Рішення № 87101368, 23.01.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 січня 2020 р. Справа № 120/3789/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0549 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

19 листопада 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А0549 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що на підставі наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 26 грудня 2017 року №105-РС його звільнено з військової служби за станом здоров`я. Іншим наказом командира військової частини А0201 від 28 грудня 2017 року №250 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату Вінницької області.

Проте, на день виключення зі списків особового складу військової частини позивачу не проведено нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 грудня 2017 року, у зв`язку із чим останній звернувся з адміністративним позовом до суду, у якому просить визнати протиправними дії військової частини А0549 щодо ненарахування та невиплати у період з 01 січня 2016 року по 29 грудня 2017 року індексації грошового забезпечення та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період, а також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2017 року по день винесення рішення судом.

Ухвалою від 25 листопада 2019 року відкрито провадження у адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

12 грудня 2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Крім того, відповідно до вказівки директора Департаменту фінансів №248/1485 від 26 березня 2018 року та роз`яснень Міністерства соціальної політики України від 16 квітня 2015 року №10685/0/14-15/10, від 09 червня 2016 року №252/10/136-16, від 04 липня 2017 року №220/5140 та від 08 серпня 2017 року №78/0/66-17 Порядок не передбачає черговість нарахування сум індексації та можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України за період з 2016 по 2018 роки. Також у відзиві зазначено, що у Міністерства оборони України не було фінансового ресурсу для виплати індексації у відповідні періоди. Відтак, на думку відповідача, підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення відсутні. З приводу нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то відповідач стверджує, що приписи Кодексу законів про працю України на військовослужбовців не розповсюджуються, адже між позивачем та військовою частиною виникли не трудові відносини. Також у позовній заяві представник відповідача просив здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, судом розцінено як відповідне клопотання.

Ухвалою суду від 13 грудня 2019 року заяву військової частини А0549 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

При ухваленні даного рішення суд зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, суд звертає увагу на частину 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якою датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статтей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

Зважаючи на те, що ухвалою від 25 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд її здійснювати в порядку письмового провадження, тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України №105-РС від 26 грудня 2017 року (по особовому складу) старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу.

Наказом командира військової частини А0201 №250 від 28 грудня 2017 року позивача з 29 грудня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату Вінницької області.

24 вересня 2019 року позивач звернувся із листом до командира військової частини А0549, у якому просив повідомити чи нараховувалась та чи виплачувалась йому індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2015 року по 29 грудня 2017 року.

Листом вих. №350/118/2581/пс від 17 жовтня 2019 року військова частина А0549 повідомила заявника, що відповідно до вказівки директора Департаменту фінансів №248/1485 від 26 березня 2018 року та роз`яснень Міністерства соціальної політики України від 16 квітня 2015 року №10685/0/14-15/10, від 09 червня 2016 року №252/10/136-16, від 04 липня 2017 року №220/5140 та від 08 серпня 2017 року №78/0/66-17 Порядок не передбачає черговість нарахування сум індексації, а тому можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України немає. Також повідомлено, що за період з січня 2016 року по грудень 2017 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".

Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (стаття 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, в силу вимог статей 18 та 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку).

Відтак, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Судом встановлено, що відповідачем не здійснювалась індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 , починаючи з січня 2016 року по грудень 2017 року, що підтверджується листом вих. №350/118/2581/пс від 17 жовтня 2019 року військової частини А0549, а також не заперечується відповідачем.

Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує посиланням на вказівку директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України та роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України.

Водночас, суд зауважує, що такі роз`яснення мають інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами. Натомість, в силу приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.

При цьому, не може визнаватися правомірною відмова відповідача у нарахуванні та виплаті сум індексації з мотивів відсутності коштів на такі потреби.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", №63134/00, рішення від 07 листопада 2005 року) реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Європейський суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Отже, відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення у спірний період, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

Відтак, бездіяльність відповідача в частині непроведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача протягом періоду з 01 січня 2016 року по 29 грудня 2017 року є протиправною, а тому задоволенню підлягає й похідна вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

З приводу позовних вимог, що стосуються бездіяльності відповідача в частині непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та необхідності стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку, то суд зважає на таке.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Так, у статті 116 Кодексу законів про працю України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, суд встановив, що відповідачем при виключенні 29 грудня 2017 року зі списків особового складу військової частини ОСОБА_1 не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було проведено індексації грошового забезпечення.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у непроведенні 29 грудня 2017 року остаточного розрахунку при звільненні позивача зі Збройних Сил України.

Посилання відповідача у відзиві на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

Таким чином, зважаючи на непроведення 29 грудня 2017 року остаточного розрахунку при звільненні позивача зі Збройних Сил України, ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити останньому середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні.

Однак, на переконання суду, нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід здійснити, починаючи з 30 грудня 2017 року (наступного дня після виключення із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 23 січня 2020 року (дату ухвалення цього судового рішення).

До таких висновків суд дійшов з огляду на постанову Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", пунктом 20 якої роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю стягує на корись працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Такі ж висновки містяться і у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а, а також у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі №120/1450/19-а, від 14 листопада 2019 року у справі №120/2005/19-а.

Відповідно до статтей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує положення частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, у матеріалах адміністративної справи відсутні докази понесення сторонами судових витрат, а тому відсутні підстави для відшкодування таких будь-якій стороні.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0549, що полягає у непроведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 грудня 2017 року включно.

Зобов`язати військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 грудня 2017 року включно.

Зобов`язати військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2017 року по 23 січня 2020 року включно.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Військова частина А0549 (місцезнаходження: 21007, м. Вінниця, вул. Стрілецька, 105; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 08540799)

Рішення суду у повному обсязі виготовлено 23.01.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович