щодо порядку звільнення поліцейських за власним бажанням Закон України «Про Національну поліцію» не містить.

Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 року зазначено, що відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Водночас, питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права та обов`язки таких осіб визначені та врегульовані спеціальним законодавством.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Таким спеціальним нормативним актом є Положення №114, яке підлягає відповідно до п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» в частині, що не суперечить цьому Закону.

Вказаний правовий висновок також наведений в постанові Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі №817/981/17. Верховний Суд зазначив, що норми Положення №114, зокрема, в частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону України «Про Національну поліцію», а лише встановлюють певні гарантії осіб, що проходять службу у разі звільнення за власним бажанням.

Отже, при вирішенні спірних правовідносин необхідно застосувати як норми Положення №114, так і норми ст. 38 КЗпП України.

Згідно з п. «ж» ст. 63 Положення №114, особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

За змістом пункту 68 Положення №114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Таким чином, враховуючи особливості проходження служби в поліції (раніше в органах внутрішніх справ), додатковою гарантією захисту трудових прав вказаних осіб була необхідність встановлення поважності причини подання вказаного рапорту про звільнення за власним бажанням, а також подання його за більш довший термін до звільнення, що зобов`язувало керівництво встановлювати дійсну причину звільнення, її поважність та можливість вирішення питання щодо продовження служби.

В рапорті позивача про звільнення за власним бажанням не зазначена причина його звільнення. Позивач зазначив, що рапорт про звільнення він подав 14.10.2019 року.

В оскаржуваному наказі зазначена дата рапорту від 16.10.2019 року. Проте вказана дата є датою реєстрації вказаного рапорту в Управлінням кадрового забезпечення ГУНП за вх.№4901 (а.с.81).

Суд вважає достовірною датою подання рапорту 14.10.2019 року, про що зазначено також у відзиві на позов, тобто відповідач не спростовує вказаної обставини.

Крім того, вказані обставини підтверджуються тим, що подання на звільнення позивача підписано начальником СКЗ Суворовського ВП в місті Одесі ГУНП 15.10.2019 року (а.с.79-80).

В оскаржуваному наказі №1356 о/с від 16.10.2019 року зазначено, що ОСОБА_1 звільнено з поліції з 17.10.2019 року, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України» (за власним бажанням).

Оскільки, відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України», днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення та день звільнення вважається останнім днем служби, то останнім днем служби позивача згідно з оскаржуваним наказом є 17.10.2019 року.

Проте, 16.10.2019 року позивач повідомив керівництво та Управлінням кадрового забезпечення ГУНП про своє бажання продовжувати службу в Національній поліції та про направлення відповідного рапорту (з проханням не розглядати рапорт від 14.10.2019 року про звільнення).

Позивач, вважаючи, що його право на продовження служби є беззаперечним, оскільки, він повідомив про своє бажання продовжувати службу у період, коли вважався не звільненим, ОСОБА_1 виконував свої службові обов`язки до 21.10.2019 року, про що свідчать надані ним копії документів. Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Згідно з ч. 2 ст. 38 КЗпП України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

У листі від 12.12.2019 року начальника відділу правового регулювання ГУНП повідомлено, що посада, яку займав ОСОБА_1 є вакантною (а.с.78).

В постанові Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі №817/981/17 за аналогічними спірними правовідносинами суд зазначив, що законодавець вказує на можливість продовження працівником трудової діяльності після закінчення строку попередження за умови, коли працівник продовжував виконувати свої трудові обов`язки. При цьому, факт подання позивачем відповідного рапорту свідчить про відсутність його волевиявлення щодо звільнення. В свою чергу, відсутність належного волевиявлення дає підстави вважати про відсутність наміру працівника звільнитись саме за власним бажанням.

Суд вважає встановленими обставинами, що ОСОБА_1 , який подав рапорт про бажання продовжувати службу під час знаходження на службі, та продовжував виконувати свої обов`язки на посаді до 21.10.2019 року. Вказані обставини свідчать про неправомірність та необґрунтованість наказу №1356 о/с від 16.10.2019 року про звільнення позивача за власним бажанням з 17.10.2019 року.

При цьому суд враховує, що ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Законом України від 14.09.2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» Верховна Рада України постановила ратифікувати Європейську соціальну хартію (переглянуту), вчинену 3 травня 996 року у м. Страсбурзі та підписану від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі.

Статтею 1 ч. ІІ вказаної Хартії визначено, що метою забезпечення ефективного здійснення права на працю Сторони зобов`язуються, зокрема: - визнати однією зі своїх найголовніших цілей i одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого i стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; - ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає.

Згідно з ст. 24 («Право на захист у випадках звільнення») Хартії, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати, зокрема, право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби.

Суд вважає, що суб`єктом владних повноважень порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань, який тісно пов`язаний із принципом юридичної визначеності і є невід`ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Європейським судом у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638 зазначено, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть. Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Трудовою гарантією для позивача була відсутність права у відповідача звільняти його зі служби при повідомленні позивачем, під час знаходження на службі, про бажання її продовжувати, тобто відсутності наміру звільнятися зі служби за власним бажанням, що було підставою для продовження ним виконання своїх службових обов`язків, та наявності впевненості, що підстави для його звільнення за власним бажанням відсутні.

Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням встановлених судом обставин, оцінивши докази у справі, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби, у зв`язку з чим рішення про поновлення позивача на службі в поліції підлягає негайному виконанню.

Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246, 371 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Філатова, 15-А, м. Одеса, 65080, код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправними та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №1356о/с від 16.10.2019 року в частині звільнення ОСОБА_1 за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 17.10.2019 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу поліції - начальника слідчого відділу Суворовського відділу поліції в місті Одесі ГУНП в Одеській області з 18.10.2019 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу поліції - начальника слідчого відділу Суворовського відділу поліції в місті Одесі ГУНП в Одеській області з 18.10.2019 року.

Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.