Рішення № 87035812, 20.01.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 січня 2020 р. Справа № 120/3750/19-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Військової частини А0549

про: визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А0549 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 05.09.2019 року його звільнено у запас Збройних Сил України за станом здоров`я. У зв`язку із цим, наказом командира військової частини А0201 №173 від 11.09.2019 року позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу даної військової частини.

Проте, на день виключення зі списків особового складу військової частини з позивачем не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року, у зв`язку із чим останній звернувся з адміністративним позовом до суду.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за попередні періоди немає та у межах наявного фінансового ресурсу у Міністерстві оборони України можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ у період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року не було, оскільки фінансування військової частини А0549 за вказаний період не здійснювалося, а тому, грошове забезпечення, яке виплачувалося позивачеві не індексувалося.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані представниками сторін докази, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді старшого офіцера відділу інформації-пропагандистського забезпечення управління морально-психологічного забезпечення Командування Повітряних Сил Збройних Сил України (військова частина А 0215).

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 05.09.2019 року № 440 звільнено з військової служби у запас (за станом здоров`я).

Згідно наказу командира військової частини А0201 від 11.09.2019 року № 173 виключений зі списків військової частини від 13.09.2019 року.

19.09.2019 року позивачем направлено звернення до військової частини А0549 про надання інформації щодо нарахування та виплати індексації доходів протягом 2015-2019 років.

Листом №350/118/2560/пс від 15.10.2019 року про відмову у задоволенні звернення позивача повідомив, що відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди порядком не передбачено. Фінансовий ресурс, закладений Міністерством оборони України в кошторисі військової частини А0549 з січня 2016 року - січень 2018 року, не був розрахований на виплату індексації за відповідні періоди. Відтак, відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 року по 01.04.2017 рік.

Окрім цього, позивач 19.09.2019 року звернувся до відповідача із запитом щодо нарахування та виплати середнього заробітку з моменту звільнення до моменту повного розрахунку.

У відповідь на звернення відповідачем відмовлено, дана відмова мотивована нерозповсюдженням на зазначені правовідносини положень Кодексу законів про працю України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".

Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, в силу вимог ст. 18 та 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення. Згідно з п. 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абз. 8 п. 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відтак, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Судом встановлено, що відповідачем не здійснювалась індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 починаючи з 27.03.2017 року по 13.09.2019 року, що підтверджується листом військової частини А0549 вих. №476 від 15.10.2019 року.

Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує посиланням на роз`яснення Міністерства соціальної політики України. Водночас суд зауважує, що подібні роз`яснення мають інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами. Натомість, в силу приписів ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.

При цьому, не може визнаватися правомірною відмова відповідача у нарахуванні та виплаті сум індексації з мотивів відсутності коштів на такі потреби.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", №63134/00, рішення від 07 листопада 2005 року) реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Європейський суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Отже, відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення у спірний період, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

Відтак, бездіяльність відповідача в частині непроведення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року є протиправною, а тому задоволенню підлягає й похідна вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

З приводу позовних вимог, що стосуються бездіяльності відповідача в частині непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та необхідності нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 13.09.2019 року по день виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року то суд виходить із наступного.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені с. 116 та 117 КЗпП України.

Так, у ст. 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, суд встановив, що відповідачем при виключені зі списків військової частини А 0549 ОСОБА_1 від 13.09.2019 року останньому не виплачено усіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було проведено індексації грошового забезпечення, що мав би отримати позивач.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у непроведенні 13.09.2019 року остаточного розрахунку при звільненні позивача зі Збройних Сил України.

Посилання відповідача у відзиві та представника відповідача позовній заяві на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

Таким чином, зважаючи на допущення протиправної бездіяльності відповідача щодо непроведення 13.09.2019 року остаточного розрахунку при звільненні позивача зі Збройних Сил України, задоволенню також підлягає й вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні.

Однак, на переконання суду, нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід здійснити, починаючи з 14.09.2019 року (наступного дня після виключення зі списків військової частини) по 20.01.2020 (дату ухвалення цього судового рішення).

До таких висновків суд дійшов з огляду на постанову Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", пунктом 20 якої роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю стягує на корись працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Такі ж висновки містяться і у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а.

Відповідно до ст. 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує той факт, що позивач відповідно до приписів п. 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, а тому відсутні підстави для відшкодування таких.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до Військової частини А0549 (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, ЄДРПОУ 08540799) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії задоволити частково.

Визнати протиправними дії військової частини А 0549 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року та середнього заробітку за час затримки у проведенні повного розрахунку під час звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року.

Зобов`язати військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток з 14.09.2019 року по день постановлення рішення суду за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович