Рішення № 86812873, 09.01.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2020 р. справа № 400/3193/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за правилами загального позовного провадження, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод", вул. Набережна, 64, с. Галицинове, Вітовський район, Миколаївська область, 57286

до відповідачаМиколаївської митниці ДФС, вул. Московська, 57-А, м. Миколаїв, 54017

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачаГоловне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, пр. Центральний, 141-В, м. Миколаїв, 54055

провизнання протиправною бездіяльність,зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (надалі - позивач або ТОВ "МГЗ") звернулось з позовом до Миколаївської митниці Державної фіскальної служби (надалі - відповідач або Митниця), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області (надалі - третя особа або Казначейство), в якому просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо складання висновку про наявність підстав для повернення надмірно сплачених коштів, за результатами розгляду заяви ТОВ "МГЗ" від 29.08. 2016 р. № 1098/101-05-117-05;

2) зобов`язати відповідача скласти та надати третій особі висновок про повернення ТОВ "МГЗ" надмірно сплаченого податку на додану вартість (надалі - ПДВ) в сумі 4 291 503,49 грн., шляхом перерахування коштів на рахунок в системі електронного адміністрування ПДВ № 37515000088694, МФО 899998 у Державному казначействі України.

Свої вимоги позивач обґрунтував наступним: ним на митну територію України систематично завозився і декларувався товар - сода каустична, яка використовується в господарській діяльності ТОВ "МГЗ". Митниця неодноразово приймала рішення про коригування митної вартості цього товару в бік збільшення. Такі рішення Митниці були предметом судового спору і низкою судових рішень скасовані картки відмови та рішення про коригування митної вартості товару. Позивач зазначає, що після набрання рішеннями судів законної сили, він отримав право на повернення надміру сплачених податків і зборів, якими є різниця між сумою митних платежів, обчисленою самим позивачем і заявленою ним в митних деклараціях та сумою митних платежів, обчисленою відповідно до коригування Митниці. ТОВ "МГЗ" подало до відповідача відповідну заяву щодо складення висновку на повернення коштів, але відповідач відмовив в його наданні, посилаючись на відсутність остаточних судових рішень, а також на невідповідність сум коштів в судових рішеннях, сумам коштів, які наведені у заяві, та на відсутність документів щодо наявності у позивача податкового боргу. Позивач наполягає на тому, що така відмова носить протиправний характер, так як суперечить фактичним обставинам і приписам митного та податкового законодавства.

Відповідач адміністративний позов не визнав і просив відмовити в його задоволенні, адже рішення судів, на які посилається позивач, переглядаються в касаційному порядку, а тому, на переконання відповідача, складання висновку на повернення коштів, передчасне. Також, відповідач вказав на невідповідність сум коштів в судових рішеннях тій сумі, яку позивач просить вказати у висновку до Казначейства. Окрім цього, відповідачем зазначено про неподання документів, які б свідчили про відсутність у ТОВ "МГЗ" податкового боргу (т. 1 а. с. 196-199).

Третя особа надала пояснення, з яких слідує, що вона не отримала від Митниці документів, які є передумовою для повернення надміру сплачених позивачем податків і зборів (т. 1 а. с. 180-182).

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 р., позовні вимоги задоволено (т. 1 а. с. 188-194, 233-238).

29 серпня 2019 р. постановою Верховного Суду частково задоволена касаційна скарга Митниці, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2 а. с. 43-54). Скасовуючи попередні судові рішення, Верховний Суд зазначив, що при новому судовому розгляді необхідно дослідити правильність заявленої позивачем до повернення сум надмірно сплачених митних платежів. У зв`язку з цим, суд повинен встановити чи мали місце випадки самостійного визначення позивачем сум митних платежів за другорядними методами.

01 жовтня 2019 р. справа передана до повторного автоматичного розподілу в суді першої інстанції, а 04 жовтня 2019 р. прийнята до провадження і призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження (т. 2 а. с. 61-62).

16 серпня 2018 р. судом прийнято ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (т. 2 а. с. 108-109).

Сторони клопотали про розгляд справи за їх відсутності (т. 2 а. с. 104-107).

На підставі приписів ст. 205 ч. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), справа розглянута в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Як свідчать надані позивачем письмові докази, Миколаївським окружним адміністративним судом протягом 2014-2015 р. р. була розглянута низка ідентичних за змістом спорів ТОВ "МГЗ" з Митницею, рішеннями в яких скасовані картки відмови та рішення Митниці про коригування митної вартості товару. Такі рішення переглядались Одеським апеляційним адміністративним судом і залишені без змін (т. 1 а. с. 16-30).

За правилами ст. 254 ч. 5 КАС України, в редакції чинній на час судового провадження в суді апеляційної інстанції, судові рішення набрали законної сили.

Таким чином, в судовому порядку підтверджено, що Митниця, відхиляючи заявлену позивачем митну вартість товару і коригуючи її в бік збільшення, діяла протиправно.

Як визначено п. 1.2. Порядку розрахунково-касового обслуговування через органи Державного казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, Державної митної служби України 24 січня 2006 р. № 25/44 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 січня 2006 р. за № 64/11938, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зокрема на момент подачі позивачем заяви про повернення надмірно сплачених митних платежів (надалі - Порядок № 25/44), надміру сплачені митні та інші платежі - де сума коштів, що з різних причин унесена понад розмір, установлений законодавством.

Митні платежі у вигляді ПДВ і мита, які позивач сплатив на підставі рішень Митниці про коригування митної вартості товару, які в подальшому були скасовані судом, в силу вищенаведених приписів Порядку № 25/44 є надміру сплаченими, тобто такими, що внесені позивачем у більших розмірах, ніж передбачено законодавством.

У відповідності до ст. 17 п. 17.1. пп. 17.1.10. Податкового кодексу України (надалі - ПК України), платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів передбачає і ст. 301 Митного кодексу України (надалі - МК України).

Повернення платникам помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів, що зараховані на депозитні рахунки митних органів 3734, здійснюється відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 р. № 618, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 р. за № 1097/14364 (надалі - Порядок № 618) (п. 3.4. Порядку 25/44).

Порядок № 618, чинний на час виникнення спірних правовідносин, у п. 2 передбачав, що для повернення цих коштів платником податків подається до митного органу заява довільної форми, підписана керівником і головним бухгалтером суб`єкта господарської діяльності або фізичною особою. У заяві зазначаються причини повернення коштів, реквізити фінансової установи, ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України платника - юридичної особи. У заяві визначається напрям зарахування коштів: а) на рахунок платника податків, відкритий у фінансовій установі; б) на банківський рахунок 2603 для виплати коштів платникам готівкою, якщо такі кошти вносилися готівкою.

29 серпня 2016 р. позивач подав відповідачу заяву № 1098/101-05-117-05, яка містить всі вищеперелічені відомості (т. 1 а. с. 14-15).

У відповідь Митниця надіслала лист, в якому відмовила у складанні висновку щодо повернення надміру сплачених коштів (т. 1 а. с.13).

Відмова відповідача обґрунтована такими доводами:

1) рішення судів, на які посилається позивач, оскаржені в касаційному порядку, а тому "остаточне" судове рішення на час подання позивачем заяви ще не прийнято і повернення надміру сплачених коштів є передчасним;

2) суми митних платежів, про які йдеться в судових рішеннях, не відповідають розрахунку цим сумам у заяві;

3) позивач не підтвердив відсутність у нього податкового боргу.

Суд знаходить відмову Митниці формальною та такою, що суперечить законодавству.

Як вже зазначалось судом, всі рішення, на які посилається позивач, набрали законної сили після їх перегляду в апеляційному порядку. Оскарження їх до суду касаційної інстанції є реалізацією Митницею свого права на касаційну скаргу, але не позбавляє законної сили ці судові рішення. Крім того, процесуальне законодавство не оперує таким терміном, як "остаточне" судове рішення - є рішення, які набрали законної сили і рішення, які такої сили не набрали.

З приводу невідповідності розміру митних платежів у судових рішеннях, сумі, яку позивач вважає надміру сплаченою і просить повернути, слід зазначити, що жодне рішення суду не містить конкретно визначеної суми митних платежів, так як такі спори розглядались у сенсі того, чи взагалі правомірно Митницею збільшені суми митної вартості товару позивача за другорядним методом, порівняно з митною вартістю визначеною самим позивачем, безвідносно до її конкретного розрахунку, тобто предметом спору були рішення про коригування митної вартості та картки відмови, а тому такі доводи відповідача безпідставні.

Стаття 43 п. 43.1. ПК України визначає, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Зазначена норма не передбачає того порядку встановлення факту відсутності податкового боргу, на який вказує відповідач - подання платником податків довідки. Більше того, Порядок № 618 взагалі не передбачає подання такої довідки.

Відповідач є структурною частиною фіскального органу та має доступ до інформації про наявність чи відсутність у ТОВ "МГЗ" податкового боргу.

Таким чином, відмова відповідача скласти висновок про повернення позивачу надміру сплачених коштів, не ґрунтується на приписах законодавства.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій в даній справі, Верховний Суд зазначив, що при новому розгляді справи необхідно встановити, чи самостійно ТОВ "МГЗ" визначало митну вартість товару в митних деклараціях, за якими відсутні рішення відповідача про коригування митної вартості.

Слід зазначити, що позивач просив відповідача надати висновок про повернення виключно тих суми коштів, які були сплачені ним в якості гарантії, для подальшого випуску товару у вільний обіг. Розгорнутий розрахунок цих гарантій за всіма митними деклараціями міститься в матеріалах справи (т. 2 а. с. 84-86).

Як визначено ст. 55 ч. 7 МК України, у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу.

Стаття 305 ч. 1 МК України передбачає, що у випадках, визначених цим Кодексом, виконання зобов`язань осіб, що випливають з митних процедур, забезпечуються шляхом надання органам доходів і зборів забезпечення сплати митних платежів у способи, передбачені для відповідної митної процедури.

Отже, у випадку, коли особа декларує митну вартість товару і в подальшому митний орган коригує її в бік збільшення, відповідно, утворюється різниця між вартістю визначеною декларантом та вартістю визначеною митним органом і декларант має право на випуск у вільний обіг товару, за умови, що він сплатить в якості гарантії таку різницю, що і має місце в даному спорі.

Таким чином, сплату позивачем гарантій неможливо прирівнювати до самостійного способу визначення ним митної вартості.

Позивач задекларував митну вартість товару за ціною договору. Не погодившись з митною вартістю, визначеною позивачем, Митниця прийняла рішення про її коригування в бік збільшення. Позивач, на підставі приписів ст. 55 ч. 7 МК України сплатив гарантію, яка є різницею між визначеною ним вартістю товару та вартістю визначеною Митницею, і в подальшому оскаржив до суду рішення відповідача про коригування митної вартості. Судом рішення Митниці визнані незаконними і скасовані. Отже, кошти, які позивач сплатив в якості гарантії, сплачені ним надмірно, так як відповідач протиправно збільшив суму митних платежів і тим самим примусив позивача понести безпідставні витрати. Сплата позивачем гарантій не є видом самостійного визначення митної вартості товару, а протилежний висновок суперечитиме змісту ст. 55 ч. 7 МК України, а тому суд приходить до висновку, що відповідач самостійно не визначав розмір митних платежів, які підлягають поверненню як надмірно сплачені.

Враховуючи викладене, суд вважає що позовні вимоги є обґрунтованими.

Згідно ст. 139 ч. 1 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовими витратами в даній справі є судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат учасники справи суду не подавали. Позивач сплатив судовий збір в сумі 2 756,0 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 05895 від 09 листопада 2016 р. (т. 1 а. с. 4), який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (пр. Жовтневий, 471, м. Миколаїв, 54051, ЄДРПОУ 33133003) до Миколаївської митниці ДФС (вул. Московська, 57-а, м. Миколаїв, 54017, ЄДРПОУ 39536431) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області (пр. Центральний, 141-В, м. Миколаїв, 54055, ЄДРПОУ 37992030), задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Миколаївської митниці ДФС (вул. Московська, 57-а, м. Миколаїв, 54017, ЄДРПОУ 39536431) щодо складання висновку про наявність підстав для повернення надмірно сплачених коштів, за результатами розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (пр. Жовтневий, 471, м. Миколаїв, 54051, ЄДРПОУ 33133003) від 29 серпня 2016 р. № 1098/101-05-117-05.

3. Зобов`язати Миколаївську митницю ДФС (вул. Московська, 57-а, м. Миколаїв, 54017, ЄДРПОУ 39536431) скласти та подати Головному управлінню Державної казначейської служби України у Миколаївській області (пр. Центральний, 141-В, м. Миколаїв, 54055, ЄДРПОУ 37992030) висновок про повернення товариству з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (пр. Жовтневий, 471, м. Миколаїв, 54051, ЄДРПОУ 33133003) надмірно сплаченого податку на додану вартість в сумі 4 291 503,49 грн. (чотири мільйони двісті дев`яносто одна тисяча п`ятсот три гривні сорок дев`ять копійок), шляхом перерахування коштів на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (пр. Жовтневий, 471, м. Миколаїв, 54051, ЄДРПОУ 33133003) в системі електронного адміністрування податку на додану вартість № 37515000088694, МФО 899998 у Державному казначействі України.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївської митниці ДФС (вул. Московська, 57-а, м. Миколаїв, 54017, ЄДРПОУ 39536431) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (пр. Жовтневий, 471, м. Миколаїв, 54051, ЄДРПОУ 33133003) судові витрати у виді судового збору в розмірі 2 756,0 грн. (дві тисячі сімсот п`ятдесят шість гривень).

5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз