Ухвала суду № 86968790, 17.01.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 519/1059/19

Провадження № 2/522/155/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2020 року суддя Приморського районного суду м. Одеси Домусчі Л.В., розглянувши матеріали цивільного позову ОСОБА_1 до Южненського сектора обслуговування громадян Суворовського об`єднаного Управляння Пенсійного фонду України у м. Одесі, Суворовського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, Головного управління Пенсійного фонду про визнання архівної довідки без легалізації дійсною та визнання перерахунку пенсій дійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 16 жовтня 2019 року звернулась із відповідним позовом до Южного міського суду Одеської області.

Ухвалою судді Южного міського суду Одеської області Барановської З.І. від 23.12.2019 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Южненського сектора обслуговування громадян Суворовського об`єднаного Управляння Пенсійного фонду України у м. Одесі, Суворовського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, Головного управління Пенсійного фонду про визнання архівної довідки без легалізації дійсною та визнання перерахунку пенсій дійсним було передано до Приморського районного суду м. Одеси як підсудного.

Матеріали позову у порядку авторозподілу 14 січня 2020 року надійшли до провадження судді Приморського районного суду м. Одеси Домусчі Л.В..

Дослідивши матеріали позову, суд приходить до висновку, що останній не може бути прийнятий до розгляду у порядку цивільного судочинства, виходячи з наступного.

Частиною 1статті 19 ЦПК визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Також, суд зазначає, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

При визначенні судової юрисдикції щодо вирішення справи, суд виходить з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб`єктного складу сторін, предмета спірних правовідносин.

За визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. В свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України); суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Адміністративна юрисдикція визначається Кодексом адміністративного судочинства України за допомогою трьох критеріїв, а саме: предметної (родової), інстанційної (функціональної) та територіальної (просторової) (підсудності).

Предметна юрисдикція визначена параграфом 1 Глави 2 Розділу І Загальні положення Кодексу адміністративного судочинства України. Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Суд вбачає, що позовні вимоги ОСОБА_1 подані з метою перерахунку призначеної їй пенсії та пов`язані з невизнанням пенсійним органом довідки позивача щодо її заробітної плати та не врахування її при визначенні розміру пенсії позивача.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що спір має публічно-правовий характер та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно положень п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, враховуючи предмет, підстави позову та позовні вимоги, суд приходить до висновку, що дана справа має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, тому відмовляє у відкритті провадження у справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 186, 258, 259, 263-265, 268, 353,354, 447-448 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за цивільним позовом ОСОБА_1 до Южненського сектора обслуговування громадян Суворовського об`єднаного Управляння Пенсійного фонду України у м. Одесі, Суворовського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, Головного управління Пенсійного фонду про визнання архівної довідки без легалізації дійсною та визнання перерахунку пенсій дійсним.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручено у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: Л.В. Домусчі