Рішення № 8686254, 02.04.2010, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 2-1170/10

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 лютого 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Нежура В.А.

при секретарі - Тарковській Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Трансбанк» про стягнення грошових коштів за депозитним договором, -

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з позовом до АКБ «Трансбанк» про стягнення 2 000 грн. 00 коп. депозитного вкладу та нарахованих, згідно договору № 0176-5, відсотків, моральну шкоду в розмірі 100 грн. 00 коп.

В судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути 2 000 грн. 00 коп. депозитного вкладу та нарахованих відсотків в розмірі 27 грн. 08 коп. в місяць з 19 червня 2009 року та за весь період користування вкладом, моральну шкоду в розмірі 500 грн. 00 коп., пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день просрточки в розмірі 200 грн. 00 коп. та пояснив, що 13.06.2008 року ОСОБА_1 уклав з АКБ «Трансбанк» депозитний договір № 0176-5 в національній валюті для фізичних осіб.

Відповідно до данного договору він передав відповідачу грошову суму в розмірі 2000 грн. 00 коп. на термін з 13.06.08 р. по 18.06.09 р.

Відповідно до п. 2.2 процентна ставка по вкладу становила 16,250 відсотків річних.

Згідно п.2.8 Договору відповідач зобов'язаний був повернути йому вклад 18.06.2009 року в розмірі 2000 грн. 00 коп. з нарахованими відсотками за користування грошима, але до цього часу своїх зобов'язань відповідач не виконав.

Відповідач в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень статті 1060 ЦК України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Судом встановлено, 13.06.2008 року ОСОБА_1 уклав з АКБ «Трансбанк» депозитний договір № 0176-5 в національній валюті для фізичних осіб (а.с. 5).

Відповідно до данного договору позивач передав відповідачу грошову суму в розмірі 2000 грн. 00 коп. на термін з 13.06.08 р. по 18.06.09 р. (а.с. 6)

Відповідно до п. 2.2 процентна ставка по вкладу становила 16,250 відсотків річних.

Згідно п.2.8 Договору відповідач зобов'язаний був повернути позивачу вклад 18.06.2009 року в розмірі 2000 грн. 00 коп. з нарахованими відсотками за користування грошима, але до цього часу своїх зобов'язань відповідач не виконав.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив із того, що строк дії договору строкового банківського вкладу закінчився 18.06.2009 року, і відповідно до умов договору відповідач станом на 18.06.2009 року повинен був а видати суму вкладу в готівковій формі.

Відмова відповідача також є порушенням пункту 3.3 Постанови НБУ від 03.12.2003 року № 516 "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами", згідно з положеннями якої банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.

Щодо посилань представника відповідача на введення у банку тимчасової адміністрації та запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, згідно Постанови Національного банку України № 97 від 28.02.2009 року, то суд не приймає їх до уваги з огляду на те, що відповідно до ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", протягом дії мораторію:

1) Забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України;

2) Не враховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи не належне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Суд вважає, що правила вказаної статті Закону регулюють зокрема питання щодо примусового стягнення грошових коштів на вимогу вкладників на підставі виконавчих та інших аналогічних документів і не перешкоджають добровільному виконанню відповідачем грошових зобов"язань перед позивачами, оскільки рішення суду не є виконавчим документам, а є процесуальним документом, яким вирішено цивільно -правовий спір між сторонами по справі.

Позовні вимоги в частині стягнення відсотків в розмірі 27 грн. 08 коп. в місяць з 19 червня 2009 року та пені у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день просрточки в розмірі 200 грн. 00 коп. не підлягають задоволенню оскільки договором не передбачено нарахування відсотків після закінчення договору, а також під час дії мораторію штрафні санкції не нараховуються.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача завданої моральної шкоди в розмірі 500 грн. 00 коп. не підлягають задоволенню з тих підстав, що між сторонами по справі виникли та існують правовідносини, які ґрунтуються на договірній основі, і відшкодування моральної шкоди можливо у разі, якщо стягнення такої шкоди прямо передбачено, законодавчими актами, що регулюють спірні правовідносини.

Закон України "Про банки і банківську діяльність" не передбачає можливості стягнення моральної шкоди у разі невиконання банком своїх зобов'язань перед клієнтом, а в ЦК України це можливо лише у випадку безпідставного розголошення банківської таємниці (ст 1073 ЦК). В п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України " Про захист прав споживаців", який можливо застосувати до правовідносин , що виникли між сторонами, передбачено право споживача відшкодувати моральну шкоду лише у випадках, коли така шкода заподіяна небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією, тобто виходячи із аналізу вказаних норм законів суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою державного мита та витрат на інформаційно - технічне забезпечення, несе сторона, на яку судом, виходячи з обсягу задоволення позовних вимог, покладається такий обов'язок.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 58-60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 525, 1060 ЦК України, ст. ст. 2, 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пунктом 3.3. Постанови НБУ від 03.12.2003 року № 516 "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами", суд -

В И Р І Ш И В

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Трансбанк» (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9, код ЄДРПОУ 16293211) на користь ОСОБА_1 (09100, АДРЕСА_1) 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. банківського вкладу.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з АКБ «Трансбанк» в доход держави не сплачене державне мито в розмірі 20 грн. 00 коп.

Стягнути з АКБ «Трансбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 30 грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10 – денного строку для подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження подано, але апеляційна скарга не була подана у 20 – денний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя: