Рішення № 87074512, 27.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 травня 2019 року №640/21784/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень та вимоги,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДФС у Київській області (також далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкової вимоги про сплату боргу №0017551303 від 03 жовтня 2018 року, податкових повідомлень-рішень від 03 жовтня 2018 року №0017521303, №0017531303, №0017511303, №0017561303, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0020911303 від 30 листопада 2018 року.

Ухвалою суду від 28 грудня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/21784/18 (далі - справа), яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані рішення та вимога є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувані рішення та вимога прийняті ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

При цьому, ухвалою суду від 11 лютого 2019 року залишено без задоволення клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Крім того, до суду надійшло клопотання представника відповідача про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, яке суд визнав необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки, за переконанням суду, дана справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

У період з 20.08.2018 року по 27.08.2018 року Головним управлінням ДФС у Київській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за результатами якої відповідачем складено акт від 03.09.2018 року №753/10-36-13-04/3152215612 (далі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема:

- пп. 49.18.5 п. 49.18 ст.49, п. 179.1 ст.179 Податкового кодексу України (також далі - ПК України) в частині не подання до контролюючого органу податкової декларації про майновий стан та доходи за 2016 рік;

- пп. 167.1 ст. 167, п. 177.1, п.177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті заниження чистого доходу в сумі 296978,84 грн., в тому числі за період з 01.10.2016 року по 31.12.2016 р. в сумі 296978,84 грн., в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 53456,12 грн.;

- п. 2 ч. 1 ст. 7, ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", у зв`язку із зниженням бази нарахування єдиним соціальним внеском за період з 01.10.2016 року по 31.12.2016 року занизив суму, на яку нараховується єдиний соціальний внесок на загальну суму 296978,84 грн. (з урахуванням максимальної величини - 111250 грн.) та в результаті чого донараховано єдиний внесок в сумі 22363,00 грн.;

- п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, в частині заниження чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.10.2016 року по 31.12.2016 року в сумі 296978,84 грн., що призвело до зниження військового збору на дохід від здійснення підприємницької діяльності в сумі 4454,68 грн.;

- п.181.1 ст. 181, п. 183.1 ст. 183, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в частині заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 594708,18 грн.

За результатами адміністративного оскарження висновки Акту перевірки залишено без змін.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем були складені та направлені позивачу:

- вимога про сплату боргу (недоїмки) від 03.10.2018 року №0017551303, з єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування на суму 22363 грн. 00 коп.

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасного не нарахування єдиного внеску від 30.11.2018 року №0020911303 на суму 4 472 грн. 60 коп.;

- податкове повідомлення-рішення від 03.10.2018 року №0017521303 про застосування штрафних санкцій в розмірі 170 грн .00 коп.;

- податкове повідомлення-рішення від 03.10.2018 року №0017531303 про донарахування суми грошового зобов`язання по військовому збору за податковими зобов`язаннями в розмірі 4454 грн. 68 коп. та штрафні санкції в розмірі 1113 грн. 67 коп.;

- податкове повідомлення-рішення від 03.10.2018 року №0017511303 про донарахування суми податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування за податковими зобов`язаннями в розмірі 53456 грн. 12 коп. та штрафні санкції в розмірі 13364 грн. 03 коп.;

- податкове повідомлення-рішення від 03.10.2018 року №0017561303 про донарахування податку на додану вартість за податковими зобов`язаннями в розмірі 594 708 грн. 18 коп. та штрафні санкції в розмірі 148 677 грн. 04 коп.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.01.2009 року та 16.01.2019 р. взятий на податковий облік.

З матеріалів справи вбачається, що з 01.01.2015 р. позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, будучи платником єдиного податку 2 групи.

Пунктом 291.2 ст. 291 ПК України встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Відповідно п 291.3 ст. 291 ПК України, юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Підпунктами 2 та 3 п.291.4. ст. 291 ПК України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності:

2) друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень.

3) третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.

З матеріалів справи судом встановлено, що оскаржувані рішення та вимога прийняті у зв`язку з тим, що позивачем за 3 квартали 2016 року отримано дохід 1578262,59 грн., тобто, перевищено максимально-граничний розмір доходу для платників єдиного податку другої групи в розмірі 1500000,00 грн. на суму 78262,59 грн. Проте, позивач в порушення вимог ПК України не подав заяву про застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку третьої групи або про перехід на сплату інших податків і зборів та продовжував здійснювати підприємницьку на другій групі спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Суд звертає увагу, що позивачем не заперечувався факт перевищення в 3 кварталі 2016 року граничного розміру доходу для платників єдиного податку другої групи в розмірі 1500000,00 грн. на суму 78262,59 грн.

Проте, за переконанням позивача, оскаржувані рішення та вимога є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки з 4-го кварталу 2016 р. ФОП ОСОБА_1 перейшов на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку третьої групи, при цьому, жодних повідомлень від контролюючого органу про переведення позивача на загальну систему оподаткування останній не отримував.

Відповідно підп. 1 п.п. 298.2.3. п.298.2 ст. 298 ПК України, платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, зокрема, у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої і другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення.

Пунктом 299.11 ст. 299 ПК України встановлено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Зі змісту аналізованих норм вбачається, що фізична особа-підприємець платник єдиного податку другої групи у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку другої групи (1500000,00 грн.) та нездійснення таким платником з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення, переходу на застосування іншої ставки, не відповідає наведеним умовам перебування на спрощеній системі оподаткування платника єдиного податку другої групи та зобов`язаний перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПК України.

При цьому, формальна наявність у платника не анульованого свідоцтва сплати єдиного податку не є достатньою умовою для перебування на спрощеній системі оподаткування. Податкове законодавство пов`язує статус платника єдиного податку з дотриманням низки умов, а не лише з наявністю відповідної реєстрації.

Аналогічні правові висновки викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 року по справі №818/2/14, яку визнано остаточною постановою Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 25.05.2018 року №К/9901/6631/18, а також в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року по справі №2040/6178/18.

Згідно з п.п. 183.1, 183.2, 183.4 ст.183 ПК України, у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті.

Будь-яка особа, що підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, подає до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

У разі обов`язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181цього Кодексу.

Підпунктом 181.1. ст.181 ПК України передбачено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Відповідно п.183.10 ст.183 ПК України, будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за не нарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Підпунктом 187.1 ст. 187 ПК України встановлено, що дата виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Підпунктом 177.5. ст. 177 ПК України передбачено, що фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Позивачем декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік до ДПІ у строки передбачені ст. 49 ПК України подано не було, доказів зворотнього позивачем до суду не надано.

Приписами п. 177.1, п.177.2 ст. 177 ПК України встановлено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з підпунктом 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, зокрема належать: інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно з пп. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX ПК України, платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 ПКУ, в т.ч. фізична особа резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до пп. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX ПК України визначено об`єкт оподаткування військовим збором.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX ПК України (пп. 1.3 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX ПК України).

Враховуючи вищезазначене у сукупності, зокрема, зважаючи на те, що ФОП ОСОБА_1 не надав належних доказів переходу на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку третьої групи, а також зважаючи на те, що позивачем не ставились під сумнів суми, розрахованих оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, грошових зобов`язань, а судом їх помилковість не встановлена, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03 жовтня 2018 року №0017521303, №0017531303, №0017511303, №0017561303.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до зазначених норм, позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464).

Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток) (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464).

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону №2464, нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону №2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску.

Платники єдиного внеску, зазначені у п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (ч. 8 ст. 9 Закону №2464).

Згідно ч. 12 ст. 9 Закону №2464, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №2464, сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених Законом №2464, є недоїмкою.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (ч. 3 ст. 25 Закону №2464).

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону №2464, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону №2464, за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску до 01 січня 2015 року орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 5 відсотків, а після 01 січня 2015 року 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Необхідно зазначити, що оскаржувані вимога та рішення про застосування фінансових санкцій є похідними від податкового повідомлення-рішення з податку на доходи фізичних осіб, в результаті чого контролюючий орган правомірно донарахував єдиний внесок та штрафні санкції та відповідно прийняв вимогу про сплату боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень та вимоги є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю, в силу чого також відсутні підстави для розподілу судових витрат.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Київській області (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5А; код ЄДРПОУ 39393260) про визнання протиправними та скасування рішень та вимоги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко