Рішення № 86869471, 02.01.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 січня 2020 року Справа № 280/5903/19 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті, за період з 01.04.2019 року пенсії по втраті годувальника неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

зобов`язати відповідача відновити нарахування та виплату за період з 01.04.2019 року та надалі пенсію по втраті годувальника неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на визначений раніше рахунок;

зобов`язати відповідача відновити виплати за період з 01.03.2019 року та надалі пенсію по втраті годувальника неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , негайно після проголошення судового рішення на визначений рахунок раніше у розмірі місячної пенсії;

зобов`язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення по справі у встановлений судом строк.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає про те, що 19.05.2013 року помер ОСОБА_3 , батько ОСОБА_2 . У 2013 році доньку, ОСОБА_2 , була оформлена пенсія по втраті годувальника. До листопада 2014 року позивач перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. У зв`язку з набранням чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, у населеному пункті, де мешкав позивач, було припинено здійснення повноважень відповідним органом Пенсійного фонду України, а також зупинені до моменту повернення окупованої території під контроль органів державної влади видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Внаслідок цього позивач змушена була звернутися із заявою про взяття на облік та на продовження виплат пенсії доньці по втраті годувальника до іншого територіального органу Пенсійного фонду України. Позивач у лютому 2015 року отримала довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення АТО та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, що було підтвердженням реєстрації позивача на контрольованій території. У лютому 2015 року позивача також поставлено на облік до Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя правоприємником якого є відповідач. Крім того, було відкрито рахунок на контрольованій території України у філії АТ «Ощадбанк». Саме з цього часу та до вересня 2018 року відповідач нараховував пенсійне забезпечення позивачу та перераховував належні до виплати суми на картковий рахунок, який був відкритий на ім`я позивача в АТ «Ощадбанк». У вересні 2018 на картковий рахунок позивача не була зарахована щомісячна пенсія по втраті годувальника. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду № 280/4372/18 від 17.01.2019 року бездіяльність відповідача визнана протипавною та зобов`язано відповідача поновити нарахування та виплату пенсії по втраті годувальника з 01.09.2018 року ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 .. РНОКПП НОМЕР_2 на визначений рахунок раніше. Вказує, що відповідач у березні 2019 року виплатив позивачу належну йому пенсію за березень 2019 року у розмірі 2 702,09 грн., а пенсію за період з 01.09.2018 року по 28.02.2019 року та пенсію з 01.04.2019 року відмовляється виплачувати, посилаючись на Постанови Кабінету Міністрів України - № 335 від 25.04.2018 року, № 637 від 05.11.2014 року у листі № 243/К-9 від 09.04.2019 року. Пояснює, що норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до спірних правовідносин є пріоритетним, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не містить підстави для виплати пенсії, як наявність у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи або підстави для невиплати пенсії позивачу скасування довідки внутрішньо переміщеної особи. Таким чином, зазначає, відповідач вдруге неправомірно порушив право позивача на вільне розпорядження своєю власністю-пенсією.

Ухвалою суду від 04.12.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 02.01.2020.

23.12.2019 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№54503), в якому посилаючись на приписи Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами) зазначає, що Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 08.11.2018 року № 30 позивачу було відмовлено у соціальних виплатах у зв`язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , з підстав, визначених відповідно до підпункту 3 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Оскільки, довідка від 06.02.2015 № 2304005694 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивача скасована, тому вона є недійсною. Таким чином, факт внутрішнього переміщення позивача не підтверджено. Після співставлення електронних баз даних з органами соціального захисту пенсійні виплати позивача припинено з 01.04.2019. Оскільки, позивач не проживає на території Запорізької області та не має статусу внутрішньо переміщеної особи, тому відповідач не має права виплачувати позивачу пенсію з підстав визначених в Законі № 1058 та в Законі № 1706. Враховуючи викладене просить відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.

Враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази та пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянкою України, та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить копія паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 . Позивач отримує пенсію по втраті годувальника. Згідно довідки від 06.02.2015 №2304005694 ОСОБА_1 взято на облік, як внутрішньо переміщену особу. Відповідно до довідки від 06.02.2015 №2304005694 ОСОБА_1 супроводжує малолітню дитину ОСОБА_2 , яка взята на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_1 .

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 08.11.2018 року № 30 позивачу було відмовлено у соціальних виплатах у зв`язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , з підстав, визначених відповідно до підпункту 3 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, після співставлення електронних баз даних з органами соціального захисту, пенсійні виплати позивача припинено з 01.04.2019.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті, за період з 01.04.2019 року пенсії по втраті годувальника неповнолітній ОСОБА_2 , звернулась із даною позовною заявою до суду.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У Рішенні № 25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Стаття 1 «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод», у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

У передмові до «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)), яка визначає сферу охоплення та мету принципів, визначено, що для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.

Статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно ст. 5 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до ст. 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

У статті 49 Закону № 1058-IV зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1)якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2)на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3)у разі смерті пенсіонера;

4)у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5)в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 ст. 49 зазначеного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Судом встановлено, що рішення про припинення позивачу виплати пенсії відповідачем не надано, а в матеріалах справи відсутнє.

Суд зазначає, що Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає підставу припинення або зупинення пенсійних виплат через обмін інформацією з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб.

Крім того, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова КМУ № 365 від 08.06.2016 року Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Право виносити закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінетом Міністрів України Верховною радою України не надано.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 19 Конституції України, ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки з 01 квітня 2019 року позивачу припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав, та без прийняття відповідного рішення.

Припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не виплаті пенсії по втраті годувальника неповнолітній та зобов`язання відповідача відновити нарахування та виплату пенсії по втраті годувальника неповнолітній є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплачувати надалі пенсію по втраті годувальника неповнолітній задоволенню не підлягають оскільки відповідною, умовою для задоволення позову є встановлення порушення. В даному випадку суд не вправі презюмувати порушення відповідачем прав позивача в майбутньому, в зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині суд визнав такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо негайного після проголошення судового рішення зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії, суд зазначає наступне.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати до суду у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі, оскільки судове рішення є обов`язковим до виконання, у тому числі, в примусовому порядку, а за невиконання рішення суду передбачена відповідальність.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Ухвалою суду від 04.12.2019 відстрочено сплату судового збору позивачу до ухвалення судового рішення в адміністративній справі №280/5903/19.

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Судом встановлено, що станом на момент прийняття рішення у справі, судові витрати позивачем не оплачені.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення на користь Державного бюджету України судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд , -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка полягає у не виплаті з 01.04.2019 пенсії по втраті годувальника неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відновити нарахування та виплату пенсії по втраті годувальника з 01.04.2019, неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на визначений рахунок раніше.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Звернути постанову суду до негайного виконання в межах суми стягнень за один місяць.

У задоволенні вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подати до суду звіт про виконання рішення суду - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 02.01.2020.

Суддя А.В. Сіпака