Рішення № 86701276, 27.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2019 року м. Київ № 640/15212/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер»доПечерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києвіпро визнання протиправною та скасування постанови, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» звернулось до суду з даним позовом, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Боголей І.Ю. про повернення виконавчого документа стягувачу від 04.07.2019 у виконавчому провадженні № 54678487.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2019 відкрито спрощене провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на відсутність у відповідача підстав для прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

Відповідач проти позову заперечує, про що надав до матеріалів справи відповідний письмовий відзив. Посилається на те, що в рамках спірних правовідносин відсутні обставини, з якими закон пов`язує можливість закінчення виконавчого провадження на підставі п.3 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», внаслідок чого позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

В С Т А Н О В И В:

12.09.2017 постановою старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві було відкрито виконавче провадження № 54678487 про стягнення грошових коштів з Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» на користь Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києва в розмірі 7227,19 грн.

05.10.2017 постановою ДВС було накладено арешт на майно НВ ТОВ «Агро-Інтер».

29.06.2019 Позивач звернувся із заявою про закінчення виконавчого провадження № 2 від 28.06.2019 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

05.08.2019 Позивач отримав лист ДВС № 13251/2 від 23.07.2019 про те, що 04.07.2019 державним виконавцем, керуючись п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Позивач вважає, що виконавче провадження мало бути закінчено на підставі п.3 ч.1 ст.39 Закону, внаслідок чого повернення виконавчого документа стягувачу є неправомірним, з урахуванням чого позивач просить скасувати відповідну постанову від 04.07.2019 у виконавчому провадженні № 54678487.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У відповідності до частини 4 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Згідно статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

3) виконавчих написів нотаріусів;

4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;

6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;

8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;

9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У відповідності до частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Пунктом 2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Як вбачається з матеріалів справи, під час здійснення виконавчого провадження державним виконавцем встановлено наявність обставин, визначених п.2 ч.1 ст.37 Закону, внаслідок чого було прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачу, що власне оформлено оскаржуваною постановою від 04.07.2019 №54678487.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази погашення позивачем боргу в сумі 7227,19 грн за рахунок коштів або майна, а отже, повернення виконавчого документа з наведеної підстави, на переконання суду, є цілком обґрунтованим та правомірним.

Посилання позивача на необхідність закінчення виконавчого провадження на підставі п.3 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», замість повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», судом відхиляються, з урахуванням наступного.

Так, п.3 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.

Ну думку позивача, оскільки в ЄДР міститься запис про припинення юридичної особи Центрального об`єднаного управління ПФУ в м. Києві, подальше здійснення виконавчого провадження не є можливим, внаслідок чого державним виконавцем мало бути прийняте рішення про закінчення виконавчого провадження №54678487.

Однак, позивачем, посилаючись в рамках досліджуваного спору на процитовану норму ст.39 Закону, залишено поза увагою наступне.

Так, дійсно, відповідно до інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичну особу - Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 40376133) припинено 27.04.2018.

Разом з тим, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 №203 утворено Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, реорганізувавши шляхом злиття Правобережне, Лівобережне, Центральне об`єднані управління Пенсійного фонду України в м. Києві та головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене, оскільки виконання обов`язків та вимог Центрального об`єднаного управління ПФУ в м. Києві у виконавчому провадженні може бути здійснено правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, доводи позивача про необхідність закінчення виконавчого провадження в зв`язку з відсутністю правонаступника є безпідставними, а позовні вимоги необґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРО-ІНТЕР» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 31306940, адреса: 01023, м.Київ, ВУЛ. Л.ПЕРВОМАЙСЬКОГО, будинок 11).

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ ВІДДІЛ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ МІСТА КИЇВ ГОЛОВНОГО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У МІСТІ КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34979022, адреса: 01011, м.Київ, ВУЛИЦЯ РІЗНИЦЬКА, будинок 11-Б).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович