Рішення № 86918528, 13.01.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/6875/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2020 року Галицький районний суд м.Львова

у складі: головуючої судді Волоско І.Р.,

секретар судового засідання Скаб В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівбудмакс-Інвест», (79008, м. Львів, пл. Соборна, 12/7) про стягнення коштів за розпискою, -

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог.

10 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 (відповідач-1), ТзОВ «Львівбудмакс-Інвест» (відповідач-2) про стягнення коштів за розпискою.

В обґрунтування позову зазначив, що 1 квітня 2019 року, між позивачем та ОСОБА_2 було укладено попередній договір щодо укладення в майбутньому договору оренди приміщення в спортивно-торгово розважальному центрі «Спартак». Позивач передав відповідачу 1, як адміністратору СТРЦ «Спартак», грошові кошти в сумі 1 800,00 доларів США (згідно офіційного курсу валют Національного банку України станом на момент подання позовної заяви - 48 960,00 грн.), в якості завдатку, як зобов`язання підписати договір оренди під автомийку до 14 квітня 2019 року, що підтверджується письмовою розпискою наданою ОСОБА_2 . В процесі погодження умов співпраці, розроблення проекту договору сторонами не вдалося дійти згоди щодо умов співпраці та укладення договору між ТОВ «Мережа ЕКО Мийок» та ТОВ «Львівбудмакс-Інвест», а, відтак, зобов`язання відповідача-1 щодо підписання договору оренди приміщення до 14 квітня 2019 року виконано не було. Не дивлячись на наявність завдатку відповідач-1, відмовилася укладати договір оренди приміщення, тобто, своїх зобов`язань щодо укладення договору оренди не виконала, а тому, вважає, що кошти передані позивачем відповідачу-1, яка діяла в інтересах відповідача-2 повинні бути повернені позивачу, оскільки правовідносини між сторонами припинено із настанням строку визначеного в розписці, тобто, 14 квітня 2019 року. З метою досудового врегулювання визначеного спору позивач неодноразово звертався до відповідачів з усними вимогами, щодо повернення коштів згідно розписки, проте відповідачі дані вимоги проігнорували. Просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ТзОВ «Львівбудмакс-Інвест» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 45 360,00 грн., в як аванс, який підлягає поверненню.

Рух справи в суді.

Ухвалою судді ОСОБА_3 від 13 вересня 2019 року відкрито провадження у справі, вирішено провести розгляд справи за правилами загального судового провадження.

Згідно з розпорядженням №191 від 15 жовтня 2019 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_3 у відставку.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 жовтня 2019 року визначено суддю Волоско І.Р.

Ухвалою суду від 13 грудня 2019 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позиції сторін у справі.

Представник позивача адвокат Янчак П.О. 24 грудня 2019 року скерував на електронну адресу суду додаткові пояснення щодо обґрунтування позову. Згідно поданих пояснень сторона позивача зазначає, що отримані відповідачем-1, як адміністратором ТРЦ «Спартак», власником якого є ТОВ «Львівбудмакс-Інвест», за розпискою грошові кошти від позивача за своєю правовою природою є авансом, а, відтак, обставини, якими обґрунтовуються вимоги, права і обов`язки сторін у спірних правовідносинах мають визначатись відповідно до глави 83 розділу III книги п`ятої ЦПК України, зокрема щодо стягнення грошових коштів на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України, як набутих без достатньої правової підстави.

Представник відповідача-1 адвокат Косич О.І. у судовому засіданні подав письмові пояснення. Згідно пояснень, відповідач-1 вважає, що позов не підлягає задоволенню. Зокрема зазначають, що між позивачем та відповідачем-1 ніколи не укладався попередній договір щодо укладення в майбутньому договору оренди. Договір оренди під автомийку мав бути укладений між ТОВ «Мережа ЕКО Мийок» та ТОВ «Аьвівбудмакс-Інвест», як власником СТРЦ «SРАRТАК». При цьому попередній договір між цими юридичними особами теж ніколи не укладався. Також звернули увагу на те, що відповідач-1 ніколи не була працівником ТОВ «Львівбудмакс-Інвест», а у відносинах з позивачем діяла на підставі договору про надання послуг, укладеного з відповідачем-2, згідно якого відповідач 1 надавала послуги, зокрема із визначення та уточнення потреб відповідача-2 в здачі в оренду торгівельних площ в СТРЦ «SРАRТАК» та проведення переговорів з потенційними орендарями торгівельних площ. Таким чином, відповідач-1 не могла бути стороною ні попереднього, ні договору оренди, і з нею такі договори позивач ніколи не укладав. Грошові кошти в розмірі 1 800,00 $, що були передані позивачем відповідачу-1 не можуть вважатися авансом. З розписки, вбачається, що сума 1 800,00 $ мала бути повернута в обмін на розписку і не мала зараховуватися в майбутні платежі по договору. Також зазначає, що сторони не встановили строк повернення позики і позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це (ст. 1049 ЦК України). Оскільки така вимога позивачем відповідачу-1 не пред`являлася, належні та допустимі докази пред`явлення вимоги в матеріалах справи відсутні, то у позивача відсутнє порушене право чи інтерес, за захистом якого останній міг би звернутися в суд, а відтак, відсутній предмет спору.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Янчак П.О. позов підтримав та просив задовольнити. Зазначив, що зобов`язання відповідача-1 щодо підписання договору оренди приміщення до 14 квітня 2019 року виконано не було, відтак, грошові кошти у сумі 45 360,00 грн., в як аванс, підлягають поверненню.

В судовому засіданні представник відповідача-1 адвокат Косич О.І. проти задоволення позову заперечив. Разом з тим, визнає, що за умовами договору від 01.04.2019 р. ОСОБА_2 дійсно взяла грошові кошти в сумі 1800 доларів США у ОСОБА_1 , та зобов`язується їх повернути. Приймаючи до уваги обставини, які існували на момент укладення правочину, справжню волю його сторін, подальшої їх поведінки, та інші обставини, що мають істотне значення, вважає, що правова природа даного договору - є зобов`язання, що виникають із договору позики. Однак, сторони не встановили строк повернення позики і позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це. Оскільки така вимога позивачем відповідачу-1 не пред`являлася, належні та допустимі докази пред`явлення вимоги в матеріалах справи відсутні, у позивача відсутнє порушене право чи інтерес, за захистом якого останній міг би звернутися в суд. Відтак, в позові просить відмовити.

Представник відповідача-2 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, згідно з вимогами ст.130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомив. Судова повістка - виклик направлена відповідачеві на останню відому суду адресу і в силу ст.131 ЦПК України вважається доставленою. Відтак, на підставі ст. 223 ЦПК України, суд вважає причини неявки відповідача неповажними. Є достатньо матеріалів про права та відносини сторін, потрібність дачі особистих пояснень представником відповідача 2 відсутня, відтак, суд вважає можливим проводити судове засідання та винести рішення по справі у відсутності зазначеного представника.

Позиція суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Вислухавши сторони, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову у задоволені позову, виходячи з наступних міркувань.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

1 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було складено розписку, за умовами якої ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 800,00 доларів США, як зобов`язання підписати договір оренди під автомийку до 14 квітня 2019 року.

Вказаний договір нотаріально не посвідчений та оформлений розпискою.

У розписці зазначено, що ОСОБА_2 , в особі адміністратора СТРЦ «Спартак», отримала від ОСОБА_1 суму в розмірі 1 800 (одна тисяча вісімсот) доларів США, як зобов`язання підписати договір оренди під автомийку з ТОВ «Мережа ЕКО Мийок» до 14.04.2019 року, та після підписання договору виставити рахунок згідно передбачених договором умов, після оплати якого, ОСОБА_2 зобов`язується повернути ОСОБА_1 суму в розмірі 1 800 (одна тисяча вісімсот) доларів США в замін на оформлену відповідачем-1 розписку.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 202 ЦК України договір є правочином.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (пункт 3 частини першої статті 208 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до частин першої та другої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до частин першої та другої статті 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (частина перша статті 1046 ЦК України).

Договір набирає чинності з моменту його укладення (частина друга статті 631 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). Якщо за правилами, встановленими частиною третьою статті 213 ЦК України, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (частини перша та четверта статті 213 ЦК України).

Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України (частина перша статті 637 ЦК України).

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частини перша статті 14 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (частина третя статті 510 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Судом встановлено, що сторони спору (позивач ОСОБА_1 та відповідач-1 ОСОБА_2 ) уклали між собою письмовий договір позики на суму 1800 доларів США.

Попередній договір з метою забезпечення укладання у майбутньому договору оренди між сторонами укладено не було, а існує лише розписка про отримання відповідачем-1 коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема із змісту розписки, договір оренди під автомийку мав бути укладений між ТОВ «Мережа ЕКО Мийок» та ТОВ «Львівбудмакс-Інвест», як власником СТРЦ «SАRТАК». При цьому попередній договір між цими юридичними особами не укладався.

Доказів про те, що відповідач-1 була працівником ТОВ «Львівбудмакс-Інвест» суду не надано. У відносинах з позивачем ОСОБА_2 діяла на підставі договору про надання послуг, укладеного з відповідачем-2, згідно якого відповідач-1 надавала послуги, зокрема із визначення та уточнення потреб відповідача-2 в здачі в оренду торгівельних площ в СТРЦ «SАRТАК» та проведення переговорів з потенційними орендарями торгівельних площ. Таким чином, відповідач-1 не була стороною попереднього договору, та не могла бути стороною договору оренди.

Розписка від 1 квітня 2019 року не містить ані строку, протягом якого сторони мають укласти основний договір в майбутньому, ані умов укладення основного договору.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору оренди приміщення.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року №6-176цс12.

Із змісту розписки від 1 квітня 2019 року вбачається, що між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір позики на суму 1 800 $, які відповідач-1 зобов`язалася повернути. Строк повернення коштів сторони визначили вказівкою на подію, а саме - оплата рахунку ТОВ «Мережа ЕКО Мийок» на підставі договору, що має бути укладений з ТОВ «Львівбудмакс-Інвест».

Згідно статей 252 та 530 ЦК України, строк виконання зобов`язання визначається або роками, місяцями, тижнями, днями, годинами, або календарною датою, або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. При цьому, позивач та відповідач-1, укладаючи договір позики, не визначили строк повернення грошових коштів ні в один із передбачений законом спосіб. Оскільки, така подія, як оплата рахунку по ще не укладеному договору не може вважатися подією, яка неминуче має настати.

За таких обставин, сторони не встановили строк повернення позики і позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це (стаття 1049 ЦК України).

Позивач не заперечує, що до відповідача-1 ОСОБА_2 з приводу повернення коштів не звертався, строки повернення не погоджувались.

Оскільки така вимога позивачем відповідачу-1 не пред`являлася, належні та допустимі докази пред`явлення вимоги в матеріалах справи відсутні, у позивача відсутнє порушене право чи інтерес, за захистом якого останній міг би звернутися в суд.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно статті 1212 ЦК України зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Згідно частини другої статті 11 ЦК України вбачається, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Крім того, згідно правового висновку Верховного Суду України, який був зроблений 24 вересня 2014 року при розгляді справи № 6-122 цс 14, предметом якої був спір про стягнення безпідставно набутих коштів вбачається, що стаття 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Проаналізувавши межі заявлених вимог та відповідність їх нормам матеріального права, можна зробити висновок, що відносини, які склалися між позивачем та відповідачем носять договірний характер.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 отримала грошові кошти від позивача на підставі договору позики. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ЦК України.

Таким чином, посилання позивача на статтю 1212 ЦК України і вимога про стягнення 1 800 $, як майна набутого або збереженого відповідачем-1 за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави є необґрунтованою.

Одночасно суд зауважує, що обрання способу захисту порушеного права відноситься виключно до компетенції позивача, і, у даному випадку, позивачем обрано не вірний спосіб захисту.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Таким чином, безпідставною також є вимога позивача про повернення 1 800$ в перерахунку на гривню.

Щодо позовної вимоги про солідарне стягнення грошових коштів за розпискою від 01.04.2019 р., то солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом чи договором.

В нашому випадку, правових підстав для солідарної відповідальності немає, т.я. така не передбачена умовами договору чи законом.

Висновки за результатами розгляду справи.

З огляду на встановлені судом обставини, відповідачка-1 ОСОБА_2 отримала грошові кошти у позивача ОСОБА_1 , на підставі договору позики.

Оскільки вимога про повернення позивачу відповідачем ОСОБА_2 не пред`являлась, то на даний час у позивача ОСОБА_1 відсутнє порушене право чи інтерес, за захистом якого останній міг би звернутись в суд.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТзОВ «Львівбудмакс-Інвест» про солідарне стягнення коштів за розпискою не підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 768,40 грн. при подані позову, слід покласти на ОСОБА_1 ..

Керуючись статтями 3, 4, 12, 13, 76, 77, 78, 81, 89, 258, 259, 263, 264 ЦПК України, -

в и р і ш и в:

у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівбудмакс-Інвест» про стягнення коштів за розпискою - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14 січня 2020 року.

Суддя І.Р.Волоско.