Рішення № 86951907, 16.01.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2020 року м. Чернігів Справа № 620/3830/19

Чернігівський окружний адміністративний суду складі:

головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) 19.12.2019 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі – ГУПФУ в Чернігівській області), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати їй з 01.01.2017 призначеної пенсії за вислугу років згідно статті 50-1 Закону України ''Про прокуратуру'' у повному обсязі;

- зобов`язати відповідача відновити з 01.01.2017 виплату призначеної їй пенсії за вислугу років у повному розмірі, без обмеження максимального розміру пенсії та виплатити різницю в пенсії за минулий час з урахуванням сум, виплачених з 01.10.2017, та з урахуванням довідки прокуратури Чернігівської області від 28.12.2019 №18-303вих19 про заробіток для перерахунку пенсії, в розмірі 80 % від суми заробітку.

Свої вимоги мотивує тим, що їй з лютого 2014 року призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру». Разом з тим, пенсія у зазначеному розмірі відповідачем не виплачується, а з 01.10.2017 виплачується в обмеженому розмірі. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, такими, що грубо порушують його права на соціальний захист і пенсійне забезпечення, передбачені Конституцією України, оскільки, на думку позивача, такої норми, яка б передбачала можливість невиплати пенсії саме в період з 01.04.2015 по 31.12.2017, не існує. Так, різними законами регулювалися окремі відносини у сфері пенсійного забезпечення в різні періоди – відповідно у 2015, 2016 та 2017 роках, відносно різного кола осіб. Однак, кожний новий закон у спірних правовідносинах не породжував дію попереднього, а тому їх не можна об`єднувати і трактувати на власний розсуд, як це зроблено відповідачем.

Ухвалою судді від 23.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами прощеного позовного провадження (у письмовому провадженні). Також установлено відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позов.

В межах наданого судом строку відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, тощо) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Також зазначив, що лист, яким оформлена відмова ГУПФУ в Чернігівській області, не є відмовою в перерахунку пенсії позивача, а складений відповідно до норм Закону України «Про звернення громадян».

Крім того, відповідач наполягає на тому, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги мають бути задоволені частково, враховуючи таке.

Встановлено, що на виконання постанови Деснянського районного суду міста Чернігова від 26.09.2014 у справі №2-а/750/544/14, територіальним управлінням Пенсійного фонду України призначено ОСОБА_1 з 26.02.2014 пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру".

Позивач перебуває на обліку в ГУПФУ в Чернігівській області. Розмір призначеної пенсії після виконання вказаного рішення складає 15 599,20 грн.

Разом з тим ОСОБА_1 з органів прокуратури не звільнялась і працює на прокурорській посаді.

Водночас, пенсія позивачу у зазначеному розмірі відповідачем не виплачувалась, а з 01.10.2017 виплачується в обмеженому розмірі – 2 319,43 грн. (а.с. 18-20)

Вважаючи дії відповідача щодо зменшення розміру пенсії протиправними, ОСОБА_1 звернулась до ГУПФУ в Чернігівській області із відповідною заявою (а.с. 12-15).

Листом від 15.10.2019 за №3989/02/Т-12 відповідач повідомив, що відповідно до Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01.10.2011, були внесені зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», згідно яких пенсія, призначена відповідно до Закону України «Про прокуратуру», в період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії у порядку і на умовах, передбачених у тому числі цим Законом, виплачується в розмірі, обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а після звільнення з таких посад – у розмірі, обчисленому відповідно до цього Закону. Оскільки ОСОБА_1 продовжує працювати на посадах та на умовах, передбачених Законом України «Про прокуратуру», пенсія їй виплачується з урахуванням норми пункту 13-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За наведених обставин, відповідач зазначив, що пенсія позивачу призначена та виплачується відповідно до чинного законодавства (а.с. 16-17).

Вважаючи вказану відмову ГУПФУ в Чернігівській області протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» було внесено зміни до статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Так, згідно з абзацами 2 та 3 зміненої редакції частини першої цієї статті тимчасово, у період з 01.04.2015 по 31.12.2015, у період роботи особи на посадах, які дають право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про прокуратуру», пенсії, призначені відповідно до цього закону не виплачуються.

У подальшому, абзаци другий та третій частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» були викладені в редакції згідно з Законом України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і передбачали, що особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених Законом України «Про прокуратуру», призначені пенсії не виплачуються тимчасово, у період з січня 2016 року по 31.12.2016.

Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2017, редакцію абзаців другого та третього частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» було знову змінено.

Згідно з новим Законом особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених Законом України «Про прокуратуру», призначені пенсії не виплачуються тимчасово по 31.12.2017.

Таким чином, стаття 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачає і ніколи не передбачала можливості невиплати пенсії у зазначений відповідачем період - з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2017 року. Наведеними вище трьома різними законами регулювалися окремі відносини у сфері пенсійного забезпечення в різні періоди - відповідно у 2015, 2016 та 2017 роках, відносно різного кола осіб. Кожний новий закон не продовжував дію попереднього. А тому їх не можна об`єднувати і трактувати на власний розсуд, як це зроблено відповідачем.

Закон від 24.12.2015 №911-VIII дійсно обмежував права позивача на отримання пенсії у 2016 році. Проте новий Закон від 06.12.2016 №1774-VIII в цій частині не має застосовуватися до позивача, якому пенсію призначено до набрання ним чинності, оскільки погіршує становище позивача, звужує зміст та обсяг існуючого права на пенсійне забезпечення.

У пункті 3.4 рішення Конституційного Суду України №4-рп/2007 від 18.06.2007 з питань невиплати заробітної плати пенсіонерам зазначено, що Конституція України не допускає будь-яких обмежень у правах громадян за ознаками майнового стану, зокрема в залежності від отримання працюючими пенсіонерами заробітної плати.

У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги, необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99 , від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004).

Крім того, у Законі України від 06.12.2016 №1774-VIII положення щодо невиплати пенсій особам, яким вона призначена до набрання ним чинності, відсутні.

Зважаючи на редакцію змін до статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», обмеження щодо виплати пенсій повинні застосовуватися до осіб, яким її призначено після 1 січня 2017 року, а з 1 січня 2017 року пенсія особам, яким вона призначена до вказаної дати, повинна виплачуватися у повному, призначеному раніше, обсязі.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо застосування до позивача Закону України від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» в частині обмеження при поновленні виплати з 01.10.2017 пенсії її розміру сумою, що розрахована відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки новим законом суттєво звужено зміст та обсяг набутого позивачем раніше права на певний розмір пенсійного забезпечення.

Крім того, відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Враховуючи протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу призначеної пенсії за вислугу років у період з 01.01.2017 та протиправність виплати її в меншому розмірі з 01.10.2017, пенсія позивача повинна бути йому виплачена без обмеження будь-яким строком.

При цьому, відповідачем не надано доказів щодо протиправного призначення позивачу пенсії 26.02.2014 у відповідному розмірі, натомість наявність права на таке призначення підтверджено судовими рішеннями.

За таких обставин, вважає протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 01.01.2017, а також виплати її в меншому розмірі з 01.10.2017, тому наявні підстави для зобов`язання відповідача відновити з 01.01.2017 виплату призначеної позивачу пенсії за вислугу років у повному розмірі - 15 599,20 грн., без обмеження максимального розміру пенсії та виплатити різницю в пенсії за минулий час з урахуванням сум, виплачених з 01.10.2017.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наведених обставин суд приходить до висновку про протиправність дій ГУПФУ в Чернігівській області щодо невиплати позивачу пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 01.01.2017, а також виплати її в меншому розмірі з 01.10.2017.

З огляду на те, що відповідач протиправно не здійснює виплату зазначених коштів, суд, з метою відновлення прав позивача, вважає за необхідне зобов`язати відповідача відновити з 01.01.2017 виплату, призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років у повному розмірі, без обмеження максимального розміру пенсії та виплатити різницю в пенсії за минулий час з урахуванням сум, виплачених з 01.10.2017.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що ГУПФУ в Чернігівській області не доведена правомірність своїх дій, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити у повному обсязі.

Разом з тим, суд відхиляє твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, з огляду на таке.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім якщо інше прямо не передбачено законом.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в пергу чергу, з боку держави.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" суд дійшов до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17, від 19 березня 2019 року у справі №806/1952/18.

За таких обставин, суд не погоджується із тим, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення, слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі.

У свою чергу, вирішуючи збільшені ОСОБА_1 позовні вимоги, суд враховує таке.

Як вбачається із змісту заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить суд зобов`язати ГУПФУ в Чернігівській області відновити їй з 01.01.2017 виплату пенсії з урахуванням довідки прокуратури Чернігівської області від 27.12.2019 №18-303вих19 про заробіток для перерахунку пенсії в розмірі 80% від суми заробітку.

Заява мотивована тим, що 13.12.2019 Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення у справі №3-209/2018 (2413/18, №2807/19) за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , згідно якого визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку із наведеним, Конституційний Суд України вирішив, що частина двадцята статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» підлягає застосуванню в первинній редакції з дня ухвалення Судом рішення.

Разом з тим, у справі, що розглядається, спірним є питання невиплати позивачу пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 01.01.2017, а також виплати її в меншому розмірі з 01.10.2017, на виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 26.09.2014 у справі №2-а/750/544/14.

Тобто, встановлення наявності у ОСОБА_1 права та перерахунок та виплату пенсії на підставі довідки прокуратури Чернігівської області від 27.12.2019 №18-303вих19, у зв`язку із ухваленням Конституційним Судом України рішення від 13.12.2019 у справі №3-209/2018 (№2413/18, №2807/19), виходить за межі предмету спору у справі №620/3830/19

Враховуючи наведене, суд вважає, що ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ГУПФУ в Чернігівській області відновити їй з 01.01.2017 виплату пенсії з урахуванням довідки прокуратури Чернігівської області від 27.12.2019 №18-303вих19 про заробіток для перерахунку пенсії в розмірі 80% від суми заробітку, слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо невиплати ОСОБА_1 з 01.01.2017 призначеної пенсії за вислугу років згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відновити з 01.01.2017 виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років у повному розмірі, без обмеження максимального розміру пенсії, та виплатити різницю в пенсії за минулий час з урахуванням сум, виплачених з 01.10.2017.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 16.01.2020.

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005).

Суддя С.В. Бородавкіна