Рішення № 86719705, 18.12.2019, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/9406/19

Провадження № 2/712/2142/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2019 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді – Пересунька Я.В.,

при секретарі – Дядюрі І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

9 липня 2019 року акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі – АТ «Укрсоцбанк») здало на пошту позовну заяву, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 37 833 грн 55 коп.

Позовні вимог обґрунтовано тим, що 5 грудня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту № 895/03-021-125 на поточні потреби, за умовами якого позичальнику було надано кредит у розмірі 5 000 доларів США зі сплатою 21 % річних.

У порушення умов вказаного договору, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконала, в результаті чого станом на 29 травня 2019 року має прострочену заборгованість у розмірі 169 450 грн 75 коп., з яких заборгованість за кредитом – 84 803 грн 14 коп., за процентами – 39 706 грн 43 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредиту – 30 609 грн 24 коп., пеня за несвоєчасне повернення процентів – 14 331 грн 95 коп.

Таким чином, зважаючи на невиконання позичальником зобов`язання стосовно умов повернення кредиту, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, заборгованості за процентами за невиконання умов договору.

Крім того, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

На думку позивача, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриття й виконання виконавчого провадження; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У тому разі, якщо зобов`язання виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а на особу, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові обов`язки, у тому числі й ті, що передбачені ст. 625 ЦК України.

З огляду на прострочення грошового зобов`язання з повернення кредитних коштів, отриманих на підставі Договору кредиту № 895/03-021-125, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у виді стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Крім того, за умовами ст. ст. 625, 1049 ЦК України після закінчення строку дії договору, на підставі якого виникло грошове зобов`язання, на існуючий борг нараховуються проценти та застосовується цивільна відповідальність за порушення умов договору. У випадку, якщо розмір процентів не передбачений договором, то проценти нараховуються на борг на рівні облікової ставки НБУ.

Загальний розмір заборгованості із сплати нарахованої пені за обліковою ставкою НБУ та 3 % річних за користування кредитом, що підлягає стягненню станом на 29 травня 2019 року, відповідно до розрахунку заборгованості становить 37 833 грн 55 коп., з яких три проценти річних - 7 639 грн, нарахована пеня за обліковою ставкою НБУ – 30 194 грн 55 коп.

Ухвалою Соснівського районного суду м.Черкаси від 1 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Письмовий відзив на позов у встановлені судом строки до суду не надходив.

Ухвалою Соснівського районного суду м.Черкаси від 11 грудня 2019 року, яку внесено до протоколу судового засідання, замінено позивача на його правонаступника – акціонерне товариство «Альфа-Банк».

У вступному слові представник позивача позов підтримав, на виконання ухвали суду надав помісячний розрахунок заборгованості в частині вимог про стягнення трьох процентів річних.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні 7 жовтня 2019 року пояснила, що дійсно укладала вищевказаний кредитний договір із банком у 2007 році, але у зв`язку з настанням фінансової кризи не змогла його вчасно обслуговувати. Вона неодноразово раніше пропонувала банку відшкодувати грошові кошти в розмірі 1 000 доларів США для закриття кредитного договору, певний час навіть тривали переговори цього приводу, які не дали жодного результату.

У вступному слові 11 та 18 грудня 2019 року представник відповідача – адвокат Передерій В.Г. зазначив про відсутність підстав для задоволення позову. Просив врахувати, що наданий ОСОБА_1 кредит був строковим до 3 грудня 2009 року, а тому строк позовної давності почав свій перебіг з 4 грудня 2009 року та сплив 4 грудня 2012 року. Оскільки банк звернувся з указаним позовом у липні 2019 року, то очевидно пропустив строк позовної давності та не подавав заяв про поновлення такого строку.

Заслухавши вступне слово представника позивача, відповідача та її представника, дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України (у редакції, чинній на 5 грудня 2007 року) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Абзацом 1 частини 1 статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з абзацом 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом установлено, що 5 грудня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту № 895/03-021-125, за умовами якого кредитор зобов`язується надати позичальнику грошові кошти на поточні потреби на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у розмірі 5 000 доларів США, зі сплатою 21 % річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів, та порядком повернення кредиту рівними частинами в розмірі 208 доларів США впродовж двадцяти трьох місяців та 216 доларів США в останньому місяці, не пізніше 5 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем видачі кредиту, та з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 3 грудня 2009 року, на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 4.1 Договору, у разі прострочення позичальником строків погашення кредиту (його частини) та/або сплати процентів, комісій, зазначених у п. п. 1.1, 2.4, 2.5, 3.3.15 цього Договору, позичальник сплачує кредитору пеню в національній валюті в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період невиконання зобов`язань за цим Договором, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, починаючи за наступного для на днем прострочення.

Пунктом 7.3 Договору встановлено, що цей Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до виконання сторонами належним чином і у повному обсязі всіх своїх зобов`язань за Договором.

Судом також встановлено, що зобов`язання відповідача не припинились, оскільки доказів про належне виконання умов Договору кредиту відповідачем суду не надано.

Згідно з розрахунками банку, станом на 29 травня 2019 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 169 450 грн 75 коп., з яких заборгованість за кредитом – 84 803 грн 14 коп., за процентами – 39 706 грн 43 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредиту – 30 609 грн 24 коп., пеня за несвоєчасне повернення процентів – 14 331 грн 95 коп. (а.с. 13-17).

