Рішення № 86745728, 05.09.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/4036/18

Провадження № 2/369/1550/19

РІШЕННЯ

Іменем України

05.09.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Середенко Б.С.,

за участі представника позивача Пендак Ю.С.

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Петрівський квартал» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Фоліс Ірина Аркадіївна про визнання договору недійсним, -

в с т а н о в и в

У квітні 2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що 27 лютого 2018 року між товариством та відповідачами укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 . Даний договір з боку товариства був підписаний ОСОБА_5 на підставі нотаріальної довіреності. Разом з тим, відповідно до статуту товариства директор мав передати повноваження на укладення такого договору лише після отримання схвалення загальними зборами товариства, оскільки вартість майна перевищує 100 000 грн. Також схвалення загальними зборами не було, тому директором передано неіснуючі повноваження шляхом видачі довіреності третій особі, не маючи таких повноважень, тобто в момент укладення правочину особа не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.

На підставі ст.ст. 92, 203, 215, 236 ЦК України просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 27 лютого 2018 року, укладений між ТОВ «Петрівський квартал» та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Фоліс І.А., зареєстрованого в реєстрі за №547, з моменту його посвідчення; судові витрати покласти на відповідачів.

15 травня 2018 року до суду надійшов відзив на позов відповідача ОСОБА_4 Вказав, що дізнався про продаж нежитлового приміщення на офіційному сайті ТОВ «Петрівський квартал». Повноваження представника товариства ОСОБА_5 на час укладення правочину підтверджувались нотаріально посвідченою довіреністю. Дана довіреність видана директором товариства на підставі статуту, протоколу загальних зборів учасників. При укладенні правочину нотаріус перевіряв повноваження представника. На виконання договору ними сплачено погоджену ціну в розмірі 1 103 600 грн. шляхом перерахування на рахунок відповідача. Дані кошти на час розгляду справи перебувають на рахунку позивача, який ними користується, тобто відбулось фактичне схвалення правочину. На їх адресу не надходили пропозиції позивача про повернення коштів, не перераховували отримані кошти на їх рахунки. Після придбання приміщення вони зробили там поліпшення та уклали договір оренди, що підтверджує їх добросовісність. Зазначили, що нормами ст. 92 ЦК України у відносинах з третіми особами обмеження щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

За клопотанням представника відповідача ухвалою суду від 16 травня 2018 року залучено у якості третьої особи приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Фоліс Ірину Аркадіївну.

07 вересня 2018 року до суду надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначив, що на загальних зборах учасників товариства 26 лютого 2018 року було вирішено скасувати інші протоколи загальних зборів, вирішено продати спірний обєкт за ціною 2 248 500 грн., надано повноваження директору Сарапину С.В. на підписання попереднього договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. Цього ж дня був укладений попередній договір купівлі-продажу обєкту нерухомого майна з ОСОБА_7 . Тому 27 лютого 2018 року ОСОБА_5 помилково підписала оспорюваний договір купівлі-продажу з відповідачами за ціною вдвічі нижчою, ніж погоджену зборами. Тому дана ціна є помилковою, тому за ст. 229 ЦК України оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку. Просили задоволити позов.

22 жовтня 2018 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив. Вказав, що подані нотаріусом документи підтверджують наявність повноважень у ОСОБА_5 на укладення оспорюваного правочину. Всі повноваження представника перевірені нотаріусом при укладення договору. Тому позов вважає необґрунтованим. Також зазначив, що у відповіді на відзив позивач вказує ще одну підставу недійсності договору - укладення договору внаслідок помилки. Будь-який налжених доказів позивач не надав. Укладений інший попередній договір на спірне приміщення є нікчемним та штучно створеним. Про рішення загальних зборів жодна із сторін при укладенні правочину не знали. Просив відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. Просив відмовити в задоволенні позову.

У судове засідання приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Фоліс Ірина Аркадіївна не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 316 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 321 ЦК України, встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст.ст. 655, 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

При розгляді справи судом встановлено, що 27 лютого 2018 року між ТОВ «Петрівський квартал» та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладеного договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Фоліс І.А.

Від імені ТОВ «Петрівський квартал» діяла ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Фоліс І.А. 10 жовтня 2017 року за реєстровим №3261.

Відповідно до Довіреності Директор ТОВ «Петрівський квартал» Сарапин Сергій Володимирович , який діяв на підставі Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕТРІВСЬКИЙ КВАРТАЛ» та Протоколу Загальних зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕТРІВСЬКИЙ КВАРТАЛ» від 20 вересня 2017 року уповноважував ОСОБА_5 «представляти інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕТРІВСЬКИЙ КВАРТАЛ» з питань укладання договорів завдатку, авансу, укладання форвардних договорів, укладання договорів купівлі-продажу деривативу, договорів купівлі-продажу майнових прав на квартири, укладання попередніх договорів, договорів купівлі-продажу нерухомого майна...»

На виконання п. 2 Договору відповідачами було сплачено 27 лютого 2018 року 1 103 600 грн. на рахунок ТОВ «Петрівський квартал», що підтверджено поданими суду квитанціями про перерахунок коштів.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України - надалі за текстом - ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Відповідно до ст. 97 ЦК України управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України «Про господарські товариства» (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з/ управління ним (п.3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України). З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

Ч.З статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не мас юридичної сиди, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знада чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому ч. 4 статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані товариству збитки. Однак закон ураховує, що питання щодо визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій відноситься до внутрішніх взаємовідносин юридичної особи та її органу, тому сам лише Факт учинення виконавчим органом товариства протиправних. недобросовісних дій. перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених дим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України містить виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України) «орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не мас юридичної сиди, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження».

Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах з юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, обумовлених договором, і чи настали такі наслідки насправді.

Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення.

Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Разом з тим обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Під час посвідчення Договору у приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, правоздатність та дієздатність ТОВ «Петрівський квартал» і повноваження представника було перевірено нотаріусом. Сумнівів в наявності повноважень чи їх відсутності у ОСОБА_5 відповідно у відповідачів не виникло. Крім того, згідно ч 4 ст. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів дійсними» помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи правильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

З поданих сторонами пояснень вбачається, що відповідачі після придбання нежитлового приміщення зробили невід`ємні покращення та передали в подальшу оренду з метою отримання прибутку, свідчить про добросовісності дій відповідачів під час укладання договору.

Ч. 1 статті 241 ЦК України встановлено, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Встановлено, що на рахунок ТОВ «Петрівський квартал» 27 лютого 2018 року було зараховано від відповідачів 1 103 600 гривень як плату за продане нежитлове приміщення відповідно до Договору. Суд критично оцінює пояснення позивача, що ним направлено на адресу відповідачів щодо надання рахунку для повернення грошових коштів, оскільки належних та допустимих доказів цим обставинам суду не надали, не заявили клопотань про їх витребування у разі складнощів в їх отриманні.

Відповідно до протоколу №10/04 від 10 квітня 2018 року відбулося засідання Загальних зборів ТОВ «Петрівський квартал, на якому Учасниками ТОВ «Петрівський квартал» було вирішено звернутися, до суду з позовною заявою про визнання Договору недійсним.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п. 8 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Рішенням суду не може бути зобов`язано сторони здійснити державну реєстрацію правочину, оскільки це суперечить загальним засадам цивільного законодавства - свободі договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК). Норма частини третьої статті 182 ЦК щодо можливості оскарження до суду відмови у державній реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання інформації про реєстрацію застосовується лише щодо дій (бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію.

Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п`ятої ЦК.

Ст. 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному освідченню. Положеннями ст. 635 ЦК України встановлено, що попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору. Тобто, відповідно до вимог статей 635, 657 ЦК України попередній договір купівлі-продажу нерухомого має бути укладений у письмовій формі з обов`язковим нотаріальним посвідченням, оскільки основний договір укладається у формі з обов`язковим нотаріальним посвідченням, попередній договір укладається у формі, встановлений для основного договору. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ст. 220 ЦК України).

З огляду на дані приписи закону, суд не бере до уваги як доказ укладений попередній договір з ОСОБА_8 .

При розгляді справи позивач не надав суду доказів того, що про прийняття рішення 26 лютого 2018 року сторони оспорюваного правочину знали, не спростовано презумпції правомірності правочину визначено у ст. 204 ЦК України де вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, посилання позивача на те, що за довіреністю від 10 жовтня 2017 р., саме Директор ТОВ «Петрівський квартал» передавав свої повноваження, не відповідає дійсній правовій природі зазначеної довіреності виданої від імені ТОВ ТОВ «Петрівський квартал» на ОСОБА_5 .

У відповідності до 246 ЦК України, довіреність від імені юридичної и видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Тобто, довіреність за змістом ст. 246 ЦК України була видана саме імені юридичної особи ТОВ «Петрівський квартал» про, що вказано у ній. Вказана довіреність містить виключний перелік повноважень, які може здійснювати уповноважена особа та не зазначено про наявність обмежень щодо укладення правочинів, Директор не передавав ОСОБА_5 свої повноваження, обмеження яких визначені у статуті товариства і взагалі директор надавав повноваження ОСОБА_5 на підписання угод, а саме товариство від імені якого директор підписав довіреність. Тобто, обмеження визначені для директора товариства не можуть розповсюджуватись на ОСОБА_5 , оскільки вона не переймала повноваження директора.

Відповідно до глави 5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року «Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи, від імені якої діє уповноважений орган та/або посадова особа, перевіряється нотаріусом на підставі установчих документів, відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, Фізичних осіб - підприємців та громадських Формувань в електронній Формі шляхом безпосереднього доступу до нього, та документів, підтверджують повноваження органів та/або посадових осіб. Нотаріус перевіряє, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчинюється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності».

Приписами ст. 248 ЦК України визначені підстави припинення представництва за довіреністю. Як вже зазначалось, станом на момент вчинення оспорюваного правочину, довіреність була дійсною, а її дійсність була перевірена нотаріусом. Доказів того, що нотаріусом було порушено порядок посвідчення правочину позивачем не надано.

Позивач також не надав доказів на підтвердження того, що оспорюваний правочин вчинений під впливом помилки, не заявили клопотань про їх витребування у разі складнощів в їх отриманні, не повідомили суду причини неможливості подати відповідні докази.

Розподіл судових витрат здійснюється на підставі ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 13, 247, 258, 263, 267, 273, 355, 430 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Петрівський квартал» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Фоліс Ірина Аркадіївна про визнання договору недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 05 вересня 2019 року.

Суддя