Рішення № 87070404, 09.01.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 січня 2020 р. Справа № 120/3199/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Мультян Марини Бондівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Михайловського М.В.

представника позивача: Резніка І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Леляцької сільської ради про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Леляцької сільської ради, в якому остання просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не винесення будь-якого рішення Леляцької сільської ради по заяві ОСОБА_1 від 28.08.2019 року, та по проекту рішення 24 сесії 7 скликання Леляцької сільської ради щодо затвердження технічної документації із землеустрою та встановлення меж земельної ділянки на яку поширюється право сервітутів та укладання договору сервітутного користування по Леляцькій сільській раді в селі Мала Жмеринка в межах населеного пункту, щодо земельної ділянки кадастровий номер якої № 0521083600:01:003:0082 загальною площею 0,0178 га.

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 щодо затвердження технічної документації із землеустрою по земельній ділянці кадастровий номер якої № 0521083600:01:003:0082 загальною площею 0,0178 га в визначені Законами України терміни.

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в затвердженні розробленої позивачем технічної документації по земельній ділянці кадастровий номер якої № 0521083600:01:003:0082 загальною площею 0,0178 га та в затвердженні договору сервітутного користування по Леляцькій сільській раді в селі Мала Жмеринка в межах населеного пункту, щодо земельної ділянки кадастровий номер якої № 0521083600:01:003:0082 загальною площею 0,0178 га.

- із урахуванням рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 та від 02.11.2004 року № 15-рп/2004, зобов`язати відповідача у відповідності до вимог статей 12, 79-1, 122, 123 Земельного кодексу України, статті 55 Закону України «Про землеустрій», статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» затвердити технічну документацію із землеустрою, що розроблена позивачем по земельній ділянці кадастровий номер якої № 0521083600:01:003:0082, загальною площею 0,0178 га та зобов`язати відповідача укласти договір сервітутного користування по даній земельній ділянці із позивачем.

- зобов`язати відповідачів у відповідності до вимог статі 382 КАС України подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що з метою отримання права сервітутного користування земельною ділянкою кадастровий номер якої № 0521083600:01:003:0082, 29.08.2019 року звернулася до Леляцької сільської ради із відповідною заявою та додатками до неї.

Розгляд заяви було включено в порядок денний 24 сесії 7 скликання Леляцької сільської ради, яка відбулася 13.09.2019 року. Однак, відповідно листа Леляцької сільської ради № 392 від 24.09.2019 року, позивачку було повідомлено, що рішення відповідно поданої заяви від 29.08.2019 року, прийнято не було.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не прийняття рішення протиправною, позивачка звернулася до суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд адміністративної справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Крім того, даною ухвалою встановлено відповідачу 15-денний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку ст. 162 КАС України.

На виконання вимог ухвали суду, 28.10.2019 року Леляцька сільська рада подала відзив на позовну заяву, згідно якої останній заперечував проти задоволення позовних вимог.

Однак, 09.12.2019 року на адресу суду надійшла заява Леляцької сільської ради про визнання позову.

Ухвалою суду від 02.12.2019 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів.

06.12.2019 року представником позивачки було надано суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не винесення будь-якого рішення сесії Леляцької сільської ради по заяві ОСОБА_1 від 29.08.2019 року, та не винесення будь-якого рішення Леляцької сільської ради по проекту рішення 24 сесії 7 скликання Леляцької сільської ради, щодо затвердження технічної документації із землеустрою та встановлення меж земельної ділянки на яку поширюється право сервітутів та укладання договору сервітутного користування по Леляцькій сільській раді в селі Мала Жмеринка в межах населеного пункту, щодо земельної ділянки кадастровий номер якої № 0521083600:01:003:0082 загальною площею 0,0178 га.

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не прийняття рішення по заяві ОСОБА_1 від 29.08.2019 року, про затвердження технічної документації із землеустрою по земельній ділянці кадастровий номер якої № 0521083600:01:003:0082 загальною площею 0,0178 га в визначені Законами України терміни.

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в затвердженні розробленої позивачем технічної документації по земельній ділянці кадастровий номер якої № 0521083600:01:003:0082 загальною площею 0,0178 га та в затвердженні договору сервітутного користування по Леляцькій сільській раді в селі Мала Жмеринка в межах населеного пункту, щодо земельної ділянки кадастровий номер якої № 0521083600:01:003:0082 загальною площею 0,0178 га.

- із урахуванням рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 та від 02.11.2004 № 15-рп/2004, зобов`язати відповідача у відповідності до вимог статей 12, 79-1, 122, 123 Земельного кодексу України, статті 55 Закону України «Про землеустрій», статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» затвердити технічну документацію із землеустрою, що розроблена позивачем по земельній ділянці кадастровий номер якої № 0521083600:01:003:0082, загальною площею 0,0178 га та зобов`язати відповідача укласти договір сервітутного користування по даній земельній ділянці із позивачем.

- зобов`язати відповідачів у відповідності до вимог статі 382 КАС України подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою суду від 09.12.2019 року закрито підготовче провадження.

09.01.2020 року у судому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Разом з тим, в матеріалах справи міститься заява представника відповідача про розгляд справи за відсутності Леляцької сільської ради.

Заслухавши представника позивачки, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

29.08.2019 року ОСОБА_1 подала до Леляцької сільської ради заяву про затвердження технічної документації із землеустрою та укладення договору сервітутного користування земельною ділянкою.

Розгляд даної заяви був включений в порядок денний 24 сесії 7 скликання 13.09.2019 року Леляцької сільської ради, відповідно пункт 18 порядку денного викладений у такій редакції - про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на яку поширюється право сервітутів та договорів сервітутного користування по Леляцькій сільській раді с . Мала Жмеринка в межах населеного пункту.

Листом Леляцької сільської ради від 24.09.2019 року № 392 було повідомлено, що дана заява була включена до порядку денного та розглядалася, за результатами її розгляду технічна документації із землеустрою затвердження не була.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не прийняття будь-якого рішення по заяві від 29.08.2019 року протиправною, позивачка звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з вимогами частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями пунктів «а», «в» частини 1 статті 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За приписами частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

З огляду на вказане, вирішення питань про погодження та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі в межах населеного пункту, віднесено до виключної компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад, про що приймається рішення.

Відповідно до частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Рішенням 23 сесій 7 скликання від 04.07.2019 року позивачці було надано дозвіл на розроблення договору про встановлення особистого сервітуту та виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється земельний сервітут ОСОБА_1

29.08.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Леляцької сільської ради із заявою у якій просила про затвердження технічної документації із землеустрою та укладення договору сервітутного користування земельною ділянкою.

Питання про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на яку поширюється право сервітутів та договорів сервітутного користування по Леляцькій сільській раді с . Мала Жмеринка в межах населеного пункту включено до порядку денного 24 сесії 7 скликання 13.09.2019 року Леляцької сільської ради.

Матеріали справи свідчать, що будь-якого рішення щодо затвердження чи відмову у затверджені технічної документації із землеустрою, по заяві ОСОБА_1 від 29.08.2019 року 24 сесією 7 скликання Леляцької сільської ради прийнято не було.

Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні") визначено принципи місцевого самоврядування в Україні, відповідно до яких місцевого самоврядування в Україні здійснюється на засадах: народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів, виборності, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування, судового захисту прав місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження у частині погодження та затвердження проектів землеустрою передбачені статтями 186, 186-1 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 14 статті 186 Земельного кодексу України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності; власником земельної ділянки, у разі якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності.

За правилами частини 18 статті 186 Земельного кодексу України Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України "Про землеустрій"; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт. Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб`єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження документації із землеустрою іншими органами.

Суд зауважує, що відповідачем не надано суду доказів про наявність належним чином документально оформленого рішення Леляцької сільської ради про відмову у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок на яку поширюється право сервітутів громадянці ОСОБА_1 .

Одночасно, у листі Леляцької сільської ради від 24.09.2019 року № 392, яким представнику позивачки повідомлено про неприйняття рішення щодо затвердження технічної документації, не зазначено жодних, визначених Земельним кодексом України, підстав неприйняття рішення щодо затвердження технічної документації позивачки.

З огляду на системний аналіз правових норм, суд дійшов до висновку, що бездіяльність відповідача, яка виявилася у неприйнятті рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на яку поширюється право сервітутів, є протиправною.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача затвердити технічну документацію із землеустрою, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі "East/West Alliance Limited проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 року у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 року № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016 року, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 року № К/800/32134/15).

В той же час, повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 року у справі №К/31204/15).

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Питання затвердження технічної документації із землеустрою належить до виключних повноважень Леляцької сільської ради.

Тому, зобов`язання судом вчинити певні дії за відсутності відповідного волевиявлення органу є порушенням виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції ради на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Таким чином, суд не може втручатись в дискреційні повноваження Леляцької сільської ради та виходити за межі завдань адміністративного судочинства.

Разом із тим, згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права суд вважає за необхідне, на підставі частини 2 статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права позивачки шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2019 року про затвердження технічної документації із землеустрою та встановлення меж земельної ділянки на яку поширюється право сервітутів та укладання договору сервітутного користування по Леляцькій сільській раді в селі Мала Жмеринка в межах населеного пункту, щодо земельної ділянки кадастровий номер 0521083600:01:003:0082, загальною площею 0,0178 га, та прийняти рішення за результатами розгляду заяви.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. З метою забезпечення реального виконання рішення суду, суд вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням цього рішення суду та зобов`язати Леляцьку сільську раду подати звіт про його виконання в частині розгляду заяви ОСОБА_1 від 29.08.2019 року та прийняття Леляцькою сільською радою рішення за результатами розгляду заяви.

Для подання звіту суд встановлює строк 30 днів, що обчислюється з набрання цим рішенням суду законної сили. При цьому суд попереджає Леляцьку сільську раду, що у разі неподання звіту суд розгляне питання про накладення штрафу (у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

При цьому, визначаючись щодо заяви Леляцької сільської ради про визнання позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Приписами частини 4 статті 47 КАС України визначено, що відповідач має право визнати позов повністю або частково, подати відзив на позовну заяву.

Згідно з положеннями частини 1 статті 189 КАС України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог (частина 4 статті 189 КАС України).

Частиною 5 статті 189 КАС України, яка кореспондується із частиною 6 статті 47 цього Кодексу, визначено, що суд не приймає визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Як встановлено вище, визнання позову відповідачем суперечить закону, тому керуючись частиною 6 статті 47 КАС України суд не приймає таке визнання позову Леляцькою сільською радою.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (стаття 72 КАС України).

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно статті 139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Леляцької сільської ради щодо не прийняття будь-якого рішення по заяві ОСОБА_1 від 29.08.2019 року та не винесення будь-якого рішення Леляцької сільської ради по проекту рішення 24 сесії 7 скликання Леляцької сільської ради про затвердження технічної документації із землеустрою та встановлення меж земельної ділянки на яку поширюється право сервітутів та укладання договору сервітутного користування по Леляцькій сільській раді в селі Мала Жмеринка в межах населеного пункту, щодо земельної ділянки кадастровий номер 0521083600:01:003:0082, загальною площею 0,0178 га.

Визнати протиправною бездіяльність Леляцької сільської ради щодо не прийняття рішення по заяві ОСОБА_1 від 29.08.2019 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки кадастровий номер 0521083600:01:003:0082, загальною площею 0,0178 га в визначені законодавством України терміни.

Вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Леляцьку сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2019 року про затвердження технічної документації із землеустрою та встановлення меж земельної ділянки на яку поширюється право сервітутів та укладання договору сервітутного користування по Леляцькій сільській раді в селі Мала Жмеринка в межах населеного пункту, щодо земельної ділянки кадастровий номер 0521083600:01:003:0082, загальною площею 0,0178 га, та прийняти рішення за результатами розгляду заяви.

В решті позовних вимог - відмовити.

На підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення.

Зобов`язати Леляцьку сільську раду в місячний строк з дня набрання рішенням законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення в частині розгляду заяви ОСОБА_1 від 29.08.2019 року та прийняття Леляцькою сільською радою рішення за результатами розгляду заяви.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Леляцька сільська рада (вул. Леніна, 32, с. Леляки, Жмеринський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04330361)

Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: 20.01.2020 року.

Суддя Мультян Марина Бондівна