Рішення № 87031772, 11.11.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/6027/19

Провадження № 2/752/4431/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.11.2019 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

з участю секретаря Власенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про позбавлення права користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення , -

в с т а н о в и в:

у березні 2019 року ТОВ «ФК «Ел.Ен. Груп» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про позбавлення права користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення.

Свої вимоги мотивує тим, що 28.04.2007 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладений договір кредиту № 405/41/07-І, на підставі якого банк надав ОСОБА_3 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 100 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13,00 % процентів річних щомісячно та порядком повернення суми кредиту до 20-го числа кожного місяця, згідно графіку та з кінцевим терміном, до 27.04.2022 року включно. В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКБкціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого в подальшому стало АТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, який посвідчений 28.04.2007 року Ковальчуком С.П. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 1684 д.

31.10.2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» та АТ «Укрсоцбанк» був укладений Договір факторингу, у відповідності до якого право вимоги за договором кредиту № 405/41/07-І від 28.04.2007 року, а також договорм поруки № 04/П-270 перейшли до нового кредитора, а саме ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП».

11 грудня 2018 року приватним нотаріусом нотаріального округу Апатенко М.А. вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 1831, відповідно до якого в рахунок виконання зобов`язань запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 14.12.2018 року приватним виконавцем виконавчого органу м. Києва Варавою Р.С. відкрито виконавче провадження № 57827141 з примусового виконання виконавчого напису № 1831 від 11.12.2018 року.

Трихкімнатка квартира АДРЕСА_1 , передана у власність ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» за ціною електронних торгів 2 180 800,00 грн., про що приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Варовою Р.С. постановлено акт про реалізацію предмету іпотеки від 20.02.2019 року та постановлено передати стягувану ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» вказане майно рахунок погашення боргу в розмірі 2 180 800,00 грн. Проте, позивачу стало відомо, що у набутому ним у власність житловому приміщенні зареєстровані відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що відповідачі втратили право користування вказаною квартирою. Порядок користування квартирою з відповідачами не визначався, відповідачі договору найму щодо користування житлом приміщенням не уклали та не зверталися до позивача з заявами про укладання договору найму житлового приміщення.

За таких обставин позивача просить суд:

-визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яким є трихкімнатка квартира АДРЕСА_1 , та зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , про що видати довідку з реєстру територіальної громади м. Києва, разом з цим виселити ОСОБА_1 з наданням ОСОБА_1 житлового приміщення з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 ЖУ Української РСР,

-визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, яким є трихкімнатка квартира АДРЕСА_1 , та зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , про що видати довідку з реєстру територіальної громади м. Києва, разом з цим виселити ОСОБА_2 з наданням ОСОБА_2 житлового приміщення з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 ЖУ Української РСР.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі. (а.с. 70)

15 квітня 2019 року відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали до суду відзив на позовну заяву. Просять відмовити в задоволенні позову, оскільки спірна квартира є єдиним житлом відповідачів, придбана ними не за рахунок кредитних коштів. Ця обставина підтверджується п. 1.5.8 ст. 1 іпотечного договору, укладеного 28.04.2007р. між ОСОБА_1 та АТ «Укрсоцбанк», посвідченим приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 03.10.2019 р. закрито підготовче провадження та дана справа призначена до судового розгляду. (а.с. 105)

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 28 квітня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладений договір кредиту № 405/41/07-І, на підставі якого банк надав ОСОБА_3 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 100 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13,00 % процентів річних щомісячно та порядком повернення суми кредиту до 20-го числа кожного місяця, згідно графіку та з кінцевим терміном, до 27.04.2022 року включно. (а.с. 5)

В якості забезпечення виконань зобов`язань за кредитним договором між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого в подальшому стало АТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, посвідчений 28.04.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., зареєстрований в реєстрі за № 1684 д., згідно якого відповідач ОСОБА_1 , як майновий поручитель, передала в іпотеку банку нерухоме майно, зокрема квартиру АДРЕСА_1 , що належить їй на праві приватної власності, що підтверджується довідкою № 23/2, виданою ЖБК "Темп - 11" 09 лютого 1993 року, зареєстровану в Київському МБІ 05 січня 1994 року. (п. 1.5.8 договору) (а.с. 11)

31 жовтня 2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» та АТ «Укрсоцбанк» був укладений Договір факторингу, у відповідності до якого право вимоги за договором кредиту № 405/41/07-І від 28.04.2007 року, а також договором поруки № 04/П-270, перейшли до нового кредитора, а саме ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП». (а.с. 16)

Також 31 жовтня 2018 року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» та АТ «Укрсоцбанк» був укладений договір передачі прав, у відповідності до якого цемент передав, а цесіонарій прийняв всі права вимоги за Іпотечним договором № 04/І-257.

11 грудня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 1831, відповідно до якого в рахунок виконання зобов`язань запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 За рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного нерухомого майна задовольнити вимоги ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП».

Постановою від 14 грудня 2018 року приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Варава Р.С. відкрито виконавче провадження № 57827141 з примусового виконання виконавчого напису № 1831 від 11.12.2018 року.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 157573497, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , є власністю ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП», дата, час державної реєстрації 26.02.2019р., на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 314, виданого 26.02.2019. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А.

15 березня 2019 року позивач звернувся до відповідачів з вимогою про добровільне виселення та звільнення вищевказаної квартири, проте останні таку вимогу не виконали квартиру не звільнили.

Звертаючись у суд з даним позовом, ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" зазначає, що товариство, як новий власник, що придбав спірне житло, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередні власники, які втратили право власності на житло, відмовляються виселятися з нього.

Суд не погоджується з доводами позивача, з огляду на наступне.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Невиконання кредитних зобов`язань стало підставою подання до суду позовів банками про звернення стягнення на іпотечне майно, надане за договорами забезпечення кредитів, що зумовило масове виселення колишніх власників з неповнолітніми дітьми із житла.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах: від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР.

Верховним Судом зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Разом з тим спірне житлове приміщення ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» придбане 26.02.2019р. року на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, при придбанні якого ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» мав бути обізнаний про обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто виявлені ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості.

Крім того, Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» запроваджено мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, а саме: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу»та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов`язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб`єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах.

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року справа № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317 цс 18)

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, суд звертає увагу на те, що ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» при реалізації предмета іпотеки мав виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК УРСР, оскільки на той час вона вже діяла у зміненій редакції, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення.

Тобто новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов`язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов`язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273, 280-284 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про позбавлення права користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: