Рішення № 86695953, 21.11.2019, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/2090/19 Провадження № 2/450/1284/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2019 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Мельничук І. І.

при секретарі Лаба С. П.

за участю позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить суд провести поділ спільного майна подружжя визнавши за ОСОБА_1 : право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , що згідно технічного паспорту на садибний будинок виданим ОКП ЛОР БТІ та ЕО 03.04.2008 р. зареєстрований на прізвище відповідачки ОСОБА_2 ; право власності на 1/2 частину долученої земельної ділянки площею 0,2938 га. що складає 0,1469 га.; стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати; визнати недійсними документи: договор міни квартири на земельну ділянку, державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 044570; скасувати право власності на земельні ділянки котрі ОСОБА_2 розділила на своє ім`я за державними актами серії ЯЛ №185682, ЯЛ НОМЕР_1 та дочки сторін ОСОБА_3 серії ЯЛ НОМЕР_2 , НОМЕР_3 ; заборонити реєстраційні дії та накласти арешт на майно зареєстроване за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 земельні ділянки вказані вище, зареєстровані на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , так як ці земельні ділянки зареєстровані за попередньо підробленими документами і можуть постраждати покупці цих ділянок.

В обґрунтування позовних вимог, зазначає, що 26 лютого 1994 року між позивачем та відповідачем був укладений шлюб і зареєстрований Галицьким ЗАГС м. Львова, актовий запис №62. За час спільного проживання у шлюбі ними було збудовано житловий будинок АДРЕСА_1 , що згідно технічного паспорта на садибний будинок виданим ОКП ЛОР БТІ та ЕО 03.04.2008 р., право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 , відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав власності індексний номер витягу 165108442 від 26.04.2019 р. Будинок збудовано на площі 0.08 га. про що є запис у Будівельному паспорті, вказана підстава набуття - обміну квартири на земельну ділянку, дата 12.12.1995 р. вказане прізвище нотаріуса Бояківський. Саме цю площу відповідачка отримала внаслідок обміну квартири, котра належала їй на той час та неповнолітній дочці ОСОБА_3 . В подальшому сторонами було долучено до вже існуючої ділянки ще додатково 0,2938 га. Не маючи бажання чесно розділити набуте сторонами у шлюбі майно відповідачка підробляє документи на право володіння земельними ділянками. Підробка вбачається із підробленого договору міни квартири на земельну ділянку, де по підробленому державному акту на право приватної власності на землю III-ЛВ № 044570 вказано що ділянка є суцільною і призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства, а в договорі міни вказано що ділянка складається з двох ділянок 0.2500 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та 0.1238 га. – для ведення особистого підсобного господарства. Це вказує на підробку документа так як в компетенцію нотаріуса не входить розділяти земельну ділянку, змінювати розмір, або змінювати цільове призначення. Про підробку Державного акта на право приватної власності на землю III-ЛВ №044570, як зазначає позивач свідчить відповідь Пустомитівського архівного відділу від 21.03.2014р. №111, що протокол сесії та засідання виконкому Сокільницької сільської ради від 28.09.1994 року в книгах сесій та засідань виконкомів за 1994 рік не значиться, тому надати копію рішення про передачу безкоштовно земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4 за вказаною датою неможливо. Вказана дата у Державному акті є надуманою, так як за цією датою сесія виконкому сільської ради не проводилась, а також те, що насправді ОСОБА_4 успадкував земельну ділянку після смерті його батька ОСОБА_5 , якому було надано дозвіл на будівництво на земельній ділянці площею 0,08 га. під будівництво житлового будинку за типовим проектом., відповідно до витягу, наданого Державним архівом Львівської області від 14.04.2014р. №369/01-36, рішення виконкому с. Ради від 12.06.80 р., та плану забудови ділянки №5 в с. АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 від 17.07.80р., де також зазначена площа земельної ділянки 800 кв.м. Саме цю ділянку, успадковану після смерті батька, ОСОБА_4 поміняв на квартиру, відповідно до договору міни. Також згідно відповіді відділу Держземагенства від 17.06.2013 р.№ 01-15/1132, технічна документація по виготовленню Державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 серії НОМЕР_5 на зберігання у відділ Держземагенства не поступала. Ця відповідь означає що Державний акт виготовлений самочинно і в Відділі Держземагенства підстав для його виготовлення не було. Відповідь відділу Держгеокадастру від 21.11.2016 р. № 269/0-278/16 про те що інформація щодо використання бланків державного акту III-ЛВ № 044570 та наступні за ним номери у Відділі відсутні. Це свідчення того що бланки з такими номерами у Пустомитівському районі не використовувались. 08 квітня 2009 року між сторонами було розірвано шлюб, на підставі чого було видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 та ВРАЦС Пустомитівського РУЮ Львівської області 08.04.2009р. було зроблено відповідний актовий запис за №69. Угоди про поділ спільного майна подружжя між сторонами на той час не було досягнуто. На даний час відповідачка не визнає права позивача на частину будинку, та частину земельної ділянки долученої ними на законних підставах до тієї, що була отримана відповідачкою в результаті обміну квартири на земельну ділянку, чим порушує законні права позивача на спільно набуте майно, за час проживання у шлюбі. Будинок збудований виключно за заощадження позивача, котрі він мав ще до шлюбу з відповідачкою крім того він продав два автомобілі ВА32101 та 2106 та земельну ділянку в АДРЕСА_2 , котрі він також мав ще до шлюбу з відповідачкою. На даний час відповідачка старається не розділяти спільно набутого майна, а позбавити позивача права проживання в будинку котрий він особисто збудував і при цьому утримував її та їхню неповнолітню дочку ОСОБА_3 та позбавити позивача права користування земельною ділянкою долученою до вже існуючої за час перебування у шлюбі, відведеною для обслуговування будинку та ведення особистого господарства. ОСОБА_2 для цього розділяє земельну ділянку, по підроблених документах, на себе та дочку на дві рівні частини тим самим приховуючи частку земельної ділянки позивача та результати підробки документів. На даний час відповідачка подала позов до позивача в Пустомитівський районний суд про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування житловими приміщеннями, складами, в котрому стверджує що позивача проживаю в її будинку ще й до того ж в підвальному приміщенні без її згоди. Позивач стверджую що будинок має два поверхи обладнані водопроводом, каналізацією душовими кабінами, центральним опаленням на обох поверхах, позивач проживає на першому поверсі, відповідачка на другому.

Позивача зазначає, що відповідно до ст. 392 ЦК України він маю право заявити позов про визнання його права на 1/2 частину будинку та земельної ділянки площею 0.2938 га. долученої на законних підставах до вже існуючої ділянки отриманої на підставі договору міни квартири на земельну ділянку площею 0.08 га. в результаті площа становила 0.3738 га. призначеної для його обслуговування та ведення господарства.

19.08.2019 року провадження у справі відкрито.

24.09.2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд застосувати до справи №450/2090/19 позовну давність, строк якої сплинув, з огляди докази, надані в відзиві та закрити провадження по справі 450/2090/19 з огляду на докази, надані у відзиві відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

В обґрунтування зазначає, що позивач ОСОБА_1 в своїй позовній заяві підтверджує той факт, що в 2009 році офіційно розлучилася зі відповідачкою, про що 08 квітня 2009 році зроблено запис органами реєстрації актів цивільного стану. До правовідносин щодо поділу майна подружжя застосовується загальний строк позовної давності - 3 роки (ст. 257 ЦК України). При цьому, якщо враховувати позицію, що при поділі спільного майна подружжя строк позовної давності відраховується не з дати розірвання шлюбу, а з моменту, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення свого права на таке майно, в такому випадку необхідно виходити з того, що «порушення права» - це момент, коли між колишніми чоловіком і дружиною виникає спір стосовно цього майна. При цьому, такі спори вже виникали між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однак ОСОБА_1 в своїй позовній заяві про поділ майна подружжя нічого не зазначає, що з таким самим предметом позову вже звертався до ОСОБА_2 , цивільна №450/3027/14-ц. При цьому позивача відмовився від свого права на поділ майна, що є у спільній сумісній власності, після розлучення, про що свідчить ухвала суду про залишення позову про поділ подружжя без розгляду від 11.11.2015 р, цивільна справа №450/3027/14-ц з позначкою, про ухвала набрала законної сили. Крім того, позивач в своїй позовній заяві зазначає неправдиву інформацію щодо того, що він побудував будинок АДРЕСА_1 , виключно за власні кошти, для чого продав земельну ділянку в АДРЕСА_2 , котру він отримав за рішенням Сільської ради, ще до шлюбу з позивачкою, а також два автомобілі ВАЗ 2101 та ВАЗ 2106, котрі позивач також придбав ще до шлюбу з позивачкою, і тому даний будинок не належить їй на праві приватної власності. Однак жодних доказів на які посилається позивач ОСОБА_1 в своїй позовній заяву по справі №450/2090/19 суду надано не було. Твердження ОСОБА_1 про те, що документи, на підставі яких оформлене приватної власності на земельну ділянку, на якій побудований будинок, є підробленими, є хибними, виходячи з наступного.

Так, Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.02.2017 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування договору міни і скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, цивільна №450/2422/14-ц, відхилено. Суд першої інстанції по справі №450/2422/14-ц рішенням від 05 жовтня 2015 року відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування договору міни і скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, та Апеляційний суд Львівської області своєю ухвалою від 11 липня 2016 року також відхилив апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Відповідачка зазначає, що фактично, своїм позовом ОСОБА_1 , ставить під сумнів рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, і у такий непередбачуваний законом спосіб намагається змінити зазначені рішення судів, які набрали законної сили.

22.10.2019 року справу призначено до судового розгляду.

В судовому засідання позивач позов підтримав з підстав наведених у позовній заяві, просить позов задоволити у повному обсязі. Дав пояснення аналогічні наведеним у позовній заяві.

В судовому засіданні відповідачка позов заперечила з підстав наведених у відзиві на позовну заяву. В своїх поясненнях, які були аналогічні наведеним у відзиві разом з тим зазначила, що даний позов уже був предметом розгляд та його предмет та підстава уже досліджувалися судами, рішення, у справах набрало законної сили, а тому провадження у справі що розглядається слід закрити.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

26.02.1994 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.

Судом встановлено, що 08.04.2009 року розірвано шлюб між сторонами у справі, що стверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_7 від 08.04.2009 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області у цивільній справі, №450/1434/13-ц, за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , про поділ спільного майна подружжя від 07.05.2014 року, яке оскаржувалося, ухвалою апеляційного суду Львівської області від 01.09.2014 року залишено без змін та набрало законної сили 01.09.2014 року встановлено, що згідно Свідоцтва №Г-01682 про право власності на квартиру, виданого 07.04.1995 року виконавчим комітетом Львівської міської ради, квартиру АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули на праві спільної сумісної власності внаслідок приватизації згідно з ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду».

Окрім того в провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області перебувала цивільна справа № 450/2422/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування договору міни і скасування реєстрації права власності на нерухоме майно. Рішенням у справі від 05.10.2015 року в замовленні позову відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11.07.2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.02.2017 року рішення суду першої та апеляційної інстанції залишено без змін.

Судами встановлено, що 12.12.1995 року між ОСОБА_2 , яке свого імені та від імені своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , розпорядження Галицької районної адміністрації виконкому Львівської міської Ради народних депутатів №853 від 06.12.1995 року, та ОСОБА_4 , діючий на підставі рішення виконкому Сокільницької сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 29.06.1995 року №120, укладено договір міни квартири на земельну ділянку, згідно якого, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_3 поміняли на належну ОСОБА_4 земельну ділянку, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , розміром 0,3738 га., з яких 0,2500 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та 0,1238 га для ведення особистого підсобного господарства. Договір зареєстрований в реєстрі за №2-3920 та посвідчений державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори.

Встановлено, що на підставі зазначеного вище договору міни ОСОБА_3 видано: державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №185680 від 25.10.2010 року, площею 0,1250 га, розташовану с. Сокільники, Пустомитівського району, Львівської області, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4623686400:01:006:0881 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №185681 від 25.10.2010 року, площею 0,0619 га, розташовану с. Сокільники, Пустомитівського району, Львівської області, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4623686400:01:006:0882, та на підставі зазначеного вище договору міни ОСОБА_2 видано: державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №185682 від 25.10.2010 року, площею 0,1250 га, розташовану с. Сокільники, Пустомитівського району, Львівської області, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4623686400:01:006:0883 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №185683 від 25.10.2010 року, площею 0,0619 га., розташовану с. Сокільники, Пустомитівського району, Львівської області, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4623686400:01:006:0884.

ОСОБА_1 у своїй позовній заяві просив суд визнати недійсним та скасувати спірний договір міни посилаючись на те, що такий є фальшивим, оскільки існують сумніви з приводу його достовірності. Однак у матеріалах справи містяться всі необхідні правовстановлюючі документи, які підтверджують достовірність інформації, що предметом спірного договору була земельна ділянка, площа якої 0,3738 га, а твердження позивача, що обмін квартири було проведено на земельну ділянку, фактична площа якої становить 0,08 га. є безпідставними, та такими, що не знайшли свого підтвердження ні у матеріалах справи, а ні в поясненнях сторін наданих суду.

Крім того, покликання ОСОБА_1 про те, що спірний договір міни може бути підробленим, та таким, у який вносились механічні зміни чи виправлення вже після його укладення задля відображення інформації, яка не відповідає дійсності спростовано висновком експерта сектору почеркознавчої експертизи НДЕКЦ ГУМВС України у Львівській області №6/272 від 14.07.2015 року.

На підставі наведеного, беручи до уваги те, що позивачем не представлено жодних належних та допустимих доказів для визнання недійсним та скасування спірного договору міни, не доведено будь якого факту порушення його прав, суд прийшов до переконання, що в задоволенні зазначеної позовної вимоги слід відмовити, а відтак, відсутні підстави для визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку площею 0,3738 га., з чого слідує, що позов ОСОБА_1 є безпідставними та таким, що задоволенню не підлягає, що встановлено рішенням суду у Справі № 450/2422/14-ц.

Таким чином, судом встановлено, що чинність Договору міни від 12.12.1995 року була предметом судового розгляду, та недійсність такого суду не доведена та судом не встановлена.

Звертаючись до суду із позовом, що розглядається, позивач повторно зазначає підставою звернення підробку документа, зокрема договору міни, однак, жодних доказів на підтвердження своїх вимог суду не представлено, клопотань про витребування таких суду не заявлялося.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.04.2019 року № 165109442 вбачається/, що на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації номер ЛВ181991010789 від 11.04.2019 року ОСОБА_2 набула у власність будинок садового типу, загальною площею 214,8 м. кв. за адресою: АДРЕСА_1 .

З аналізу чинного законодавства, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності, майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу. Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що встановлені ч. 2 ст. 3 СК України виключення, згідно з якими подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.

Враховуючи, що шлюб між сторонами розірвано 08.04.2009 року, визнано сторонами, що у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу такі не перебувають, позовної вимоги про встановлено такого факту суду не заявлено, відсутні підстави для визнання спірного житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності в порядку та розуміння статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК.

Щодо позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2938 га. жодних належних та допустимих доказів на підтвердження такої суду не представлено та судом не здобуто, а заперечення такої судами встановлено, що гідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 044570 від 17.07.1995 року ОСОБА_4 на підставі рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 28.09.1994 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,3738 га, що розташована на території с. Сокільники Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства, яка на підставі договору міни перейшла у власність відповідача та дочки сторін ОСОБА_3 .

З огляду на вище наведене, враховуючи що дійсність договору міни встановлена судовими рішеннями, а тому не потребує доказування, в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору міни слід відмовити.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору міни суд критично оцінює твердження позивача, що такий було укладено на підставі підробленого державного акта на право приватної власності на землю III-ЛВ № 044570, про належність ОСОБА_8 зеленої ділянки площею 0,3738 га., оскільки жодного доказу на підтвердження даної обставини суду не представлено.

З огляду на похідний характер позовних вимог про скасування права власності на земельні ділянки, заборону вчинення реєстраційних дій щодо них та накладення арешту на майно, такі не знайшли свого підтвердження у представлених суду доказах, та є безпідставними з огляду на встановлену судом дійсність правовстановлюючого документа, зокрема договору міни, а тому в задоволенні таких слід відмовити.

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Критично оцінює суд покликання сторони позивача про те, він побудував будинок АДРЕСА_1 , виключно за власні кошти, для чого позивач продав земельну ділянку в АДРЕСА_2 , котру він отримав за рішенням Сільської ради, ще до укладення шлюбу з відповідачкою, а також два автомобілі ВАЗ 2101 та ВАЗ 2106, котрі позивач також придбав ще до укладення шлюбу з Позивачкою, а тому даний будинок не належить відповідачці на праві приватної власності, оскільки жодних доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги суду не представлено.

Відповідачем у ході розгляду справи заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог, оскільки позивачем при неодноразових звернення до судів з позовами такі порушено та строки звернення до суду пропущено.

Однак, з огляду на вищенаведене, суд вважає, що таке клопотання не підлягає до задоволення, оскільки за змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим; у разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на справедливий суд та доступ до правосуддя визначено також у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50).

Відповідно до ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Виходячи з засад диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Окрім того, згідно положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, оцінюючи досліджені докази в їх сукупності, позовні вимоги не знайшли свого підтвердження у представлених суду доказах, а тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст. 41, 55 Конституції України, ст. 57, 61, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 81, 83, 89, 141, 158, 223, 280, 282, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складено 02 грудня 2019 року.

СуддяІ. І. Мельничук