Рішення № 86814099, 08.01.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 січня 2020 року м. Рівне №460/2473/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Матвієнка Андрія Анатолійовича про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, у якій просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення до нього позивача;

зобов`язати відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача як вкладника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», який має право на відшкодування коштів у розмірі 200000,00 гривень згідно з Договором № 001-17507-300514 банківського вкладу (депозиту) «8 років разом» від 30.05.2014.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є вкладником у розумінні статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не включення його до Переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, позбавило його можливості отримати суму відшкодування, яка гарантована вкладнику законом. Вважає безпідставним покликання відповідача як на підставу відмови у відшкодуванні позивачу гарантованої суми вкладу на пункт 7 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким Фонд не відшкодовує кошти розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку. При цьому стверджує, що застосування даної норми статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» можливе тільки у тому випадку, коли виконані вимоги статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а саме: особа, відносно якої приймається рішення про відмову у відшкодуванні виплат за банківським договором (депозитом) визнана пов`язаною особою з банком. Враховуючи відсутність відповідного рішення про визнання позивача пов`язаною особою з Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» позивач переконаний у відсутності підстав для відмови у відшкодуванні коштів за вкладом. Відтак стверджує, що будь-яких пільг при укладенні договору банківського вкладу він не мав та не повідомляв банк про обставини, які б надавали йому можливість отримати від банку фінансові привілеї. Вказане означає, на думку позивача, про укладення договору банківського вкладу на звичайних умовах, що були передбачені за спеціальною пропозицією банку щодо процентних ставок за вкладом «8 років разом», а в укладеному договорі не йдеться про те, що процентна ставка на рівні 25 % річних надається позивачу індивідуально, позаяк відсутні підстави стверджувати, що така ж ставка не надавалась на тих же умовах іншим вкладникам банку.

Ухвалою від 29.10.2019 визнано поважними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом; позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та визначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач позовні вимоги не визнав подавши відзив на позовну заяву (а.с.72-76), у якому вказує, що 30.05.2014 ПАТ «Дельта Банк» укладено з позивачем договір банківського вкладу (депозиту) № 001-17507-300514, за умовами якого процентна ставка на суму вкладу становить 24 %, та того ж дня додаткову угоду № 1, відповідно до якої процентна ставка на суму вкладу становить 25 %, чим створено більш сприятливі умови розміщення вкладу. При цьому зазначає, що відповідно до пункту 3 додаткової угоди сторони погодили доповнити укладений договір банківського вкладу (депозиту) пунктом 2.10, згідно з яким вкладника було повідомлено та він усвідомлював про встановлення процентної ставки за вкладом на індивідувальних умовах, внаслідок чого він втрачає право на гарантії відшкодування коштів за вкладом від Фонду гарантування вкладів. Тому стверджує, що позивач уклав договір на індивідуальних умовах, оскільки процентна ставка відрізнялася від стандарної, що запропоновано в публічній оферті. Окрім цього зазначає, що позивач погодився з тим, що гарантії Фонду не розповсюджуватимуться на цей договір. З огляду на вказане та враховуючи приписи пункту 7 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування позивачу гарантованої суми коштів за вкладом не здійснюється. Покликаючись на пропущення позивачем строку звернення до суду просив суд залишити позов без розгляду.

У відповіді на відзив представник позивача вказав, що предметом подання даного позову є протиправна триваюча бездіяльність відповідача, що полягає в невиконанні обов`язку подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором № 001-17507-300514 банківського вкладу (депозиту) «8 років разом» від 30.05.2014. Про таку бездіяльність позивач дізнався саме з листа відповідача від 24.09.2019, у якому зазначено, що окреме рішення про визнання правочину нікчемним не приймалося, а отже про факт невиплати гарантованої суми позивачу та про прийняття відповідного рішення не включати позивача в перелік вкладників позивачу не повідомлялося. Вказане доводить про безпідставність доводів про пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом. Крім того зазначає, що в тексті додаткової угоди відсутні будь-які посилання на те, шо вказану додаткову угоду, укладено на підставі рішення уповноважених осіб банку щодо погодження індивідуальних умов для позивача, як і відсутні докази звернення позивача із заявою про встановлення розміру процентної ставки на індивідуальних умовах, що свідчить про необізнаність позивача з особливими умовами договору та безпідставність доводів відповідача (а.с.97-100).

Разом з тим суд встановив, що рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.10.2019 № 2705 відсторонено від виконання обов`язків уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Дельта Банк» та відкликано всі повноваження ліквідатора Кадирова Владислава Володимировича. З 25.10.2019 призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк» Матвієнку Андрію Анатолійовичу (а.с.77-78)

Відповідно до статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

За таких обставин, суд допустив процесуальне правонаступництво та замінив відповідача Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Матвієнка Андрія Анатолійовича.

Оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив таке.

30.05.2014 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено договір № 001-17507-300514 банківського вкладу (депозиту) «8 років разом» у гривнях (а.с.12).

Згідно з пунктом 1.2. договору сума вкладу складає 2000000,00 (два мільйони гривень) 00 коп. Вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок та по 04.06.2015 включно (пункт 1.3 договору).

Відповідно до пункту 1.4. договору процентна ставка на суму вкладу становить 24 (двадцять чотири) процентів річних.

30.05.2014 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору (а.с.13), відповідно до пункту 1 якої сторони домовились викласти пункт 1.4. статті 1 договору в наступній редакції: «Процентна ставка на суму вкладу становить 25 (двадцять п`ять) процентів річних».

Згідно з пунктом 3 додаткової угоди сторони домовилися доповнити статтю 2 договору пунктом 2.10 та викласти його в наступній редакції: «Підписанням цього договору вкладник підтверджує своє розуміння та ознайомлення з тим, що у випадку встановлення розміру процентної ставки за вкладом на індивідуальних умовах або отримання інших фінансової привілеїв від банку за цим договором, передання банку в заставу майнових прав вимоги вкладу для забезпечення зобов`язань перед банком як вкладника, так і будь-яких інших третіх осіб, що виникають на підставі інших правочинів, укладених між банком та вкладником/будь-якими іншими третіми особами, а також у випадку настання інших законодавчо передбачених обставин, за наявності яких Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не здійснюється відшкодування коштів за вкладом, гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не поширюватимуться на відшкодування коштів за вкладом відповідно до цього договору».

30.05.2014 грошові кошти в сумі 2000000,00 (два мільйони гривень) 00 коп. перераховано АТ «Дельта Банк» на депозитний рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією № 36102365 (а.с.14) та випискою по угоді з 30.05.2014 по 20.11.2015 (а.с.15-17).

02.03.2015 на підставі постанови Правління Національного банку України за № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» (а.с.87-90), виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 за № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015 в банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк». Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» призначено Кадирова В.В. Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк» запроваджено на три місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015 включно (а.с.85-86).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 включно (а.с.84).

Постановою Національного банку України № 664 від 02.10.2015 відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати ПАТ «Дельта Банк» (а.с.82).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 181 від 02.10.2015 розпочата процедура ліквідації ПАТ «Дельта Банк» з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно (а.с.83), яка була продовжена до 04.10.2019 (рішення виконавчої дирекції Фонду від 20.02.2017 № 619 - а.с.81).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 04.04.2019 № 772 продовжено строк здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» строком на один рік з 05.10.2019 до 04.10.2020 включно (а.с.79-80).

Суд встановив, що на офіційному веб-сайті Фонду www.fg.gov.ua 05.10.2015 було розміщено оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам з 08.10.2015.

19.11.2015 позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив надати виписку по депозиту згідно з договором 001-17507-300514 банківського вкладу (депозиту) «8 років разом» у гривнях від 30.05.2014 а весь період дії депозитного договору з 30.05.2014 по 04.06.2015 (а.с.91), яка була надана відповідачем згідно з листом від 20.11.2015 за вих. № 05-3179998 (а.с.92).

16.02.2016 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання довідки про включення в реєстр вимог кредиторів АТ «Дельта Банк» (а.с.93). Згідно з довідкою від 16.02.2016 за вих. № 05-3240500 на подану заяву, позивача було включено до реєстру акцептованих кредиторів АТ «Дельта Банк», а задоволення кредиторських вимог здійснюватиметься в строки та розмірах, визначеним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та в черговості, що передбачена пунктом 4 частини першої статті 52 цього Закону: в 4 чергу - 1005,86 грн; в 7 чергу - 2102157,53 грн; загальна акцептована сума кредиторських вимог ОСОБА_1 становить 2103163,39 грн (а.с.94)

На адвокатський запит від 21.08.2019 щодо підстав невиплати позивачу гарантованої суми відшкодування (а.с.18) відповідач листом від 30.08.2019 за вих. № 3867 повідомив, що за результатами проведеної перевірки було виявлено, що договір № 001-17507-300514 банківського вкладу (депозиту) «8 років разом» від 30.05.2014 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено на індивідуальній основі, а відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд не відшкодовує кошти, розміщені як вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, аніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку. Оскільки кошти за вказаним договором не підпадають під гарантії Фонду, позивача не включено до реєстру виплат Фонду. Зазначено, що кошти, які перевищують гарантовану суму або які не гарантуються Фондом, є кредиторськими вимогами до Банку та можуть пред`являтись в межах ліквідаційної процедури та підлягають задоволенню у черговості, визначеній статтею 52 Закону (а.с.19).

На адвокатський запит від 21.08.2019 (а.с.20) відповідач у листі від 19.09.2019 повідомив, що рішення про визнання нікчемним договору № 001-17507-300514 від 30.05.2014 не приймалося (а.с.21).

Не погоджуючись з бездіяльністю Уповноваженої особи щодо включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правової оцінки спірним правовідносинам сторін суд зазначає таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі також - Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом.

Виплата відшкодування здійснюється з урахуванням сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у банку.

Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 26 Закону № 4452-VI (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд не відшкодовує кошти, розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку.

Суд відмічає, що диспозиція статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» VI (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) містить дві складові, наявність яких надає право Фонду не відшкодовувати вклад, а саме: вклад повинен бути розміщений на індивідуальній основі; проценти повинні отримуватися на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні.

Системний аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що для правильного вирішення цього спору необхідно розуміти зміст таких понять, як «сприятливі договірні умови», «індивідуальна процедура», та чи мали вони місце під час укладення позивачем договору банківського вкладу.

Якщо спеціальні пропозиції банку щодо вкладів були однакові для всіх бажаючих укласти договір банківського вкладу та не встановлювались окремо для певної особи, то ці вклади не можуть вважатись такими, що розміщені на індивідуальній основі та на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні.

За приписами пункту 3 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 09 серпня 2012 року № 14 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.

Відповідно до частини другої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).

Частинами першою і другою статті 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними (частина шоста статті 633 ЦК України).

З огляду на викладене, суд зазначає, що у випадку, коли спеціальні пропозиції банку щодо вкладів були однакові для всіх бажаючих укласти договір банківського вкладу та не встановлювались окремо для певної особи, ці вклади не можуть вважатись такими, що розміщені на індивідуальній основі та на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні.

Програми лояльності або спеціальні пропозиції, які передбачають додавання певних процентів на депозит у зв`язку з пролонгацією договору, соціальним статусом вкладника (пенсіонери, студенти, тощо), акції під певні свята, є публічним пропозиціями, розрахованими на необмежене коло осіб.

Умови договору банківського вкладу повинні бути однаковими для всіх вкладників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до осіб, які мають надані законом пільги, банк може застосувати більш сприятливі договірні умови, аніж до інших вкладників.

Разом з тим, вкладом розміщеним на індивідуальній основі або на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, може вважатися лише такий вклад, який запропонований окремій особі на підставі, зокрема, окремих рішень уповноважених осіб банку тощо, тобто на умовах, які не пропонуються публічно невизначеному колу осіб. У разі неприйняття банком будь-яких документів, у яких фіксуються пільги для певних клієнтів банку, такі умови договору не можуть вважатися індивідуальними.

Тобто, отриманню індивідуальних депозитних ставок може передувати підстава, зокрема, або письмове звернення особи з проханням встановити їй індивідуальну ставку, яка не міститься в публічних пропозиціях банку, вказуючи при цьому на аргументи, які можуть слугувати підставою для встановлення процентів на більш сприятливих договірних умовах, або інформація банку про певні акції для конкретних осіб, які визначені банком.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 25.10.2019 у справі № 814/119/16 (адміністративне провадження №К/9901/62790/18) та від 24.01.2019 у справі № 820/11372/15 (адміністративне провадження №К/9901/15094/18, №К/9901/15095/18).

У відзиві на позов відповідач стверджує, що з огляду на те, що згідно з пунктом 1.4. укладеного з позивачем договору №001-17507-300514 від 30.05.2014 процентна ставка на суму вкладу становить 24 (двадцять чотири), а додатковою угодою від 30.05.2014 № 1 визначено процентну ставку на рівні 25 % річних, а також враховуючи те, що у пункті 3 додаткової угоди сторони домовилися, що вкладник підтверджує своє розуміння та ознайомлення з тим, що у випадку встановлення розміру процентної ставки за вкладом на індивідуальних умовах гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не поширюватимуться на відшкодування коштів за вкладом відповідно до цього договору, вказане підтверджує те, що позивач уклав договір на індивідуальних умовах, оскільки процентна ставка відрізнялася від стандартної, що запропоновано в публічній оферті. Окрім цього, на думку відповідача, позивач у такий спосіб позивач погодився з тим, що гарантії Фонду не розповсюджуватимуться на цей договір.

Суд відхиляє зазначені доводи відповідача, позаяк спеціальні пропозиції банку, на підставі яких позивач уклав депозитний договір, не можуть вважатися індивідуальними умовами, наданими тільки позивачу, оскільки відповідачем не доведено, що такі умови відрізняються від умов для широкого кола осіб.

Окрім того, відповідач не надав суду доказів того, що позивач звертався з відповідним клопотанням до банку або доказів того, що банк на індивідуальній основі запропонував позивачу укласти спірний договір банківського вкладу із підвищеною відсотковою ставкою за депозитом і позивач прийняв таку пропозицію.

Враховуючи встановлені обставини справи та аналізуючи доводи сторін відповідно до наданих та досліджених судом доказів суд зазначає, про відсутність належних та допустимих доказів в підтвердження укладення позивачем додаткової угоди № 1 від 30.05.2014 саме на індивідуальних умовах.

Суд зауважує, що відповідачем не надано і доказів того, що широкому колу осіб, в тому числі і позивачу, доводилась інформація стосовно того, що базова відсоткова ставка за договором строкового банківського вкладу (депозиту), що оформлюється в рамках угоди «8 років разом», становить саме 24 відсотки річних.

Ухвалою про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 29.10.2019 суд витребовував у відповідача прийняті рішення щодо віднесення укладеного з позивачем договору № 001-17507-300514 банківського вкладу (депозиту) «8 років разом» від 30.05.2014 як укладеного на індивідуальній основі, проте будь-яких прийнятих з цього приводу рішень відповідач суду не надав, як і не зазначив про прийняття відповідного рішення, яким було вирішено прийняти у позивача кошти у депозит на індивідуально визначених для позивача умовах або надання певних привілеїв (переваг) у банківському обслуговуванні саме для позивача.

Разом з тим, суд зауважує, що позивач помилково посилався на приписи пункту сьомого частини четвертої статті 26 Закону № 4452-VI, в редакції Закону № 629-VIII від 16 липня 2015 року стосовно пов`язаних осіб, оскільки спірні правовідносини (спірний договір банківського вкладу) виникли ще до внесення відповідних змін до вказаної правової норми в частині посилань на приписи статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відтак, відповідні доводи позивача є безпідставними та судом відхиляються.

Відповідно до статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, а Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Отже, включення позивача до загального реєстру вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, належить до повноважень Фонду, які можуть бути реалізовані ним лише після отримання додаткової інформації від Уповноваженої особи про позивача як вкладника банку.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 814/4091/15.

Суд зазначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи; невчинення певних дій, які вимагаються від нього законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2018 року (справа № 11-138заі18) висловила позицію, згідно з якою «протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені».

Отже, для того щоб встановити факт бездіяльності суб`єкта владних повноважень, необхідно в першу чергу визначити, які дії відповідно до закону він мав вжити, і не вжив, чи яке рішення мав прийняти, і не прийняв. Тільки після цього може йти мова про допущення суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно конкретної особи у будь-якій сфері правовідносин.

Аналіз встановлених судом обставин за результатом дослідження доказів в матеріалах справи дає підстави для висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не включення позивача до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, позаяк укладення договору банківського вкладу з позивачем на індивідуальних умовах з наданням певних переваг, пільг тощо не знайшло підтвердження у ході судового розгляду. Відтак позов у цій частині підлягає задоволенню.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Так, у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» ЄСПЛ вказав, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17.07.2008 у справі «Каіч та інші проти Хорватії» для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача як вкладника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», який має право на відшкодування коштів у розмірі 200000,00 гривень згідно з Договором № 001-17507-300514 банківського вкладу (депозиту) «8 років разом» від 30.05.2014.

В частині дотримання позивачем строку звернення, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідач вказує, що про порушення прав та інтересів позивачу стало відомо ще 16.02.2016 після отримання довідки № 05-3240500, у якій повідомлено, що кредиторські вимоги позивача будуть задоволені в 4 чергу в сумі 1005,85 грн та у 7 чергу в сумі 2102157,53 грн.

Тому суд звертає увагу, що у вказаній довідці відсутнє повідомлення про неможливість включення позивача до переліку вкладників АТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з огляду на індивідуальні умови укладеного договору вкладника з банком.

Відповідач також не надав суду доказів, які б вказували, що позивач був повідомлений про не включення його до переліку вкладників АТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Враховуючи викладене, при вирішенні питання відкриття провадження у даній справі ухвалою суду від 29.10.2019 визнано поважними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом.

Окрім того, враховуючи встановлені судом обставини за результатом розгляду даної справи слід зазначити таке.

Право на отримання гарантованої суми відшкодування реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, у даному випадку Законом № 4452-VI такий обов`язок покладено на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема організувати та здійснити відповідні виплати.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 4452-VI Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Як вбачається з офіційної інформації, розміщеної на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, термін здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» визначено з 05.10.2015 по 04.10.2020.

Таким чином, для позивача існує обмежений строк до 04.10.2020, на протязі якого він має право на відшкодування з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за його вкладом, відкритим в ПАТ «Дельта Банк», а відтак позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії щодо подання Уповноваженою особою додаткової інформації до Фонду щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду протягом встановлено терміну ліквідації банку, оскільки невжиття заходів із повернення коштів позивачу є триваючим правопорушенням та обмежується лише завершенням повноважень Уповноваженої особи та Фонду у зв`язку з повною ліквідацією банку.

Слід зазначити, що триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно скоює правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до листа Мін`юсту України від 17.07.2007 № 22-14-493, триваючими визнаються правопорушення, які, розпочавшись з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов`язків. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія чи бездіяльність, коли винна особа або не виконує конкретний покладений на неї обов`язок, або виконує його не повністю або неналежним чином.

Отже, у межах спірних правовідносин, порушення прав позивача носить триваючий характер та виявляється у невиконанні відповідачем обов`язку подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк»

Відтак, з часу призначення ліквідаційної процедури аж до дня звернення до суду (27.09.2019) позивач розраховував на отримання коштів за вкладом.

В той же час, у листі від 30.08.2019 за вих. № 3867 відповідачем повідомлено, що за результатами проведеної перевірки було виявлено, що договір № 001-17507-300514 банківського вкладу (депозиту) «8 років разом» від 30.05.2014 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено на індивідуальній основі, тому кошти за вказаним договором не підпадають під гарантії Фонду, відтак позивача не включено до реєстру виплат Фонду. А у листі від 19.09.2019 відповідач повідомив, що рішення про визнання нікчемним договору № 001-17507-300514 від 30.05.2014 не приймалося.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові від 03.10.2018 № 826/5908/18, Верховний Суд дійшов висновку, що про порушення своїх прав позивач дізнався саме з моменту ознайомлення зі змістом листа Уповноваженої особи Фонду, у якому позивача повідомлено, що на його договір не розповсюджується Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з якого слід обчислювати шестимісячний строк звернення до суду.

Враховуючи встановлені судом обставини справи суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача в частині пропущення позивачем строку звернення до суду.

Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Як вже зазначалось вище, відповідачем у справі не надано суду належних доказів, які б спростували доводи викладені позивачем у позовній заяві та встановлені у ході судового розгляду обставини справи.

Таким чином, за результатом розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість позовні вимоги грунтуються на нормах матеріального закону та відповідають встановленим судом фактичним обставинам справи, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача як вкладника ПАТ «Дельта Банк».

Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_2 ) до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (01014, м. Київ, бульвар Дружби Народів, буд. 38, код ЄДРПОУ 34047020) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині не включення до нього ОСОБА_1 .

Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Матвієнка Андрія Анатолійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», який має право на відшкодування коштів у розмірі 200000,00 гривень згідно з Договором № 001-17507-300514 банківського вкладу (депозиту) «8 років разом» від 30.05.2014.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У зв`язку із перебуванням головуючої судді у щорічній оплачуваній відпустці у період з 26.12.2019 по 28.12.2019 та з 02.01.2020 по 03.01.2020 (накази від 06.12.2019 № 319-від та від 23.12.2019 № 330-від) повне рішення суду складено 08 січня 2020 року.

Суддя Нор У.М.