Рішення № 86992476, 13.01.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

13 січня 2020 р. Справа № 120/3248/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Державної Казначейської служби України

про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішень, дій та бездіяльності Державної Казначейської служби України, допущених при розгляді заяви ОСОБА_1 від 08.05.2019 щодо здійснення на її користь безспірного списання коштів з державного бюджету на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.11.2016 року в справі № 127/15455/16-ц.

Також просила стягнути на її користь моральну шкоду на суму 3000 грн, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Ухвалою суду від 10.10.2019 року відкрито провадження у цій справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання. Також, зазначеною ухвалою суду встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті та з метою забезпечення доступу позивача до правосуддя, враховуючи майновий стан ОСОБА_1 , відстрочено сплату судового збору до винесення рішення.

04.11.2019 року до адміністративного суду надійшов відзив відповідача, в якому останній просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зокрема зазначив, що листом від 04.09.2019 №5-11-11/15068 Державна казначейська служба України лише відтермінувала вирішення питання про здійснення безспірного списання коштів згідно виконавчого листа виданого Вінницьким міським судом Вінницької області від 07.17.11.2016 року по справі №127/15455/16-ц, оскільки заявницею не було зазначено банківських реквізитів рахунку, у відповідності до пункту 11 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 та Постанови Правління Національного банку України від 28.12.2018 року № 162 «Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (ІВАНІ) в Україні». Тому вважає, що державним органом не було здійснено протиправних дій чи бездіяльності по відношенню до розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.05.2019 року.

Стосовно стягнення на користь позивачки моральної шкоди також просив відмовити, оскільки вважає, що відсутній причинний зв`язок між моральною шкодою, про наявність якої стверджує позивачка, та протиправними діяннями посадових осіб Державної казначейської служби України.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 17.11.2016 року Вінницьким міським судом Вінницької області прийнято рішення у справі № 127/15455/16-ц, яким позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції, Головного управління державного казначейства України у Вінницький області про відшкодування моральної шкоди задоволено частково, стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 гривень. Рішення набрало законної сили 27.12.2016 року.

07.05.2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області видано виконавчий лист у справі № 127/15455/16-ц щодо стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 гривень.

08.05.2019 року Позивачка надіслала до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області заяву з доданим до неї виконавчим листом у справі №127/15455/16-ц, у якій просила здійснити на її користь безспірне списання коштів державного бюджету на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.11.2016 року у справі № 127/15455/16-ц, а також просила повідомити її про результати розгляду вказаної заяви.

04.09.2019 листом за №5-11-11/15068 Державна казначейська служба України повідомила Позивачку про те, що за результатами розгляду надісланої нею заяви від 08.05.2019 року, встановлено відсутність необхідних реквізитів банківського рахунку. При цьому, зазначивши, що після отримання повних реквізитів банківського рахунку, заходи щодо перерахування коштів будуть здійснюватися в порядку черговості.

Позивачка з отриманою відповіддю не погодилась, у зв`язку із чим, звернулась до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є обов`язковість рішень суду.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, та особливості їх виконання встановлені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року № 4901-VI.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Вказаним Законом, крім органів державної виконавчої служби, визначено інші органи, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є спеціальним у сфері гарантування державою виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державні підприємство, установа, організація.

Частиною 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Зазначена норма кореспондується із положеннями статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Так, вказаною статтею закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржника, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком № 845.

Пунктом 2 Порядку № 845 визначено, що виконавчі документи - це оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до пункту 28 Порядку №845 орган Казначейства протягом трьох робочих днів після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (коди тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) та економічної класифікації видатків бюджету і рахунки боржника, з яких проводиться безспірне списання коштів.

Тобто, обов`язок щодо виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області суду від 17.11.2016 по справі № 127/15455/16-ц, яке набрало законної сили, та відповідного виконавчого листа, покладено на Державну казначейську службу України, як на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Пунктом 4 Порядку № 845 на органи Казначейства покладено обов`язок, зокрема, вживати заходи до виконання виконавчих документів.

Відповідно до пункту 24 Порядку, стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Пунктом 6 цього ж Порядку передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органу Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:

- заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку , квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення);

- оригінал виконавчого документа;

- судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);

- оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).

Згідно матеріалів справи позивачкою вимоги вказаного вище Порядку дотримано.

Далі, відповідно до пункту 28 Порядку, орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів. З дня визначення кодів класифікації видатків бюджету та рахунків орган Казначейства повідомляє боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, про здійснення безспірного списання коштів з рахунків боржника та не проводить платежі, крім платежів, які визначені у пункті 25 цього Порядку.

Відповідно до пункту 11 Порядку, відкладення безспірного списання коштів здійснюється у разі:

1) призначення до розгляду органом, який видав виконавчий документ, заяви про роз`яснення рішення про стягнення коштів, встановлення або зміну порядку і способу, розстрочку та/або відстрочку його виконання чи виправлення помилки або про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

2) необхідності отримання від стягувача додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів;

3) звернення до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, щодо підтвердження їх зарахування до бюджету або встановлення залишку сум платежів, що підлягають безспірному списанню, чи узгодження реквізитів рахунків, на яких обліковуються надходження бюджету, кодів бюджетної класифікації тощо;

4) у випадках, передбачених пунктами 39, 44 і 49 цього Порядку.

На час відкладення безспірного списання коштів перебіг строку виконання рішення про стягнення коштів зупиняється.

Разом із тим, відповідно до підпункту 3 пункту 5 Порядку № 845 під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право безоплатно отримувати необхідні для виконання виконавчих документів судові рішення, пояснення, довідки, іншу інформацію.

Крім того, підпунктом 1 пункту 6 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.04.2015 року № 215, визначено, що Казначейство для виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку: одержувати безоплатно від державних органів і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежне від форми власності та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців, а також громадян та їх об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

У своїй заяві від 08.05.2019 року Позивачка вказала всі реквізити банківського рахунку, на який слід перерахувати кошти, які містить видана їй вказаним банком Картка реквізитів для проведення операцій по зарахуванню на картковий рахунок.

Натомість у відповіді на цю заяву Казначейство не навело які конкретно визначені Пунктом 6 Порядку реквізити банківського рахунка ОСОБА_1 не вказала, а обмежилось лише наведенням переліку банківських реквізитів, передбачених Додатком 8 вказаної Інструкції, пунктом 5.6 якої передбачено, що платіжну вимогу стягувач подає до банку, що його обслуговує, разом із двома примірниками реєстру платіжних вимог за формою, наведеною в додатку 8 до цієї Інструкції, тобто на положення підзаконного акту, які не регулюють спірні відносини.

Аналізуючи вищенаведені норми права, що регулюють спірні правовідносини, у зіставленні з встановленими обставинами, суд звертає увагу, що при виконанні рішень суду, за якими боржником є держава, Державна казначейська служба України є суб`єктом владних повноважень на якого покладений обов`язок щодо належного та своєчасного виконання рішень суду з виплати грошових коштів, тому навіть у випадку не зазначення стягувачем реквізитів банківського рахунку, не може перешкоджати органу Казначейства самостійно звернутися до відповідного органу із запитом про надання довідки про реквізити банківського рахунка або з`ясувати їх з інших офіційних джерел.

Суд додатково зазначає, що суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти ефективно, забезпечувати суб`єктивні права, свободи, інтереси осіб, які до них звертаються.

Натомість, Відповідач не скористався усіма наданими йому повноваженнями для реалізації ОСОБА_1 її права на безспірне списання коштів за рішенням суду у визначений законодавством строк, чим допустив протиправну бездіяльність.

Разом із тим, Відповідач протиправно прийняв рішення про відкладення виконання виконавчого листа до отримання ним повних реквізитів банківського рахунку та повідомив Позивачку що після їх отримання Казначейством буде здійснено заходи щодо перерахування коштів на її користь, зажадав від неї таких реквізитів, не вказавши при цьому яких конкретно реквізитів він вимагає, тобто прийняв протиправне рішення та вчинив протиправні дії, які оформив письмовою відповіддю від 04.09.2019 № 5-11-11/15068 на заяву позивачки, чим порушив її права.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Слід зазначити, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi «проти Італії», заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1 (пункт 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004).

Отже, позивач, отримавши рішення місцевого суду про стягнення на його користь коштів та пред`явивши це рішення до органу казначейської служби, мав «законні сподівання» на його безперешкодне та швидке виконання.

Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» Консультативна рада Європейських суддів вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх ex-officio. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Слід наголосити на тому, що ефективне правосуддя включає право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовної вимоги щодо визнання протиправними рішенням, дії та бездіяльність Державної Казначейської служби України, допущені при розгляді заяви ОСОБА_1 від 08.05.2019 року, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачами.

Щодо вимоги про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України моральної шкоди у розмірі 3000 грн, суд зазначає наступне.

Згідно частини 5 статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Так, суд зауважує, що вирішення позитивно питання щодо стягнення моральної шкоди з суб`єкта владних повноважень, серед іншого, є наслідком встановлення судом порушень прав, свобод чи інтересів особи неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо особи, що у цьому випадку не знайшло свого підтвердження. Другою умовою для стягнення шкоди є підтвердження наявності такої шкоди.

Так, статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відшкодування шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Частинами 1, 2 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Так, відповідно до частин 2, 3 статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачу, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Стверджуючи про те, що Відповідачем завдано моральну шкоду, Позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи. Як і не доведені самі негативні зміни у житті. Окрім того, Позивачкою не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 3000 грн та не підтверджено документально.

За сукупністю наведених обставин підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.

Що ж до встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - Відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання Відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

У даному ж випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними рішенням, дії та бездіяльність Державної Казначейської служби України, допущені при розгляді заяви ОСОБА_1 від 08.05.2019 року.

Скасувати рішення Державної Казначейської служби України, що оформлене письмовою відповіддю від 04.09.2019 року № 5-11-11/15068 про відкладення виконання виконавчого листа.

Зобов`язати Державну Казначейську службу України здійснити безспірне списання коштів державного бюджету на користь ОСОБА_1 на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.11.2016 року у справі № 127/15455/16-ц за її позовом до Держави Україна в особі Замостянського ВДВС Вінницького міського управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди, яким суд вирішив: Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму 1000 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 );

Відповідач - Державна Казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 0160, тел. (044)2814934, код ЄДРПОУ - 37567646).

Суддя Крапівницька Н. Л. підпис

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар