Рішення № 86925063, 14.01.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року м. Житомир справа № 240/11212/19

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради Житомирської області, Новоград-Волинської міської ради Житомирської області, про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення,

встановив:

24 жовтня 2019 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради Житомирської області, у якому просить стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2018 року по день подання цього позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у справі №806/3270/18, яке набрало законної сили та у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання, поновлено на посаді секретаря Новоград-Волинської міської ради та на її користь було стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім того, Житомирським окружним адміністративним судом було змінено спосіб виконання рішення суду шляхом стягнення середнього заробітку на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Рішення суду у справі №806/3270/18 відповідачем не виконано, на роботі її не поновлено, навіть після відкриття виконавчого провадження, внаслідок чого позивач не має джерел доходів. Отже, позивач вказує, що з боку відповідача має місце затримка виконання рішення, строк якої у даному випадку починає перебіг з 26 жовтня 2018 року. Посилаючись на приписи статті Кодексу законів про працю України, позивач просить стягнути на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

18 грудня 2019 року позивачем на адресу суду надіслано уточнену позовну заяву (а.с.29-32). Відповідно до якої вона просить стягнути з Новоград-Волинської міської ради Житомирської області за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради Житомирської області, як головного розпорядника коштів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 26 жовтня 2018 року до 31 жовтня 2019 року.

Крім того, 18 грудня 2019 року позивачем подано клопотання про залучення співвідповідача у справі - Новоград-Волинську міську раду Житомирської області (а.с.37-38).

21 грудня 2018 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.46), в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та просить відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заперечень відповідач посилається на те, що виконавчий комітет Новоград-Волинської міської ради та Новоград-Волинська міська рада є окремими юридичними особами, що підтверджується виписками з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.47-48). Крім того, відповідачем у справі №806/3270/18 була Новоград-Волинська міська рада, у виконавчих листах у цій справі також саме Новоград-Волинська міська рада зазначається боржником.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог прийнято до розгляду та залучено для участі у справі співвідповідача - Новоград-Волинську міську раду Житомирської області (а.с.52-54).

Положеннями частини 3 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники справи мають право, зокрема: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Частиною 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Представник співвідповідача - Новоград-Волинської міської ради Житомирської області правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у справі №806/3270/18 за позовом ОСОБА_1 до Новоград-Волинської міської ради Житомирської області про визнання неправомірним та скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 рішення двадцять другої сесії сьомого скликання Новоград-Волинської міської ради Житомирської області "Про інформацію щодо пожежі, яка сталася в міському Молодіжному центрі 19 травня 2018 року та звіт про роботу виконавчих органів міської ради щодо забезпечення пожежної безпеки комунального майна" від 24 травня 2018 року №497 щодо дострокового припинення повноважень секретаря міської ради ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді секретаря Новоград-Волинської міської ради Житомирської області. Стягнуто з Новоград-Волинської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 травня 2018 року до 25 жовтня 2018 року. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді секретаря Новоград-Волинської міської ради Житомирської області та стягнення з Новоград-Волинської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання (а.с.8-11).

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року змінено спосіб виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 жовтня 2018 року (а.с.13-15).

Згідно з пунктом третім частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду від 25 жовтня 2018 року в частині поновлення на посаді підлягало негайному виконанню, про що було зазначено в резолютивній частині рішення. Проте, всупереч нормам чинного законодавства, попри звернення позивача від 26 жовтня 2018 року (а.с.20) із доданими виконавчими листами №31102018 від 25 жовтня 2018 року та №31112018 від 25 жовтня 2018 року (а.с.21), виданими Житомирським окружним адміністративним судом, позивача станом на день подання позову не поновлено на посаді.

Ухвалою сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу Новоград-Волинської міської ради рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у справі №806/3270/18 було повернуто особі, яка її подала, рішення від 25 жовтня 2018 року набрало законної сили (а.с.16-19).

31 жовтня 2019 року рішенням тридцять шостої сесії Новоград-Волинської міської ради №821 ОСОБА_1 поновлено на посаді секретаря Новоград-Волинської міської ради Житомирської області (а.с.33).

Позивач, вважаючи, що протягом періоду з моменту ухвалення рішення суду про поновлення її на посаді до моменту винесення відповідачем рішення про поновлення її на роботі, вона втратила заробіток, який мала можливість отримувати в разі своєчасного виконання судового рішення, котре не виконувалось не з її вини, звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Пунктом 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Згідно з частинами 1, 5 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Аналіз зазначених правових норм, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Положення статті 236 Кодексу законів про працю України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Отже, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно з статтею 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц та від 27 червня 2019 рок у справі №821/1678/16, актуальність якої підтверджена постановами Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №825/1281/16, від 25 липня 2019 року у справі №2а-3138/10/0370 та від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а.

Окрім того, щодо відсутності вини у затримці виконання рішення суду у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, зазначено, що бездіяльність відповідача по відношенню до позивача щодо його незаконного звільнення, привела до порушення прав позивача, а стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є логічним продовженням захисту прав позивача від безпідставного невиконання судового рішення.

Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року (далі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з пунктами 5, 8 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Пунктом 10 встановлено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

У даній справі судом встановлено, що спірним періодом, упродовж якого за позивачем зберігався середній заробіток у зв`язку з непоновленням на роботі є період з 26 жовтня 2018 року (дата винесення рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді) до 31 жовтня 2019 року (дата фактичного виконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на посаді), у якому є 254 робочих дні.

Згідно з довідкою департаменту праці та соціального захисту населення Новоград-Волинської міської ради Житомирської області від 4 грудня 2019 року №13 нарахований позивачу дохід у період з 26 жовтня 2018 року до 31 жовтня 2019 року становить 234509 (двісті тридцять чотири тисячі п`ятсот дев`ять гривень) 34 коп. (а.с.34).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради від 3 грудня 2019 року №14 середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 457600 (чотириста п`ятдесят сім тисяч шістсот гривень) 76 коп. (а.с.35-36).

За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У силу приписів частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку, що з Новоград-Волинської міської ради Житомирської області на користь позивача слід стягнути заборгованість з виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2018 року до 31 жовтня 2019 року у сумі 457600,76 грн.

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, розраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшується на суму податків і зборів.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .

Зважаючи на відсутність документально підтверджених понесених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради Житомирської області (вул.Шевченка, 16, м.Новоград-Волинський, 11700, код ЄДРПОУ 04053571), Новоград-Волинської міської ради Житомирської області (вул.Шевченка, 16, м.Новоград-Волинський, Житомирська область, 11700, код ЄДРПОУ 13576983) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення - задовольнити.

Стягнути з Новоград-Волинської міської ради Житомирської області за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради Житомирської області, як головного розпорядника коштів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 26 жовтня 2018 року до 31 жовтня 2019 року у сумі 457600,76 грн. (чотириста п`ятдесят сім тисяч шістсот гривень сімдесят шість копійок) за вирахуванням податків і зборів.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.М. Гурін