Ухвала суду № 87077754, 22.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

22 січня 2020 року м. Київ№ 826/11853/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Добрівської Н.А., суддів: Кузьменко А.І., Маруліної Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доНаціонального банку Українипроскасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

01 серпня 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом (направлений засобами поштового зв`язку 31 липня 2016 року) до Національного банку України (надалі - НБУ, відповідач), в якому просив:

- поновити його на посаді головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області;

- стягнути з НБУ на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 грудня 2014 року по 27 березня 2015 року в сумі 52180,47 грн;

- стягнути з НБУ на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 28 березня 2015 року по 28 вересня 2015 року в сумі 79382,95 грн.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подано клопотання про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та про його поновлення. В даній заяві позивач вказує на те, що ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2016 року у справі №757/35872/15-ц, залишена без змін ухвала Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Вказані судові рішення набрали законної сили 14 червня 2016 року. При цьому, як зазначає позивач, у відповідності до частини другої статті 264 Цивільного кодексу України (в редакції на час вчинення відповідних процесуальних дій) позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Наведене, на переконання позивача, вказує на те, що оскільки він пред`явив позов до відповідача про той самий предмет, «перерваний строк позовної давності починається заново та до нового строку не зараховується, з підстав встановлених ч.3 ст.264 ЦК України».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 серпня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Заперечуючи проти заявлених позивачем вимог відповідач у своїх запереченнях від 20 вересня 2016 року стверджує про пропуск позивачем строку звернення до суду та не надання останнім доказів наявності поважних причин пропуску такого строку. При цьому, представник відповідача стверджує про те, що позивач, який звільнений з посади на підставі наказу від 17 березня 2016 року і ознайомився з наказом у день його підписання, мав звернутися до суду із відповідним позовом в тримісячний термін - до 27 червня 2015 року. Водночас, вперше ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом «не раніше березня 2016 року», а тому пропустив строк для звернення із вимогами і про поновлення на роботі і про стягнення відповідних сум з роботодавця.

В судовому засіданні 21 вересня 2016 року представником позивача подана заява «Про збільшення розміру позовних вимог», в якій, окрім заявлених у первісному позові вимог, заявлено вимогу «Скасувати Наказ Національного банку України від 27 березня 2015 р. № 1819-к про звільнення ОСОБА_1 », а також змінено суму заборгованості по заробітній платі за період з 01 грудня 2014 року по 27 березня 2015 року, що, на переконання позивача, підлягає стягненню з відповідача на суму 52008,82 грн і суму середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу - на суму 202700,00 грн.

В судовому засіданні 26 жовтня 2016 року представником відповідача заявлено клопотання про залишення позову без розгляду. Судом запропоновано позивачу надати письмові пояснення по суті заявленого клопотання та ухвалено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

31 жовтня 2016 року від позивача надійшли письмові пояснення, в яких ОСОБА_1 , окрім наведених раніше (в клопотанні про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними від 30 липня 2016 року, поданій одночасно з позовною заявою) зазначає, що він звертався до судів цивільної юрисдикції в межах встановленого процесуального строку і крім ухвал Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2016 року та Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2016 року у справі №757/35872/15-ц, дану обставину доводить ухвала районного суду, якою відкрито судове провадження «ще пізніше тієї дати, на яку вказує Відповідач як на доказ пропуску тримісячного строку. Однак, вищенаведеними судовими рішеннями такого пропуску строку з боку Позивача встановлено не було, оскільки мало місце затримання строку порушення провадження за цивільним позовом, через перевантаженість справами Печерського районного суду міста Києва. Позивач не отримавши від нього відповідь у встановлений ЦПК України строк, звернувся повторно, посилаючись на те, що ним був дотриманий строк на звернення із цивільним позовом. Відповідна друга справа №757/35872/15-ц була порушена також із затриманням строку». Крім цього, позивач вказує на положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, якою встановлюється, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. А в даному провадженні, як вказує позивач, заявляється вимога про порушення відповідачем законодавства про оплату праці.

17 листопада 2016 року та 20 березня 2017 року позивачем подавались заяви про збільшення розміру позовних вимог, а саме: в частині визначення сум, що підлягали стягненню з відповідача - заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Так, у заяві позивача від 20 березня 2017 року вимоги викладені у такій редакції:

- скасувати наказ Національного банку України від 27 березня 2015 року за №1819-к про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області;

- стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 грудня 2014 року по 27 березня 2015 року в сумі 57085,96 грн;

- стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 265697,44 грн;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та виплати заробітної плати за один місяць.

На підставі розпорядження про повторний автоматизований розподіл від 10 жовтня 2017 року №6740 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 жовтня 2017 року визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №826/11853/16 та вказану справу 20 жовтня 2017 року передано на розгляд судді Добрівській Н.А., яка своєю ухвалою від 04 грудня 2017 року прийняла справу до свого провадження та призначила справу до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом викладення його у новій редакції.

Відповідно до пункту 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 березня 2018 року у підготовчому провадженні представником відповідача, разом з відзивом на заяву про збільшення позовних вимог, подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.

У підготовчому засіданні 18 квітня 2018 року судом постановлена ухвала про закінчення підготовчого провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні колегією у складі трьох суддів.

28 квітня 2018 року від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких викладено доводи, аналогічні поданим раніше, в тому числі і щодо причин пропуску строку звернення до суду.

Про день, час і місце проведення розгляду справи у судовому засіданні учасники процесу повідомлені у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представників позивача і відповідача.

На підставі частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України 14 червня 2018 року розгляд даної справи продовжено в порядку письмового провадження.

08 листопада 2018 року судом постановлена ухвала про витребування у відповідача додаткових доказів, які були надані останнім на вимогу суду 26 листопада 2018 року, разом з доказом направлення на адресу позивача.

У зв`язку з надходженням від позивача заяв про збільшення розміру позовних вимог від 22 листопада 2018 року та від 10 січня 2020 року (надійшла до суду 13 січня 2020 року) поза межами строку, визначеного частиною першою статті 47 Кодексу адміністративного судочинства, а також враховуючи, що до заяви від 10 січня 2020 року, в порушення вимог частини сьомої цієї ж норми Кодексу, не додано доказів направлення її копії відповідачу, такі заяви не приймаються судом до розгляду та підлягають поверненню позивачу.

З огляду на викладене, предметом дослідження у даній справі є вимоги позивача, викладені у редакції його заяви від 20 березня 2017 року.

Дослідивши подані учасниками справи документи і матеріали, ознайомившись з позиціями сторін у даній справі та встановивши на їх підставі обставини у даній справі, колегія суддів при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, з урахуванням клопотання представника відповідача, враховує наступне.

Згідно наказу начальника Управління Національного банку України в Донецькій області від 04 грудня 2014 року за №238-к «Про скорочення штату та чисельності працівників управління» ОСОБА_1 попереджено про скорочення посади, яку він обіймає та про наступне звільнення на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Відповідне попередження підписано позивачем 06 січня 2015 року (а.с.33).

Одночасно з попередженням про наступне звільнення позивачу запропоновано іншу роботу відповідно до нового штатного розпису, про що свідчить підпис позивача на повідомленні. Однак, в подальшому протягом двох місяців на час яких за позивачем зберігаються всі гарантії, які діяли до моменту попередження про подальше звільнення, позивач не подав заяви про переведення його на запропоновану посаду.

27 березня 2015 року ОСОБА_1 був звільнений з посади головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області наказом Національного банку України від 27 березня 2015 року за №1892-к у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників, на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Не погоджуючись з проведеною процедурою звільнення та вважаючи неправомірним не проведення повного розрахунку по заробітній платі в день звільнення, позивач звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Ухвалою цього суду від 29 вересня 2015 року у справі №757/35872/15-ц позовну заяву ОСОБА_1 до Національного банку України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу залишено без руху та надано термін для усунення зазначених судом недоліків (http://reyestr.court.gov.ua/Review/51769457).

На підставі даних, наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень, судом також встановлено, що ОСОБА_1 в кінці 2015 звертався з аналогічним позовом в порядку цивільного судочинства і до Деснянського районного суду міста Києва, який своєю ухвалою від 26 листопада 2015 року відкрив провадження у справі №754/16442/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (http://reyestr.court.gov.ua/Review/55300285). В подальшому судом у справі №754/16442/15-ц 25 лютого 2016 року постановлено ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду (http://reyestr.court.gov.ua/Review/56198503).

Також, 26 листопада 2015 року суддею Печерського районного суду міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі №757/44351/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (http://reyestr.court.gov.ua/Review/54671801). Провадження у даній справі закрито ухвалою суду від 22 березня 2016 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/57796350) та роз`яснено позивачу його право на звернення з такими вимогами до суду в порядку адміністративного судочинства. Ухвала Печерського районного суду міста Києва від 22 березня 2016 року у апеляційному порядку не оскаржувалась.

Між тим, Печерським районним судом міста Києва 08 грудня 2015 року відкрито провадження в цивільній справі №757/35872/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (http://reyestr.court.gov.ua/Review/54120976).

Однак, 31 березня 2016 року у справі №757/35872/15-ц Печерським районним судом міста Києва постановлена ухвала про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (http://reyestr.court.gov.ua/Review/56928685). В мотивувальній частині даного судового рішення зазначаються висновки суду про те, що спірні правовідносини пов`язані із проходженням позивачем публічної служби та про віднесення таких спорів до юрисдикції адміністративних судів.

Отримавши 11 квітня 2016 року дану ухвалу у справі №757/35872/15-ц, позивач оскаржив її до Апеляційного суду міста Києва, який своєю ухвалою від 21 квітня 2016 року задовольнив клопотання позивача і поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження ухвали Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2016 року та відкрив апеляційне провадження (http://reyestr.court.gov.ua/Review/57334312).

14 червня 2016 року Апеляційним судом міста Києва постановлено ухвалу у цивільній справі №757/35872/15-ц, якою відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2016 року - залишено без змін (http://reyestr.court.gov.ua/Review/58634019).

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національного банку України, в якому просив:

- поновити позивача на посаді головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області;

- стягнути з Національного банку України на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 01 грудня 2014 року по 27 березня 2015 року в сумі 52180,47 грн та середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 28 березня 2015 року по 28 вересня 2015 року в сумі 79382,95 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року позовна заява ОСОБА_1 до Національного банку України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати повернута позивачу з усіма доданими до неї документами (http://reyestr.court.gov.ua/Review/58500196).

У вказаній ухвалі зазначається про те, що дана справа не підсудна Київському окружному адміністративному суду, оскільки розгляд даної справи має здійснюватись окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ (Окружним адміністративним судом міста Києва).

30 липня 2016 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив позовну заяву до Національного банку України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу до Окружного адміністративного суду міста Києва, яка зареєстрована цим судом 01 серпня 2016 року. Ухвалою суду від 08 серпня 2016 року відкрито провадження у даній справі №826/11853/16.

Наведені обставини, що встановлені судом на підставі даних Єдиного державного реєстру судових рішень вказують на те, що із вимогами до Національного банку України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 вперше звернувся до суду (Печерський районний суд міста Києва, справа №757/35872/15-ц) у вересні 2015 року, про що зазначається в ухвалі Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2016 року.

При цьому, згідно цієї ж ухвали суду апеляційної інстанції, позивач у справі №757/35872/15-ц просив суд: «поновити його на посаді головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області, стягнути з Національного банку України на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 1 грудня 2014 року по 27 березня 2015 року в сумі 52180 грн 47 коп. середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 28 березня 2015 року по 28 вересня 2015 року в сумі 79382 грн 95 коп.». В обґрунтування даних вимог ОСОБА_1 посилав на те, що він був звільнений без законних підстав.

Отже, із вимогою вирішити трудовий спір, що пов`язаний із звільненням, ОСОБА_1 вперше звернувся до суду у вересні 2015 року, про що вказує Апеляційний суд міста Києва в ухвалі від 14 червня 2016 року в справі №757/35872/15-ц, а саме: із вимогою про поновлення на посаді в Управлінні Національного банку України в Донецькій області, а також про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що є похідною вимогою відносно вирішення спору у справі про звільнення.

При цьому, при зверненні до районного суду у вересні 2015 року ОСОБА_1 , наполягаючи на протиправності дій відповідача щодо його звільнення з посади, вперше заявив вимогу про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення від 27 березня 2015 тільки у заяві про збільшення позовних вимог, що була датована 21 вересня 2016 року.

На момент виникнення спірних правовідносин діяли положення Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, в якій частина друга статті 99 передбачала, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначалось, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Таким чином, на позивача, в частині його вимог про скасування наказу про його звільнення, поновлення на посаді, а також про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу розповсюджуються вимоги частини першої статті 233 КЗпП України щодо місячного строку для звернення до суду у справі про звільнення.

Дані положення діяли як на час звільнення позивача з посади, так і на день звернення до суду в порядку цивільного судочинства, а також на день звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва, а також є чинними і на час розгляду даної справи по суті.

Відповідно до висновку Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладеного у пункті 13 Постанови від 06 березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби -у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Тобто, особи вправі оскаржити рішення, дії чи бездіяльність щодо звільнення з публічної служби протягом місячного строку, який обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про прийняття відповідного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності.

Таким чином, вище вказаними положеннями визначаються строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таким чином, після ознайомлення із наказом про звільнення від 27 березня 2015 року за №1819-к ОСОБА_1 мав звернутись про його оскарження в судовому порядку в місячний строк, тобто - не пізніше 27 квітня 2015 року.

Однак, як встановлено судом у даному провадженні, вперше із вимогою про поновлення на посаді із виплатою у зв`язку з незаконним звільненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 звернувся до суду у вересні 2015 року, а з вимогою про скасування наказу про звільнення - у вересні 2016 року.

З матеріалів справи також вбачається, що позивача було попереджено про його наступне вивільнення у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників 06 січня 2015 року, що підтверджується особистим підписом ОСОБА_1 на попереджені (а.с.33).

З наказом про звільнення від 27 березня 2015 року за №1819-к ОСОБА_1 ознайомлений у день звільнення і в цей же день отримав трудову книжку, про що свідчить запис у Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них (витяг на а.с.34-36).

У зв`язку з наведеним колегія суддів приходить до висновку, що позивач звернувся до суду з пропуском місячного строку, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України.

І оскільки вказаний строк був визначений на час звернення позивача до суду саме статтею 233 КЗпП України як на день звернення до районного суду в порядку цивільного судочинства, так і на день звернення до суду з адміністративним позовом суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача, викладених у клопотанні про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, оскільки такий строк не було дотримано позивачем і при зверненні до Печерського районного суду міста Києва у вересні 2015 року.

Безпідставними визнаються і посилання позивача на те, що при відкритті проваджень в цивільних справах районними судами не встановлено факту пропуску позивачем строку звернення до суду із відповідними позовами. Так, з наведених вище обставин вбачається, що після відкриття проваджень у справах судами були постановлені ухвали про віднесення даного спору до юрисдикції адміністративного суду. При цьому, інші процесуальні питання, в тому і числі і про дотримання позивачем строку звернення до суду, визначеного частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України, районними судами не вирішувались.

Частиною 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на день розгляду справи по суті) встановлено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Таким чином, після закінчення строку звернення до суду особа не втрачає права звернутися з адміністративним позовом, але такий може залишений без розгляду лише на тій підставі, що судом не буде встановлена наявність поважних причин для пропуску такого строку. Наявність таких причин, що підлягають оцінці судом викладаються позивачем у відповідному клопотанні.

В матеріалах справи наявні клопотання ОСОБА_1 про визнання причин пропуску строку звернення до суду, його письмові заперечення проти заявленого відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду та додаткові пояснення з даного приводу, що були надані під час розгляду справи по суті. Однак, жодна з наведених позицій не містить посилань на обставини, які можна було б вважати поважними для пропуску встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.

Так, поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних процесуальних дій.

Доказів існування таких обставин позивачем суду не надано.

Відповідно до частини четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на дату першого звернення позивача із вимогою про вирішення справи про звільнення - вересень 2015 року та вересень 2016 року і дату прийняття оскаржуваного наказу про звільнення - 27 березня 2015 року, тобто, з пропуском визначеного частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України строку для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи у спірних правовідносинах, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду в частині вимог про скасування наказу Національного банку України від 27 березня 2015 року за №1819-к про звільнення ОСОБА_1 , поновлення позивача на посаді головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області та похідної від них вимоги про стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 265697,44 грн, а також вимога допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та виплати заробітної плати за один місяць.

Керуючись ст.3, ст.123, п.8 ч.1 ст.240, ст.ст.241-243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

У Х В А Л И В:

Клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задовольнити частково.

Позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про скасування наказу Національного банку України від 27 березня 2015 року за №1819-к про звільнення ОСОБА_1 , про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу валютного контролю та ліцензування Управління Національного банку України в Донецькій області, стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 265697,44 грн та вимогу допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та виплати заробітної за один місяць - залишити без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена повністю або частково протягом 15 днів з дня складення повного судового рішення в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Головуючий суддя: Н.А. ДобрівськаСудді: А.І. Кузьменко Л.О. Маруліна