
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 500/2244/19
16 грудня 2019 року м. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого судді Хрущ В.Л.,
за участю:
секретаря судового засідання - Кавчак О.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Онофрійчука Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов`язання призначити пенсію за вислугою років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 16.08.2019 року.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено те, що позивач - ОСОБА_1 16.08.2019 року звернулась до Бережанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області із заявою про призначення їй пенсії за вислугою років згідно п. "е" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак листом Бережанського відділення обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області №232/03-02 від 19.09.2019 року позивачу відмовлено у призначенні даної пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного стажу, що дає право на призначення пенсії за віком. Позивач не погоджується із прийнятими рішенням, вказує на те що, згідно записів у його трудовій книжці, вона має достатній стаж, а тому має право на отримання пенсії за вислугою років.
Ухвалою судді від 17.10.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено розгляд справи на 12.11.2019 року.
06.11.2019 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому наведені заперечення проти позовних вимог, згідно яких зазначено, що відповідно до поданих позивачем документів і враховуючи вимоги чинного законодавства, необхідного стажу та віку (55 років) для призначення пенсії за вислугою років у позивача немає. Таким чином, на думку відповідача, підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років з 16.08.2019 року, - немає.
Судове засідання 12.11.2019 року не відбулось у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці. Розгляд справи відкладено на 29.11.2019 року.
Судове засідання 29.11.2019 року відкладено на 16.12.2019 року на 12:00 год.
У судовому засіданні 16.12.2019 року оголошено перерву до 16.12.2019 року на 14:30 год.
У судових засіданнях позивач позов підтримувала з мотивів, викладених в позовній заяві, просила позов задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідача в судових засіданнях заперечували щодо заявлених позовних вимог та просили відмовити в задоволенні позову, з підстав, наведених у відзиві на адміністративний позов.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16.08.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Бережанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області із заявою про призначення пенсії за вислугою років згідно п. "е" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Листом Бережанського відділення обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області №232/03-02 від 19.09.2019 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю у неї необхідного стажу та віку (55 років) для призначення пенсії за вислугою років.
Обґрунтовуючи вищезазначене вказано, що:
- станом на 01.04.2015 року - стаж ОСОБА_1 на посадах, що дає право на пенсію за вислугу років становить 23 роки 19 днів (необхідно 25 років спеціального стажу), що є недостатнім для визначення права для призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров`я;
- станом на 01.01.2016 року - стаж ОСОБА_1 на посадах, що дає право на пенсію за вислугу років становив 23 роки 9 місяців 19 днів (необхідно 25 років 6 місяців спеціального стажу), що також є недостатнім для визначення права для призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров`я;
- станом на 10.10.2017 року - стаж позивача на посадах, що дає право на пенсію за вислугу років становить 25 років 6 місяців 28 днів (необхідно 26 років 6 місяців спеціального стажу), що є знов ж недостатнім для визначення права для призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров`я.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон №1058).
Пунктом 2-1 Прикінцевих і перехідних положень Закону №1058 передбачено, що, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII (далі - Закон № 2148) набрав чинності 11.10.2017 року.
Абзацами першим та другим пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058, в редакції Закону №2148, встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Пункт «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII в редакції Законів України №213-VIII від 02.03.2015 року та №911VIII від 24.12.2015 року, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема в період з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців, в період з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.
04.06.2019 року Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом рішення Конституційного суду України положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
В абзацах другому, четвертому пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010, Конституційний Суд України зазначив, «…що визнання неконституційним Закону №2222 у зв`язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом №2222. Це забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство, як Основного Закону держави на всій території України».
Отже, з 05.06.2019 року положення пункту «е» частини 1 статті 55 Закону №1788 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, а саме: «право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».
Відтак, посилання пенсійного органу на недосягнення позивачем віку - 55 років, як для передумови права на пенсію за п. "е" ч. 1 ст. 55 Закону №1788 є - безпідставним.
Також, суд зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, при підрахунку наявності в позивача достатнього спеціального стажу для призначення пенсії, відповідачем враховано наступні періоди її роботи:
- з 12.03.1992 року по 17.07.1995 року - на посаді завідувача ФАП с. Квіткове Бережанської центральної лікарні;
- з 18.07.1995 року по 30.09.1997 року - на посаді лаборанта Волощинської СДЛ (сільської дільничної лікарні);
- з 01.10.1997 року по 25.04.2003 року - на посаді лаборанта Волощинської СЛА (сільської лікарської амбулаторії);
- з 26.04.2003 року по 31.01.2005 року - на посаді лаборанта на 0,75 ставки Волощинської СЛА (сільської лікарської амбулаторії);
- з 01.02.2005 року по 30.06.2011 року - на посаді лаборанта на 0,75 ставки Волощинської амбулаторії ЗП-СМ;
- з 01.07.2011 року по 31.10.2012 року - на посаді лаборанта Волощинської амбулаторії ЗП-СМ;
- з 01.11.2012 року по 02.01.2013 року - на посаді сестри медичної загальної практики - сімейної медицини на 0,75 ставки Волощинської амбулаторії ЗП-СМ;
- з 02.01.2013 року по 02.01.2017 року - на посаді сестри медичної загальної практики - сімейної медицини на 0,75 ставки Волощинської амбулаторії АЗП-СМ;
- з 03.01.2017 року по 26.06.2018 року - на посаді сестри медичної загальної практики- сімейної медицини Волощинської амбулаторії ЗП-СМ на повну ставку;
- з 27.06.2018 року по 15.08.2019 року - на посаді сестри медичної загальної практики- сімейної медицини на 0,5 ставки Волоїцинської амбулаторії ЗП-СМ.
Проте, як встановлено судом, незважаючи на наявність записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , пенсійним органом не зараховано до спеціального стажу ОСОБА_1 періоду її навчання в Кашинському медичному училищі (запис №1).
Згідно диплому серії НОМЕР_3 (а.с32) та запису №1 трудової книжки НОМЕР_1 , період навчання позивача у Кашинському медичному училищі тривав з 01.09.1989 року по 05.03.1992 року (2 роки 6 місяців 5 днів).
Згідно з п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до частини першої статті 38 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" від 10.02.1998 року № 103/98-ВР час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що період навчання позивача Кашинському медичному училищі (2 роки 6 місяців 5 днів) - зараховується до спеціального стажу, оскільки остання закінчила навчання в училищі 05.03.1992 року, а на роботу за спеціальністю на посаду завідуючої ФАП села Квіткове була зарахована - з 12.03.1992 року , - тобто, перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією становить сім днів, що, відповідно, не перевищує трьох місяців.
Відтак, незарахування органом Пенсійного фонду вказаного періоду в стаж роботи позивача за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для працівників охорони здоров`я, - було протиправним.
Відповідно до ст. 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, оскільки судом встановлено, що позивач з 01.09.1989 року по 05.03.1992 року навчалась у Кашинському медичному училищі, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_3 та записом №1 трудової книжки НОМЕР_1 , то, для зарахування такого періоду до трудового стажу позивача, були всі правові підстави. Чого відповідачем, як вже було зазначено вище, зроблено не було.
Відтак, станом на час час звернення до відповідача із відповідною заявою від 16.08.2019 року про призначення пенсії за вислугу років, спеціальний стаж позивача був достатнім для призначення їй пенсії за вислугою років.
З огляду на викладене суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає повноваження суду при вирішенні справи, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином, оскільки оскаржувана позивачем відмова в призначенні пенсії, яка оформлена листом №232/03-02 від 19.09.2019 року, ґрунтувалася на висновках відповідача про відсутність в позивача необхідного спеціального стажу та віку для призначення пенсії за вислугу років на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», то неврахування відповідачем до спеціального стажу період навчання в Кашинському медичному училищі з 01.09.1989 року по 05.03.1992 року, свідчить про недоведення відповідачем правомірності обчислення спеціального стажу позивача станом на 10.10.2017 року (день, який передував набранню чинності Законом України №2148 від 03.10.2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій").
Відтак, станом на 11.10.2017 року, тобто, на дань набрання чинності Законом України №2148 від 03.10.2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", - спеціальний стаж позивача становив 28 років 1 місять 3 дні (при необхідних 26 років 6 місяців).
При цьому, суд, розглядаючи дану справу та вирішуючи спірне питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за вислугу років, вважає за необхідне також звернути увагу на наступне.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148 від 03.10.2017 року (який набув чинності з 11.10.2017 року) - було внесено зміни до ряду законодавчих актів України, та, зокрема Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Так, у розділі XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про пенсійне забезпечення" пункт 2 доповнено, зокрема, пунктом 2-1 такого змісту: "Особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення"
Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.".
Крім того, абзац другий пункту 16 викладено в такій редакції: "Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
Відповідач посилається на те, що позивач не мала достатнього стажу для призначення пенсії за вислугу років станом на 10.10.2017 року, та, відповідно, їй не могли бути зараховані періоди роботи, які слідували за днем набрання чинності Законом №2148.
Поряд з цим, в ході розгляду даної справи твердження відповідача про недостатність спеціального стажу для призначення позивачу пенсії за вислугу років, - спростовані судом, і, як вже було зазначено вище, станом на 11.10.2017 року - спеціальний стаж позивача становив 28 років 1 місять 3 дні (при необхідних 26 років 6 місяців), відтак, на день набрання чинності Законом України №2148 від 03.10.2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", - позивач вже набула права на пенсію за вислугу років як працівник охорони здоров`я.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" - звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у статті 24 надає визначення поняттю "страховий стаж", проте не розподіляє його на загальний та спеціальний, а також не надає їм визначення.
Поряд з цим, виходячи із аналізу норм чинного законодавства, а також того, що спеціальний трудовий стаж - передбачає обов`язкову наявність двох умов: робота у відповідному закладі та на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років, слідує висновок, що спеціальний трудовий стаж - це сумарна тривалість трудової та іншої суспільно-корисної діяльності, виокремлена із загального стажу за її змістом або за умовами праці, період роботи на певних посадах чи в певних закладах, встановлених спеціальними нормами закону.
При цьому, сам по собі факт набуття особою права на пенсію за вислугу років, - не виключає можливості подальшого перебігу (набуття) спеціального стажу та зарахування його до загальної вислуги років - до моменту залишення роботи, яка дає право на цю пенсію.
З наявних у справі матеріалів видно, що набувши права на пенсію за вислугу років, позивач продовжувала працювати у закладах охорони здоров`я до 15.08.2019 року.
Поряд з цим, суд зазначає, що в даному випадку стаж роботи позивача у період з 11.10.2017 року по 15.08.2019 року, - хоч і не мав правового значення для вирішення питання про достатність спеціального стажу станом на 10.10.2017 року (який, як вже було зазначено вище, був достатнім та становив 28 років 1 місяць 3 дні), проте, - мав бути відображений у документах органу пенсійного фонду та зарахований до сумарної тривалості трудової діяльності (спеціального стажу), виокремленого із загального стажу, - з огляду на те, що з 11.10.2017 року положення Закону України "Про пенсійне забезпечення", в силу змін редакції абзацу другого пункту 16, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148 від 03.10.2017 року, на які відповідач сам і посилався при наданні відмови в призначенні позивачу пенсії за вислугу років, - підлягають застосуванню до позивача, ОСОБА_1 , в частині визначення права на пенсію за вислугу років, - як до особи, яка на день набрання чинності цим Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" - мала вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Вищезазначене свідчить про ненадання в повній мірі оцінки питанню щодо обрахунку спеціального стажу позивача після набуття з 11.10.2017 року чинності Законом України №2148.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Окрім того, відповідно до положень ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та є обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення у вищезазначених справах як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, визначений п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України, зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Частина 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначає, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Водночас, як встановлено судом у ході розгляду справи із наявних матеріалів, зокрема, усіх матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 , - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яке є правонаступником Бережанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області - жодного із визначених законом рішень за наслідками розгляду питання про призначення позивачу пенсії за віком - не прийняте.
Відмова відповідача, яка базується на відсутності у ОСОБА_1 необхідного страхового стажу та віку, що дає право на призначення пенсії за віком, - оформлена лише листом №232/03-02 від 19.09.2019 року.
Жодних доказів прийняття рішення відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" - відповідачем не надано.
Вищезазначене свідчить про те, що з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області питання про призначення позивачу пенсії - на даний час у визначеному законом порядку - не вирішене і жодного рішення за результатами його розгляду у встановленому Законом порядку - не прийнято, що, відповідно, свідчить про допущення порядку вирішення питання про призначення позивачу пенсії та недостатньо уважне ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується статтею 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.
Проте, суд зауважує, що відсутність прийнятого органом Пенсійного фонду рішення - не може позбавляти позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v.Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02), п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).
Відтак, зважаючи на те, що судом встановлено допущення порушень при вирішення порушеного ним питання про призначення пенсії та виявлення факту неприйняття у визначеному законом порядку відповідного рішення, а також враховуючи, що суд не може підміняти рішенням дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, - суд також приходить до висновку про необхідність обрання належного способу захисту прав позивача, - шляхом: зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, період навчання ОСОБА_1 у Кашинському медичному училищі з 01.09.1989 року по 05.03.1992 року, та також - зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, - виконати визначені законом дії, а саме: повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.08.2019 року про призначення пенсії за вислугу років та прийняти у встановленому законом порядку відповідне рішення за наслідками розгляду даного питання - з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні щодо зарахування до вислуги років (спеціального стажу) ОСОБА_1 її роботу у період з 11.10.2017 року по 15.08.2019 року, та з врахуванням зарахованого за даним рішенням до спеціального стажу періоду навчання ОСОБА_1 у Кашинському медичному училищі з 01.09.1989 року по 05.03.1992 року.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню у вищенаведений спосіб.
При цьому, зважаючи на обрання судом вищенаведеного способу захисту прав позивача, який є відповідний встановленим обставинам справи, та не передбачає стягнення коштів з відповідача, - підстави для допущення рішення до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць, як того просить позивач у пункті 2 прохальної частини позовної заяви, - відсутні.
Судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, період навчання ОСОБА_1 у Кашинському медичному училищі з 01.09.1989 року по 05.03.1992 року.
3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.08.2019 року про призначення пенсії за вислугу років та прийняти у встановленому законом порядку відповідне рішення за наслідками розгляду даного питання - з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні щодо зарахування до вислуги років (спеціального стажу) ОСОБА_1 її роботу у період з 11.10.2017 року по 15.08.2019 року, та з врахуванням зарахованого до спеціального стажу періоду навчання ОСОБА_1 у Кашинському медичному училищі з 01.09.1989 року по 05.03.1992 року.
4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджений судовий збір у розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок), сплачений відповідно до квитанції № 1 від 03.10.2019 року.
Реквізити учасників справи:
Позивач/Стягувач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 );
Відповідач/Боржник: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місце: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 23 грудня 2019 року.
Головуючий суддя Хрущ В.Л.
Копія вірна:
Суддя Хрущ В.Л.
Судове рішення № 86792900, Тернопільський окружний адміністративний суд було прийнято 16.12.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 500/2244/19. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: