Рішення № 86824177, 20.11.2019, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/8908/18

пр. № 2/759/1332/19

20 листопада 2019 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

під головуванням судді Сенька М.Ф.,

при секретарі Мурга Т.С.,

за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Буцко О.В. , третіх осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , представника третьої особи ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Міністерства оборони України про визнання права власності на майно за набувальною давністю, треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ,

встановив:

ОСОБА_1 в червні 2018 року заявила позов до Київської міської ради, Міністерства оборони України про визнання за нею права власності на майно, за набувальною давністю. Позов обґрунтовано тим, що 31.12.1969 р. Виконавчим комітетом КМР депутатів трудящих було прийнято рішення № 2304, яким надано дозвіл Київському військовому округу використовувати під гуртожиток квартиру АДРЕСА_1. 17.01.1983 р. ОСОБА_1 було отримано ордер на житлову площу в гуртожитку НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , з того часу позивач безперервно відкрито володіє цим майном, а відтак вважає, що набула право власності на це майно.

Позивач та її представник в судовому засіданні на вимогах позову наполягали та просили задовольнити, надавши пояснення які зводяться по суті до доводів викладених в позові.

Представник КМР в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаюсь на обставини викладені у поданому відзиві на позов.

Треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в судовому засіданні не заперечували проти задоволення позову.

Судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.1969 р. Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих було надано дозвіл Київському військовому округу на тимчасове використання квартир під гуртожиток, в тому числі і квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 7).

17.01.1983 року ОСОБА_1 було видано ордер НОМЕР_1 на кімнату АДРЕСА_1 (а.с. 6).

Згідно листа Концерну «Військторгсервіс» від 13.06.2016 р. квартира за адресою: АДРЕСА_1 не перебуває на балансі Концерну «Військторгсервіс»

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідно враховувати, зокрема, наступне: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного законодавства і цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення добросовісність поведінки заявника на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Як встановлено судом, позивач володіє та користується спірною квартирою на підставі рішення ордеру НОМЕР_1, яким визнано за нею право проживання у ній. Наявність такого ордеру свідчить про існування законних підстав для володіння нею протягом строку набувальної давності, у зв`язку з чим відсутня сукупність умов, з якими законодавець пов`язує можливість набуття права власності за напувальною давністю.

Безперервне користування квартирою, понесення витрат на її утримання, догляд не спростовують висновків суду, що викладені вище та не зумовлюють набуття права власності на спірну квартиру за позивачем.

З цих підстав суд приймає рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.5, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, Міністерства оборони України про визнання права власності на майно за набувальною давністю відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Головуючий Сенько М.Ф.