Рішення № 86743301, 24.12.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 грудня 2019 року Справа № 280/5783/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

22.11.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії за віком позивачу;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії за віком позивачу.

Крім того, просить стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що у липні 2019 року, він почав оформлювати документи на отримання пенсії у Мелітопольському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, і на вимогу Пенсійного фонду звернувся до Відділу по роботі з ліквідованими установами управління по архівним справам адміністрації м. Ялта республіки Крим, для отримання довідок про стаж роботи. Відповідно до інформаційного листа та довідок вищезазначеної організації № Ч-22, Ч-23, Ч-24. Ч-25 від 30.04.2019, його трудовий стаж було повністю підтверджено, а саме: з 15.08.1983 по 15.05.1984 року - працював на посаді слюсаря-ремонтника 4-го розряду, з 15.05.1984 по 23.08 1996 року - посаді слюсаря-ремонтника 5-го розряду, з 16.06.1999 по 15.05.2002 року - працював на посаді слюсаря-ремонтника 5-го розряду, з 15.05.2002 по 18.11.2002 року - працював на посаді слюсаря-ремонтника 6-го розряду. Однак, повідомленням Мелітопольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в перерахунку пенсії за віком № 1029 від 18.07.2019, позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії за віком із посиланням на те, що довідки видані установою Російської Федерації на території Криму, не мають юридичної сили на території України, є недійсними та не створюють правових наслідків. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та просить задовольнити заявлені позовні вимоги.

Відповідач позовні вимог не визнав, надавши до суду відзив на позову заяву (вх.№53207 від 17.12.2019), в якому зазначає, що згідно пункту 2-3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свободи громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважають незаконними, якщо ці органи створено або осіб обрано чи призначено в порядку, не визначеному в законодавстві України. Будь-який акт (рішення, документ), який видали такі органи та/ або особи, є недійсним і не створює правових наслідків. Таким чином, документи, надані позивачем, зокрема, довідки Ч-22 від 30.04.2019, Ч-23 від 30.04.2019, Ч-24 від 30.04.2019, Ч-25 від 30.04.2019, які видані архівною установою Російської Федерації на території Криму, не має юридичної сили на території України. З огляду на зазначене, просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Ухвалою суду від 25.11.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/5783/19.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Приписами ч. 2 ст. 263 КАС України, визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , перебуває на пенсійному обліку з 20.10.2018 і отримує пенсію за віком, згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

09.07.2019 позивач звернувся до Мелітопольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, правонаступником якого наразі є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, з заявою про перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону № 1058.

До заяви були надані архівні довідки про заробітну плату за вих. № 4-22 від 30.04.2019, № 4-23 від 30.04.2019, № 4-24 від 30.04.2019, № 4-25 від 30.04.2019, видані Відділом по роботі з ліквідованими установами по архівним справам адміністрації міста Ялта республіки Крим.

Рішенням Мелітопольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оформленим у вигляді повідомлення про відмову в перерахунку пенсії № 1029 від 18.07.2019, позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії за віком з тих підстав, що довідки видані установою Російської Федерації на території Криму, не мають юридичної сили на території України, є недійсними та не створюють правових наслідків.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 132 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Згідно ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: автономна республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

До складу України входять: Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська , Одеська , Полтавська , Рівненська , Сумська , Тернопільська , Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь, та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.

Зі змісту преамбули Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»(далі - Закон) вбачається, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1049 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.

Тобто, одним з основних напрямків політики держави України стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист та повноцінна реалізація, зокрема, соціальних прав громадян України.

Приписи ст. 1 Закону визначають, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Загальновідомою є та обставина, що усі органи, організації, установи державної форми власності, в тому числі і органи Пенсійного фонду України, були евакуйовані з території проведення АТО ще наприкінці 2014 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595на підконтрольну Українській державі територію і продовжили свою роботу за місцем евакуації. При цьому, «ДНР» та «ЛНР» є терористичними організаціями і не визнаються Україною як державні утворення. Відповідно, органи державної влади України, включно із Пенсійним фондом України, не мають права здійснювати листування, робити запити та будь-яким іншим способом взаємодіяти із представниками самопроголошених «республік», а тому Пенсійний фонд України не має правової підстави для використання наданої представниками так званих «ДНР» та «ЛНР» інформації.

Законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «;Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено порядок регулювання правочинів та реалізації прав суб`єктів, названих Законів, з урахуванням необхідних змін на тимчасово окуповані території України у Донецькій та Луганській областях.

Так, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та Законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

При цьому згідно ч. ст. 9 цього Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Відповідно до ч. 3 ст. 9 зазначеного Закону також передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Тобто, документи, видані державними органами та органами місцевого самоврядування так званої «Донецької народної республіки», згідно законодавства України є недійсним та не можуть створювати правових наслідків.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.

Приписами ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України визначено, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Підпунктом 2 п. 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 20 Порядку № 637 встановлено, що уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до записів № 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 (дата заповнення 01.02.1979), ОСОБА_1 працював слюсарем-ремонтником у період з 15.08.1983 по 15.05.1984, з 15.05.1984 по 23.08 1996, з 16.06.1999 по 15.05.2002 та з 15.05.2002 по 18.11.2002.

Суд не приймає твердження відповідача про те, що довідки №№ Ч-22, Ч-23, Ч-24. Ч-25 від 30.04.2019, яка видані відділом по роботі з ліквідованими установами управлінням по архівним справам адміністрації міста Ялта Республіки Крим не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, відповідно до Постанови КМУ від 07.11.2014 № 595 з 01.01.2014 довідки чи інші документи, підготовлені або видані підприємствами з територій, які не підконтрольні українській владі, не підлягають реєстрації та виконанню. На підставі наведених судом «Намібійських винятків».

Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Отже, з огляду на зазначену практику ЄСПЛ суд доходить висновку, що зазначені довідки, як виняток, можуть братись до уваги та оцінюватись разом з іншими документами в їх сукупності та взаємозв`язку при призначенні пенсії на пільгових умовах.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зауважує, що відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов`язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивача, його конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно положень ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст. 114 Закону №1058, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

Відповідно до положень ч. 1,3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що відмовляючи позивачу в перерахунку пенсії за віком із врахуванням наданих довідок, відповідач діяв необґрунтовано, а відтак порушені права позивача підлягають захисту, шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з урахуванням наданих довідок про заробітну плату.

Згідно вимог ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, з урахуванням вище викладеного, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 90, 139, 143, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови в перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Рішення у повному обсязі складено та підписано 24.12.2019.

Суддя М.С. Лазаренко