Рішення № 86949664, 08.01.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

08 січня 2020 р. Справа № 120/3586/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні в місті Вінниці у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

04 листопада 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач) до Голвного управління Пенсійного фонду України Вінницької області (далі по тексту - Пенсійний фонд, Відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, в якому просить:

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник Позивача зазначив, що ОСОБА_1 у 1996 році виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю. У зв`язку з досягненням пенсійного віку та за наявності необхідного трудового стажу (понад 28 років), Позивач через свого представника за допомогою засобів поштового зв`язку, 08.08.2019 року звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, надавши нотаріально посвідчені копії документів. Крім того, 05.09.2019 року представник Позивача подав безпосередньо до ГУ ПФУ у Вінницькій області особисту заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії. Проте, 29.08.2019 року Відповідач листом №4653/10-1-50/02 відмовив у призначенні пенсії у зв`язку з: недотриманням вимоги щодо особистого звернення з заявою про призначення пенсії; відсутністю міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем, а документ, який посвідчує особу Позивача не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління ПФ України №22-1 від 25.11.2005 року.

Не погоджуючись із вказаною відмовою, представник Позивача звернувся з адміністративним позовом до суду. Мотивом позову стало те, що ОСОБА_1 через свого законного представника подано всі документи, які передбачені законодавством України для призначення пенсії.

Ухвалою суду від 08.11.2019 року відкрито провадження у цій справі та, серед іншого, встановлено Відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.

25.11.2019 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач вказав, що згідно Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі Порядок від 25.11.2005 № 22-1) заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до Управління Пенсійного фонду України у районі, місті за місцем проживання (реєстрації). Особа яка звертається за пенсією, повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації).

Згідно наданих документів, місцем проживання та реєстрації позивача є Ізраїль. Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, проводиться на основі договорів (угод) з іншими державами. На цей час договір країною Ізраїль та Україною не укладений. Відповідно до Порядку від 25.11.2005 № 22-1 для призначення пенсії особі, яка звернулася для призначення пенсії повинна надати пакет документів, при цьому документи про стаж та заробітну плату подаються в оригіналах.

Крім того, представник Відповідача заперечив щодо задоволення вимог про виплату пенсії з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, оскільки такі вимоги є передчасними.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, судом встановлено.

В 1996 році ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виїхав з України на постійне місце проживання до Ізраїлю де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Ізраїлі. Ані до виїзду, ані станом на момент звернення до суду пенсія Позивачу не призначалась.

08.07.2019 року представник позивача звернувся до Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України з заявою про визначення уповноваженого територіального органу, що має розглянути заяву про призначення пенсії по суті та направити її за належністю.

Крім того, 05.09.2019 представник позивача подав до ГУ ПФУ у Вінницькій області заяву позивача про призначення пенсії, нотаріально посвідчену та посвідчену апостилем.

Листом ГУ ПФУ у Вінницькій області від 29.08.2019 №4653/10-1-50/02 відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що Порядком від 25.11.2005 року № 22-1 передбачено подання заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії особисто пенсіонером або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік) (пункт 2.9 Порядку). Також зазначив, що оскільки згідно наданих документів, місцем проживання та реєстрації позивача є Ізраїль, а на даний час договір пенсійного забезпечення між країною Ізраїль та Україною не укладений, відсутні підстави для виплати пенсії.

Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач, через свого представника, звернулася з цим адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Щодо відмови відповідача у поновленні виплати пенсії.

Частиною 2 ст. 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Згідно з положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За правилами ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV (далі Закон від 11.12.2003 року №1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон від 09.07.2003 року №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону від 09.07.2003 №1058-ІV визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, положення п. 2 ч. 1 ст. 49 та положення другого речення ст. 51 вказаного Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009.

Рішенням Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Із вказаного вище вбачається, що позивач проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, які проживають на її території, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмежень прав на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання.

Окрім цього, суд зазначає, що згідно ч.ч.1, 3 ст.44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Водночас, особливості припинення та поновлення виплати пенсії визначені Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до п.п. 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (п.п. 1.6 Порядку №22-1).

Представник позивача звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із оособистою заявою ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за віком та додавши до заяви довіреність представника (оригінал та копію), посвідчення особи №317376655 (оригінал та копію), ІПН (оригінал та копію), трудову книжку (оригінал та копію), диплом (оригінал та копію), копію листа від 16.07.2019 року УДМСУ у Вінницькій області.

Відповідно до п.2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно п.п. 2.22-2.23 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі Закон від 20.11.2012 № 5492-VI) п. п. б), п. 1 ч. 1 ст. 13 зазначено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

З огляду на зазначене, відмова відповідача у листі від 29.08.2019 року є безпідставною та не ґрунтується на законі, оскільки Порядком від 25.11.2005 № 22-1 визначено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.

При цьому, відсутні приписи про те, що позивач повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Разом із тим, суд звертає увагу на те, що до Відповідача звертався представник Позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності, що підтверджується переліком доданих до заяви документів.

Такі висновки узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду (постанова від 31 січня 2019 року у справі №520/9721/16-а, постанова від 08 липня 2019 року у справі № 426/7157/16-а).

Суд вважає за доцільне зауважити, що відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. При цьому, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Відтак, проживаючи в Ізраїлі, громадяни України мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Відтак, аналіз підстав, за яких відповідач відмовив у призначенні пенсії ОСОБА_1 , свідчить про їх необґрунтованість та протиправність, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови у призначенні пенсії є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Визначаючись з приводу того, з якого часу Позивачу слід призначити пенсію, суд зважає на таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 45 ЗУ №1058 документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 ЗУ №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що задоволенню підлягають позовні вимоги шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити і нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з врахуванням положень частини 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З приводу вимог про проведення індексації і компенсацією втрати частини доходів, то суд розглядаючи її виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону від 09.07.2003 року № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Водночас, ч. 2 ст. 46 Закону від 09.07.2003 року №1058-IV, до якої відсилає ч. 2 ст. 49 цього Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі Закон від 19.10.2000 № 2050-III) та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок від 21.02.2001 № 159).

Так, статтями 1, 2 Закону від 19.10.2000 року № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 3 Закону від 19.10.2000 року №2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.

Використане у статті 3 Закону від 19.10.2000 року №2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічний висновок міститься у постанові ВСУ від 11.07.2017 року по справі №21-2003а16.

Відповідно до п. 1, 2 Порядку від 21.02.2001 року №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Верховний Суд у п. 49 рішення від 10 квітня 2019 року (справа № 686/13725/17) зазначив, що правове значення при виплаті компенсації має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Як встановлено судом, позивач просить поновити виплату пенсії із компенсацією втрати частини доходів. Однак, на момент розгляду цієї справи не набули об`єктивної форми не нараховані та не визначені суми коштів (у вигляді пенсійних виплат), які б могли бути об`єктом нарахування компенсації, так як поновлення виплати пенсії позивачу матиме місце лише після виконання цього судового рішення.

Відтак, позовна вимога про нарахування позивачеві компенсації втрати частини доходів, задоволенню не підлягає.

При цьому, обов`язок нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію на відповідача покладено в силу Закону та такий обов`язок виникає після призначення ОСОБА_1 пенсії.

Вимога щодо проведення індексації при поновленні виплати пенсії не підлягає задоволенню з огляду на те, що порядок індексації та перерахунку пенсій визначений ст. 42 Закону від 09.07.2003 року №1058-IV. Однак, питання розміру виплати пенсії, як і визначення базового місяця, належить до компетенції органу Пенсійного фонду при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.

Отже, звернення до суду з такими вимогами є передчасними, оскільки задоволення позову в цій частині свідчитиме про вирішення спору, який ще не виник, що суперечить засадам адміністративного судочинства.

У силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №4653/10-1-50/02 від 29.09.2019 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з врахуванням положень частини 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп), за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України Вінницької області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403)

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар