Рішення № 86937156, 14.01.2020, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/6993/19

Провадження № 2/202/558/2020

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

головуючої судді Бєсєди Г.В.

за участю секретаря Голобородько О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Акцент - Банк» про захист прав споживача, визнання положень кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

До Індустріального районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до акціонерного товариства «Акцент - Банк» про визнання недійсним умови кредитного договору в частині п. 5 заяви позичальника від 11.09.2019 року про приєднання до Умов та правил надання кредиту по програмі «Розстрочка», укладеного між Акціонерним товариством « Акцент -Банк» та ОСОБА_1 , про виключення щомісячної винагороду за надання фінансового інструменту з графіку погашення кредиту, про зобов`язання акціонерного товариства «Акцент -Банк» здійснити перерахунок суми кредиту з урахуванням виключення щомісячної винагороду за надання фінансового інструменту за договором.

В обґрунтування позовної заяви зазначає, що 11 вересня 2019 року між акціонерним товариством «Акцент -Банк» та ним було укладено кредитний договір. Відповідно до п. 1-3 заяви про приєднання до Умов та правил надання кредиту по програмі «Розстрочка» позичальник отримує строковий кредит у сумі 17 099, 92 грн. строком на 36 місяців з 11.09.2019 року по 10.09.2022 року. Пунктом 5 зазначеної заяви передбачена щомісячна винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 495,90 грн. Зазначена плата (винагорода) не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», отже, виходячи зі змісту третього абзацу ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемними. А також виходячи зі змісту п. 3.6 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10.05.2007 року №168, затверджених Правлінням НБУ, вказану плату (винагороду) банк не мав права встановлювати. Окрім цього, звертає увагу, що згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором, щомісячний платіж у загальній сумі складає 971,79 грн., з яких 495,90 грн. складає щомісячна винагорода за надання фінансового інструменту, і 475 грн. йде на погашення тіла кредиту та відсотків, що є несправедливою умовою договору. Щомісячна винагорода перевищує суми щомісячного платежу, але за що встановлена зазначена винагорода йому не зрозуміло.

У судове засідання представник позивача не з`явився, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи в його відсутність, у якій проти винесення судом заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлялася про час і місце розгляду справи, причину неявки не повідомив, відзив на позов не надав, у зв`язку з чим судом проведено заочний розгляд справи на підставі наявних доказів.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 11 вересня 2019 року між акціонерним товариством «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредиту №АВН0R9229520031683 шляхом подання заяви позичальникапро приєднання до Умов та Правил Банку, що розміщені на сайті банку. Кредит було надано позичальнику на споживчі цілі на наступних умовах: вартість товару становить 19 118 грн., строк кредиту 36 місяців, сума кредиту 17 099, 92 грн., відсоткова ставка 0, 12 % річних.

Згідно п. 5 винагорода за надання фінансового інструменту щомісячно складає 495, 90 грн.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Тобто, нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до статті 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Зазначений Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Тобто, споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Пункт 2 частини 1статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що є загальною вартістю кредиту для споживача. Загальна вартість кредиту - це сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно частин 1, 2, 4, 5, 7, 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Аналізуючи положення статті 18 цього Закону, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві, а у випадку визнання окремого положення договору несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним в цілому.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно - правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, відповідно, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року (справа № 130/904/16-ц, провадження № 61-16542св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року (справа № 164/620/15-ц, провадження № 61-16767св18).

Як вбачається із заяви позичальника від 11 вересня 2019 року її умовами передбачена сплата щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 495, 90 грн.

Разом з тим, вчинення яких саме дій передбачає послуга з надання фінансового інструменту, умовами укладеного між сторонами договору не визначено.

Встановлення винагороди за надання фінансового інструменту, що за своїм змістом передбачає компенсацію за рахунок позичальника дій банку, які він здійснює на свою користь, і які супроводжують кредит, є незаконним, оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), та такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику, і мають оплачуватися ним.

Виходячи з вищевикладеного слід дійти висновку, що умова договору щодо сплати щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту є дискримінаційною щодо позичальника, порушує принцип добросовісності та призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, отже суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що тягне за собою її недійсність.

Верховний Суд у своїй практиці на сьогодні не відступив від правових позицій щодо незаконності встановлення в договорах споживчого кредиту плати за дії, як не є споживчими послугами з боку банку, а також продовжує притримуватися правового висновку щодо того, що споживач є вразливою стороною договірних відносин, та законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування» (постанова Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 716/179/15-ц).

Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів», зокрема, його норми щодо недійсності умов договору, які є несправедливими.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині визнання п. 5 кредитного договору що стосується сплати ОСОБА_1 коштів винагороди за надання фінансового інструменту недійсним та виключення щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту з графіку погашення кредиту підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1057-1 ЦК України, у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов`язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

Правові наслідки недійсності правочину передбачені статтею 216 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, ще правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

В п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків йоге недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляд самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як встановлено судом, банк за недійсним положенням договору отримав від позивача грошові кошти, які, відповідно до положень ч. 1 ст 216 ЦК України, має повернути позивачу.

Відповідно до положень ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Позивач просить застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок суми кредиту з урахуванням виключення щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту.

Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не суперечить вимогам закону та буде найбільш ефективний способом захисту порушеного права позивача, оскільки в наслідок такого перерахунку кошти сплачені позивачем будуть враховані у період їх сплати, тобто у той час коли вони фактично надійшли у володіння кредитора, та вплине на розмір заборгованості зі сплати відсотків та штрафних санкцій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до акціонерного товариства «Акцент - Банк» (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, 11, код ЄДРПОУ 14360080) про захист прав споживача, визнання положень кредитного договору недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним умови кредитного договору, укладеного 11 вересня 2019 року між Акціонерним товариством «Акцент -Банк» та ОСОБА_1 , в частині п. 5 заяви позичальника №АВН0R9229520031683 та виключити щомісячну винагороду за надання фінансового інструменту з графіку погашення кредиту.

Застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зобов`язання акціонерного товариства «Акцент - Банк» здійснити перерахунок суми кредиту з урахуванням виключення щомісячної винагороду за надання фінансового інструменту за договором №АВН0R9229520031683 від 11 вересня 2019 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду безпосередньо або через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська (до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи) протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Г.В. Бєсєда