Рішення № 86858556, 05.12.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/16549/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2019 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

Головуючої судді - Бенца К.К.

при секретарі - Вереш А.В.

за участю:

представників позивача - Жарський І.Р. , Дурдинець Р.Ю.

відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2013 року позивач - ПАТ КБ «Приват Банк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту. Мотивуючи позовні вимоги вказує на те, що 15.05.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір б/н, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 1000 дол. США, у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку, із сплатою 24% річних, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак, взяті на себе зобов`язання по поверненню кредиту та сплати відсотків відповідач не виконав, що привело до виникнення заборгованості, яка станом на 31.08.2013 року становить 4222,76 дол. США., що за курсом 7,99 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.08.2013 року складає - 33 739,87 грн., з яких: 1527,73 дол. США - заборгованість за кредитом, 1704,67 дол. США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 729,68 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 62,58 дол. США - штраф (фіксована частина), 198,10 дол. США - штраф (процентна складова), яку ПАТ КБ « Приватбанк» просило стягнути на його користь із відповідача ОСОБА_3 .

Дана справа перебувала на розгляді в судах різних інстанцій.

В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

За ухвалою від 03.10.2013 року судом було відкрито провадження у справі № 308/16549/13-ц та призначено до судового розгляду.

За ухвалою від 25.11.2013 року судом було відмовлено в прийнятті зустрічної позовної заяви позивача ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитних відносин недійсними до спільного розгляду з основним позовом.

За рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.11.2013 року у цій справі № 308/16549/13-ц було позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту в розмірі 31640 грн., а також сплачений позивачем судовий збір в розмірі 316,40 грн., в решті вимог відмовлено.

В обґрунтування рішення судом було зазначено наступне.

Як слідує з наданої позивачем виписки по кредитній картці ОСОБА_3 , останнім було здійснено останній платіж 28.09.2011 року, що вказує на переривання перебігу позовної давності та свідчить про визнання ОСОБА_3 свого боргу.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що строк позовної давності слід обчислювати з 28.09.2011 року, оскільки, будь-яких інших платежів за договором про поновлювану кредитну лінію ОСОБА_3 не вчиняв.

Поряд з цим, ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу пені).

Беручи до уваги те, що строк позовної давності по стягненню штрафу з ОСОБА_3 сплив, оскільки позивач звернувся до суду з позовом лише 24.09.2013 року (відповідно до печатки вхідної кореспонденції Ужгородського міськрайонного суду), тобто з пропуском однорічного строку позовної давності, який поновити не просив, то суд приходить до висновку, що у частині стягнення з відповідача штрафу, слід відмовити.

Що стосується основної суми боргу, відсотків за користування кредитом та заборгованості по комісії за користування кредитом, які становлять 3960 дол. США, що еквівалентно 31640 грн., то такі підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» так, як позивач з вказаними вимогами звернувся до суду в межах строків позовної давності та в судовому засіданні довів належними доказами про наявність у відповідача вказаної суми заборгованості.

За ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22.06.2015 року у справі 308/16549/13-ц зазначене рішення суду першої інстанції було залишене без змін.

За ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.02.2016 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 червня 2015 року було залишено без змін.

За постановою Верховного суду України від 23 листопада 2016 року Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 червня 2015 року та рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 листопада 2013 року було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому касаційною інстанцією було зазначено наступне.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодились й суди апеляційної та касаційної інстанцій, про те, що позовна давність не сплинула, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи.

Суди залишили поза увагою, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою на ній указано граничний строк дії (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле month).

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256, частин першої та п`ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням зазначених обставин та факту пред`явлення позову у вересні 2013 року, не вирішено.

Суд узагалі не встановив фактичних обставин, з якими законодавець пов`язує вирішення спору - строку дії картки, порядку погашення кредиту за договором та строку внесення останнього платежу за ним, хоча зазначені обставини мають вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про переривання строку позовної давності, керуючись лише наданим банком розрахунком, без підтвердження квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення платежу від 28 вересня 2011 року особисто ОСОБА_3 та визнання ним боргу, оскільки відповідач заперечував вчинення цих дій.

Суди не дослідили графік погашення кредитної заборгованості та не встановили, чи передбачається виконання зобов`язання частинами або у вигляді періодичних платежів, в разі вчинення боржником оплати саме чергового платежу, чи свідчить це про визнання лише певної частини боргу, тому така дія боржника не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Крім того, висновок суду касаційної інстанції про відсутність заяви ОСОБА_3 щодо застосування позовної давності до вимог банку спростовується матеріалами справи, зокрема заявами відповідача, які містяться у матеріалах справи і зі змісту яких вбачається твердження останнього щодо пропуску банком строків позовної давності (а.с. 39-42) та спростовується рішенням суду першої інстанції.

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 (у цій справі):

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до Правил користування платіжною карткою на ній указано граничний строк дії (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле month).

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

За ухвалою від 06.03.2018 року було призначено розгляд справи в режимі відеоконференції за клопотанням представника позивача.

Позивач надіслав на адресу суду письмові пояснення від 12.03.2018 року у яких зазначив, що надав суду виписку по кредитному договору від 15.05.2007 року в якій відображається видача кредиту, часткова сплата коштів, та розмір заборгованості за даним кредитом. ОСОБА_3 стосовно здійснення платежу від 28.09.2011 року не звертався із запереченнями до банку та з будь - якою позовною заявою про розгляд спірного питання до суду. Таким чином твердження відповідача, що не він здійснював платіж від 28.09.2011 року є безпідставними, та спрямованими лише на уникнення відповідальності за невиконання грошових зобов`язань перед банком.

Платіжна картка НОМЕР_3 діяла по травень 2011 року включно, що підтверджується роздруківкою з системи банку та вбачається з виписки по рахунку та платіжних операціях які відображені у ній.

Відповідач подав до суду заяву від 10.05.2018 року за якою просить суд відмовити позивачу в позовних вимогах повному обсязі у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення в суд з даним позовом для задоволення свого цивільного інтересу.

В обґрунтування заяви зазначив, що постановою Верховного суду України від 23.11.2016 (провадження № 6-2104цс16, єдиний унікальний номер справи № 308/16549/13-ц) було встановлено, що єдиним доказом того, що було здійснено платіж являються оригінал квитанцій, касових ордерів, які засвідчують оплату платежу 28.09.2011. Крім того, даною постановою зазначено про обов`язкову наявність для задоволення вимог позивача оригіналу графіку погашення кредиторської заборгованості. Доводи, які зазначені в документі представника ПАТ КБ «Приват Банк» Жарського І.Р. під назвою «пояснення» від 06.02.2018, не надають жодних переконливих доказів того, що платіж вказаний у поясненні відбувся. Відтак відповідач вважає, що позивач не довів, що він подав свої позовні вимоги в межах строків позовної давності.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд його задовольнити у повному обсязі з підстав та мотивів викладених у позові . Надав пояснення аналогічні викладеним у позові та письмових поясненнях, що надійшли до суду 12.03.2018 року.Вказав на те, що відсутні докази видачі пролонгованої картки. Випискою по рахунку підтверджено, що картка пролонгована до травня 2011 року.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечив проти задоволення позову судом, просив відмовити у задоволенні позову повністю, зокрема і у зв`язку із пропуском строку звернення до суду. Наголосив на тому, що він заперечує, що ним було здійснено платіж 28.09.2011 року.

Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення відповіача в режимі відеоконференції, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, з`ясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги, правовідносини сторін, що випливають з таких обставин, перевіривши їх доводи наявними в справі доказами, надавши їм правову оцінку, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.05.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовамиякого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 1 тис. доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

В обґрунтування договірних відносин позивач посилається на Умови та правила надання банківських послуг, які розміщені на сайті банку і виписку з яких він додав до матеріалів справи.

В обґрунтування договірних відносин позивач посилається на те, що при укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору вцілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 31 серпня 2013 року ОСОБА_3 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 222 долари США 76 центів, яка складається із: 1 527 доларів США 73 центів заборгованості за кредитом, 1 704 доларів США 67 центів заборгованості за процентами, 729 доларів США 68 центів комісії за користування кредитом, 62 долари США 58 центів штрафу (фіксована частина) та 198 доларів США 10 центів штрафу (процентна складова).

З наявної в матеріалах справи виписки по рахунку НОМЕР_3 який належить ОСОБА_3 слідує, що 25.01.2009 року кредитний ліміт було збільшено до 1640 дол. США.

Як зазначено Верховним Судом України, вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про переривання строку позовної давності, керуючись лише наданим банком розрахунком, без підтвердження квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення платежу від 28 вересня 2011 року особисто ОСОБА_3 та визнання ним боргу, оскільки відповідач заперечував вчинення цих дій.

Як вбачається з наданої позивачем виписки по кредитній картці ОСОБА_3 та стверджує позивач, ним було здійснено останній платіж 28.09.2011 року у розмірі 9 дол. США, проте відповідач категорично заперечує сплату ним цих коштів. Слід зазначити, що сторони не надали суду первинних бухгалтерських документів на підтвердження цього платежу, а саме: квитанцію, касовий ордер та інші документи, відтак суд позбавлений можливості достовірно встановити ким або від імені якої особи він був здійснений, а також дослідити графу «призначення платежу». З урахуванням викладеного, у даному випадку, виписка по кредитній картці не є беззапереченим доказом оплати по кредиту саме відповідачем ОСОБА_3 .

Верховний Суд України також дійшов висновку, що суди залишили поза увагою, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою на ній указано граничний строк дії (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле month).

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Проте, на цей час існує правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, яка фактично унеможливлює застосування до спірних правовідносин Умов та правил надання банківських послуг.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 15.05.2007 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник) та процентів, стягнути пеню, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 15.05.2007 року, посилається на Умови та правила надання банківських послуг (виписка з яких додана до матеріалів справи), які викладені на банківському сайті: https:www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин (15.05.2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (24.09.2013 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов та правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Суд вважає, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, а тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15.05.2007 року шляхом підписання заяви-анкети, тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (штрафів, пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань та строк позовної давності.

Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» процентів, комісії та штрафів не можуть бути задоволені у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 15.05.2007 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті: https:www.privatbank.ua не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_3 ПАТ КБ «Приватбанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Згідно вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак залишилася невирішеною лише вимога про стягнення з відповідача тіла кредиту.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові по цій справі, суд узагалі не встановив фактичних обставин, з якими законодавець пов`язує вирішення спору - строку дії картки, порядку погашення кредиту за договором та строку внесення останнього платежу за ним, хоча зазначені обставини мають вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Суди не дослідили графік погашення кредитної заборгованості та не встановили, чи передбачається виконання зобов`язання частинами або у вигляді періодичних платежів, в разі вчинення боржником оплати саме чергового платежу, чи свідчить це про визнання лише певної частини боргу, тому така дія боржника не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Крім того, висновок суду касаційної інстанції про відсутність заяви ОСОБА_3 щодо застосування позовної давності до вимог банку спростовується матеріалами справи, зокрема заявами відповідача, які містяться у матеріалах справи і зі змісту яких вбачається твердження останнього щодо пропуску банком строків позовної давності (а.с. 39-42) та спростовується рішенням суду першої інстанції.

Встановленим є той факт, що відстуні правові підстави застосовувати до спірних правовідносин Умови та правила надання банківських послуг, відтак сторонами не визначений порядок погашення кредиту за договором та строк внесення останнього платежу за ним. Відсутній також і графік погашення кредитної заборгованості. Не визначений порядок погашення кредиту за договором, відтак неможливо встановити чи передбачається виконання зобов`язання частинами або у вигляді періодичних платежів.

Як вбачається із письмових пояснень позивача строк дії платіжної картки НОМЕР_3 - по травень 2011 року.

Зазначений факт не оспорювався відповідачем, з виписки по картковому рахунку також вбачається, що у строк до 31.10.2010 року відповідач користувався кредитним лімітом, тобто картка була активна, незважаючи на той факт, що у заяві анкеті був зазначений термін її дії у 2 роки, тобто по травень 2009 року.

Позивач звернувся до суду з відповідним позовом 24 вересня 2013 року (згідно штампу суду).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 (у цій справі):

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до Правил користування платіжною карткою на ній указано граничний строк дії (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле month).

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що до тіла кредиту слід застосувати строк позовної давності у три роки, які слід обраховувати з червня 2011 року, оскільки строк дії картки закінчився у травні 2011 року, відтак строк позовної давності по тілу кредиту спливає у червні 2014 року. З урахуванням того факту, що позивач звернувся до суду у вересні 2013 року, строк позовної давності ним щодо вимог про стягнення тіла кредиту пропущений не був. Відтак вимоги позивача в частині стягнення 1527,73 дол. США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.08.2013 року складає - 12 206,56 грн. заборгованості за кредитом, є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновків, що враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти за тілом кредиту в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, строк позовної давності щодо їх повернення не сплинув, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь - який час, що свідчить про порушення його прав, а тому суд приходить до переконання, що даний позов підлягає до часткового задоволення в частині стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь банку 1527,73 дол. США, що за курсом 7,99 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.08.2013 року складає - 12 206,56 грн. заборгованості за кредитом. В решті позовних вимог слід відмовити за необґрунтованістю.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» сплатив судовий збір в розмірі 337,40 грн. (за подання позовної заяви).

Предметом позову ПАТ КБ «ПриватБанк» є стягнення з відповідача суми заборгова-ності за кредитом, яка у загальному розмірі складає 4222,76 дол. США, що за курсом 7,99 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.08.2013 року складає - 33 739,87 грн.

Разом з тим, суд дійшов висновку про обгрутнованість стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у загальному розмірі 1527,73 дол. США, що за курсом 7,99 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.08.2013 року складає - 12 206,56 грн.

За таких обставин, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 122,07 грн. (12206,56 грн. * 337,40 / 33739,87).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що із ОСОБА_3 слід стягнути витрати із сплати судового збору у розмірі 122,07 грн., пропорційно до задоволеного судом розміру позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, заборгованість у розмірі 1527,73 дол. США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.08.2013 року складає - 12 206,56 грн. (дванадцять тисяч двісті шість гривень 56 копійок) заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором б/н від 15.05.2007 року, а також 122,07 грн. (сто двадцять дві гривні 07 копійок) - витрат із сплати судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасники справи :

Позивач:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк», м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570;

Відповідач:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2

Дата складання повного тексту рішення 13.12.2019 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца