Рішення № 86826212, 06.01.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2020 року справа № 320/5108/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (надалі - відповідач, ГУ НП в Київській області), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 заробітної плати, яку позивач мав отримувати на посаді начальника сектору реагування патрульної поліції №1 Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, на яку його було поновлено наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 27.06.2019 №290 о/с, з 20.06.2017, - за період з 20.06.2017 по 01.07.2019;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати, яку позивач мав отримувати на посаді начальника сектору реагування патрульної поліції №1 Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, на яку було поновлено наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 27.06.2019 №290 о/с, з 20.06.2017, - за період з 20.06.2017 по 01.07.2019.

Позовні вимоги обґрунтовано невиплатою відповідачем заробітної плати, яка зберігалась за позивачем в період його перебування на військовій службі та не була виплачена останньому внаслідок незаконного звільнення зі служби в поліції, що було встановлено рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 у справі №810/73/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2019.

Також позивач стверджує, що має право на отримання заробітної плати за період вимушеного прогулу, який виник після його звільнення з військової служби та існував до моменту поновлення його на посаді.

З метою відновлення свого порушеного права на отримання належної заробітної плати внаслідок незаконного звільнення з посади, позивач звернувся з відповідною заявою до відповідача, проте, отримав відмову.

Позивач стверджує, що зазначені обставини вказують на протиправну бездіяльність відповідача, яка виразилася в нездійсненні перерахунку та виплати заробітної плати, яку позивач мав отримувати на посаді начальника сектору реагування патрульної поліції №1 Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, на яку його було поновлено з 20.06.2017 наказом відповідача від 27.06.2019 №290 о/с.

Також позивач просить суд зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату заробітної плати з 20.06.2017, дати поновлення ОСОБА_1 на посаді, по 01.07.2019, останній день перед допуском до виконання службових обов`язків за посадою згідно наказу від 27.06.2019 №290 о/с.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та витребувано у сторін докази у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2019 повторно витребувано докази у відповідача, судове засідання відкладено на 12.12.2019. Явка відповідача в судове засідання 12.12.2019 визнана судом обов`язковою.

22.11.2019 через канцелярію до суду надійшов відзив на адміністративний позов (а.с.79-80), з якого вбачається, що відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в його задоволенні. Відповідач зазначив, що ОСОБА_1 був прийнятий на службу згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 07.11.2015 №1о/с. За час проходження служби позивача двічі звільняли у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), зокрема, на підставі наказів відповідача від 21.02.2017 №117 о/с та від 30.11.2017 №730 о/с.

Відповідач зазначає, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2017 у справі №810/1129/17, серед іншого, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 21.02.2017 №117о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника сектору реагування патрульної поліції №1 Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції та поновлено позивача на зазначеній посаді. Також судом вирішено питання щодо стягнення з ГУ НП в Київській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням.

Натомість, питання щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток не вирішувалося у справі №810/73/18, за наслідком розгляду якої визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 30.11.2017 №730 о/с.

Відтак, на думку відповідача, у Головного управління Національної поліції в Київській області були відсутні підстави щодо здійснення на користь позивача виплати середнього заробітку, що виключає, на думку відповідача, протиправну бездіяльність.

З огляду на зазначені у відзиві обставини відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Також 27.11.2019 через канцелярію до суду від відповідача у справі надійшли витребувані за ухвалою суду докази, серед іншого, довідки про нараховані суми грошового забезпечення за періоди: з 01.01.2017 по 22.02.2017, а також з 27.06.2019 по 31.10.2019 та витяги з наказів по особовому складу щодо ОСОБА_1 (а.с.83-103).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 витребувано докази в учасників справи, судове засідання відкладено на 18.12.2019.

Належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання позивач в судове засідання 18.12.2019 не з`явився, подав через канцелярію суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.128).

Відповідно до ч.9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні інших свідків чи експерта, протокольною ухвалою суду від 18.12.2019 постановлено здійснювати подальший розгляд справи №320/5108/19 у порядку письмового провадження (а.с.156).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 , з жовтня 2006 року перебував на службі в органах внутрішніх справ.

Наказом Головного управління Національної поліції України в Київській області від 07.11.2015 №1о/с, на підставі пункту 9 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію», позивача прийнято на службу до поліції.

Зазначені вище обставини підтверджуються відомостями з Послужного списку ОСОБА_1 (а.с.93- 99) та даними Трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с.100-103).

З 20.06.2017 по 08.01.2019 ОСОБА_1 перебував на військовій службі у Збройних Силах України за призовом осіб офіцерського складу в Військовому інституті телекомунікації та інформатизації м. Київ.

Зокрема, в матеріалах справи міститься витяг із наказу Міністра оборони України від 15.06.2017 №402 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України строком на 18 (вісімнадцять) місяців (а.с.45).

Згідно із наказом Міністра оборони України від 14.12.2018 №142 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас у зв`язку із закінченням встановлених строків військової служби, про що в матеріалах справи міститься відповідний витяг із наказу (а.с.140).

Обставини перебування на військовій службі в Збройних Силах України з 20.06.2017 по 08.01.2019 підтверджуються також довідкою Яготинського районного військового комісаріату Міністерства оборони України від 24.10.2019 №3/2340 (а.с.130).

При цьому, як встановлено судом, наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 30.11.2017 №730 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 8 статті 77 (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) з 19 червня 2017 року (а.с.19).

В подальшому, вважаючи звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з вимогою про скасування наказу про його звільнення зі служби в поліції.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 у справі №810/73/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2019, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 30.11.2017 №730 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції (а.с.14-18, 21-24). Питання щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 збереженого на час військової служби середнього заробітку, а так само стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення у справі №810/73/18 не вирішувалося.

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 27.06.2019 №290 о/с майора поліції ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника сектора реагування патрульної поліції №1 Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції з 20.06.2017 (а.с.12). Також скасовано пункт наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 30.11.2017 №730 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції у зв`язку із переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) (а.с.12).

17.07.2019 позивач звернувся до керівника Головного управління Національної поліції в Київській області із заявою та рапортом, в яких просив, серед іншого, вирішити питання щодо відшкодування середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (увільнення від служби) на підставі рішення судів у справі №810/73/18 (а.с. 25-26), якими встановлено незаконність звільнення ОСОБА_1 за служби в поліції.

Проте, листом Головного управління Національної поліції в Київській області від 15.08.2019 №29/ш-974 позивача повідомлено про відсутність підстав для виплати середнього заробітку, оскільки у рішеннях у справі №810/73/18 не було вказано про необхідність виплати вказаних коштів.

Також в судовому засіданні 12.12.2019 позивачем надано суду наступні пояснення в обґрунтування позовних вимог.

Позивач вказав, що з 07.11.2015 перебував на службі в поліції на посаді старшого інспектора-чергового чергової частини Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

З 15.04.2016 перебував на посаді начальника сектора реагування патрульної поліції №1 Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції.

22.02.2017 був звільнений зі служби в поліції на підставі наказу відповідача від 21.02.2017 №117. В зазначеному наказі в якості підстави для звільнення вказано - у зв`язку із переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств. Натомість, зі слів позивача, ніякого переведення не відбулося. Так, 25.01.2017 позивачем подано рапорт про звільнення зі служби в поліції у зв`язку із переведенням до військової частини на посаду, зазначену в листі військової частини. Оригінал листа було надано до рапорта. Позивач був звільнений зі служби в поліції наказом відповідача від 21.02.2017 №117 о/с з 22 лютого 2017 року.

В подальшому на службу до військової частини позивач не перейшов з підстав неправильного оформлення відповідачем звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, що виключало прийняття на роботу до військової частини в порядку переведення, про що військова частина повідомила відповідним листом.

