Рішення № 86755834, 16.12.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 року Справа № 160/11066/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Юнікон» до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

07.11.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Приватне акціонерне товариство «Юнікон» з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.07.2019 р. № 0035365243 прийняте ГУ ДФС у Дніпропетровській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.07.2019 р. № 0035355243 прийняте ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що не погоджується з прийнятими відповідачем рішеннями, вважає їх протиправними, оскільки податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогами чинного законодавства України. Тому позивач вважає, що прийняті податкові повідомлення-рішення, у зв`язку з їх протиправністю, підлягають скасуванню судом.

Позивач посилається на норми Податкового кодексу України, зокрема, п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України, податок на нерухоме майно сплачується юридичними особами авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітнім кварталом, які відображаються в річній податковій декларації. Позивач зазначає, що вказана норма не містить застережень щодо порядку сплати податку у випадку, якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день. Натомість таке правило передбачено для податкових декларацій, зокрема, згідно п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України, якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем. Відповідно до вказаних норм права, граничний термін сплати податку - 29 число місяця, що наступає за звітним місяцем, у випадку позивача - 29 липня 2018 року (28 та 29 липня - вихідні неробочі дні - субота, неділя). Тому позивачем було сплачено податок на нерухоме майно в м. Дніпро 30 липня 2018 року, тобто в перший робочий день, який настав одразу за належним днем сплати, що був неробочим вихідним днем (неділя). Також, позивач посилається на норми Європейської конвенції про обчислення строків (ETS №76) від 16.05.1972 року, яка набула чинності 23.04.1983 року та є частиною законодавства України. Позивач наголошує, що Україна, як учасниця Статуту Ради Європи зобов`язана дотримуватись спільних правових положень, в тому числі, прагнути уніфікації порядку обчислення строків як для національних, так і міжнародних цілей.

Таким чином, позивач вважає, що здійснивши оплату податків 30.07.2018 року, тобто на наступний робочий день, що слідував за останнім днем строку, який припав на вихідний день, позивач не порушив вимог законодавства.

У встановлений судом строк, відповідач заперечуючи проти позову, надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову, відповідач зазначив, що не погоджується з позовними вимогами та вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню. Відповідач зазначає, що податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітнім кварталом, які відображаються в річній податковій декларації (п.п. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України) Тобто, за поясненням відповідача, граничний термін сплати податку є 29 число місяця, що наступає за звітним кварталом. Нормами Податкового кодексу України не передбачено перенесення термінів сплати податків і зборів, якщо останній день сплати податкового зобов`язання припадає на вихідний або святковий день. Тому, якщо останній день сплати податку припадає на вихідний або святковий день, то його необхідно сплатити напередодні встановленого граничного терміну. Оскільки, позивачем податкове зобов`язання з податку за 2 квартал 2018 року (граничний термін сплати 29.07.2018 року) сплачено 30.07.2018 року (платіжні доручення від 30.07.2018 року № 6362) по ІКПП виник податковий борг. Тому, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

29.11.2019 року позивачем подано до суду відзив щодо розподілу судових витрат, відповідно до якого відповідач зазначає, що загальна сума позовних вимог відповідно до податкових повідомлень-рішень від 15.07.2019 року № 0035365243, № 0035355243, якими встановлено порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за затримку на 1 календарний день сплати грошового зобов`язання, штрафні санкції складають лише 192,23 грн. Тому, відповідач вказує, що судові витрати не відповідають складності справи та ціні позову.

05.12.2019 року до суду позивачем було надано відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві.

10.12.2019 року позивачем до суду надано відповідь на відзив щодо розподілу судових витрат. Позивач вважає, що відзив щодо розподілу судових витрат, наданий відповідачем, не відповідає вимогам ст. 162 КАС України. Також, позивач зазначає, що ПрАТ «Юнікон» при зверненні до суду понесені судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 4500,00 грн, що підтверджується усіма належними доказами. Наголошує, що відповідач робить необґрунтований висновок, що він має право вимагати відмовити в задоволенні позовних вимог щодо судових витрат на підставі того, що судові витрати не відповідають складності та ціні позову. Позивачем виконані всі вимоги законодавства щодо доведення фактично понесених ним витрат, пов`язаних з наданням позивачеві правової допомоги. Натомість, відповідачем не доведено, що такі витрати позивачем не були понесені чи їх вартість не відповідає ринковій вартості аналогічних послуг.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області на підставі п.п. 191.1.1, п. 191.1 ст. 191, п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 розділу І Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI у порядку визначеному п.п. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75, ст. 76 розділу ІІ Податкового кодексу України було проведено камеральну перевірку Приватного акціонерного товариства «Юнікон» з питання своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість за лютий 2018 року.

За результатами камеральної перевірки складено Акт про результати камеральної перевірки Приватного акціонерного товариства «Юнікон» код ЄДРПОУ 23647276 з питання порушення терміну сплати (перерахування) податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 14.06.2019 року № 33533/04-36-52-43/23647276.

Відповідно до Акту перевірки, в порушення п.п. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України платником несвоєчасно сплачено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2 квартал 2018 року.

Відповідач вказує, що граничний термін сплати самостійно визначеного платником грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 1 922, 27 грн., у тому числі: 1 845,00 грн. за житлову нерухомість та 77,27 грн. - за нежитлову - це 29.07.2018 року, а фактично оплата відбулась 30.07.2018 року, тобто із затримкою на 1 день.

Судом встановлено, що позивач, не погоджуючись із висновками, наведеними в Акті перевірки, відповідно до п. 86.7 ст. 86 ПК України, засобами поштового зв`язку направлено на адресу відповідача заперечення до Акту перевірки за вих. № 277- УСтаІ/ЮрВ від 02.07.2019р.

Відповідач листом «Про результати розгляду заперечення на акт перевірки АТ «Юнікон» від 14.06.2019 року № 33533/04-36-52-43/23547276» повідомив позивача, що за результатами перевірки позивача встановлено порушення вимог п.п 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України. Зазначено, що податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами - авансовими внесками щоквартально до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються у річній податковій декларації (абзац «б» п.п. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Кодексу). Зазначає, що нормами ПКУ не передбачено перенесення термінів сплати податків і зборів, якщо останній день сплати податкового зобов`язання припадає на вихідний день або святковий день. Тобто, граничний термін сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - 29 число місяця, що наступає за звітним кварталом. Враховуючи, що податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за ІІ квартал 2018 року, згідно поданої податкової декларації № 9024381259 від 19.02.2018 року сплачено платіжним дорученням від 30.07.2018р. № 6361 (граничний термін сплати - 29.07.2018р.), по ІКПП облікований податковий борг станом на 29.07.2018 року. По ІКПП відбулось погашення податкового боргу 30.07.2018р. і як наслідок, відповідно до ст. 126 ПК України до платника застосовується штраф. Висновок згідно акту від 14.06.2019р. №33533/04-36-52-43/23647276 про результати камеральної перевірки, є обґрунтованим.

Також, судом встановлено, що контролюючим органом на адресу позивача надіслано податкові повідомлення-рішення:

- від 15.07.2019 року № 0035365243, яким встановлено порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченої юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, визначеного п.п. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України. На підставі ст. 126 ПК України за затримку на 1 календарний день сплати грошового зобов`язання в сумі 77,27 грн., зобов`язано сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від погашеної суми податкового боргу у сумі 7,73 грн.;

- від 15.07.2019 року № 0035355243, яким встановлено порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, визначеного п.п 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України. На підставі ст. 126 ПК України за затримку на 1 календарний день сплати грошового зобов`язання в сумі 1845,00 грн, зобов`язано сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від погашеної суми податкового боргу у сумі 184,50 грн.

Не погоджуючись із рішенням Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, позивачем до відповідача було подано скаргу від 06.08.2019 року № 314 УСтаІ/ЮрВ про перегляд оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 07.10.2019 року № 446316/99-00-08-05-05 «Про результати розгляду скарги» залишено без змін оскаржувані податкові-повідомлення рішення, а скаргу позивача - без задоволення.

Позивач, не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до адміністративного суду з позовом. Тому, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу протиправності податкових повідомлень-рішень від 15.07.2019 року № 0035355243, № 0035365243. Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також, відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі по тексту - Податковий кодекс України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п 31.1, 31.3 ст. 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до п.п. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266 ПК України платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Відповідно до п.п 266.10.1п. 266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується, зокрема, юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

Суд зазначає, що зазначена правова норма не містить застережень щодо порядку сплати податку у випадку, якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день.

Разом з цим, суд вважає за необхідне вказати, що таке правило передбачено для податкових декларацій, зокрема, згідно п. 49.20 ст. 49 ПК України, якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Як вже встановлено судом, у випадку позивача, останній мав сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, 29 липня 2018 року. При цьому, 28 та 29 2018 року були вихідними днями - субота, неділя). Тому, позивачем було сплачено вказаний податок 30 липня 2018 року, тобто, в перший робочий день, який настав одразу за належним днем сплати, що був неробочим вихідним днем.

Суд зазначає, що ПК України не визначено граничного строку сплати податків, якщо останній день сплати припадає на вихідний (святковий) день.

Разом з цим, до спірних відносин, що склалися між сторонами в даній справі, застосовується Європейська конвенція про обчислення строків (ETS № 76) від 16 травня 1972 року (далі - Конвенція).

Вказана Конвенція підписана державами-членами Ради Європи. Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Статуту Ради Європи» №395/95, Україна приєдналася до Статуту Ради Європи 31.10.1995 року.

Відповідно до преамбули конвенції, враховуючи, що метою ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами, зокрема шляхом прийняття спільних правових положень, переконані у томі, що уніфікація порядку обчислення строків як для національних, так і міжнародних цілей, сприятиме досягненню цієї мети.

Таким чином, суд доходить висновку, що Україна, як учасниця Статуту Ради Європи зобов`язана дотримуватись спільних правових положень, в тому числі, прагнути уніфікації порядку обчислення строків як для національних, так і міжнародних цілей.

За положеннями статті 1 Конвенції, вона застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, включаючи процедуру стосовно таких справ, якщо такі строки встановлені законом або судовим чи адміністративним органом; органом арбітражу, якщо такий орган не встановив порядку обчислення строків; або сторонами, якщо порядок обчислення строків не був безпосередньо чи опосередковано узгоджений між сторонами і не визначається існуючою практикою відносин між сторонами.

Відтак, в даному випадку законодавством не визначено перенесення граничного строку сплати податкового зобов`язання у разі, якщо останній день сплати припадає на вихідний (святковий) день, що цілком узгоджується з положеннями частини першої статті 1 Конвенції.

Відповідно до статті 5 Конвенції, при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо diesadquem (означає день, у який цей строк спливає, стаття 2) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк подовжується на перший робочий день, який настає після них.

У відповідності до частини 1 статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

За змістом пункту 3.2 статті 3 ПК України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

При цьому, пунктом 56.21 статті 56 ПК України встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Суд звертає увагу, що вказана Конвенція застосовується судовою владою, про що свідчать постанови Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі № 820/3917/17, від 23.10.2018 року у справі №804/3230/17.

Таким чином, суд доходить до висновку про перенесення граничного строку сплати податкового зобов`язання, якщо останній день сплати припадає на вихідний день, що обумовлює протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд доходить висновку,що податкові повідомлення-рішення відповідача є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі (ст. 9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з п. 1 ч.3 та ч.4 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.7 ст. статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження витрат на правову допомогу повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо), детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивач у позовній заяві зазначив, щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.

На підтвердження понесених витрат в матеріалах справи міститься копії свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю серія ДН № 4907 від 25.10.2017 року на ім`я Макотченко Людмили Михайлівни , Довіреності № 1 від 25.09.2019 року, Договору про надання правової (правничої) допомоги від 20.09.2019 року, протоколу узгодження вартості правової (правничої) допомоги до Договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 20.09.2019 року, акту прийому-передачі наданої правової (правничої) допомоги до Договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 20.09.2019 року, рахунка-фактури № 01/1019 від 24.10.2019 року, платіжного доручення № 10589 від 25.10.2019 року, опис робіт (наданих послуг) виконання адвокатом Макотченко Л.М. за Договором про надання правової (правничої) допомоги б/н від 20.09.2019 року.

Згідно наданих документів, судом встановлено, що позивачем понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн. При цьому, у відповіді на відзив щодо розподілу судових витрат, позивач вказує про необхідність стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. Проте, документів на підтвердження вказаної суми позивачем не надано.

Разом з тим, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі № 372/1010/16-ц.

Таким чином, суд не приймає до уваги доводів відповідача стосовно того, що судові витрати позивача не відповідають складності справи та ціні позову. Суд вважає, що позивач має право на відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн., що яка знайшла своє підтвердження.

Окрім того, на підставі ст. 139 КАС України, з урахуванням повного задоволення позовних вимог, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь Приватного акціонерного товариства «Юнікон» підлягають судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3842,00 грн., його сплата підтверджується платіжними дорученнями № 10502 та № 10503 від 16.10.2019 року, що наявні в матеріалах справи.

Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Юнікон» до Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.07.2019 року № 0035365243, прийняте ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.07.2019 року № 0035355243, прийняте ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А; код ЄДРПОУ 39394856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнікон» (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, буд. 28-А; код ЄДРПОУ 23647276) судові витрати, що складаються із суми судового збору у розмірі 3842,00 грн. (три тисячі вісімсот сорок дві гривні 00 копійок) та витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 4 500,00 грн. (чотири тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 16 грудня 2019 року.

Суддя І.О. Лозицька