Рішення № 86953059, 13.01.2020, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 461/4765/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2020 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Едера П. Т.

секретаря с/з Репети К. М.

з участю: представника відповідача ОСОБА_1 .

справа №461/4765/19

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

у с т а н о в и в:

09 вересня 2019 року з Галицького районного суду м. Львова за підсудністю надійшли матеріали цивільної справи за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 15.05.2013 у розмірі 121723,54 грн. та судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду в розмірі 1921,00 грн.

Стислий виклад позиції позивача.

Обгрунтування позивача.

Відповідно до укладеного договору б/н від 15.05.2013 ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http//privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Взяті на себе зобов`язання ОСОБА_2 не виконує.

Станом на 31.05.2019 заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором становить 289575,02 грн., з яких: 7442,87 грн. – заборгованість за тіло кредиту; 277932,15 грн. – заборгованість за нарахованими відсотками; 4200,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією.

Позивач зазначає, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості. А кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом.

Таким чином, посилаючись на викладене позивач просив суд, стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 121723,54 грн., з яких: 7442,87 грн. – заборгованість за кредитом; 114280,67 грн. – заборгованість по відсотках за користування кредитом з 15.05.2013 по 30.05.2018 та судові витрати у сумі 1921,00 грн.

Обґрунтування заперечень відповідача.

04 листопада 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_1 , у якому повністю заперечив позовні вимоги позивача, вважаючи їх безпідставними. Відзив мотивує тим, що в якості доказів, що підтверджують позовні вимоги, позивачем до позовної заяви долучені: копія заяви позичальника, розрахунок заборгованості, витяг з «Тарифу Банку», витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» (на недержавній мові). Документ з назвою «Правила користування платіжною карткою» в матеріалах справи відсутній.

Попри те, надані позивачем копії документів не відповідають вимогам п. п. 7.8. розділу 10 «Правил організації діловодства та архівного збереження документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 за № 736/27181), згідно яких не допускається виготовляти копії документів з нерозбірливим текстом, підчистками, приписами та іншими необумовленими виправленнями. Копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку. Напис про засвідчення копії складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії. Напис про засвідчення копії скріплюється відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки «Для копій». У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчуються відбитком печатки установи.

Як вбачається з копій письмових документів, долучених позивачем до позовної заяви: ідентифікувати анкету-заяву позичальника, в зв`язку з повністю нерозбірливим текстом, не вбачається за можливе; копії документів скріплені штампом операціоніста, а не печаткою позивача; на витягах з «Тарифу Банку» та «Умов та правил надання банківських послуг» відсутній підпис позичальника про ознайомлення з даними документами.

Представник відповідача зазначає, що з наведеного можна зробити висновок, що додані позивачем до позовної заяви копії документів та витяги не відповідають вимогам належності та допустимості доказів, які закріплені в ст. ст. 76-81 Цивільно-процесуального кодексу України.

Крім цього, наданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором не відповідає вимогам належності та допустимості доказів, а також ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.1.1 «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України».

У матеріалах справи також відсутні: документ, підтверджуючий видачу кредиту, в тому числі, розмір, дата його видачі; виписки з рахунку позичальника про рух коштів за весь період його існування з моменту видачі кредиту до дати відступлення; первинні документи, які мають бути оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» п. 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України»; реквізити кредитної картки та термін її дії; пам`ятка клієнта, яка згідно з пунктами 2.1.1.2., 2.1.1.12.13 Витягу з Умов та правил надання банківських послуг є невід`ємною частиною кредитного договору та видається позичальнику і визначає, зокрема умови кредитування, вид кредитної картки; Витяг з Умов та правил надання банківських послуг на державній мові.

Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем до позовної заяви, на момент отримання кредиту банк нараховував відсотки за користування кредитом виключно на поточне та/або прострочене тіло кредиту в розмірі 30%, з 01.09.2014 - 34,8%, з 01.04.2015 - 43,2%. При цьому банк змінив порядок нарахування відсотків за користування кредитом, зокрема, включаючи до бази нарахування з наростаючим підсумком уже нараховані відсотки та санкції за несвоєчасне виконання зобов`язань та здійснюючи від такої суми (бази) нарахування процентів в подвійному розмірі, як на заборгованість так і прострочену заборгованість, що суперечить приписам параграфів 1,2 глави 71 ЦК України, згідно яких нарахування відсотків здійснюється виключно на поточне та/або прострочене тіло кредиту, тобто на суму кредиту, фактично отриману позичальником.

Матеріали справи не містять жодних доказів повідомлення про зміну розміру відсоткової ставки, банк в односторонньому порядку здійснив зміну (підвищення) розміру відсоткової ставки за користування кредитом. Таким чином, збільшення тарифів в односторонньому порядку без повідомлення позичальника є неправомірними.

Копія витягу, надана позивачем не містить дати його підписання представником позивача, відповідно відсутні підтвердження того, що ці Умови та Правила були додатком до підписаної ним заяви. Крім того, витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» не містить підпису, як позичальника, та не датований як документ. Відтак, Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не можна вважати складовими частинами укладеного між відповідачем та позивачем кредитного договору.

У відзиві зазначено, що у заяві позичальника від 15 травня 2013 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Матеріали справи не містять підтверджень, що Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

За відсутності обґрунтованих підтверджень прийняття відповідачем визнання Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку розміщених на сайті: https://pnvatbank.ua/terms/ не можливо стверджувати, що дані умови є складовою частиною спірного кредитного договору, відтак відсутні підстави вважати правомірними права банку здійснювати нарахування (відсотки, штраф, пеню, тощо).

Представник відповідача вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_1 просив ухвалити рішення, яким у позові відмовити повністю за безпідставністю позовних вимог.

06 грудня 2019 року до суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача ОСОБА_3 , у якій зазначено, що Правила та Умови є публічною офертою, що містять умови та правила послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Банку, (п. п. 1.1.1.58, 1.1.1.59 Умов).

Відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг.

У даній заяві зазначено, що підписавши цю заяву, відповідач ознайомився та згідний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку www.privatbank.ua; https://client-bank.privatbank.ua, Тарифами банку, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування. Окрім цього, зазначено що відповідачу було надано для ознайомлення Умови та правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в Заявці про приєднання.

Підписавши заяву банк та клієнт приєднуються і зобов`язуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку - Договорі банківського обслуговування в цілому.

Враховуючи вищевикладене, заява про приєднання до Умов та Правил з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті банку (www.privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг.

Представник позивача у відповіді на відзив зазначає, що сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови.

З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором.

Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача — баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції).

Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі.

Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались.

Представник відповідача вказує, що оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача.

02.01.2020 на адресу суду надійшло заперечення на відповідь позивача на відзив відповідача на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_1 , у яких вказав, що Умови і Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки.

Представник відповідача зазначає, що банк зобов`язаний надіслати користувачу не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати, з якої застосовуватимуться зміни правил користування електронним платіжним засобом або тарифів на обслуговування електронного платіжного засобу, повідомлення про такі зміни. Банк у повідомленні зобов`язаний зазначити, що користувач має право до дати, з якої застосовуватимуться зміни, розірвати договір без сплати додаткової комісійної винагороди за його розірвання. Зміни до правил використання електронного платіжного засобу або тарифів є погодженими користувачем, якщо до дати, з якої вони застосовуватимуться, користувач не повідомить банк про розірвання договору (п. 9 Положення).

Як вбачається із документів, що долучені позивачем до позовної заяви, жодного доказу щодо належного повідомлення відповідача шляхом надсилання повідомлень про зміни правил користування електронним платіжним засобом або тарифів на обслуговування електронного платіжного засобу, позивачем не надано.

У запереченні представник відповідача зазначає, що позивачем не надано жодного меморіального ордеру, як доказу зарахування простроченого платежу в збільшення кредитного ліміту позичальника та доказів про повідомлення клієнта про зміни правил користування електронним платіжним засобом або тарифів на обслуговування електронного платіжного в відповідності до вимог пункту 9 «Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням».

Крім того, позивачем в позовній заяві не надано належних доказів щодо надання та перевипущення картки, строку дії, реквізитів та характеристики первинної картки, підстави перевипущення чи продовження терміну її дії. Враховуючи вищенаведене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Процесуальні дії суду по справі.

Ухвалою від 10.09.2019 відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, так як згідно з вимогами ч. 6 ст. 19 ЦПК України поданий спір є малозначним, а тому у відповідності до ст. 274 ЦПК України справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів та висновки суду.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, разом із позовною заявою 01.07.2019 подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги заперечив, погоджується щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 7442,87 грн., в іншій частині позовних вимог просить відмовити за їх безпідставністю.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, встановив наступне.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 15.05.2013 (а. с. 7).

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Однак, зобов`язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконує. У зв`язку із чим, згідно наданого позивачем розрахунку, виникла заборгованість по кредитному договору в сумі 289575,02 грн., з яких: 7442,87 грн. – заборгованість за тіло кредиту; 277932,15 грн. – заборгованість за нарахованими відсотками; 4200,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією.

Позивач зазначає, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості. А кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом.

Таким чином, посилаючись на викладене позивач просив суд, стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 121723,54 грн., з яких: 7442,87 грн. – заборгованість за кредитом; 114280,67 грн. – заборгованість по відсотках за користування кредитом з 15.05.2013 по 30.05.2018 та судові витрати у сумі 1921,00 грн.

У судовому засіданні встановлено, що 15.05.2013 року відповідач ОСОБА_2 , як клієнт банку, підписав надруковану «Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку» Про те, що він отримав картку та ОСОБА_4 свідчить його підпис у зазначеній анкеті-заяві.

У заяві вказано, що відповідач згідний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 № СП-2010-256 (а. с. 9-32).

Щодо поданого розрахунку позивачем, то суд приходить до наступних висновків.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 15.05.2013 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами з 15.05.2013 по 30.05.2018.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 № СП-2010-256.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 № СП-2010-256, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд приходить до переконання, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (з 15.05.2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (до 01.07.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду України від 03.07.2019 року вказано, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 № СП-2010-256, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15.05.2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Щодо правових підстав для стягнення на користь банку процентів за користування кредитом як таких, що передбачені договором, то їх розмір та підстави стягнення визначені сторонами в самому договорі, за відсутності обґрунтованих підтверджень прийняття відповідачем цих умов, що є неприпустимим, фактично визнавши Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 № СП-2010-256 складовою частиною спірного кредитного договору в частині права банку здійснювати такі нарахування.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Така позиція Великої Палати Верховного суду викладена в постанові від 03.07.2019 року справа №342/180/17-ц.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 , ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 15.05.2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до переконання, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Суд встановив порушення ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором щодо повернення отриманої ним суми кредитних коштів. З огляду на викладене з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню тіло кредиту у сумі 7442,87 грн.

Крім того, в силу дії 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 525, 526, 527, 530, 610, 625, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, заборгованість за кредитним договором № б/н від 15.05.2013 у розмірі 7442,87 грн.

У задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом – відмовити за безпідставністю позовної вимоги.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, судовий збір у розмірі в розмірі 117,46 грн. (сто сімнадцять гривень сорок шість копійок).

Позивач: АТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, р/р № НОМЕР_2 , МФО 305299, адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13 січня 2020 року.

Суддя П. Т. Едер