Ухвала суду № 86906319, 10.01.2020, Мар'їнський районний суд Донецької області

Номер справи 237/6123/19

УХВАЛА

про зміну запобіжного заходу

10.01.2020 року м. Курахове

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Кучко Я.Ю.,

при секретарі Погорельчук Ю.А.,

за участю прокурора Чернишова Я.Ю.,

за участю обвинуваченої ОСОБА_1 ,

за участю захисника Верченко О.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019050000000448 від 15.07.19 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України

ВСТАНОВИВ:

11 листопада 2019 року до Мар`їнського районного суду Донецької області надійшло кримінальне провадження № 12019050000000448 від 15.07.19 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя від 13 серпня 2019 року відносно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 13 жовтня 2019 року. Вказаний запобіжний захід 10.10.2019 ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя було продовжено до 16 листопада 2019 року.

10 січня 2019 року прокурором Чернишовим Я.Ю. було подано письмове клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. В обґрунтування необхідності продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту прокурор зазначає про наявність ризиків переховування обвинуваченої від суду та незаконного впливу на свідків.

Прокурор у судовому засіданні подане ним клопотання підтримав у повному обсязі, просив продовжити відносно обвинуваченої запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з підстав, що наведені в клопотанні.

Захисник Верченко О.О. у судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора заперечувала та просила змінити обраний відносно її підзахисної запобіжний захід з домашнього арешту на більш м`який запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

В обґрунтування своєї позиції зазначила, що на утриманні обвинуваченої ОСОБА_1 знаходиться хвора матір, яка час від часу в нічну пору доби потребує стороннього догляду. Також захисник зауважила, що з моменту обрання запобіжного заходу 13 серпня 2019 року обвинувачена жодного разу не порушувала умови домашнього арешту. Крім того, захисник зазначила, що свідки по справі вже рне працюють разом із її підзахисною, а тому заявлений прокурором ризик впливу на свідків є необгрунтованим.

Обвинувачена у судовому засіданні підтримала позицію свого захисника, просила змінити обраний відносно неї запобіжний захід на особисте зобов`язання та

Заслухавши сторони кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, які маються в розпорядженні суду, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Марїнського районного суду Донецької області від 15.11.2019 року строк перебування обвинуваченої ОСОБА_1 під домашнім арештом був продовжений на два місяці, тобто до 15.01.2020 року.

Приписами ч. 3 ст. 315 КПК України визначено, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 176 КПК України домашній арешт є одним із видів запобіжного заходу.

Згідно вимог ч. 1 ст. 177 КПК України виключною та єдиною метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Обсяг обставин, визначених необхідними для доведення в порядку розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою передбачений ч. 5 ст. 199 КПК України згідно якої слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

При цьому судом враховується правова позиція в справі ЄСПЛ «Манчіні проти Італії», де зазначено, що за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 § 1(с) Конвенції.

Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазі автоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції(пункт 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі "Шишков проти Болгарії", пункт 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі "Тасе проти Румунії").

Відповідно до п. 62 рішення «Боротюк проти України» ЄСПЛ в частині правозастосування ст. 5 Конвенції зазначив: «При цьому існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів. Аналогічні висновки ЄСПЛ прийшов у рішеннях «Смірнова проти Росії», «Вренчев проти Сербії».

Окрім цього, слід враховувати п. 63 рішення ЄСПЛ «Свєршов проти України» також щодо правозастосування ст.5 Конвенції:«Із пункту 3 статті 5 Конвенції випливає, що зі спливом певного часу саме тільки подальше існування обґрунтованої підозри неможе виправдовувати позбавлення свободи і що судові органи зобов`язані навести інші підстави для подовження строку тримання під вартою (див. справи "Яблонський проти Польщі" (Jablonski v. Poland), N 33492/96, п. 80, від 21 грудня 2000 року, та "І.А. проти Франції" (I.A. v. France), N 28213/95, ReportsofJudgmentsandDecisions 1998-VII, п. 102).

Суд погоджується з доводами прокурора про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Однак, в своєму клопотанні прокурор фактично посилається лише на тяжкість можливого покарання, як чинник виникнення зазначених ризиків, що згідно зазначеної практики ЄСПЛ є недостатніми для тривалого тримання обвинуваченої під домашнім арештом.

Також, суд враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 у справі "Тодоров проти України", відповідно до якої "для тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачувань не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою"; "Єлоєв проти України" від 06.11.2008, відповідно до якого навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину, тяжкість обвинувачення не можуть бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого.

При цьому, суд звертає увагу, що клопотання прокурора в порушення ч. 3 ст. 199 КПК України не містить конкретних обставин та доводів, які могли б свідчити про не зменшення наявних ризиків. В той же час, з урахуванням зазначеної вище практики ЄСПЛ, саме на прокурора покладається тягар доведення того, що ризики не зменшились і виправдовують подальше застосування відносно особи запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. За відсутності таких доводів та доказів з боку обвинувачення, суд повинен виходити з того, що ступінь ризиків, в даному випадку ризику як переховування від суду, так і впливу на свідків зменшується із спливом часу згідно ч. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а клопотання про продовження строку домашнього арешту в силу ч. 5 ст. 199 КПК України задоволенню не підлягає, оскільки прокурором не доведені обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились або з`явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Що стосується загрози впливу на свідків, то зазначений ризик мав значимість на початковій стадії розслідування справи, проте в подальшому в ході допиту свідків по справі, із записом їх свідчень в ході досудового розслідування, завершенням усіх необхідних передбачених процесуальних дій по збиранню і закріпленню доказів, дана підстава втратила свою значимість і вагомість (рішення ЄСПЛ у справі "Мамедова проти Росії, Mamedova v. Russia" скарга № 7064/05 від 1 червня 2006 року п. 79) для подальшого утримання особи під домашнім арештом.

Враховуючи зазначені вимоги діючого законодавства, суд вважає, що прокурором недостатньо доведено, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, окрім домашнього арешту не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. 1 та 3 ч.1 ст. 177 КПК України.

Також, суд приймає до уваги відсутність будь-яких відомостей порушення ОСОБА_1 умов перебування під домашнім арештом, зокрема відсутність фактів залишення місця свого проживання та порушення встановленої відносно обвинуваченої заборони спілкування зі свідками, що свідчить про зменшення ризиків переховування обвинуваченої від суду та випливу на свідків. Крім того, судом враховується незадовільний стан здоров`я матері обвинуваченої, що підтверджується наявними у справі матеріалами (а.с. 69-80).

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає обґрунтованими доводи захисту, що такий запобіжний захід як особисте зобов`зання забезпечить дотримання обвинуваченою ОСОБА_1 процесуальних обов`язків під час подальшого судового розгляду кримінального провадження, а також нівелює ризики, визначені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, тому суд вважає доцільним змінити обвинуваченій запобіжний захід з домашнього арешту з покладенням обов`язків, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України.

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання прокурора Чернишова Я.Ю., про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12019050000000448, відомості про яке 15.07.2019, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України - відмовити.

Клопотання захисника Верченко О.О. та обвинуваченої ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу - задовольнити.

Змінити обвинуваченій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов`язання строком на два місяці, а саме до 10 березня 2020 року включно, з покладенням на неї наступних обов`язків:

- прибувати по першому виклику до прокурора та суду на визначений час;

- не відлучатися з м. Харкова без дозволу прокурора або суду;

- повідомляти прокурора і суд про зміну місця проживання і роботи;

- продовжити зберігання у відповідних органах державної влади паспорт (паспорти) ОСОБА_1 для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- утримуватись від спілкування зі свідками, експертами, спеціалістами у вказаному кримінальному провадженні.

Роз`яснити обвинуваченій, що в разі невиконання покладених на неї обов`язків, до неї може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на неї може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.

Строк дії ухвали становить два місяці, тобто до 10 березня 2020 року.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судові рішення, які можуть бути оскаржені.

Повний текст ухвали складено 13 січня 2020 року.

Суддя Я.Ю. Кучко