Рішення № 86693358, 18.12.2019, Великобагачанський районний суд Полтавської області

Справа № 525/392/18

Провадження №2/525/11/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.12.2019 Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Хоролець В.В., при секретарі Лопатка О.В., з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Ситник О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Велика Багачка Полтавської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , що подана його представником за довіреністю ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні зі сплатою грошової компенсації та визнання права власності на частину домоволодіння, -

в с т а н о в и в :

З позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що він та ОСОБА_3 є рідними братами та співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 , та який в цілому складається з житлового будинку (літ.А-1), літня кухня (літ.Б), погреб (літ.-б), вбиральня (літ.-Г), огорожа №2, ворота огорожі №3. Даний житловий будинок належав ОСОБА_4 , їхньому батькові та їхній матері ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, яке було видане Гоголівською селищною радою 18.09.1970 року та яке було зареєстровано в Полтавському БТІ. Після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 спадщину прийняли мати позивача ОСОБА_5 та сини померлого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому, було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на його 1/2 частину житлового будинку, тобто їм належало по 1/6 частині кожному, а інша 1/2 частина житлового будинку належала їхній матері. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати сторін у справі ОСОБА_5 , після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме, їй належала Ѕ частина житлового будинку як спільної сумісної власності подружжя та 1/6 частина, яка перейшла їй у спадщину після смерті батька сторін у справі, а материного чоловіка, тобто їй належало 5/6 частин від цілого житлового будинку. Після її смерті спадщину прийняв позивач у справі ОСОБА_2 та отримав свідоцтво про право на спадщину на 2/3 частини після смерті матері. Відповідно, у брата позивача у справі ОСОБА_3 залишилася у власності 1/6 частина житлового будинку з господарськими будівлями.

Позивач вказує, що з 1980 року його рідний брат ОСОБА_3 проживає в м. Москва Російської Федерації, є громадянином цієї країни, до України не приїздить, у будинку не проживає, не здійснює капітальний ремонт житлового будинку та надвірних будівель, не займається облаштуванням прибудинкової території, не несе витрати зі сплати житлово-комунальних послуг та спільним майном не опікується. В той же час вказує, що натомість він, ОСОБА_2 володіє цим житловим будинком все життя, також йому у спадок після смерті матері ОСОБА_5 перейшла земельна ділянка для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1262 га, яка належала матері на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ІІІ-ПЛ №046343 з кадастровим номером 5320255400:30:001:0324.

Посилаючись на вищевикладені обставини та положення ст.ст.319,322,365 ЦК України, позивач у справі ОСОБА_2 в особі представника за довіреністю ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив припинити право власності ОСОБА_3 на 1/6 частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке було видане державним нотаріусом Великобагачанської державної нотаріальної контори Полтавської області 23.05.1977 року, реєстровий номер 489, присудити на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за належну йому частку у праві спільної часткової власності на вищевказаний житловий будинок з надвірними будівлями у розмірі 10583 грн.33 коп. та визнати за ним, ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину вищевказаного житлового будинку з надвірними будівлями (а.с.а.с.2-3).

Цивільне провадження у справі (загальне позовне провадження) було відкрито ухвалою суду від 27.04.2018 року і підготовче засідання призначено на 22.05.2018 року. Цією ж ухвалою суду було зобов`язано сторону позивача з метою виконання положення ст.6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 року, положень ч.8 ст.130 та ст.498 ЦПК України, в строк до 20 травня 2018 року здійснити переклад у двох примірниках (які повинні бути посвідчені перекладачем): копії позовної заяви та всіх доданих до неї документів, ухвали суду про відкриття провадження по даній справі на російську мову, з метою їх подальшого направлення та вручення на території іншої держави відповідачу у справі ОСОБА_3 22.05.2018 року підготовче засідання було відкладено на 07.06.2018 року. В період часу з 30.05.2018 року по 08.06.2018 року включно суддя перебував на лікарняному, відповідно, підготовче засідання у справі було перенесено на 20.06.2018 року. Вищевказані документи у перекладі були надані до суду стороною позивача.

Ухвалою суду від 20.06.2018 року підготовче засідання у справі було відкладено та направлено судове доручення до органів Міністерства юстиції України про надання правової допомоги до органів Міністерства юстиції РФ щодо вручення відповідачу у справі - громадянину Російської Федерації ОСОБА_3 , що проживає в АДРЕСА_2 , п.і.125368 копії позовної заяви разом із доданими до неї документами, копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії даної ухвали суду про звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги. Також доручено отримати пояснення від даного відповідача по суті пред`явленого позову. Цією ж ухвалою суду провадження у справі було зупинене до надходження відповіді від компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги (а.с.а.с.52-53).

04.01.2019 року до суду надійшли матеріали виконаного доручення суду з відповідними документами (а.с.а.с.77-88), тобто, відпали підстави для зупинення провадження у справі, оскільки необхідно було закінчити проведення підготовчого засідання у справі (оскільки вищевказане доручення компетентному органу іноземної держави надавалася на стадії підготовчого засідання у справі) та вирішувати інші процесуальні питання згідно ЦПК України.

Ухвалою суду від 05.02.2019 року було поновлено за ініціативою суду провадження у вищевказаній цивільній справі з метою продовження проведення підготовчого засідання у справі (а.с.95).

За клопотанням сторони позивача, ухвалою Великобагачанського районного суду від 05.02.2019 року в межах проведення підготовчого засідання у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу (а.с.а.с.99-100) та провадження у справі зупинено на час проведення даного виду експертизи.

30.05.2019 року до суду надійшов висновок судової будівельно-технічної експертизи №4 з відповідними додатками, який приєднано до матеріалів справи (а.с.а.с.104-120).

Ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 03.07.2019 року поновлено за ініціативою суду провадження у даній цивільній справі (а.с.127).

03.07.2019 року у справі проведено підготовче засідання, про що постановлено відповідну ухвалу (а.с.а.с.129-130) і судовий розгляд справи призначено на 29.08.2019 року.

В судових засіданнях представники позивача у справі ОСОБА_1 та адвокат Ситник О.В. підтримали заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 , в своїх поясненнях посилалися на обставини, які викладені в позовній заяві та просили позов ОСОБА_2 задовольнити.

Відповідач у справі ОСОБА_3 в судові засідання не з`являвся, з матеріалів виконаного доручення суду та протоколу судового засідання Тушинського районного суду м. Москви, де було вислухано пояснення відповідача ОСОБА_3 вбачається, що він позовні вимоги ОСОБА_2 не визнав у повному обсязі, вказав, що він є власником 1/6 частки спадкового домоволодіння і в чому саме ця частина виражається не має для нього значення, вказав, що відзив на позов та документи він подавати до суду не буде і просив розгляд даної цивільної справи проводити у його відсутність (а.с.78).

Суд, заслухавши пояснення представників позивача ОСОБА_1 та адвоката Ситник О.В., показання свідків сторони позивача ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , дослідивши письмові докази по справі, надані особами, що беруть участь у справі, вивчивши заяви по суті справи, які подані учасниками справи, та всі докази в їх сукупності, і давши цим доказам та матеріалам в їх сукупності та взаємозв`язку відповідну оцінку приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 , що поданий його представником за довіреністю ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні зі сплатою грошової компенсації та визнання права власності на частину домоволодіння задоволенню не підлягає, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України (норма матеріального права) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Про це вказується у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.05.2018 року.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим – джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

У пункті 42 рішення «Бендерський проти України» від 15.11.2007 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09.12.1994 р.).

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої він просить ухвалити рішення, у матеріальному розумінні – це певна річ (об`єкт), щодо якої виник спір.

Як вказав Верховний Суд у своїй постанові від 16.05.2018 року, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Тобто, право визначення кола відповідачів у конкретній справі належить виключно позивачу, який звертається з відповідними позовними вимогами до суду.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_2 , яка подана його представником за довіреністю ОСОБА_1 вбачається, що даним позивачем при зверненні до суду з відповідним цивільним позовом визначено такий суб`єктний склад учасників справи – відповідачем визначено громадянина ОСОБА_3 , який є власником 1/6 частки спірного домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.а.с.2-3).

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 5,6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що батько сторін у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (що ними не заперечувалося в ході судового розгляду справи) - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 50 років в селищі Гоголеве Великобагачанського району Полтавської області, про що Гоголівською селищною радою 20.10.1976 року видано свідоцтво про смерть (а.с.49).

З копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.05.1977 року, реєстровий номер 489, виданого державним нотаріусом Великобагачанської державної нотаріальної контори вбачається, що спадкоємцями померлого ОСОБА_4 в рівних частках являються дружина ОСОБА_5 , син ОСОБА_3 , син ОСОБА_2 ; житловий будинок з господарськими будівлями розташований по АДРЕСА_1 (а.с.5). Дане свідоцтво видане спадкоємцям за законом на Ѕ частину даного домоволодіння, яке належало померлому ОСОБА_4 та зареєстроване в Полтавському міжміському бюро технічної інвентаризації 19.10.1977 року, реєстровий номер 3 (а.с.5 зворот).

