Рішення № 87101380, 23.01.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 січня 2020 р. Справа № 120/4238/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028)

про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови їй у зарахуванні до трудового стажу період роботи з 02.08.1988 року до 01.10.1991 року у колгоспі ім. Шевченка та період роботи з 02.08.1993 року по 01.07.1997 року у Вінницькому виробничому об`єднанні "Зоря".

Не погоджуючись із такою відмовою, з метою зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії, з урахування зазначеного періоду роботи, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.12.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з приводу заявлених позовних вимог, викладена у відзиві на адміністративний позов, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні даного позову. Зокрема зазначає, що відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, інші документи, видані за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

На думку представника відповідача, правові підстави для зарахування до стажу позивача періоду роботи з 02.08.1988 року по 01.10.1991 року у колгоспі ім. Шевченка відсутні, оскільки згідно з трудовою книжкою при призначенні відповідних даних не були виконані вимоги щодо заповнення та ведення трудових книжок, зокрема не зазначено, які первинні документи стали підставою для внесення даних відомостей, а відповідно до наданої позивачем архівної довідки відсутні дані про фактичну кількість здійснених вихододнів. У свою чергу, період роботи з 02.08.1993 року по 01.07.1997 року у Вінницькому виробничому об`єднанні "Зоря" не зарахований до стажу позивача, оскільки печатка при звільненні не містить ідентифікаційного коду підприємства.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

30.09.2019 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з письмовою заявою стосовно підстав не зарахування до її трудового стажу періоду роботи з 02.08.1988 року до 01.10.1991 року у колгоспі ім. Шевченка та періоду роботи з 02.08.1993 року по 01.07.1997 року у Вінницькому виробничому об`єднанні "Зоря" при призначенні пенсії.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 2999/Г-10 від 25.10.2019 року позивача повідомлено про відсутність підстав щодо зарахування до стажу періоду роботи з 02.08.1988 року по 01.10.1991 року у колгоспі ім. Шевченка, оскільки згідно з трудовою книжкою при призначенні відповідних даних не були виконані вимоги щодо заповнення та ведення трудових книжок, зокрема не зазначено, які первинні документи стали підставою для внесення даних відомостей, а відповідно до наданої позивачем архівної довідки № 01-29/259 від 25.09.2019 року дані про фактичну кількість здійснених вихододнів відсутні.

У свою чергу роз`яснено, що період роботи з 02.08.1993 року по 01.07.1997 року у Вінницькому виробничому об`єднанні "Зоря" не зарахований до стажу позивача, оскільки запис про звільнення завірений печаткою без зазначення ідентифікаційного коду суб`єкта підприємницької діяльності.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, з метою зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вчинити дії, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно із пунктом першим частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, спірним питанням у межах даної адміністративної справи є правомірність визначення періодів трудової діяльності позивача, що враховуються до стажу роботи, а не сам факт призначення пенсії по інвалідності.

Закон України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Також, Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Постанова № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом третім Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком № 637.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310 затверджено Основні положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників (далі - Основні положення), згідно з пунктом першим яких трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу.

Відповідно до пунктів 5, 6 Основних положень до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи.

Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Пунктом 13 Основних положень передбачено, що відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

Таким чином, основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника, в яку, зокрема, вносились відомості про трудову участь колгоспника у громадському господарстві, прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі та його виконання. Якщо колгоспник не виробив обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки.

Як уже зазначалося судом, відповідачем не зараховано до стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.08.1988 року по 01.10.1991 року у колгоспі ім. Шевченка, оскільки згідно з трудовою книжкою при призначенні відповідних даних не були виконані вимоги щодо заповнення та ведення трудових книжок, зокрема не зазначено, які первинні документи стали підставою для внесення даних відомостей, а відповідно до наданої позивачем архівної довідки № 01-29/259 від 25.09.2019 року дані про фактичну кількість здійснених вихододнів відсутні.

Крім того, зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 2999/Г-10 від 25.10.2019 року також вбачається, що період роботи з 02.08.1993 року по 01.07.1997 року у Вінницькому виробничому об`єднанні "Зоря" не зарахований до стажу позивача, оскільки печатка при звільненні не містить ідентифікаційного коду підприємства.

Так, при зверненні до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, позивач надала архівну довідку № 01-29/259 від 25.09.2019 року, видану Вінницькою районною державною адміністрацією Вінницької області, якою підтверджується, що ОСОБА_1 прийнята на роботу в колгосп ім. Шевченка с. Вінницькі хутори Вінницького району Вінницької області на посаду виховательки в дитячий садок на підставі рішення правління колгоспу від 30.08.1988 року - протокол № 14. Позивач звільнена з посади виховательки дитячого садка з 01.10.1991 року рішенням правління колгоспу ім. Шевченка с. Вінницькі хутори Вінницького району Вінницької області від 11.10.1991 року - протокол № 8.

Встановлений мінімум вихододнів в колгоспі ім. Шевченка с. Вінницькі хутори Вінницького району Вінницької області на 1988 рік становить 260 днів, на 1989 рік - 260 днів.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 25.09.1983 року, копія якої наявна у матеріалах справи, суд встановив, що у ній є записи під номером 7, 8 про те, що з 02.08.1988 року по 01.10.1991 року позивач працювала у колгоспі ім. Шевченка та під номером 13, 14, згідно яких остання працювала у Вінницькому виробничому об`єднанні "Зоря" з 02.08.1993 року по 01.07.1997 року.

Зважаючи на наявні у матеріалах справи копії трудової книжки, судом встановлено, що вказані записи скріплені печатками підприємств, дефектів не мають та з них можливо встановити стаж роботи позивача. Відсутність коду підприємства на печатці підприємства у трудовій книжці жодним чином не спростовує факту роботи позивача на підприємстві та достовірності зазначеної у ній інформації, оскільки невідповідність печатки установленим законодавством вимогам може ставитись у провину лише підприємству та його посадовим особам.

Тобто, записи у трудовій книжці чітко містять відомості щодо роботи позивача у спірні періоди, а надавати уточнюючі довідки для підтвердження трудового стажу необхідно надавати лише у разі коли відсутні відомості у трудовій книжці. Відповідачем, у свою чергу, не надано належних доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (у частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості.

При цьому, за відсутності записів у трудовій книжці про невиконання річного мінімуму трудової участі у колгоспі ім. Шевченка с. Вінницькі хутори Вінницького району Вінницької області та факту сплати за роботу зарплати, суд доходить висновку, що позивач виконувала річний мінімум трудової участі у колгоспі ім. Шевченка в період з 02.08.1988 року по 01.10.1991 року.

Суд звертає увагу, що на момент внесення у трудову книжку позивача записів під номером 7, 8 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції № 162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС "Про трудові книжки робітників і службовців" від 06.09.1973 року № 656 (далі - Постанова № 656, чинна на момент внесення у трудову книжку позивача вищевказаних записів), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом п`ятим вказаної Постанови визначено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника. Відомості про працівника завіряються підписом спеціально уповноваженої особи і печаткою.

Згідно з пунктом 13 Постанови № 656 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 Постанови №656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів вбачається, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до її стажу та отримання пенсії з його врахуванням.

У подальшому, порядок ведення трудових книжок встановлений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 2.2.Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до абзацу 8 пункту 2.14 Інструкції № 58 переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, які прийняття на роботу.

Разом із тим, суд зазначає, що згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Крім того, самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17 (провадження № К/9901/1298/17).

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд вважає необхідним зазначати, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Таким чином, не зарахування до стажу періодів роботи виключно через неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки позивача суперечить нормам чинного законодавства України, у тому числі приписам статті 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також ураховує ту обставину, що відповідач не надав суду доказів вжиття заходів для отримання додаткової інформації, уточнюючих довідок, пояснень від підприємства (посадових осіб), на якому працювала позивач, адже відповідач у межах своєї компетенції має право самостійно звертатися до органів державної влади та підприємств з метою перевірки даних про стаж та умови роботи, пропонувати заявнику надати самостійно докази на підтвердження наявності необхідного стажу роботи, у тому числі пропонувати підтвердити його за допомогою свідків.

Водночас, необхідно зазначити, що позитивним обов`язком держави в цілому та її державних органів, у тому числі Пенсійного фонду України, є забезпечення можливості збереження на підприємствах первинних документів про роботу працівників від яких залежить виникнення і реалізації майнових прав громадянин при призначені пенсії. Не забезпечення належного зберігання вказаних документів на підприємствах, не витребування вичерпної інформації органами пенсійного фонду і невиконання своїх гарантійних функції державою, незалежно від надзвичайності підстав та, як наслідок, обмеження громадянам в реалізації та підтвердженні прав на пенсійне забезпечення, не повинно нівелювати або обмежувати конституційні права позивача.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19.10.2004 року, пункт 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13.01.2011 року, пункт 54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30.10.2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню, а порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача здійснити з 28.08.2018 року перерахунок пенсії з урахуванням спірних періодів роботи, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у зарахуванні до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.08.1988 року до 01.10.1991 року у колгоспі ім. Шевченка с. Вінницькі хутори Вінницького району Вінницької області та період роботи з 02.08.1993 року по 01.07.1997 року у Вінницькому виробничому об`єднанні "Зоря".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 28.08.2018 року перерахунок пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , з урахуванням періоду роботи з 02.08.1988 року до 01.10.1991 року у колгоспі ім. Шевченка с. Вінницькі хутори Вінницького району Вінницької області та періоду роботи з 02.08.1993 року по 01.07.1997 року у Вінницькому виробничому об`єднанні "Зоря", та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 23.01.2020 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна