Рішення № 86986210, 17.01.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7031/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Катаєвої Е.В.,

за участю секретаря судового засідання - Гусарин О.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Смірнова В.С.,

представника відповідача - Ребець Ю.Є.,

перекладача - Боячко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом громадянина Гвінеї ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014) про визнання неправомірним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернувся громадянин Гвінеї ОСОБА_1 (позов підписаний представником адвокатом Смірновим В.С.) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС), в якому позивач просить: визнати неправомірним та скасувати наказ відповідача від 14.11.2019 року №218 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов`язати відповідача розглянути заяву щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач зазначив, що він звернувся з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС. 14.11.2019 року відповідачем розглянуто відповідну заяву та прийнято рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Ознайомившись зі змістом рішення, громадянин Гвінеї ОСОБА_1 вважає, що вказане рішення є неправомірним, хибним та необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки подана ним заява не підпадає під ознаки викладені у ч.6-9 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»: вона не є очевидно необґрунтованою та не носить характеру зловживання, позивач не видає себе за іншу особу.

На думку позивача, відповідачем не було об`єктивно та належним чином встановлено наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають йому право на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту. При прийнятті оскаржуваного рішення ГУ ДМС не досліджено в повному обсязі підстави та обставини з яким Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

Позивач зауважив, що повний перелік допущених з боку відповідача порушень законодавства, здійснених у процесі розгляду його особової справи може бути встановлений лише за умови дослідження ним та судом його особової справи.

Ухвалою суду від 26.11.2019 року позов залишений без руху та наданий строк на усунення недоліків. Позивач подав заяву про усунення недоліків та докази по справі.

Ухвалою суду від 03.12.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду відкрито провадження у справі. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяв. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області надати суду у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали належним чином завірену копію наказу від 14.11.2019 року №218 та особову справу громадянина Гвинеї ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 19.12.2019 року вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представником відповідача наданий відзив на позовну заяву та на виконання ухвали суду від 03.12.2019 року належним чином завірену копію наказу від 14.11.2019 року №218, а також особову справу громадянина Гвинеї ОСОБА_1 .

У відзиві представник відповідача вказав, що перевіркою ГУ ДМС підтверджено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини його виїзду за межі країни громадянської належності пов`язані з ймовірним переслідуванням за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Громадянином Гвинеї ОСОБА_1 не було надано належного обґрунтування ймовірних побоювань стосовно існування загрози його життю та безпеці у випадку повернення на Батьківщину.

На думку представника відповідача звернення позивача з заявою до ГУ ДМС не обумовлене потребою у міжнародному захисті, а в свою чергу, пов`язане лише з бажанням легалізації власного перебування в Україні та подальшого документування, оскільки позивач не зазнавав жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме, за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

За аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду з Гвінеї, небажання його повернення до країни громадянської належності з позиції визнання біженцем в Україні, ані перебуваючи поза її межами, позивач не зазнавав жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.1 Закону України №3671-V. Також відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країні громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. За час перебування шукача захисту на території України, подій або нововиявлених обставин для обґрунтованого побоювання щодо вищевказаних умов виявлено не було.

Також, відповідач посилався на порушення позивачем вимог ч.1 ст.5 Закону України №3671-VI відповідно до яких він повинен був звернутись до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту протягом 5 робочих днів з моменту перетину кордону, проте позивач звернувся із заявою про набуття міжнародного захисту.

Крім того, позивача можливо кваліфікувати як «мігранта» у відповідності до п.62 Керівництв УВКБ ООН з процедур і критеріїв, визначення статусу біженця, тобто особою, яка добровільно залишає країну громадянської належності з причин, що відрізняються від умов, які містяться у визначенні «біженця».

Представником позивача надана відповідь на відзив, в якій зазначається, що він не погоджується зі змістом відзиву та вважає за необхідне надати відповідь на відзив, вказавши свої аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень, мотиви їх відхилення.

Представник позивача вказав, що біженцями є не лише ті особи, що фактично зазнали переслідувань у рідній країні та покинули її, а й особи, що мають обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань. Вказані побоювання можуть виникнути як на Батьківщині, так і у процесі перебування в іншій країні, що не було враховано працівниками міграційної служби. Також в країні народження позивача вкрай небезпечна для життя та здоров`я політична та соціально-економічна обстановка. Позивач не має бажання повертатись до країни свого походження через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування та громадянського конфлікту.

На думку представника позивача, заява позивача відповідає критеріям визначених Директивою Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або осіб, які потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» 2011/95/ЕС від 13.12.2011. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою. Заява позивача ані є необґрунтованою, ані носить характер зловживання: позивач не видає себе за іншу особу та дійсно може зазнати переслідувань у рідній країні після повернення. Перевірка наданої позивачем інформації була здійснена недбало, без з`ясування, всебічного вивчення та оцінки всіх обставин справи. Спеціалісти ГУ ДМС безпідставно ухилились від проведення перевірки всіх можливих причин переслідувань позивача, було недбало проведено аналіз підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що призвело до хибного висновку, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та з урахуванням викладеного позивач має стійкі обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань в країні громадянського походження, які не були в повній мірі з`ясовані та дослідженні працівниками ГУ ДМС.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача позовні вимоги не визнавав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Гвінеї, за національністю гвінеєць, за етнічною належністю - маленке, віросповідання мусульманин-суніт, канонів релігії дотримується частково, неодружений, освіта середня, рідна мова маленьке, володіє мовами сусу, французькою мовою - вільно, пулар - на початковому рівні, не військовозобов`язаний.

Країну громадянської належності покинув легально 02.07.2015 року, на підставі паспортного документа гр. Гвінеї та оформленої студентської візи до України, авіарейсом Конакрі (Гвінея) - Касабланка (Марокко) - Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна). Затримувався у транзитних пунктах Касабланка (Марокко) приблизно 2 години, Стамбул (Туреччина) приблизно 5 годин. За наданням притулку в інших країнах не звертався.

02.07.2015 року легально перетнув Державний кордон України у міжнародному аеропорту «Бориспіль».

В Україні перебуває на підставі довідки про звернення за захистом серії 009928, виданої 28.10.2019 року УПШЗСІ ГУ ДМС в Одеській області.

Позивач 28.10.2019 року звернувся із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту (а.с.71-72).

В анкеті особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.10.2019 року (а.с.107-113) причиною виїзду з країни громадянської належності позивач вказав, що він працював реалізатором газет, які критикують Уряд, повідомляють про корупцію, повідомляють про те, що для населення нічого не робиться, населення страждає. У 2015 році Уряд вирішив закрити всі пункти, які реалізують вказані газети. Проте, після цього, позивач продовжував роздавати газети не офіційно. ОСОБА_1 дізнався, що його трьох друзів було побито, у зв`язку з чим вирішив поїхати до села та сховатись від можливої загрози. Люди, на яких працював позивач, вирішили допомогти йому із виїздом до України та повідомили його, що будуть оплачувати навчання на території України, проте ними не була дотримана обіцянка, тому, після закінчення навчання, ОСОБА_1 звернувся до української держави з метою отримання допомоги. Позивач стверджує, що не бажає повертатись до Гвінеї, оскільки у випадку повернення його спіймають «ці люди» («люди в формі») і він не знає, що вони можуть з ним зробити, тому що він роздавав газети порушуючи закон Уряду про заборону.

З позивачем проведено співбесіду, зміст якої відображений в протоколі співбесіди від 14.11.2019 року (а.с.137-154).

14.11.2019 року заступником начальника відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області Юрієм Андрєєвим сформований висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.167-179).

Наказом №218 Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління ДМС в Одеській області від 14.11.2019 року відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Гвінеї ОСОБА_1 (а.с.185).

Територіальним органом ДМС було направлено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14.11.2019 року №5/1-380, яке отримано позивачем 20.11.2019 року (а.с.186-188).

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України №3671-VI, відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Порядок подання та розгляду заяв про визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, регламентований Законом України №3671-VI та Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884 (далі - Правила №649.

Відповідно до ч.1,7 ст.7 Закону України №3671-VI така заява подається особисто іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч.12 ст.7 Закону України №3671-VI Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також, зокрема, проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву; заповнює реєстраційний листок та інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України №3671-VI орган, який прийняв до розгляду заяву, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Розділом ІV Правил №649 встановлено порядок попереднього розгляду заяв.

Згідно з п.4.1. розділу ІV Правил №649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: - проводить співбесіду із заявником, результати якої оформлюються відповідним протоколом; - розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту).

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Згідно з ч.4 ст.8 Закону України №3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Частинами 6,7 ст.8 Закону України №3671-VI встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Відповідно до протоколу співбесіди від 14.11.2019 року позивач приїхав літаком до України 02.07.2015 року через проблеми в своїй країні, оскільки розповсюджував газети по кіоскам, в яких критикували уряд. Робота розповсюджувачем газет була не офіційною. Щодо людей на яких працював, то йому не відомо до якої політичної сили вони належать та якою діяльністю займаються. Назва видання, яке розповсюджував йому не відома. Установчі та контактні дані стосовно себе не залишав та ніхто нічого не питав. Щодо групи з якою займалися вказаною діяльністю позивачу відомий лише Мамаду, який надавав їм газети, а вони в подальшому їх розповсюджували. Склад групи був постійний. Статуту групи, офіційного документа стосовно учасників групи не існувало. Діяльністю займався лише у 2015 році. Іноді на тиждень кожний представник групи мав змогу отримати 100000 гвінейських франків готівкою, яку надавав їм Мамаду. Жодних політичних агітацій або закликів під час зайняття розповсюджуваною роботою не проводив. Приблизно в травні 2015 року уряд заборонив продаж цих газет, оскільки речі, які повідомлялись в газеті не подобались уряду, до заборони вказана діяльність проводилась вільно. На підставі якого рішення було заборонено розповсюджувати газети позивачу не відомо, повідомили інформацію про заборону люди. Після заборони позивач приблизно два місяці продовжував розповсюджувати газети. Він почув, що заарештували трьох його друзів, їх побили, а потім помістили до в`язниці без суду, у зв`язку з чим за два місці до виїзду припинив займатися відповідною діяльністю та втік з міста та переховувався у селі. Про побиття друзів, у зв`язку із їх діяльністю, позивачу повідомив Мамаду та за порадою Мамаду позивач виїхав у село до знайомого Мамаду. Особистих проблем після заборони діяльності у позивача не виникало. Мав можливість вільного переміщення по території громадянської належності. Проблем з виїздом за межі країни не було, поліція допомогла в аеропорту. Позивач боїться що у разі повернення його не побили та не помістили до в`язниці, оскільки він не володіє інформацією про його друзів яких заарештували.

На території Гвінеї із близьких родичів позивача залишились проживати батько, матір, сестра та два брати. Після виїзду ОСОБА_1 за межі Гвінеї його близькі родичі залишились проживати за попередньою адресою. У власності у них знаходиться автомобіль та будинок. Мають середній матеріальний стан та нормальний соціальний стан. Суттєвих проблем на території Гвінеї у близьких родичів позивача за останній період часу не виникало. Пригніченість, обмеження або дискримінації у реалізації загальних прав та користуванні загальними комунікаціями не зазнавали, користуються тими ж самими правами. Родичі вільно займаються бізнесом, а саме торгівлею. У разі повернення на територію Гвінеї позивач би займався продажами, як і його батьки. Ані він, ані його близькі родичі не були причетні до насильницьких зникнень або викрадень, свавільних арештів, затримань або позасудових рішень. Близькі родичі забезпечені всім необхідним для належного проживання та їм нічого не загрожує. В цілому місто в якому проживають родичі забезпечено базовими комунікаціями. Бізнес батька є успішним. Військові дії в регіоні постійного проживання в країні громадянської належності не проводяться.

Позивач підтримує зв`язок з двоюрідним братом, сестрою через соціальні мережі приблизно один-два рази на тиждень. Близькі родичі наразі не зазнають будь-яких особистих переслідувань або дискримінації.

ОСОБА_1 не був в цілому задоволений проживанням на території Гвінеї, оскільки там жити трохи тяжко, більшість населення не працює, важко знайти роботу.

Пригніченість або дискримінації з боку органів державної влади Гвінеї на той період часу не зазнавав. Членом антиурядових груп не перебував. Власну позицію з приводу тих або інших актуальних питань розвитку країни публічно не висловлював. Права позивача та його близьких родичів на території Гвінеї не порушувались, мав вільний доступ до лікарень, державних та комерційних установ. За ознаками раси, певних політичних переконань, належністю до певної соціальної групи на території країни громадянської належності не переслідували. Заходи фізичного впливу не застосовувались.

У політичних, релігійних, військових або громадських організаціях на території країни громадянської належності позивач не перебував.

Активістською або громадською діяльністю - не займався, через ЗМІ власні політичні погляди не висловлював.

Застосуванням вироку про смертну кару не погрожували, оскільки смертної кари на території Гвінеї не існує. Щодо застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження до нього у разі повернення позивачу не відомо.

Щодо причин звернення до ГУ ДМС із суттєвим зволіканням після прибуття на територію України позивач вказав, що він спочатку не знав, а потім коли почав розпитувати людей, то вони порадили.

Позивач звернувся до української держави за захистом, оскільки не планує в найближчий час звертатися до дипломатичних представництв своєї країни та на день проведення протоколу співбесіди поки хоче проживати на території України. Метою звернення до територіального підрозділу ДМС вказав, щоб легально знаходитись на території України (а.с.147).

Будь-яких проблем з населенням країни, соціальними зв`язками території країни громадянської належності не виникало.

З України до Гвінеї з 2015 року не виїжджав. У 2016 році у зв`язку із тим, що позивач загубив свій паспорт та йому потрібен був новий, батьки безперешкодно зробили йому паспорт громадянина Гвінеї в Міністерстві безпеки та відправили в Україну. Процедурою оформлення нового паспорта громадянина Гвінеї займався двоюрідний брат ОСОБА_2 , який проживає в м. Конакрі (Гвінея). Для оформлення паспортного документа у Гвінеї необхідно надати чотири фотографії, свідоцтво про народження, копію старого паспорта та необхідна реєстрація в Гвінеї.

Відповідно до керівництва УВКБ ООН з процедур та критеріїв визначення статусу біженця від 01.12.2013 року, особа, яка має та користується можливістю легального звернення до дипломатичних представництв країни громадянської належності не може вважатися біженцем у відповідності до встановлених міжнародних процедур.

Враховуючи викладені обставини суд дійшов висновку, що причини звернення за міжнародним захистом не мають відношення до ознак визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, зазначених в Законі України №3671-V. Не можливо обґрунтувати причини виїзду позивача з країни громадянської належності та небажанням повернення на Батьківщину з позиції визнання біженцем в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані під час перебуванням за межами країни громадянської належності. Таким чином, у позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту через відсутність доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо позивача смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. За час перебування позивача в Україні жодних подій та нововиявлених обставин для обґрунтованого побоювання не було. Єдиною причиною звернення до територіального органу ДМС є легалізація на території України. Позивач фактично є економічним мігрантом з країни громадянської належності, тобто особою, яка добровільно залишає країну громадянської належності з причин, що відрізняються від умов, які містяться у визначенні «біженець», тобто обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Таким чином, суд вважає, що висновки, які стали підставою для прийняття оспорюваного Наказу, є такими, що складені у відповідності до розділу VІ Правил: за результатом оцінки комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі позивача, та перевірки фактів, повідомлених Позивачем. У Висновку зроблено посилання на використану інформацію про країну походження позивача, та її співвідношення із змістом заяви та відомостей, отриманими під час співбесіди із позивачем.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що при розгляді заяви позивача про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту в Україні, відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців, для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття відповідного статусу.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку , що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні у задоволенні адміністративного позову громадянина громадянина Гвинеї ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська,44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування наказу №218 від 14.11.2019 року та зобов`язання розглянути заяву для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.