Внаслідок зазначених обставин ОСОБА_1 вимушений був звернутися до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області про скасування наказу відповідача від 21.02.2017 №117 о/с в частині звільнення зі служби в поліції та поновлення його на посаді з вирішенням питання виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2017 у справі №810/1129/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2017 у справі №810/1129/17 постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2017 скасовано, а адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про скасування наказу та поновлення на роботі задоволено.

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано до суду відповідну постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2017 у справі №810/1129/17 (а.с.108-110).

В ході дослідження зазначеної постанови суду апеляційної інстанції від 06.07.2017 судом, серед іншого, встановлено, що на користь ОСОБА_1 було присуджено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 61 132,50 грн., починаючи з 22.02.2016 по 06.07.2017.

Також в судовому засіданні позивач звернув увагу, що в період між винесенням судом першої та апеляційної інстанцій судових рішень у справі №810/1129/17 позивач був призваний на військову службу за призовом строком на 18 (вісімнадцять) місяців. Дані обставини підтверджуються матеріалами даної справи.

Зокрема, в матеріалах справи міститься витяг із наказу Міністрва оборони України від 15.06.2017 №402 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України строком на 18 (вісімнадцять) місяців (а.с.45).

Військова служба була розпочата позивачем з 20.06.2017 у зв`язку із чим позивач не був присутній в судовому засіданні 06.07.2017 у справі №810/1129/17.

На виконання рішення у справі №810/1129/17 відповідачем видано наказ від 11.08.2017 №563 о/с, з яким, зі слів позивача, його не було ознайомлено, тому що позивач перебував на військовій службі.

Також позивач зазначив, що в серпні-вересні 2017 року мати позивача отримала за місцем реєстрації позивача листа від відповідача про поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції.

Повторне звільнення позивача зі служби в поліції відбулося з 20.06.2017 на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 30.11.2017 №730 о/с.

Внаслідок зазначеного, позивач був змушений звернутися ще з одним адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції про скасування наказу відповідача від 30.11.2017 №730 о/с.

Позовні вимоги позивача були задоволені, а рішення суду набрало законної сили 24.04.2019, на підтвердження чого позивачем надано до суду постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 у справі №810/73/18 (а.с. 21).

Позивач під час надання пояснень суду вказав, що був звільнений з військової служби 14.12.2018 на підставі наказу Міністра оборони України від 14.12.2018 №142 і виключений зі списків особового складу наказом від 08.01.2019 №7.

09.01.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про допуск до виконання службових обов`язків з огляду на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2017 у справі №810/1129/17, а також на ст. 119 Кодексу законів про працю України (а.с.47).

Також позивач вказав, що звертався до відповідача 06.05.2019 із відповідною заявою про допуск до виконання службових обов`язків та виплату середнього заробітку за весь час увільнення від служби, посилаючись на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 у справі №810/73/18 (а.с.51).

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 27.06.2019 №290 о/с ОСОБА_1 поновлений на посаді з 20.06.2017. Позивач пояснив, що фактично приступив до виконання службових обов`язків з 02.07.2019.

17.07.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення змін до наказу Головного управління Національної поліції від 27.06.2019 №290 о/с в частині зазначення коректного номеру справи, в якій винесено рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції від 30.11.2017 №730 о/с. Також в зазначеній заяві ОСОБА_1 просив вирішити питання щодо виплати йому коштів за час увільнення від служби (а.с.58).

Позивач вказав, що листом Головного управління Національної поліції від 15.08.2019 №29/ш-974 у виплаті середнього заробітку за час увільнення від служби відмовлено.

В судовому засіданні позивач пояснив, що востаннє після першого звільнення грошові кошти отримував 27.02.2017 в розмірі 10 546,29 грн.

Також 18.09.2017 позивачем отримано 60 215, 51 грн. на виконання рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2017 у справі №810/1129/17.

Зазначені обставини підтверджуються наданою до суду випискою по надходженням на банківський рахунок позивача у Приватбанку за період з 01.01.2017 по 30.12.2018 (а.с.112).

Пояснив, що на час розгляду даної справи проходить службу в поліції на посаді,на якій його було поновлено рішенням суду.

З огляду на невиплату відповідачем належної позивачу заробітної плати за час увільнення від виконання службових обов`язків останній просить суд зобов`язати Головне управління Національної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за період з 20.06.2017, день поновлення позивача на службі в поліції згідно наказу від 27.06.2019 №290 о/с, по 01.07.2019, останній день перед виходом позивача на службу згідно з наказом від 27.06.2019 №290 о/с, з огляду на те, що був ознайомлений з наказом та приступив до виконання службових обов`язків лише 02.07.2019.

Відтак, вважаючи протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті середнього заробітку, який позивач мав отримувати на посаді начальника сектору реагування патрульної поліції №1 Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, на яку його було поновлено з 20.06.2017 наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 27.06.2019 №290 о/с, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліції» від 02.07.2015 № 580-VIII (надалі - Закон № 580- VIII).

Як вказано у ч.ч. 1 та 2 ст. 94 Закону № 580-VІІІ поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

У свою чергу, питання про виплату грошового забезпечення поліцейських регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (надалі - Постанова № 988).

Пунктом 2 Постанови № 988 визначено, що виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Наказом МВС України від 06.04.16 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29.04.16 за № 669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (надалі - Порядок № 260).

Пунктом 1 розділу 1 Порядку № 260 визначено критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Позовні вимоги обґрунтовані, серед іншого, правом позивача на передбачені законодавством гарантії у вигляді збереження за ним місця роботи (посади) та середнього заробітку в разі призову його на військову службу.

З даними твердженнями позивача суд погоджується, з огляду на таке.

Так, в силу приписів ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (надалі - Закон України №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга ст. 2 Закону України №2232-ХІІ).

Частиною 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Так, відповідно до ст. 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Частина 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент призову позивача на військову службу) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Також судом встановлено, що з 01 січня 2016 року Законом України від 24.12.2015 № 911 "Про внесення змін до законодавчих актів України» було викладено в новій редакції ст. 119 КЗпП України, відбулася зміна фінансування середнього заробітку, який мають зберігати, а отже нараховувати і виплачувати мають роботодавці, тобто, було видалено норму, яка передбачала компенсацію середнього заробітку працівникам із Державного бюджету України. А отже, обов`язок виплати середнього заробітку покладено безпосередньо на підприємства, установи, організації у строки, визначені статтею 115 КзпП України.

Обставини того, що за позивачем на час проходження військової служби за призовом повинні зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток також були встановлені в рішенні Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 (справа №810/73/18), залишеному без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 (а.с.14-18, 21-24).

Відтак, відповідач зобов`язаний був нараховувати позивачеві виплати у розмірі середнього заробітку як працівнику, прийнятому на військову службу за призовом, з дня призову до дня фактичного звільнення позивача з військової служби (08.01.2019).

При цьому, судом в ході розгляду справи встановлено, що на момент призову позивача на військову службу останній вже був звільнений зі служби в поліції наказом відповідача від 21.02.2017 №117, який було скасовано на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2017 у справі №810/1129/17.

Відтак, ОСОБА_1 після першого звільнення був поновлений на службі в поліції з дати винесення 06.07.2017 судом апеляційної інстанції рішення у справі №810/1129/17.

Крім того, постановою суду від 06.07.2017 у справі №810/1129/17 стягнуто з Головного управління Національної поліції у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, в т.ч. за період з 22.02.2016 по 06.07.2017.

Зазначені кошти були виплачені позивачу, про що свідчить виписка по надходженням на банківський рахунок позивача у Приватбанку (а.с.112).

З цих підстав, суд вважає, що передбачене ст. 119 КЗпП України право позивача на отримання середнього заробітку за час знаходження ОСОБА_1 на військовій службі виникає з 07.07.2017, а не з 20.06.2017, як про це просить позивач у позові.

Так, на думку суду, стягнення середнього заробітку на користь позивача за період з 20.06.2017 по 06.07.2017 включно призведе до подвійного стягнення середнього заробітку, що не є співмірним з правами працівника, який отримує одну заробітну плату.

Щодо права ОСОБА_1 на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період після звільнення з військової служби (08.01.2019) та до поновлення на посаді, суд зазначає таке.

Згідно з п. 6 розділу III Порядку № 260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Отже, з вищезазначених норм вбачається, що середній заробіток за час вимушеного прогулу може стягуватись в разі настання однієї з двох підстав - поновлення особи на службі на підставі відповідного наказу керівника поліції, а так само - скасування наказу про звільнення особи зі служби. При цьому, в обох випадках передумовою виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є визнання незаконним звільнення особи зі служби в поліції.

З системного аналізу зазначеної вище норми п. 6 розділу III Порядку №260 вбачається, що остання прийнята задля обов`язкового поновлення прав незаконно звільнених працівників та гарантує останнім право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення.

Суд також зазначає, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений змоги працювати.

Судом в ході розгляду даної справи встановлено, що позивач був звільнений з військової служби 14.12.2018 на підставі наказу Міністерства оборони України від 14.12.2018 №142 і виключений зі списків особового складу наказом від 08.01.2019 №7.

Відтак, час вимушеного прогулу слід рахувати з 09.01.2019 року.

Звернувшись 09.01.2019 до відповідача із заявою про допуск до виконання службових обов`язків, позивач отримав відмову (а.с.50).

Обставини незаконного звільнення ОСОБА_1 було встановлено рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 у справі №810/73/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019.

Зокрема, судом у справі №810/73/18 встановлено, що у Головного управління Національної поліції в Київській області були відсутні правові підстави для прийняття наказу від 30.11.2017 №730 о/с про звільнення ОСОБА_1 у період його знаходження на військовій службі.

З цих підстав зазначений наказ в частині звільнення позивача з посади начальника сектору реагування патрульної поліції №1 Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції визнано протиправним та скасовано.

Зазначені обставини, які були встановлені рішенням суду у справі №810/73/18, є самостійною підставою для нарахування та виплати відповідачем середнього заробітку за час вимушеного прогулу незаконно звільненому працівнику ОСОБА_1 в період після звільнення позивача з військової служби та до дати фактичного поновлення на посаді.

Суд також звертає увагу, що відповідачем у даній справі самостійно прийнято рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1 (а.с.12), що в розумінні п. 6 розділу III Порядку № 260 є ще однією самостійною підставою для нарахування та виплати відповідачем середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачу внаслідок незаконного звільнення останнього.

З цих підстав, твердження відповідача про те, що рішення у справі № 810/73/18 не містили вказівок про необхідність виплати вказаних коштів ОСОБА_1 , до уваги не приймаються.

Незважаючи на наявність двох самостійних підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 всіх видів грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, відповідачем середній заробіток позивачу самостійно не виплачений, в чому суд вбачає протиправну бездіяльність.

Оскільки ОСОБА_1 поновлений на посаді наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 27.06.2019 №290 о/с, суд вважає, що право позивача на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується 26.06.2019, днем, що передував виданню наказу про поновлення позивача на роботі, а не 01.07.2019 (останнім днем перед виходом на службу), як про це просить позивач. При цьому надані відповідачем докази свідчать, що виплата грошового забезпечення позивачу розпочата з дати його поновлення на службі в поліції 27.06.2019, що виключає можливість подвійного стягнення грошового забезпечення за період з 27.06.2019 по 01.07.2019.

З цих підстав, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Київській області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 заробітної плати, яку позивач мав отримувати на посаді начальника сектору реагування патрульної поліції №1 Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, на яку його було поновлено наказом відповідача від 27.06.2019 №290 о/с, підлягають задоволенню, проте, в межах визначеного судом періоду - з 07.07.2017 по 26.06.2019.

З цих підстав, розрахунок середнього заробітку проведено судом в межах зазначеного періоду, з урахуванням витребуваних судом доказів по справі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача середньої заробітної плати як збереженої за позивачем на час проходження ним військової служби, так і за період вимушеного прогулу, суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

В якості джерела інформації про середню заробітну плату та для розрахунку середньоденного заробітку судом використані дані по нарахованому грошовому забезпеченню позивача за грудень 2016 року та січень 2017 року, оскільки це останні два місяці роботи позивача перед звільненням.

Так, судом вже встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач вже був звільнений зі служби в поліції наказом відповідача від 21.02.2017 №117.

Відтак, останні два місяці роботи, які передують звільненню, - грудень 2016 року та січень 2017 року.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки від 04.12.2019 №833 про нараховані суми грошового забезпечення та інших нарахувань за період з 01.12.2016 по 30.11.2017 (а.с.119), загальна сума доходу ОСОБА_1 за грудень 2016 року становить 19014,77 грн., за січень 2017 року - 10733,33 грн.

При цьому, кількість календарних днів проходження служби позивачем за грудень 2016 року та січень 2017 року складає 62 календарні дні.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 479,81 грн. без урахування податків та зборів (29748,10 : 62).

Суд зазначає, що період, протягом якого відповідач мав нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток, складає 720 днів. Зокрема, зазначений період обраховується починаючи з наступного дня після дати винесення постанови Київським апеляційним адміністративним судом у справі № 810/1129/17, тобто, з 07 липня 2017 року, по день, який передує дню прийняття відповідачем наказу від 27.06.2019 №290 о/с про поновлення ОСОБА_1 на посаді, а саме по 26.06.2019.

Крім того, судом враховано, що відповідно до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260 грошове забезпечення поліцейським виплачується за кожен календарний день проходження служби, тому при обчисленні тривалості вимушеного прогулу суд виходить з кількості календарних днів, що минули з 07 липня 2017 року по 26 червня 2019 року включно.

Отже, оскільки кількість днів вимушеного прогулу складає 720 днів, то розмір середньої заробітної плати, яку необхідно стягнути з відповідача на користь позивача, становить 345 463,20 грн. ((29748,10 грн. : 62) х 720).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати з 07.07.2017 по 26.06.2019 підлягають задоволенню у розмірі 345 463,20 грн.

В задоволенні позову в частині періоду невиплати грошового забезпечення з 20.06.2017 по 06.07.2017 та з 27.06.2019 по 01.07.2019 слід відмовити. При цьому позивач в судовому засіданні погодився із визначеним судом періодом стягнення та пояснив, що на момент звернення до суду не мав усіх необхідних для розгляду справи доказів, які перебувають у розпорядженні виключно відповідача.

Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 14874,11 грн. (479,81 х 31).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.

Таким чином, підсумовуючи встановлені судом обставини, надавши оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи та всім аргументам сторін, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати, яку позивач мав отримувати на посаді начальника сектору реагування патрульної поліції №1 Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, на яку його було поновлено з 20.06.2017 наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 27.06.2019 №290 о/с, за період з 07 липня 2017 року по 26 червня 2019 року.

3. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код 40108616, місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул. Володимирська, 15) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середню заробітну плату за період з 07 липня 2017 року по 26 червня 2019 року в розмірі 345463,20 грн. (триста сорок п`ять тисяч чотириста шістдесят три грн. 20 коп.) з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Рішення підлягає негайному виконанню в частині присудження на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 14874,11 грн. (чотирнадцять тисяч вісімсот сімдесят чотири грн. 11 коп.) з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складання повного тексту рішення - 06.01.2020 р.

Суддя Кушнова А.О.