Рішення № 86994019, 16.01.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2020 року м. Ужгород№ 260/1579/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І.

при секретарі судового засідання Олійник В.В.

за участю представників

позивача: ОСОБА_1, адвокат Колотуха І.О.

відповідача: Гончарук В.В. (довіреність від 02.01.2020 року № 2)

свідки: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 16 січня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 20 січня 2020 року.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до першого заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицик Василя Івановича (ухвалою суду від 5 грудня 2019 року (протокольною) замінено на Управління Держпраці у Закарпатській області, (далі - відповідач, Управління Держпраці у Закарпатській області) про визнання протиправною та скасування постанови першого заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицик В.І. від 31.10.2019 року № ЗК 371/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-130 про накладення штрафу у розмірі 250380,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі абз. 7 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, за порушення законодавства про працю, постановою Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК 371/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-130 від 31.10.2019 року на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 250380,00 грн. Вказана постанова винесена відповідачем за наслідком проведеної перевірки з порушенням встановленої процедури здійснення державного контролю - проведення інспекційного відвідування, в основу якої покладено непідтверджені, такі, що не відповідають дійсним обставинам справи відомості. На думку позивача, оскаржена постанова фактично базується на припущеннях інспекторів стосовно незаконних трудових відносин. Відтак, позивач звернувся до суду із позовом про скасування вказаної постанови, як незаконної та прийнятої всупереч вимогам чинного законодавства.

Ухвалою судді від 13.11.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просять суд позов задовольнити, визнавши протиправною та скасувавши оскаржену постанову з мотивів, що викладені в позовній заяві.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, в якому зазначає про те, що постанова про накладення штрафу № ЗК 371/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-130 від 31.10.2019 року винесена уповноваженою посадовою особою Управління Держпраці у Закарпатській області з урахуванням норм Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення та на підставі абзацу другого ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, а отже є законною і скасуванню не підлягає.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечила та просять суд відмовити в його задоволенні посилаючись на правомірність оскарженої постанови та відсутність підстав для її скасування.

Допитаний як свідок ОСОБА_2 (вказаний в акті перевірки як працівник, допущений до роботи без укладення трудового договору) вказав, що він є рідним братом ОСОБА_1 , не перебуває та ніколи не перебував у трудових відносинах з братом, інколи допомагає йому на шиномонтажі, грошей за це ніколи не брав оскільки вони є родичами.

Допитаний як свідок ОСОБА_3 (що вказаний в акті перевірки як працівник, який допущений до роботи без укладення трудового договору) вказав, що деколи допомагає йому на роботі (коли сезон заміни коліс, тобто, багато людей звертаються за послугами шиномонтажу), в трудових відносинах не перебував та коштів за роботу не отримував так як ОСОБА_1 допоміг йому з заготівлею дров (безкоштовно), відтак, вважав себе морально зобов`язаним допомогти йому та допоміг йому 3 або 4 рази.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та покази свідків, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, згідно наказу Управління Держпраці у Закарпатській області 30.09.2019 року № 184 про проведення інспекційних відвідувань, керуючись Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015 року, Конвенцією про інспекцію праці у промисловості і торгівлі № 81 ратифікованою Законом України № 1984 від 08.09.2004 року, Конвенцією про інспекцію праці в сільському господарстві № 129 ратифікованою Законом України № 1986-4 від 08.09.2004 року, Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017 року, пунктом 11 Положення про У Управління Держпраці у Закарпатській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці № 75 від 22.06.2016 року, головному державному інспектору Севч В.Ю. за участю головних державних інспекторів Хланти І.Ю. та Джумелі М . І. доручено проведення інспекційних відвідувань суб`єктів господарювання, в тому числі, ФОП ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 за місцем здійснення діяльності - АДРЕСА_2 (шиномонтаж) щодо порушень при оформленні трудових відносин.

На підставі наказу видано направлення на проведення інспекційного відвідування від 01.10.2019 року № 822.

08.10.2019 року головним державним інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області Севч В.Ю. за участю головного державного інспектора Хланти І.Ю. та головного державного інспектора Джумелі М.І., у присутності ФОП ОСОБА_1 , проведено інспекційне відвідування по місцю здійснення діяльності: АДРЕСА_2, де здійснює діяльність ОСОБА_1 .

Як вбачається із акту інспекційного відвідування від 08.10.2019 року № ЗК371/1371/АВ, в ході інспекційного відвідування під час роботи було виявлено слідуючих працівників: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканця АДРЕСА_3 . В своєму письмовому поясненні ФОП ОСОБА_1 пояснив, що територія на якій розташований шиномонтаж знаходиться у нього в оренді. У своїй діяльності до роботи він залучає ОСОБА_2 , який у нього працює одну неділю та ОСОБА_3 , який працює більше одного місяця. На запитання до ОСОБА_1 чи укладав він з найманими працівниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 трудовий чи цивільно-правовий договір, ОСОБА_1 відповів ніякі договори він з ними не оформляв. На запитання який розмір заробітної плати він платить найманим працівникам, ОСОБА_1 відповів, що від виробітку, але не менше 1200-1300 грн. за неділю (в судовому засіданні позивач вказує на те, що при проведенні перевірки інспекторами Держпраці зазначено про сплату 8500 грн. штрафу при визнані ним факту оплати праці зазначеним в акті працівникам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а при відмові - закриття ними шиномонтажу, в зв`язку з чим та невеликим розміром запропонованої санкції він погодився оговорити себе).

З огляду на наведене, інспекторами Управління Держпраці в Закарпатській області констатовано факт залучення до роботи найманих працівників без укладання з ними трудового договору, чим ФОП ОСОБА_1 порушено вимоги ч.3 ст. 24 КЗпП України.

08.10.2019 року головним державним інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області Севч В.Ю. внесено Припис про усунення иялвених порушень № ЗК371/1371/АВ/П.

Також, 08.10.2019 року головним державним інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області Севч В.Ю. складено Протокол про адміністративне правопорушення № ЗК371/1371/АВ/П/ПТ, який направлено на розгляд до Іршавського районного суду.

21.10.2019 року начальником Управлінням Держпраці в Закарпатській області Дорош Б.В. прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ЗК 371/1371/АВ/П/ПТ-ТД.

Згідно повідомлення № 07-02/3974 від 21.10.2019 року розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю призначено на 31.10.2019 року о 09:30 год.

Постановою Іршавського районного суду Закарпатської області від 29.10.2019 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого за ст.41 ч. 3 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді 8500,00 грн. штрафу.

Постановою № ЗК 371/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-130 від 31.10.2019 року на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 250380,00 грн.

Позивач з зазначеною постановою Управління не погоджується, вважає її такою, що порушує його права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі - КзпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КзпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом ч.ч. 3, 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96 (далі - Положення № 96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до п. 7 Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

За приписами п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 (надалі Порядок), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі:

- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

- акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

За змістом п. 10 Порядку постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Також, ч. 3 ст. 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення передбачено, що фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із ч. 1 ст. 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами першою - четвертою та сьомою статті 41 цього Кодексу.

Таким чином, ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України і ч. 3 ст. 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачена відповідальність для фізичних осіб підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). При цьому штраф за частиною 2 статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною 3 статті 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Як встановлено судом, постановою Іршавського районного суду Закарпатської області від 29.10.2019 року у справі № 301/2465/19, що набрала законної сили 19.11.2019 року, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 41 ч. 3 КУпАП України та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн.

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що ФОП ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець, який здійснює свою діяльність на території розташування Шиномонтажу за адресою АДРЕСА_2 , 08.10.2019 року допустив порушення ч.3 ст. 24 КЗпП України, а саме під час роботи було виявлено працівників ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканця АДРЕСА_3 , без укладення з ними трудового чи цивільно-правового договору.

За таких обставин судом притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст. 41 ч. 3 КпАП України, а саме фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи те, що постановою Іршавського районного суду Закарпатської області від 29.10.2019 року у справі № 301/2465/19, що набрала законної сили 19.11.2019 року, встановлено факт допуску ФОП ОСОБА_1 до роботи працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без оформлення трудового договору (контракту), суд вважає це обставиною, що не потребує доказування.

Отже, суд вважає доведеним факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого, крім ч. 3 ст. 41 КУпАП, також абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, а саме: допуску до роботи працівника без оформлення трудового договору (контракту).

Накладення на нього штрафу за те саме правопорушення такою ж постановою Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК 371/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-130 від 31.10.2019 року є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст.61 Конституції України.

Зазначена позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21.12.2018 року у справі № 814/2156/16.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За змістом ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 6 ст. 9 КАС України визначено, що якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно із Законом України від 17.07.1997 року N 475/97-ВР Україною ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписану від імені України 09.11.1995 року, Перший протокол, протоколи N 4 і N 7 до Конвенції, підписані від імені України 19.12.1996 року, та протоколи N 2 і N 11 до Конвенції, підписані від імені України 09.11.1995 року у м. Страсбурзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 4 Протоколу N 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

Положення попереднього пункту не перешкоджають відновленню провадження у справі згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.

Жодних відступів від положень цієї статті не допускається на підставі статті 15 Конвенції.

У рішенні від 10 лютого 2015 року у справі "Остерлунд проти Фінляндії" (заява № 53197/13) Європейський суд з прав людини наголосив, що правова характеристика процедури відповідно до національного законодавства не може бути єдиним критерієм для визначення відповідності принципу "не бути притягненим до суду або покараним двічі" відповідно до Статті 4 § 1 Протоколу № 7. Інакше, застосування цього положення залишиться на розсуд Договірних Держав, що може призвести до наслідків, несумісних з завданням та метою Конвенції (для прикладу див. "Сторбратен проти Норвегії" № 12277/04, ЄСПЛ 2007 - (витяги), з подальшими посиланнями). Поняття "кримінальна процедура" в тексті Статті 4 Протоколу № 7 має тлумачитися в контексті загальних принципів відповідних слів "кримінальне обвинувачення" та "покарання" в Статтях 6 та 7 Конвенції відповідно (див. "Хаарвіг проти Норвегії" № 11187/05 від 11 грудня 2007 року; "Росенкіст проти Швеції" № 60619/00 від 14 вересня 2004 року; "Менессон проти Швеції" № 41265/98 від 8 квітня 2003 року; "Гьоктан проти Франції" № 33402/96, § 48, ЄСПЛ 2002- V; "Маліг проти Франції" від 23 вересня 1998 року, § 35, Збірка судових рішень та постанов 1998-VII; та "Нільссон проти Швеції" № 73661/01, ЄСПЛ 2005-XIII).

Усталена судова практика Суду виділяє три критерії широко відомі як "Критерії Енгеля" (див. "Енгель та інші проти Нідерландів" від 8 червня 1976, Серія А № 22), які використовуються для визнання або невизнання обвинувачення кримінальним. Перший критерій: правова класифікація правопорушення відповідно до національного законодавства. Другий - сама суть правопорушення, та третій - ступінь тяжкості покарання, що може бути застосоване до особи. Другий та третій критерії є альтернативними, а не обов`язково кумулятивними. Однак це не виключає кумулятивний підхід в ситуації, коли окремий аналіз кожного критерію не дозволяє досягнути остаточного висновку щодо існування кримінального правопорушення (див. "Джуссіла проти Фінляндії [GC]" 39665/98 та 40086/98, §§ 82-86, ЄСПЛ 2003-X).

У вищезгаданій справі "Джуссіла проти Фінляндії" суд прийняв позицію, що податкові донарахування мають ознаки кримінального правопорушення в розумінні Статті 6 Конвенції. Суд визнав, що стосовно першого критерію очевидним є факт, що податкові донарахування класифікувались не як кримінальні, а як частина фіскального режиму. Однак таке визначення не було вирішальним, важливішим був другий критерій. Суд звернув увагу, що податкові донарахування були накладені на платника податку відповідно до загальних положень, що застосовуються до платників податків взагалі. Крім того, відповідно до законодавства Фінляндії, податкові донарахування були спрямовані не на грошову компенсацію шкоди, а на покарання для запобігання здійснення повторного правопорушення. Отже, донарахування були накладені відповідно до правила, спрямованого на попередження та покарання. Таким чином, Суд вирішив, що це є ознаками кримінального характеру правопорушення. Що стосується третього критерію Енгеля, то незначний характер штрафу не виключає справу з-під дії Статті 6. Тому Стаття 6 застосовується відповідно до її положення щодо кримінальних правопорушень незалежно від незначного характеру податкового донарахування (див. "Джуссіла проти Фінляндії [GC]", §§ 37-38). Відповідно, процедури, що стосуються податкових донарахувань, є "кримінальними" і для цілей Статті 4 Протоколу № 7 //пункти 36, 37, 38 рішення ЄСПЛ у справі "Остерлунд проти Фінляндії"/.

Критерії Енгеля для визначення обвинувачення кримінальним застосовано ЄСПЛ і в інших справах, зокрема, "Юссіла проти Фінляндії", "Озтюрк проти Німеччини", "Сергій Золотухін проти Росії", "Лутц проти Німеччини" та ін.

Таким чином практика ЄСПЛ свідчить, що поняття "кримінального обвинувачення" в контексті статті 4 Протоколу № 7, як і ч. 1 ст. 6 Конвенції, має "автономне" значення, тому національне законодавство не є вирішальним при визначенні того, чи пов`язано обвинувачення з "кримінальним правопорушенням".

Враховуючи практику ЄСПЛ щодо оцінки правопорушення як кримінального із використанням "критеріїв Енгеля", суд зазначає, що норми абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.3 ст.41 КУпАП, якими передбачено накладення на фізичну особу-підприємця штрафу за фактичний допуск працівника без оформлення трудового договору (контракту), відповідно до національного законодавства не відносяться до кримінального переслідування, однак це не має вирішального значення, оскільки важливішими за "тестом Енгеля" є другий та третій критерій.

Суд зауважує, що норми абз. 2 ч. 2 ст.265 КЗпП України та ч. 3 ст.41 КУпАП є нормами загального характеру, які поширюються на невизначене коло осіб, та які не спрямовані на грошову компенсацію шкоди, натомість застосовуються з метою покарання та попередження нових порушень, при цьому передбачають покарання особи у вигляді штрафу у досить значному розмірі для фізичної особи, тому їх можливо розглядати як кримінальне переслідування у розумінні Конвенції та практики ЄСПЛ.

Слід також зазначити, що у рішенні від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України" (заява № 7460/03) Європейський суд з прав людини надав оцінку національному законодавству на предмет визначення кримінального провадження. Суд зазначив, що Уряд визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення, проте заперечував проти того, що Митний кодекс має аналогічний характер. Суд визнав, що не вбачає істотної різниці між Кодексом про адміністративні правопорушення, який, на думку Уряду, має карний кримінально-правовий характер, та розділом VIII Митного кодексу, який стосується окремих видів митних правопорушень, які також можна визначити як адміністративні правопорушення.

Відносно питання визначення того, чи правопорушення, в яких обвинувачувався заявник, були однаковими, ЄСПЛ у справі "Сергій Золотухін проти Росії" надав уніфіковане тлумачення поняттю "однакові правопорушення" для цілей Статті 4 Протоколу № 7. Суд прийняв позицію, що Стаття 4 Протоколу № 7 має розумітися як така, що забороняє переслідування або судовий розгляд щодо другого ""правопорушення", якщо воно виникло з ідентичних фактів або фактів, які по суті були однаковими.

Відповідні посилання на рішення у справі "Сергій Золотухін проти Росії" наявні і у рішенні ЄСПЛ у справі "Остерлунд проти Фінляндії" /п. 40/.

У даній справі диспозиції абз.2 ч.2 ст.265 КЗпПУ та ч.3 ст.41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: "фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)", які не мають жодної відмінності, а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні. Суб`єкти відповідальності, як за абз. 2 ч. 2 ст.265 КЗпПУ, так і за ч.3 ст.41 КУпАП повністю співпадають, оскільки в обох випадках до відповідальності притягається фізична особа-підприємець. Також у санкціях наведених статтей передбачений один й той самий вид стягнення - штраф у грошовій формі.

Таким чином правопорушення, за вчинення яких передбачена відповідальність абз.2 ч.2 ст.265 КЗпПУ та ч.3 ст.41 КУпАП, є однаковими.

ЄСПЛ у справі "Остерлунд проти Фінляндії" наголошено, що метою Статті 4 Протоколу № 7 є заборонити повторність кримінального провадження, по якому вже було прийнято остаточне рішення (див. "Франц Фішер проти Австрії", № 37950/97, § 22, 29 травень 2001 р., "Градінгер проти Австрії", 23 жовтня 1995 року, § 53, Серія № 328-C; та вищезгадана справа "Сергій Золотухін проти Росії" [GC], § 107). Відповідно до Пояснювальної записки до Протоколу № 7, яка посилається на Європейську конвенцію про міжнародну дійсність кримінальних вироків, "рішення є остаточним, "якщо, відповідно до традиційного розуміння, воно набуло статусу res judicata. Це той випадок, коли воно не підлягає зміні або перегляду, тобто сторонам більше не доступні жодні звичайні засоби юридичного захисту або коли сторони вже скористались всіма такими засобами, або коли закінчився термін оскарження і при цьому сторони не скористались такими засобами". Такий підхід добре закріплений в судовій практиці Суду (див., наприклад, "Нікітін проти Росії", № 50178/99, § 37, ЄСПЛ 2004-VIII; та "Горсіяг проти Румунії" (dec.), № 70982/01, від 15 березня 2005 р.) /пункт 42 рішення/.

При цьому у вказаній справі ЄСПЛ зауважено, що стаття 4 Протоколу № 7 чітко забороняє ведення послідовних проваджень, якщо по першій серії проваджень вже було прийнято остаточне рішення на момент коли друга серія проваджень лише відкривалась (див. "Сергій Золотухін проти Росії" [GC]). Що стосується паралельних проваджень Стаття 4 Протоколу № 7 не забороняє одночасне ведення кількох серій проваджень. В такій ситуації не можна сказати, що заявник переслідувався кілька разів "за правопорушення, за яке він вже був виправданий або засуджений" (див. "Гарауді проти Франції" (dec.), № 65831/01, ЄСПЛ 2003-IX (витяги). З точки зору Конвенції не є проблемною також ситуація, коли під час двох паралельних серій проваджень друга серія проваджень припиняється після того, як по першій серії було прийнято остаточне рішення (див. "Зігарелла проти Італії" (dec.), № 48154/99, ЄСПЛ 2002-IX (витяги)). Але Суд вважає порушенням, якщо в такій ситуації друга серія проваджень не припиняється (див. "Томасовіч проти Хорватії", § 31; "Мусліха проти Боснії та Герцеговини" № 32042/11,§ 37, від 14 січня 2014 р.; "Нюкянен проти Фінляндії" № 11828/11, § 52, від 20 травня 2014 р.; "Глантц проти Фінляндії" № 37394/11, § 62, від 20 травня 2014 р.).

Зважаючи на те, що постановою Іршавського районного суду Закарпатської області від 29.10.2019 року у справі N 301/2465/19, що набрала законної сили 19.11.2019 року, тобто є остаточним рішенням res judicata в розумінні Конвенції, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 41 ч. 3 КпАП України та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн., накладення штрафу за те саме правопорушення також постановою Управління Держпраці у Закарпатській області N ЗК 371/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-130 від 30.10.2019 року є фактично притягненням її вдруге за правопорушення, за яке її вже притягнено до відповідальності, що є порушенням статті 4 Протоколу N 7 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Беручи до уваги наведене, виходячи із системного аналізу норм законодавства, керуючись принципом верховенства права, який застосовується із урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, суд приходить до висновку, що постанова Управління Держпраці у Закарпатській області N ЗК 371/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-130 від 31.10.2019 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірності оскарженої постанови, відтак, вимоги позову про визнання її протиправною та скасування - відповідають вимогам законодавства та встановленими в судовому засіданні обставинам справи, що підтверджені належними та допустимими доказами, в зв`язку з чим позов підлягає до задоволення.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Так, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 2504,00 грн. (що підтверджується квитанцією № ПН1224698 від 07.11.2019 року), який підлягає до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Закарпатській області.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Минайська, 16 код 39795035) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 31 жовтня 2019 року № ЗК 371/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-130.

3. Стягнути з Управління Держпраці у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 2504,00 грн. (дві тисячі п`ятсот чотири гривні).

4. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Рейті