Рішення № 86925487, 14.01.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3352/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку (спрощеного) письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни (далі - відповідач), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ТОВ "Вердикт Капітал", про скасування постанови , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить визнати протиправною та скасувати постанову від 20.11.2019 р. про відкриття виконавчого провадження №60667080.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова винесена з порушенням приписів ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки виконавче провадження було відкрито не за місцем проживання, перебування боржника (позивача) або знаходження її майна з порушенням правил територіальної діяльності.

10.01.2020 р. на електронну адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому він просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування відзиву зазначено, що стягувачем було надано заяву про примусове виконання рішення із зазначенням місця знаходження майна боржника (грошових коштів) - карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в ТОВ "Вердикт Капітал", який розташований за адресою: вул. Кудрявський узвіз, 5 Б, м. Київ. Тобто, як стверджує відповідач, позивачка є власником карткового рахунку та наявних на ньому грошових коштів. Відповідно, в даному випадку порушення Закону України "Про виконавче провадження" відсутнє, оскільки майно боржника (грошові кошти) перебуває у м. Києві, а відповідно до статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника (а.с.27-58).

Третя особа - ТОВ "Вердикт Капітал" своїм правом на подання письмових пояснень щодо даного позову не скористалась.

Суд вирішив здійснити подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Предметом спору в даній справі є законність та обґрунтованість дій приватного виконавця при винесенні постанови ВП № 60667080 від 20.11.2019 р. (а.с.48).

При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.

Встановлено, що позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта (а.с.5-6).

ТОВ "Вердикт Капітал" звернулося до відповідача із заявою №13927056 про примусове виконання рішення із зазначенням місця знаходження майна боржника (грошових коштів) - карткового рахунку № НОМЕР_1 в валюті гривня, відкритого в ТОВ "Вердикт Капітал" (а.с.38, 39).

Відповідно до змісту вказаної заяви, у відповідності до вимог ст.3, 4, 5, 19, 24, 28, п.1 ч.1 ст.26, ч.2 ст.68 Закону України "Про виконавче провадження", третя особа просила відкрити за місцезнаходженням майна (грошових коштів) боржника - ОСОБА_1 , виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №7433 від 04.11.2019 р., виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Гамзатовою Аліною Анатоліївною, про стягнення з боржника - ОСОБА_1 коштів у розмірі 31417,32 грн. (а.с.44-45).

Відповідачем, за результатами розгляду такої заяви, 20.11.2019р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №60667080 (а.с.48).

Не погоджуючись із винесенням такої постанови, вважаючи її протиправною, позивач звернулася до суду за захистом порушеного, на її думку, права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто, для відновлення порушеного права в зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

Так, при прийнятті рішення суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема, принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т. ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

Згідно статті 287 КАС України - учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або надання адміністративних послуг.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02.06.2016 р. (із наступними змінами).

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно частини першої статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження".

Суб`єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб`єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

За правилами частин першої та другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятись ним на всій території України.

Частиною першою статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, серед іншого, право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника (ч. 2 ст. 24 Закону).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта (а.с.5-6).

З матеріалів виконавчого провадження встановлено, що місце проживання боржника (позивача): 28533 , Новоолександрівка, Долинський р -н,Кіровоградська обл., тобто інформація про місце проживання була відома відповідачу.

Отже, з вказаного слідує, що відповідачем не додержано вимоги статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або знаходження її майна, а в іншому виконавчому окрузі.

Суд доходить висновку, що відповідач протиправно всупереч чинного законодавства прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в нього достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.

Приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження, відповідач керувався тим, що кошти позивача, які знаходяться на картковому рахунку, відкритому в ТОВ "Вердикт Капітал", є майном, фактичним місцезнаходженням якого є адреса фінансової установи (м. Київ, пров. Кудрявський узвіз, 5 Б), а тому відповідач вважає, що під час прийняття виконавчого документа до виконання про стягнення з позивача коштів, ним не було порушено вимог статті 24 Закону України "Про виконавче провадження".

Слід зазначити, що за вищевказаною адресою знаходиться і стягувач у виконавчому провадженні ВП № 60667080.

Відповідно до п. 1.27 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Згідно статті 3 наведеного Закону кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

Картковий рахунок - це банківський поточний картковий рахунок Клієнта, який відкривається на договірній основі для обліку грошових коштів Клієнта та здійснення розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. По картковому рахунку проводиться облік операцій за платіжними картками Клієнта.

Суд вважає, що у даному випадку місцезнаходженням майна є не місце розташування самого банку, де відкритий рахунок, а самі банківські рахунки чи електронні гаманці, на яких обліковуються кошти та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою відповідних платіжних інструментів, однак такі рахунки або електронні гаманці не є майном у розумінні положень статті 190 Цивільного кодексу України, оскільки вони не є окремими речами чи їх сукупністю, а фактично вони є засобом обліку руху грошових коштів та призначені для виконання клієнтами платіжних систем певних операцій.

Ст. 190 Цивільного кодексу України передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст.179 цього ж Кодексу).

Пунктами 3.1, 3.2 ст.3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001 року № 2346-ІІІ (зі змінами) встановлено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість.

Поняття "картковий рахунок" було передбачено Постановою НБУ від 19.10.05 "Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням" №137, яке втратило чинність на підставі Постанови НБУ №223 від 30.04.10.

При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що "картковий рахунок" є майном в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України. Так само, не передбачено й визначення місцезнаходження "карткового рахунку" за місцем знаходження будь-якого банку.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, що на картковому рахунку № НОМЕР_1 відкритому в ТОВ "Вердикт Капітал", знаходяться грошові кошти, що давало би підстави вважати їх майном боржника, відповідно, місцезнаходженням майна боржника.

При цьому, відповідач в обґрунтування своєї позиції як суб`єкта владних повноважень посилається на позицію Верховного суду викладену у постанові від 10.09.2018 року у справі №905/3542/15.

Так, в пункті 19 Постанови Верховного Суду № 905/3542/15 від 10.09.2018 року зазначено: частина 3.1. статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно з частинами 6.1, 6.2 статті 6 вказаного закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.

При цьому, суд не бере до уваги зазначені правові висновки, а посилання відповідача вважає безпідставними, оскільки вказана постанова прийнята щодо інших правовідносин і в ній Верховним Судом надана оцінка правовідносинам щодо правомірності накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках боржника, а не щодо відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням карткового рахунку боржника за відсутністю доказів про наявність на цьому рахунку грошових коштів.

Разом з тим, суд зазначає, що безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об`єктом права власності внаслідок юридичної фікції, яка передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку. Відкинути цю юридичну фікцію у цій справі означало б, що безготівкові кошти є недосяжним для звернення на них стягнення, оскільки слід було б визнати, що вони одночасно всюди і ніде не знаходяться, тобто не мають місцезнаходження, інформація про яке є необхідною при вчиненні виконавчих дій і зазначається під час арешту цього майна. Можливість ініціювати операції стосовно безготівкових коштів в іншому місці, окрім як у банку, у якому відкрито відповідний рахунок, не суперечить цій юридичній фікції, яка закріплена також у Законі України "Про виконавче провадження", у якому йдеться про "кошти, які перебувають на рахунках боржника у банках".

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на лист Міністерства юстиції України від 11.06.2018 р., оскільки даний лист містить роз`яснення про те, що приватний виконавець дійсно може приймати виконавчі документи за місцезнаходженням саме грошових коштів боржника, у тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах.

Тобто, таке роз`яснення не містить інформації щодо можливості прийняття виконавчих документів за місцезнаходженням лише карткових рахунків боржника.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 60667080 від 20.11.2019 р..

Згідно вимог ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України).

Під час розгляду справи відповідач доводи позивача не спростував.

Відтак, виходячи з меж заявлених вимог, системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В матеріалах справи містяться докази понесення позивачем витрат зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. (а.с.4), а тому такі підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Крім того, 13.01.2020 на електронну адресу суду надійшла заява представника позивача з доказами понесення позивачем також судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. для врахування при ухваленні рішення по справі.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України).

Відповідно до частин 1 - 5 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано: договір про надання правничої допомоги від 23.12.2019 р., укладеного між адвокатом Чуприною С.П. та ОСОБА_1 . (а.с.64-65), квитанція №1-23/12/2019 від 23.12.2019р. про сплату 3000 грн. (а.с.66), акт здачі-приймання виконаних робіт (правничої допомоги) від 11.01.2020 р. (а.с.67).

Вирішуючи клопотання представника, суд виходить з того, що компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у випадку доведення здійснення таких витрат, пов`язаних з розглядом саме цієї справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 р. у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 р. у справі № 814/698/16, від 11.06.2019 р. у справі № 826/841/17.

Відтак, розглянувши наявні в справі документи суд визнає підтвердженими, співмірними і такими, що пов`язані з розглядом даної справи, витрати позивача на правничу допомогу адвоката та із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи на загальну суму 3000 грн..

Керуючись ст. ст. 90, 139, 242 - 246, 250, 251, 255, 260-263, 287, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клітченко Оксани Анатоліївни ВП №60667080 від 20.11.2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ) за рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни (РНОКПП невідомий, адреса: 02002, м. Київ, вул. Окіпної Раїси, 4-А, офіс 35-А) судові витрати у справі (на правничу допомогу, сплаті судового збору) в розмірі 3768,40 грн..

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене сторонами до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 10-денний строк з дня отримання повного тексту його копії. Відповідно до п.п. 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС Ураїни до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько