Рішення № 86699566, 17.12.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 року справа № 823/5365/15

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Білоноженко М.А.,

за участю:

секретаря судового засідання – Кучеренко І.О.,

представника відповідачів — Корнієнко О.В. (за довіреностями)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

07.12.2015р. до Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі-позивач) з позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі-відповідач 1), управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі-відповідач 2), в якому, з урахуванням заяви про уточнення предмету позовних вимог від 12.02.2016р., просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 312 о/с від 06.11.2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 “г” (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, капітана міліції ОСОБА_1 ;

- зобов`язати управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області поновити ОСОБА_1 на посаду, яку вона обіймала на момент звільнення в Золотоніському МВ (з обслуговуванням м. Золотоноша та Золотоніського району) УМВС України в Черкаській області;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області призначити ОСОБА_1 в порядку переведення, на рівнозначну посаду в Золотоніському відділі поліції ГУНП в Черкаській області відповідно до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про Національну поліцію” та видати з цього приводу відповідний наказ;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь позивача 20000 грн. завданої моральної шкоди.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 25.02.2016р., позов задоволено частково.

Відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2016р., постанову суду першої інстанції в задоволеній частині позовних вимог скасовано, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

За результатами касаційного перегляду справи постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.07.2019р. постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25.02.2016р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2016р. скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Дана справа надійшла до Черкаського окружного адміністративного суду 22.08.2019р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що її звільнення з органів внутрішніх справ є незаконним, оскільки на момент звільнення позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку. Позивач зазначила, що в порушення положень Кодексу законів про працю її не було попереджено за два місяці про наступне звільнення, жодних пропозицій щодо подальшого працевлаштування від УМВС в Черкаській області їй не надходило а також порушено приписи ЗУ “Про Національну поліцію”, оскільки її наміри щодо подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ не з`ясовувалися.

Також позивач зазначає, що внаслідок незаконного звільнення їй була завдана моральна шкода у зв`язку із звільненням з роботи, яка полягає в тому, що зі сторони відповідача грубо порушено конституційне право позивача на роботу як жінки, як матері малолітньої дитини та зазнала гіпертонічного кризу, а відтак змушена була звернутися за медичною допомогою до місцевих лікарів.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 28.08.2019р. прийнято до свого провадження адміністративну справу № 823/5365/15. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

12.09.2019р., до суду від представника управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого, у задоволенні позову просили відмовити у повному обсязі. Представник зазначив, що відповідно до положень ЗУ “Про Національну поліцію”, всі працівники міліції вважаються попередженими про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, з 06.08.2015р., дня опублікування вказаного закону в газеті “Голос України”. Також зазначено, з посиланням на ЗУ “Про Національну поліцію”, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в ОВС. Крім того, звернуто увагу, що позивач, протягом 3 місяців із дня публікації ЗУ “Про Національну поліцію” не подала заяву про проходження подальшої служби в поліції, в зв`язку з чим в УМВС України в Черкаській області були відсутні підстави для пропозиції позивачу рівнозначної посади в органах Національної поліції.

Також 12.09.2019р., від представника Головного управління Національної поліції в Черкаській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому теж зазначено про доцільність відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Представник зазначив, зокрема про безпідставність посилань позивача на приписи Кодексу законів про працю та звернув увагу на дискреційність повноважень відповідача у питанні призначення на посаду, оскільки

позивача не було переведено на службу до Головного управління Національної поліції в Черкаській області в установленому законом порядку. Крім того, вказано, що позивачем не надано доказів взаємопов`язаності моральних страждань позивача із неправомірними діями відповідача.

В судовому засіданні представник відповідачів підтримав позицію викладену у відзивах на адміністративний позов та просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

07.10.2019р. позивачем подано до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

17.10.2019р. протокольною ухвалою суду продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, з 27.10.2019р.

26.11.2019р. протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та здійснено перехід до розгляду справи по суті.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 прийнята на службу в органи внутрішніх справ згідно наказу управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 2208 о/с від 27.02.2006р. Наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 153 о/с від 12.07.2013р. позивач призначена на посаду інспектора штабу Золотоніського МВ (з обслуговування м. Золотоноша та Золотоніського району) УМВС.

В подальшому, наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 297 о/с від 12.09.2014р. позивачеві надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку з 30.08.2014р. по 03.07.2017р.

Наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 312 о/с від 06.11.2015р. позивача звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 “Г” (через скорочення штатів) Положення. Підставою для прийняття такого наказу зазначено Закон України “Про Національну поліцію”

Позивач, вважаючи наказ про звільнення протиправним, звернулась з даним позовом до суду, за захистом порушених прав та інтересів зі сторони суб`єкта владних повноважень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

02.07.2015р. Верховною Радою України прийнято Закон України № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі – Закон №580-VIII), відповідно до преамбули якого цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до п. 1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в Голосі України 06.08.2015р. № 141-142, набрав чинності 07.11.2015р.. Проте, враховуючи п.1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 – 18 цього Закону набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 07.08.2015р.

Відповідно до ст. 1 Закону № 580-VIII, Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

З дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів (п. 8 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII).

Згідно з п. 9 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Пунктом 10 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII передбачено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991р. №114 (далі – положення №114), особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 64 «г» Положення №114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, сукупністю умов, з якими вищезазначені норми Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» та Положення № 114 пов`язують можливість звільнення працівника міліції зі служби через скорочення штатів є:

- відмова працівника міліції від проходження служби в поліції;

- не прийняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення;

- відсутність можливості подальшого використання працівника міліції на службі.

При вирішенні спору по суті, суд враховує висновки постанови Верховного Суду від 17.07.2019р. в даній справі, на підставі якої здійснюється новий розгляд та зазначає наступне.

Відповідно до відомостей довідок управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 05 вересня 2019 року №14/11-190 та Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 11 лютого 2016 року №318/12/9/01-2016 встановлено, що станом на 06 листопада 2015 року рапорт позивача про звільнення з ОВС України у зв`язку з переходом у встановленому порядку на службу в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади до відділу кадрового забезпечення Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області не надходив, так само як і заява про прийняття на службу до Національної поліції до управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції України в Черкаській області не надходила та в журналі вхідної кореспонденції не реєструвалась.

Доказів звернення позивача із заявою про прийняття на службу до Національної поліції позивачем до суду не надано.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

В судовому засіданні представник відповідачів на запитання суду щодо дотримання ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, зазначив, що позивач попереджений про вивільнення в силу п. 8 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII).

Таким чином, позивач про наступне вивільнення був повідомлений субсидіарно, в силу п. 8 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII.

Суд зазначає, що персонального попередження про наступне вивільнення позивач не мав, в зв`язку з чим суд доходить висновку про недотримання відповідачем при звільненні позивача, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, двомісячного строку попередження про можливе звільнення у зв`язку зі скороченням штатів.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з 30 серпня 2014 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

З цього приводу суд звертає увагу, що питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із частиною шостою статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Аналіз частини третьої статті 184 КЗпП України дає підстави для висновку, що зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування.

Слід зауважити, що Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

При цьому, у порушення вимог п. 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідних положень Закону України № 580-VIII позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, не було перевірено можливості подальшого використання її на службі та відповідності вимогам поліцейського.

Суд зазначає, що посилання відповідачів на відсутність правових підстав для пропозиції позивачу посади в органах Національної поліції у зв`язку із відсутністю заяви про прийняття на службу судом не може бути враховано в якості належної підстави з огляду на недотримання відповідачем, при звільненні позивача, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, двомісячного строку попередження про можливе звільнення у зв`язку зі скороченням штатів.

Окрім того, судом з матеріалів справи встановлено, що позивач станом на час звільнення мала бажання працювати в органах внутрішніх справ.

Так, позивачем на ім`я Т.в.о. начальника ГУ НП в Черкаській області Пустовара В.В. подано скарги від 19.11.2015р. та від 26.11.2015р. в яких позивач висловила незгоду із своїм звільненням та просила роз`яснити підстави звільнення.

За вищезазначених обставин та правового регулювання, суд доходить висновку, що Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області винесено наказ №312 о/с від 06 листопада 2015 року щодо звільнення позивача із займаної посади за відсутності на те правових підстав, в зв`язку з чим позовну вимогу щодо визнання протиправним та скасування наказу УМВС України в Черкаській області № 312 о/с від 06.11.2015 року суд вважає обгрунтованою.

Щодо позовних вимог про поновлення позивача на посаду, яку остання займала перед звільненням та зобов`язання відповідача призначити позивача в порядку переведення, на рівнозначну посаду в Золотоніському відділі поліції ГУНП в Черкаській області, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015р. №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовані територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України серед яких управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області та Кам`янський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно із ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Із витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що 15.01.2019р. Золотоніський міський відділ (з обслуговування м. Золотоноша і Золотоніського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, як юридичну особу - припинено.

Крім того, в судовому засіданні представник відповідачів окремо звернув увагу, що Золотоніський міський відділ (з обслуговування м. Золотоноша та Золотоніського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області ліквідовано, а не реорганізовано.

Отже юридична особа, в якій позивач був працевлаштований припинена шляхом її ліквідації.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 104 Цивільного кодексу України ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, за якої перестають існувати всі її права та обов`язки без переходу прав та обов`язків у порядку правонаступництва до інших юридичних осіб, тобто є припиненням всіх прав і обов`язків юридичної особи без визначення правонаступника.

При цьому суд приймає до уваги наказ МВС України від 06.11.2015р. №1388 «Про організаційно-штатні питання», яким скасовано всі штати та скорочено усі посади в органах МВС України в Черкаській області.

Як висновок вищевказаному, суд зазначає, що поновлення позивача на посаді інспектора штабу Золотоніського міського відділу (з обслуговування м. Золотоноша і Золотоніського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області не є можливим, з огляду на те, що юридична особа в якій позивач був працевлаштований ліквідована, а посада позивача в силу наказу МВС України від 06.11.2015р. №1388 «Про організаційно-штатні питання» скорочена.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, позивачем не враховано, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права.

Разом із цим суд зазначає, що порядок призначення на посади поліцейських визначений у ст. 48 Закону №580-VIII.

Відповідно до ст. 52 Закону №580-VIII з метою добору осіб, здатних професійно виконувати повноваження поліції та посадові обов`язки за відповідною вакантною посадою, у випадках, передбачених цим Законом, проводиться конкурс на службу в поліції та/або на зайняття вакантної посади. Конкурс проводиться відповідною поліцейською комісією.

Приписами ч. 1 ст. 51 Закону №580-VIII встановлено, що для забезпечення прозорого добору (конкурсу) та просування по службі поліцейських на підставі об`єктивного оцінювання професійного рівня та особистих якостей кожного поліцейського, відповідності їх посаді, визначення перспективи службового використання в органах поліції утворюються постійні поліцейські комісії.

Отже, Законом №580-VIII передбачено визначену процедуру прийняття на службу в органи Національної поліції, що вимагає вчинення певних дій як осіб, які приймаються на службу в поліції (як таких, що приймаються на службу вперше, так і для колишніх працівників міліції, які виявили бажання працювати в поліції), а також посадових осіб органів (закладів, установ) поліції.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, прийняття на службу громадян в органи Національної поліції є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу Національної поліції.

Дискреційні повноваження сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акту.

Під дискреційними повноваженнями суд розуміє сукупність прав та обов`язків, закріплених у встановленому законодавством порядку за органом Національної поліції, які він застосовує на власний розсуд. Наділивши державний орган дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Суд зазначає, що адміністративний суд позбавлений можливості зобов`язати орган державної влади прийняти позивача на роботу, оскільки прийняттю на службу до Національної поліції передує встановлена законодавством процедура конкурсу та перевірки, яка може бути проведена лише вищезазначеним органом державної влади

Абзацом 2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку поновити порушене право позивача, вийшовши за межі позовних вимог, шляхом зобов`язання Головного управління Національної поліції в Черкаській області вирішити питання щодо прийняття позивача на службу в поліцію.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № 21-3063а16 (800/323/16).

Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь позивача 20000 грн. завданої моральної шкоди, суд зазначає наступне.

В обгрунтування даної позовної вимоги позивач вказала, що її звільнення завдало їй моральної шкоди, яка полягає в порушення її конституційного права на роботу, порушенні її звичайного способу життя а також понесення переживань за своє майбутнє та майбутнє своєї дитини.

Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства України, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд зазначає, що позивачем не надано суду належних обґрунтувань та доказів на підтвердження таких обгрунтувань щодо заявленого в позовній заяві розміру відшкодування моральної шкоди, в зв`язку з чим позовну вимогу про стягнення моральної шкоди суд вважає не обгрунтованою.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, з огляду на підстави та предмет спору, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, суд доходить висновку, що позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, згідно п.1 ч.1 ст. 5 ЗУ “Про судовий збір”, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 241-246, 255, 263, 295, КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 312 о/с від 06 листопада 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, капітана міліції ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області (вул. Смілянська, 57, м. Черкаси, 18036, код ЄДРПОУ - 40108667) вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» та прийняти відповідне рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.А. Білоноженко

Повний текст рішення складено 26.12.2019р.