Рішення № 86927013, 10.01.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2020 року справа № 580/3446/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А3177 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

04.11.2019 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до військової частини А3177 (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2019 роки;

- зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2019, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення із військової служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині А3177 та є учасником бойових дій, у зв`язку з чим відповідно до ч. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Однак, при звільненні з військової служби всупереч вимогам ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» йому не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016 - 2018 роки. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та зазначає, що невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказаний період порушує його конституційні права та гарантії на належний соціальний захист. Також позивач зазначив про необхідність виплати йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, на підставі ст. 117 КЗпП України.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 відкрито провадження у адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.

04.12.2019 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що положеннями п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що надання військовослужбовцям в особливий період та під час дії військового стану інших видів відпусток, у тому числі й додаткових, припиняється, відтак, і грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не виплачується.

20.11.2019 до суду надійшла заява відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою суду від 10.01.2020 відмовлено у задоволенні заяви відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Вивчивши доводи позивача та відповідача, викладені у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.

Відповідно до дубліката військового квитка серії НОМЕР_4 у період з 03.06.2016 по 12.04.2019 позивач проходив військову службу у військовій частині А3177.

Згідно із посвідченням серії НОМЕР_2 від 05.02.2018 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Наказом командира військової частини А3177 від 12.04.2019 №78 позивача, звільненого з військової служби за контрактом наказом Начальника 3 арсеналу авіаційних засобів ураження Повітряних Сил України від 25.03.2019 №9-РС, відповідно до пп. «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військової служби» звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу з 14.04.2019, та всіх видів забезпечення.

Під час судового розгляду справи встановлено, що при звільненні з військоовї служби позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016 - 2019 роки, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 4 Закон України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон України "Про відпустки") встановлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;".

Згідно зі ст. 16-2 Закон України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік".

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час".

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік".

Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Згідно з ч. 14 ст. 10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до ч.ч. 17, 18 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до ч. 19 ст. 10-1 Закону №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Судом встановлено, що спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача з військової служби виникли в особливий період, протягом якого надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік припинено на підставі ч. 19 ст. 10-1 Закону №2011-Х11.

Суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняючи надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, не припиняє права учасника бойових дій на отримання у рік звільнення грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №620/4218/18.

З огляду на суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову, а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно із п. 21 ст. 4 КАС України типові адміністративні справи адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявленого аналогічні вимоги.

Враховуючи предмет спору у цій справі та предмет спору у справі, яку розглянуто Верховним Судом як зразкову, суд дійшов висновку про те, що вказана справа є типовою справою по відношенню до справи №620/4218/18.

Отже, правові висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду справи №620/4218/18, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.

Судом критично оцінюються доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2018 - 2019 роки.

Позивач не надав суду належних доказів на підтвердження наявності в нього статусу учасника бойових дій у період 2016 - 2017 роки; натомість, в матеріалах справи наявне посвідчення, видане позивачеві 05.02.2018.

Суд зазначає, що підставою для надання учасникам бойових дій передбачених законодавством пільг і компенсацій є відповідне посвідчення, що підтверджує їх статус, видане відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2018 - 2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення із військової служби.

Щодо позовної вимоги позивача зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Суд зазначає, що порядок проведення розрахунків при звільненні з військової служби регулюється Законом №2011-ХІІ, однак, положення цього Закону не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи щодо виплати середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Відповідно до вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначений строк підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини А3177 та всіх видів забезпечення з 14.04.2019, тоді як виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018 - 2019 роки не було проведено.

Частиною 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбаченого ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

При цьому, ст. 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин суд вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16, від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17.

Таким чином підстави для задоволення даної позовної вимоги відсутні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні.

Керуючись ст. 14, 77, 90, 139, 242-246, 255, 271, 272, 287, 383 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3177 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2018 - 2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення із військової служби.

3. Зобов`язати військову частину А3177 (19631, Черкаська область, Черкаський район, с. Дубіївка, код ЄДРПОУ 07742822) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2018 - 2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення із військової служби.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя О.А. Рідзель