Рішення № 86986879, 13.01.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

13 січня 2020 р. справа №520/13032/19

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого – судді Мар`єнко Л.М.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині невиплати індексації грошового забезпечення та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій - ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Луганський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби, а саме - за 2014, 2015, 2017 рр.;

- зобов`язати Луганський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачену грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, за період проходження військової служби з 2014 по 2015 рік та з 2017 по 2018 рік включно та середній заробіток за весь час затримки виплат даної грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку по день фактичного розрахунку;

- стягнути з Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь позивача моральну шкоду за невиплачені грошові суми при звільнені, в сумі 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він у період з 30.09.2014 по 06.06.2015 та з 10.08.2017 по 09.01.2018 проходив військову службу в Луганському придонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Також позивач зазначив, що в період з 02.10.2014 по 06.06.2015 брав безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення АТО на ділянці відповідальності Луганського прикордонного загону на території Луганської області, в зв`язку з чим позивач набув статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Водночас, позивач зазначив, що у спірний період позивачу було нараховано, проте не виплачено індексацію ї грошового забезпечення для позивача. Крім того, позивачу дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2014-2015 та 2017-2018 роки не надавались та компенсація не виплачувалась.

Відповідачі проти позову заперечували, від представника відповідача - начальника Луганського прикордонного загону - Мартинюк О. через канцелярію суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач під час спірних правовідносин діяв у межах вимог чинного законодавства.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи положення ч.11 ст.126 КАС, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 30.09.2014 по 06.06.2015 та з 10.08.2017 по 09.01.2018 проходив військову службу в Луганському придонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Відповідно до посвідчення серії УБД НОМЕР_1 , виданого 30.04.2015, позивачу присвоєно статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.8).

Як вбачається з Витягу з наказу Начальника Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління ДПС України від 09.01.2018 №6-ос (а.с.10) полковника ОСОБА_1 , заступника начальника загону, який вибув для для подальшого проходження служби до Донецько - Луганського регіонального управління ДПС України. Включено із списків особового складу 09.01.2018. Також у вказаному витязі з наказу зазначено, що щорічну основну відпустку за 2017 рік використав позивач. Грошову компенсацію на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення отримав. гідний премії з 01 січня по 09 січня 2018 у розмірі встановлених відсотків посадового окладу.

При цьому, суд зазначає, що індексація грошових доходів позивача за період з вересня 2014 по травень 2015 та з серпня 2017 по грудень 2017 року була нарахована, але не виплачувалась, що підтверджується довідками - розрахунками про індексацію від 07.08.2019 №№238, 239. Додаткова відпустка в 2014-2018 роках як учаснику бойових дій, не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпуски, - не виплачувалась.

З вказаними обставинами позивач не погодившись, звернувся до суду з даним позовом.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно абз. 2 ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Приписи ч. 6 ст. 2 Закону визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

За правилами ч. 1 ст. 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, і визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).

Приписи п. 1-1 Порядку №1078 визначають, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).

Згідно абз. 5 п. 2 Порядку №1078 визначають, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.

При цьому підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню - підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.

Водночас, суд зазначає, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є само по собі належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат, оскільки відповідачем не доведено, що у бюджеті відповідного рівня, з якого здійснюється відповідне фінансування, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, що останнім надсилалися до вищестоящого органу потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.

Разом з тим судом враховано, що відповідно до ст. 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Водночас, суд зазначає, що пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць в якому відбулось підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Враховуючи, що в ході судового розгляду встановлено, що індексація грошового забезпечення нараховувалась позивачу за період за період з вересня 2014 по травень 2015 та з серпня 2017 по грудень 2017 року, проте її не виплачено на час звільнення, через що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині невиплати індексації грошового забезпечення позивачу, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи положення ст. 245 КАС України, задля належного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби, а саме за період з вересня 2014 по травень 2015 та з серпня 2017 по грудень 2017 року.

Оскільки індексація грошового забезпечення у спірному періоді була нарахована, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби, а саме за період з вересня 2014 по травень 2015 та з серпня 2017 по грудень 2017 року, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу невиплачену грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, за період проходження військової служби з 2014 по 2015 рік та з 2017 по 2018 рік включно, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 2015 року має статус учасника бойових дій, про що йому видано дублікат посвідчення серії НОМЕР_2 ,та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.8).

Згідно матеріалів справи, позивачу за період з 30.09.2014 по 06.06.2015 та з 10.08.2017 по 09.01.2018 додаткова соціальна відпустка як учаснику бойових дій не надавалась і грошова компенсація за невикористану відпустку відповідачем у зв`язку зі звільненням не виплачувалась, що підтверджується витягом з наказів від 06.06.2015 №275-ос та від 09.01.2018 №6-ос (а.с.10,19).

Порядок надання військовослужбовцям відпусток визначений ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Згідно п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. п. 17, 18 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

В силу вимог п.19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що військовослужбовці за певних умов мають право на додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення. Використання такого права гарантується як безпосередньо під час вибуття особи у відпустку або шляхом компенсації невикористаної відпустки за відповідний рік.

Водночас, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється.

З аналізу Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України «Про оборону України» вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.

Однак, не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до п.56 Положення №114 про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року, особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Згідно ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Таким чином, у разі звільнення працівника йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 161 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».

При цьому, суд зауважує, що в абз. 2 п. 56 Положення № 114 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова), а тому підстав для звуженого тлумачення цієї норми немає.

Отже, в силу абз. 2 п. 56 Положення № 114 при звільненні з органів внутрішніх справ позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2018 році додаткову відпустку, передбачену п. 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верхового Суду від 21.08.2019 по зразковій справі №620/4218/18.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи положення 245 КАС України, суд дійшов висновку, що задля належного захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу не виплачену грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, за період проходження військової служби з 30.09.2014 по 06.06.2015 та з 10.08.2017 по 09.01.2018.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплат даної грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно ч. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Положеннями ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу Законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що компенсація за не використану додаткову відпустку не нарахована не та виплачена відповідачем на час звільнення позивача, на теперішній час відсутня визначена сума, яка має бути виплачена позивачу до повного розрахунку з ним відповідачем, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплат даної грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку по день фактичного розрахунку, є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди за невиплачені грошові суми при звільненні у розмірі 10000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом встановлено, що підставою для відшкодування моральної шкоди позивачем вказано невиплата грошових сум при звільненні.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок поведінки відповідача, яку позивач вважає протиправною, не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується; не підтвердив наявність причинного зв`язку між моральною шкодою і діями відповідача.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ними дій, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 12 300 грн, суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту виконаних робіт, позивачу адвокатом Кузьміною Т.Г. надавалися послуги щодо:

- усної консультації з вивченням документів та надання роз`яснень з правових питань, визначена винагорода в розмірі 500 грн;

- пошуку та аналізу актуальної судової практики з питань застосування законодавства в аналогічних питаннях, визначена винагорода в розмірі 2000 грн;

- складання адвокатського запиту до Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління ДПС України від 31.10.2019, визначена винагорода в розмір 500 грн;

- складання адвокатського запиту до Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління ДПС України від 01.11.2019, визначена винагорода в розмірі 500 грн;

- складання адміністративного позову про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, визначена винагорода в розмірі 2000 грн;

- підготовки, направленню копії позовної заяви та доданих до неї документів іншим учасникам та подання позову, визначена винагорода в розмірі 500 грн;

- участь в судовому процесі у Харківському окружному адміністративному суді, визначена винагорода в розмірі 6000 грн.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи та надані адвокатом послуги, час, витраченим адвокатом на надання таких послуг, обсяги наданих адвокатом послуг, ціну позову та значення справи для сторони, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Стосовно наданих послуг з усної консультації з вивченням документів та надання роз`яснень з правових питань, визначена винагорода в розмірі 500 грн;

- пошуку та аналізу актуальної судової практики з питань застосування законодавства в аналогічних питаннях, визначена винагорода в розмірі 2000 грн, а також підготовки, направленню копії позовної заяви та доданих до неї документів іншим учасникам та подання позову, визначена винагорода в розмірі 500 грн, суд зазначає, що такі витрати не є витратами на правничу допомогу адвоката, що підлягають розподілу між сторонами, оскільки такі витрати охоплюється складанням адміністративного позову.

Щодо витраченого адвокатом часу на участь в судовому процесі у Харківському окружному адміністративному суді, з визначенням винагороди в розмірі 6000 грн, суд зазначає, що вказаний позов розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тобто представник позивача участі в судовому засіданні не брав.

Відтак, суд зазначає, що в даному випадку співмірним, відповідно ч.5 ст.134 КАС України, буде наступний розмір витрат: з підготовки позовної заяви - 2000 грн; підготовки двох запитів в загальному розмірі 1000 грн, всього в розмірі 3000 грн.

Таким чином, враховуючи обсяг складених адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, час, витрачений адвокатом на надання таких послуг, а також відсутність представництва інтересів у судових засіданнях, заявлені суми винагороди є дещо неспівмірними, через що суд дійшов висновку про те, що заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню на суму 3000 грн (2000 грн + 500 грн+500 грн).

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 139, 243, 246, 255, 293, 295, 297, 371 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з вересня 2014 року по травень 2015 року та з серпня 2017 року по грудень 2017 року, а також ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з вересня 2014 року по травень 2015 року та з серпня 2017 року по грудень 2017 року.

Зобов`язати Луганський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з вересня 2014 року по травень 2015 року та з серпня 2017 року по грудень 2017 року.

Зобов`язати Луганський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) невиплачену грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, за період проходження військової служби з вересня 2014 року по травень 2015 року та з серпня 2017 року по грудень 2017 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заяву про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката - задовольнити частково.

Стягнути з Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті професійної правничої допомоги на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у розмірі 3000 грн (три тисячі гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17 січня 2020 року.

Суддя Мар`єнко Л.М.