Рішення № 86905200, 10.01.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 15/223/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2020 Справа № 908/3222/19

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова Ігоря Сергійовича, при секретарі судового засідання Осоцький Д.І. розглянувши матеріали справи

за позовом Концерну “Міські теплові мережі”, 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; фактична адреса: 69076, м. Запоріжжя, вул. Василя Сергієчка (Задніпровська), 7

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Сіті Ессетс”, юридична адреса: 69114, м. Запоріжжя, вул. Героїв 93-ї бригади (Гудименка), буд. 28, прим. 40А; адреса об`єкту відпуску теплової енергії: 69097, м. Запоріжжя, пр. Інженера Преображенського (пр. Радянський), буд. 9, нежитлове прим. 1-го поверху А-9 № 348, 349

про стягнення коштів

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача: Савел`ев А.А., довіреність № 539/20-19 від 27.05.2019;

від відповідача: не з`явився.

Суть спору

20.11.2019 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну “Міські теплові мережі”, м. Запоріжжя до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Сіті Ессетс”, м. Запоріжжя про стягнення суми заборгованості за договором купівлі – продажу теплової енергії в гарячій воді № 407680 від 08.08.2019 у розмірі 15 427,76 грн., з яких, сума основної заборгованості у розмірі 14 926,81 грн., 3% річних у розмірі 192,02 грн., інфляційні витрати у розмірі 308,93 грн.

Разом з позовними вимогами, позивачем заявлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2019, справу № 908/3222/19 передано на розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою суду від 22.11.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3222/19, присвоєно справі номер провадження 15/223/19. Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 17.12.2019.

Ухвалою суду від 17.12.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 10.01.2020.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Концерн «Міські теплові мережі» у період з листопада 2018 року по квітень 2019 року відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 14 926,81 грн за адресою: м. Запоріжжя, пр. Інженера Преображенського, буд. 9 приміщення перше поверху А-9 № 348, 349. Відповідачем не укладено з позивачем договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, і тому облік відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № 407680. Боржник за вказаний період жодних оплат за наданні послуги не здійснював, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 14 926,81 грн. Також, приймаючи до уваги положення ст. 625 ЦК України позивач нарахував і просить стягнути 3% річних у розмірі 192,02 грн та інфляційні втрати у розмірі 308,93 грн. В обґрунтування позову посилався на ст. ст. 11, 15, 16, 258, 509, 525, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 193, 222 Господарського кодексу України, Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 року за № 2633-ІV, «Правила користування тепловою енергією», затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198.

Представник позивача в судовому засіданні 10.01.2020 позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених у позові № 06/23-юр від 08.11.2019.

Відповідач у призначені судові засідання не з`являвся, при причини неявки суду не повідомив. Про час та місце слухання справи повідомлявся у встановленому порядку шляхом направлення на адресу відповідних ухвал. Клопотань про розгляд справи без уповноваженого представника або про відкладення розгляду скарги на адресу суду не надходило. Вимоги ухвал суду не виконані, відзив на позов не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2).

Отже, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце призначеного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи документами.

Заслухавши доводи представника позивача та дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Рішенням Запорізької міської ради № 17 від 11.01.2002 “Про створення комунальних підприємств теплових мереж” створено Концерн “Міські теплові мережі”.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2, 2.4 Статуту Концерну “Міські теплові мережі”, основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності підприємства є, зокрема, виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла і побутової потреби населення та на комунально-побутові потреби підприємств, організацій, установ і її збут. Основними функціями Концерну є: забезпечення розвитку теплофікаційного господарства та забезпечення тепловою енергією для комунально-побутових потреб населення, бюджетних установ і організацій, госпрозрахункових підприємств, інших об`єктів, розташованих в зоні діяльності Концерну; - збір коштів за послуги теплопостачання зони діяльності Концерну (територія міста Запоріжжя) з метою централізованих розрахунків за енергоресурси.

Статтею ст. 1 Закону України “Про теплопостачання” визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об`єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання.

Згідно з ч. 2 ст. 275 ГК України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Отже, споживання теплової енергії можливо лише на підставі договору.

Відповідно до ст.ст. 13, 16 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” централізоване опалення належить до житлово-комунальних послуг, порядок надання, якісні та кількісні показники яких мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відповідно до частини 4 статті 19 Закону України “Про теплопостачання”, теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії та частини 1 статті 25 цього Закону, теплопостачальна організація має право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

Статтею 25 Закону України “Про теплопостачання”, закріплено права та основні обов`язки споживача теплової енергії, яка містить обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з пунктом 4 “Правил користування тепловою енергією”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору, а пунктом 14 Правил передбачений обов`язок споживача до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Згідно п. 2 ст. 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги належить до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, що повністю кореспондується зі ст. 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Аналогічні норми щодо встановлення тарифів містяться у ст. 13 Закону України “Про теплопостачання”.

Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 року за № 2633-ІУ, “Правилами користування тепловою енергією”, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 03.10.2007 року за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України.

Зокрема, в Законі та в правилах законодавець надає поняття “Споживач”:

споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі до договору (Закон);

споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору (Правил).

В розумінні Закону України “Про теплопостачання” та Правил користування тепловою енергією, Споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.

Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Сіті Ессетс” не уклала з Концерном «МТМ» договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, а тому облік відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № 407680.

Теплова енергія відпускалася боржнику до нежитлового приміщення першого поверху А-9 № 348, 349 за адресою: м. Запоріжжя, пр. Інженера Преображенського, буд. 9.

Вказане приміщення споживач займає на підставі приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 27.11.2014.

Юридична адреса відповідача: 69114, м. Запоріжжя, вул. Героїв 93-ї бригади (Гудименка), буд. 28 приміщення 40-А.

Приміщення відповідача знаходяться в житловому будинку № 9 по пр. Інженер Преображенського, 9 та мають єдину систему опалення з житловим будинком. У відповідача відсутній власний прилад обліку теплової енергії, тоді як житловий будинок оснащено загальнобудинковим приладом обліку теплової енергії.

Враховуючи відсутність у відповідача власного приладу обліку теплової енергії, нарахування здійснювалися розрахунковим способом відповідно до Правил користування теплової енергії № 119 затверджених Постановою КМУ від 03.10.2007, пропорційно до теплового навантаження споживача.

Позивач у період з листопада 2018 по квітень 2019 поставив відповідачу теплову енергію за адресою: м. Запоріжжя, пр. Інженера Преображенського, буд. 9 приміщення перше поверху А-9 № 348, 349 на загальну суму 14 926,81 грн.

Боржник за вказаний період жодних оплат за наданні послуги не здійснював. Загальна сума заборгованості за вказаний період складає 14 926,81 грн.

Щомісячна кількість теплової енергії, поставленої у спірний період, зазначена в актах приймання-передачі теплової енергії, які щомісячно надсилалися на адресу відповідача.

Відповідач заперечень щодо нарахувань, зазначених у актах приймання-передачі теплової енергії на адресу позивача не надав, належним чином оформлені акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період не повернув.

Факт постачання теплової енергії за адресою: м. Запоріжжя, пр. Інженера Преображенського, буд. 9 приміщення першого поверху А-9 № 348, 349 підтверджується рішеннями Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювальних сезонів у спірний період.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою № 08-3/381-31 від 08.05.2019 щодо погашення заборгованості за теплову енергію, яка залишена відповідачем без задоволення.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором, наявність заборгованості, стало підставою для звернення позивача до суду, за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Виходячи зі змісту ст. 2 Закону України “Про теплопостачання”, він регулює відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об`єктах у сфері теплопостачання суб`єктами господарської діяльності незалежно від форм власності.

Теплогенеруюча організація – суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; Теплопостачальна організація – суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії (ст. 1 Закону України “Про теплопостачання”, надалі - Закону). Таким є позивач у справі.

Основним предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, розподіл теплової енергії для підігріву житла і побутових потреб населення, підприємств, організацій і її збут.

Відповідно до Законів України “Про теплопостачання” та Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198 теплова енергія може споживатись лише на підставі договору.

Статтею 24 Закону визначено, що одним з основних обов`язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з ст. 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, при чому виробник послуг може бути і їх виконавцем.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону “Про житлово-комунальні послуги” споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону “Про житлово-комунальні послуги” виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Пунктом 5 ч. 3 ст. 20 Закону “Про житлово-комунальні послуги” встановлено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У статті 179 Господарського кодексу України закріплено, що укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язковим для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов`язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. (ст. 714 ЦК України).

Як передбачає ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у встановлений строк.

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов`язки.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

У спірний період споживач свого обов`язку щодо укладення договору не виконав, договору купівлі-продажу теплової енергії з Концерном “МТМ” укладено не було, акт приймання – передачі теплової енергії не підписаний, у зв`язку з чим облік відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № 407680.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (надати послуги, виконати роботу, сплатити гроші тощо), а кредитор вправі вимагати виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, виходячи зі змісту якої цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Споживач заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунку та акті приймання-передачі теплової енергії за спірний період на адресу теплопостачальної організації не

надав, належним чином оформлений акт приймання - передачі теплової енергії за спірний

період не повернув, що свідчить про те, що він фактично погодився з кількістю спожитої

теплової енергії та з сумами нарахованими до оплати.

Таким чином, акти приймання-передачі теплової енергії за період з листопад 2018 року по квітень 2019 року, які були надіслані на адресу відповідача разом з претензією від 05.08.2019 є погодженими та є підставою для проведення остаточних розрахунків.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідачу послуги з централізованого теплопостачання позивачем не надавались або що відповідач ці послуги не отримував.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за отриману теплову енергію за період з листопад 2018 - квітень 2019 у сумі 14 926,81 грн, обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, за порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 192,02 грн за період з 20.12.2018 по 20.07.2019 та інфляційні втрати у розмірі 308,93 грн за період січень 2019 – червень 2019.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Згідно зі статтями 251, 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Виходячи з аналізу викладеного слідує, що для оцінки правильності нарахування позивачем компенсаційних санкцій слід встановити не тільки документально підтверджену суму боргу, а й дату коли зобов`язання мало бути виконано, тобто з`ясувати момент прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Прострочення слід розглядати як юридичний склад, що тягне за собою зміну правовідносин сторін по зобов`язанню, яке не виконано в строк. Складовими прострочення при цьому є такі юридичні факти: наявність між сторонами договірних відносин, настання строку виконання зобов`язання, невиконання стороною зобов`язання у встановлений строк.

Позивач дату прострочення виконання відповідачем зобов`язань розраховує виходячи з 20 числа місяця наступного за місяцем, що передує звітному періоду за кожним актом приймання – передачі теплової енергії.

Суд не погоджується з такою позицією позивача, оскільки між позивачем та відповідачем не укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді. Перелічені документи (акти та рахунки), в розумінні норм чинного законодавства, є підставою для оплати наданих послуг після пред`явлення відповідної претензії про сплату заборгованості, однак які не містять посилань на строк його виконання.

Наданий до позовних матеріалів реєстр вручення споживачам актів та рахунків на оплату наданих послуг, також не є вимогою в розумінні ст. 530 ЦК України.

В даному випадку належним доказом-документом для початку обліку строку прострочення заборгованості із визначенням періоду початку та кінцевого строку виступає вимога про погашення заборгованості за теплову енергію, яка була надіслана на адресу відповідача 08.08.2019 разом з доданими до неї рахунками та актами приймання – передачі теплової енергії за спірний період. Докази надсилання вимоги: список рекомендованих листів з печаткою поштового відділення Укрпошти та фіскальний чек від 08.08.2019.

Строк прострочення зобов`язання з оплати за поставлену теплову енергії за відсутності договору повинен відраховуватись зі спливом семи денного строку з дня отримання вимоги погасити заборгованість у розмірі 14 926,81 грн.

Однак, розрахунок 3% річних та суми інфляційних втрат позивачем зроблено з урахуванням 20 числа кожного місяця та за загальний період з 20.12.2018 по 20.07.2019 щодо 3% річних та січень 2019-червень 2019 за інфляційними втратами, окремо за кожним актом приймання – передачі теплової енергії. Тобто до дати надсилання претензії з вимогою оплати заборгованості за поставлену теплову енергії.

Таким чином, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Позивачем надано всі належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог. Відповідачем жодним чином не спростовано доводів позивача.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 202, 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Сіті Ессетс” (юридична адреса: 69114, м. Запоріжжя, вул. Героїв 93-ї бригади (Гудименка), буд. 28, прим. 40А; адреса об`єкту відпуску теплової енергії: 69097, м. Запоріжжя, пр. Інженера Преображенського (пр. Радянський), буд. 9, нежитлове прим. 1-го поверху А-9 № 348, 349; ідентифікаційний код юридичної особи 39130799) на користь Концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, фактична адреса: 69076, м. запоріжжя,; ідентифікаційний код 32121458) суму основного боргу в розмірі 14 926,81 грн (чотирнадцять тисяч дев`ятсот двадцять шість гривень 81 коп.), судовий збір в розмірі 1858,62 грн (одна тисяча вісімсот п`ятдесят вісім гривень 62 коп.). Видати наказ.

У задоволенні позову в частині стягнення 3% річних у розмірі 192,02 грн та суми інфляційних втрат у розмірі 308,93 грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15 січня 2020 року.

Суддя І. С. Горохов