Водночас, звертаючись до суду з указаним позовом, банк просить стягнути не вказану заборгованість, а саме три проценти річних за період із 29 травня 2016 року по 30 травня 2019 року у розмірі 7 639 грн (а.с. 18), а також пеню у виді облікової ставки НБУ за період із 29 травня 2018 року по 30 травня 2019 року у розмірі 30 194 грн 55 коп. (а.с. 18-19).

Розглядаючи позов у межах пред`явлених позовних вимог та виходячи із викладених позивачем підстав (тобто фактичних обставин, що викладені у позовній заяві), суд робить наступні висновки.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних.

Статтею 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.

Оскільки за умовами укладеного між сторонами Договору відповідач зобов`язалась внести останній платіж тіла кредиту за кредитним договором – 3 грудня 2009 року, але не зробила цього, то починаючи з 4 грудня 2009 року у неї виник обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Водночас положення абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України (відповідно до якого у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики) може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок, відповідно до якого (п. 54 постанови) Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, враховуючи зазначений правовий висновок, суд вважає, що починаючи з 4 грудня 2009 року банк отримав право нараховувати 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

При цьому нарахуванню підлягала саме сума 3 % річних, а не процентів у будь-якому іншому розмірі, оскільки такий інший розмір процентів умовами укладеного між сторонами Договору кредиту не передбачено. Визначена у п. 4.1 Договору кредиту пеня таким розміром процентів не є, а є розміром іншої штрафної санкції за неналежне виконання грошового зобов`язання.

Із наданого банком розрахунку заборгованості за 3% річних випливає, що такий розраховано щомісячно, починаючи з 29 травня 2016 року по 29 травня 2019 року на загальну суму 7 639 грн.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За таких обставин, враховуючи письмову заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог банку, суд вважає за можливе стягнути з відповідача 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України в межах строку позовної давності за період із 29 липня 2016 року по 29 травня 2019 року у розмірі 7 214 грн 60 коп., враховуючи що цей позов здано на пошту 9 липня 2019 року.

Щодо вимог банку про стягнення пені за обліковою ставкою НБУ.

Пред`являючи до відповідача вимоги про стягнення пені за обліковою ставкою НБУ, позивач виходив із того, що нарахований розмір пені за період із 29 травня 2018 року по 30 травня 2019 року у розмірі 30 194 грн 55 коп. підлягає стягненню з відповідача відповідно до ст. 1049 ЦК України, ст. 625 ЦК України та з урахуванням правового висновку Верховного Суду України від 7 вересня 2016 року у справі № 6-1412цс16, відповідно до якого у випадку, якщо розмір процентів не передбачений договором, то проценти нараховуються на борг на рівні облікової ставки НБУ (а.с. 5).

Водночас із такими доводами погодитись не можна, оскільки положення статей 625 та 1049 ЦК України не передбачають стягнення пені на рівні облікової ставки НБУ.

Щодо доводів позивача про стягнення такої пені з урахуванням правового висновку Верховного Суду України від 7 вересня 2016 року у справі № 6-1412цс16, то у зазначеній справі ВСУ мова йшла про стягнення не пені, а процентів після закінчення строку дії договору.

Таким чином, оскільки з огляду на принцип диспозитивності суд позбавлений з власної ініціативи визначати підстави для стягнення пені (тобто визначати фактичні обставини справи, які має на увазі позивач заявляючи таку вимогу), то в задоволенні такої позовної вимоги необхідно відмовити у зв`язку з її недоведеністю.

Щодо заяви представника позивача, складеної в судовому засіданні 18 грудня 2019 року, в якій він зазначає про стягнення пені на рівні облікової ставки НБУ відповідно до ст. 1048 ЦК України, то суд не може взяти таку заяву до уваги, оскільки відповідно до ст. 49 ЦПК України позивач позбавлений права змінювати предмет та підстави позову після відкриття першого судового засідання у справах спрощеного позовного провадження. Крім того, у положеннях ст. 1048 ЦК України також йдеться про можливе стягнення не пені, а процентів.

Оскільки в частині вимог про стягнення пені суд відмовляє у зв`язку з їх необґрунтованістю, то немає підстав для застосування до цих вимог строку позовної давності за заявою представника відповідача.

З огляду на часткове задоволення позову, відповідно до ст. 142 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати у виді судового збору, пропорційно до задоволених вимог, у розмірі 366 грн 33 коп.

Керуючись ст. ст. 81, 83, 89, 264-266, 274-279 ЦПК України, ст. ст. 525, 526, 610, 611, 625, 1048 ЦК України, ЗУ "Про судовий збір", суд

у х в а л и в:

Позов акціонерного товариства «Альфа-Банк» – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «Альфа-Банк» (ЄДРПОУ: 23494714) три проценти річних відповідно до ст. 625 ЦК України у межах строку позовної давності, в розмірі 7 214 грн 60 коп., а також судові витрати у виді судового збору – 366 грн 33 коп., а всього стягнути - 7 580 грн 93 коп.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду, шляхом подання через Соснівський районний суд м. Черкаси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Черкаським апеляційним судом, якщо таке не буде скасовано.

Повний текст рішення суду складено 27 грудня 2019 року.

Суддя: Я.В. Пересунько