Рішення № 86718780, 23.12.2019, Харківський районний суд Харківської області

Справа №635/1910/19

Провадження № 2/635/1808/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2019 року селище Покотилівка Харківського району

Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючий суддя О.М. Пілюгіна

секретар Зуєнко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 15 листопада 2013 року в розмірі 99547,13 гривень.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 15 листопада 2013 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач та відповідачем укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8800,00 гривень у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява від 15 листопада 2013 року разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» складає між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» договір б/н від 15 листопада 2013 року. Згідно умов вказаного договору відповідач зобов`язалася погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором; слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту; за порушення строків платежів по кожному з грошових зобов`язань передбачених договором, більше ніж на 30 днів відповідач зобов`язалася сплатити штраф у розмірі 500 гривень + 5% від суми позову. ПАТ КБ «ПриватБанк» повністю виконав свої зобов`язання за договором кредиту від 15 листопада 2013 року та надав відповідачу кредит у розмірі визначеному цим договором, відповідач зазначені кошти отримала, але свої зобов`язання щодо повернення коштів не виконала, в результаті чого, станом на 21 лютого 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 99547,13 гривень, що змусило позивача звернутися до суду з позовом.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 02 квітня 2019 року відкрито провадження по справі.

05 серпня 2019 року відповідач подав суду відзив, в якому просив повністю відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне. Позивачем не доведено існування кредитних відносин між сторонами, оскільки відсутнє письмове закріплене та підписане відповідачем, як споживачем банківських послуг, зобов`язання про отримання кредиту, його повернення, сплати відсотків та відповідальності у виді штрафів та комісій, а отже кредитний договір є нікчемним і в силу ч. 1 ст. 216 ЦК України не підлягає виконанню. Надані позивачем правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо такі умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття останньою запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Крім того, роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю належить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та тарифів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Через те, що позивач не довів належними та допустимими доказами (первинними документами бухгалтерського обліку розрахунковим касовим або меморіальним ордером) факт та розмір суми кредиту, що отримана відповідачем, тому відсутні підстави примусового стягнення з ОСОБА_1 будь-якої суми за кредитом, як фактично отриману від позивача. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не дає можливості встановити, з яких джерел і коли саме відповідачем отримано або використано 8800,00 гривень кредитних коштів, оскільки у розрахунку не відображений факт отримання кредиту. Крім того, позивачем у позові вказано, що відповідачу надана сума кредиту в розмірі 8800,00 гривень, а доданий позивачем розрахунок заборгованості містить дані про те, що позивачем з 07 грудня 2013 року до 26 лютого 2016 року проводилося самостійне списання коштів з рахунку відповідача в загальній сумі 13232,39 гривень, з чого вбачається, що з метою захисту своїх прав позивач вже списав з рахунків відповідача суму, яка отримана останньою, як сума кредиту. Тобто права позивача щодо повернення фактично виданої суми додаткового захисту судом не потребують. Також відповідач просила застосувати строки позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду з позовом поза межами цих строків. Так, строки позовної давності про стягнення суми заборгованості за кредитним договором від 15 листопада 2013 року виповнилися 15 листопада 2016 року, а позивач звернувся до суду з позовом 12 березня 2019 року. При цьому, списання коштів з рахунку відповідача позивач здійснював самостійно, тому такі дії не можуть свідчити про визнання відповідачем боргу, а здійснення самозахисту прав не є підставами для переривання або зупинення перебігу позовної давності.

22 серпня 2019 року представник позивача подав суду відповідь на відзив, в якій просив задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в повному обсязі та зазначив наступне. Відповідно до умов кредитного договору б/н від 15 листопада 2013 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8800,00 гривень у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підписала заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якої остання ознайомилась та згодна з вказаними Умовами, а також Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам на сайті банку, тарифами банку, які разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування. Крім того, відповідачу було надано для ознайомлення Умови та правила в письмовому виді, остання ознайомлена з ними, про що свідчить її підпис у заяві про приєднання. Тобто, в даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах; договір укладено у письмовій формі, що не суперечить чинному законодавству; при укладенні договору обговорені усі істотні умови. На підставі вказаного договору відповідачу відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 ; ключем до карткового рахунку є пластикова картка, яку отримала відповідач та мобільний телефон, який остання вказала в заяві. За допомогою встановлених ключів відповідач мала можливість здійснювати дистанційне обслуговування по рахункам. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідач частково сплачувала заборгованість за договором; виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку ОСОБА_1 – баланс станом на дату укладення договору (надана сума кредиту), всі операції по картковим рахункам. Отже, виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. Відповідач розрахунок заборгованості не спростувала, контррозрахунок не надала, судово-економічна експертиза по справі не призначалась. Оскільки, АТ КБ «ПриватБанк» надав відповідачу кредит, шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між сторонами укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. При цьому, правовідносини між сторонами тривають, зобов`язання належним чином не виконані та належним чином не прийняті. Крім того, відповідно до Правил користування карткою, строк дії картки вказано на її лицевій стороні – місяць та рік; картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк перевипущеної картки до останнього дня 01. 2018 року, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача до спливу строку позовної давності – 06 березня 2019 року.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав суду клопотання, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив розглядати справу без його участі.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, у відзиві вказав про розгляд справи без її участі.

Враховуючи заяви представника позивача та відповідача, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Суд, дослідивши докази по справі встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до анкети – заяви ОСОБА_1 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 15 листопада 2013 року, відповідач надала згоду на те, що вказана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua,складає між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 8800,00 гривень у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

В якості доказів позивач надав суду витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджені наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року, відповідно до яких відповідач зобов`язалася погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, сплачуючи позивачу, щомісячно мінімально 7% від заборгованості, але не менше 50,00 гривень та не більше залишку заборгованості, а також оплачувати перевитрати платіжного ліміту, комісії на умовах, передбачених договором.

За несвоєчасне погашення заборгованості відповідач зобов`язалася сплатити проценти в подвійному розмірі від визначених в Тарифах, що діють на дату нарахування; при непогашенні суми простроченого кредиту – сплатити пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті, а за порушення строків платежів по кожному з грошових зобов`язань - сплатити штраф у розмірі 500,00 гривень + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за кредитним договором б/н від 15 листопада 2013 року станом на 21 лютого 2019 року складає 99547,13 гривень з яких:

- заборгованість за кредитом в розмірі 7697,25 гривень;

- заборгованість за процентами за користування кредитом в розмірі 83083,35 гривень;

- заборгованість за пенею та комісією в розмірі 3550,00 гривень;

- штраф (фіксована частина) у розмірі 500,00 гривень;

- штраф (процентна складова) у розмірі 4716,53 гривень.

Також судом встановлено, що згідно з рішенням Єдиного акціонера АТ КБ «ПриватБанк» від 21 травня 2018 року № 519 змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про що свідчать Загальні положення Статуту Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в новій редакції, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України (рішенням єдиного акціонера) № 519 від 21 травня 2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинний на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів; встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку; умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За ч. 1, ч. 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойки поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 15 листопада 2013 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення процентів за користування кредитом, відповідальності у виді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у виді грошової суми та її визначеного розміру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17) зазначила про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

За вказаних обставин, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом, пенею, комісією та суми штрафів в загальному розмірі 91849,88 гривень задоволенню не підлягають, при цьому виходить з того, що у анкеті-заяві від 15 листопада 2013 року відсутня домовленість сторін про сплату відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту; матеріали справи не містять жодних даних на підтвердження того, що саме Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, які надані позивачем в якості доказів, відповідач зрозуміла, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, як не доведено і те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, комісії, неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у вказаних позивачем розмірах і порядку нарахування.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що вона не має боргових зобов`язань перед позивачем за їх недоведеністю, оскільки вказані обставини спростовуються даними виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 № 5168 НОМЕР_2 за період з 01 листопада 2013 року до 09 серпня 2019 року. Крім того, відповідачем не надано суду доказів, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором б/н від 15 листопада 2013 року у добровільному порядку, як і не доведено що вищевказаний договір кредиту було розірвано між сторонами, припинено або визнано недійсним у встановленому законом порядку.

Також, суд не приймає доводи відповідача щодо спливу позовної давності при цьому виходить з наступного.

Судом встановлено, що між сторонами укладено кредитний договір від 15 листопада 2013 року, за умовами якого відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 , встановлено кредитний ліміт та видано платіжну картку, яка дійсна до останнього календарного дня місяця, що вказаний на її лицевій стороні.

Відповідно до довідки Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» № 30.1.0.0/2-20190307/336 від 09 серпня 2019 року, ОСОБА_1 отримала кредитну картку № НОМЕР_3 згідно кредитного договору б/н від 15 листопада 2013 року; термін дії картки до останнього дня 01. 2018 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця дії картки; строк дії картки ОСОБА_1 визначено 01. 2018 року, а позивач звернувся до суду 12 березня 2019 року, тому строк позовної давності по вказаній справі не сплив.

При цьому, суд також враховує, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, тому вважає що сума заборгованості з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів в загальному розмірі 7697,25 гривень підлягає стягненню з відповідача у примусовому порядку, а позов в цій частині вимог - задоволенню.

Таким чином, суд частково задовольняє вимоги позивача та питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 207, 256, 261, 267, 549, 551 626, 628, 633-634, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 ст. 1050, ч. 1 ст. 1054 ЦК України, суд,

УХВАЛИВ:

позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк” – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк” суму заборгованості за кредитним договором б/н від 15 листопада 2013 року в розмірі 7697 (сім тисяч шістсот дев`яносто сім) гривень 25 копійок.

В задоволенні вимог Акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк” про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за процентами за користування кредитом, пенею та комісією, суми штрафів за порушення строків платежів по кожному з грошових зобов`язань передбачених договором б/н від 15 листопада 2013 року – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк” суму судового збору в розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Харківський районний суд Харківської області.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк „ПриватБанк”, код ЄДРПОУ: 14360570, рах. № НОМЕР_4 , МФО № 305299, місцезнаходження: місто Київ, вулиця Грушевського, 1-Д; поштова адреса: 49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 50.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 , виданий 16 березня 2004 року Червонозаводським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 27 грудня 2019 року.

Суддя О.М. Пілюгіна