ОСОБА_5 (мати сторін у справі, що ними не заперечується) померла ІНФОРМАЦІЯ_4 в сел. Гоголеве Великобагачанського району Полтавської області, про що виконавчим комітетом Гоголівської селищної ради Великобагачанського району видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 (а.с.50).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.10.2017 року, реєстровий номер 2900, виданого приватним нотаріусом Великобагачанського районного нотаріального округу Сахаровою Л.І., після смерті ОСОБА_5 , її спадкоємцем є син ОСОБА_2 ; спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з права власності на 2/3 частки житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1262 га та в цілому складається з: житлового будинку, зазначеного на плані під літерою «А-1» житловою площею 31,5 кв.м, загальною площею 47,9 кв.м, літня кухня – літ. Б, погріб – літ.б, вбиральня – літ.Г, огорожа №2, ворота огорожі №3, частка якого належала померлій ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого державним нотаріусом Великобагачанської ДНК 23.05.1977 року, реєстровий номер 489, право власності зареєстровано Полтавським міжміським бюро технічної інвентаризації 17.10.1977 року в реєстрову книгу №3, та 1/6 частка якого належала померлій ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_9 , державним нотаріусом Великобагачанської ДНК 23.05.1977 року, реєстровий номер 489 (а.с.6).

Реєстрація права власності за ОСОБА_2 на 2/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису 22845726 (форма власності приватна спільна часткова) (а.с.7).

Також, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.10.2017 року, реєстровий номер 2901, виданого приватним нотаріусом Великобагачанського районного нотаріального округу Сахаровою Л.І., після смерті ОСОБА_5 , її спадкоємцем є син ОСОБА_2 ; спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з права власності на приватизовану земельну ділянку площею 0,1262 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 (а.с.8).

З копії технічного паспорту на житловий будинок з господарськими будівлями від 02.12.2016 року, складеного ПП «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» вбачається, що домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 складається в цілому з житлового будинку, зазначеного на плані під літерою «А-1», літньої кухні – літ. Б, погріб – літ.б, вбиральня – літ.Г, огорожа №2, ворота огорожі №3 (а.с.а.с.9-11).

Як вбачається з витягу зі Звіту з незалежної оцінки майна, складеного у 2017 році ФОП ОСОБА_10 , оціночна вартість домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 становить 63500 грн. (а.с.а.с.12-13).

З Акту від 12.04.2018 року, складеного з участю депутата Гоголівської селищної ради Бобрової В.О. та жителів селища Гоголеве ОСОБА_8 та ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_3 не проживає в АДРЕСА_1 з весни 1981 року і більше його в селищі Гоголеве ніхто не бачив і на похорони матері у квітні 2015 року він не приїздив (а.с.22).

Допитані в судовому засіданні 06.12.2019 року свідки сторони позивача ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили обставини не проживання ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 , які вказані в Акті комісії від 12.04.2018 року.

Отже, з сукупності досліджених матеріалів справи вбачається, що позивач у справі ОСОБА_2 є власником відповідної частини домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 , а відповідач ОСОБА_3 є власником 1/6 частки даного спірного домоволодіння, оскільки він прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_4 .

В ході розгляду даної цивільної справи за клопотанням сторони позивача була призначена оціночна будівельно-технічна експертиза.

Згідно висновку судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи №4 від 24.04.2019 року з фототаблицею до неї, ринкова вартість житлового будинку з господарськими будівлями (спорудами), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 складає 68070 грн.; відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, розділити житловий будинок з господарськими будівлями (спорудами), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до часток співвласників (5/6 та 1/6) неможливо (а.с.а.с.103-119).

Згідно частин 1,2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свої власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Аналогічна за змістом норма міститься в статті 321 ЦК України.

Частиною першою статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких, суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні, а саме: частка є незначною і не може бути виділена у натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_2 в якості підстав для припинення права брата – ОСОБА_3 на частку у праві спільної часткової власності на нерухоме майно-житловому будинку з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 вказував, що частка відповідача є незначною, при цьому, відповідач ОСОБА_3 проживає в м. Москва Російської Федерації, є громадянином цієї країни, до України не приїздить, у будинку не проживає, не здійснює капітальний ремонт житлового будинку та надвірних будівель, не займається облаштуванням прибудинкової території, не несе витрати зі сплати житлово-комунальних послуг та спільним майном не опікується.

Дослідивши наявні матеріали даної цивільної справи слід зазначити, що доводи ОСОБА_2 про неможливість виділу в натурі належної ОСОБА_3 1/6 частини спірного домоволодіння та неможливість спільного користування житловим будинок з надвірними будівлями є обґрунтованими, однак відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.13, ч.1 ст.81 ЦПК України, позивач не надав суду доказів того, що припинення права відповідача ОСОБА_3 на його частку не завдасть істотної шкоди його інтересам як співвласника (враховуючи, що ОСОБА_3 , який не проживає в Україні, заперечує проти припинення його права власності на 1/6 частину вищевказаного спірного спадкового домоволодіння).

Також судом встановлено, що позивач у справі ОСОБА_2 фактично не проживає та не зареєстрований за адресою спадкового спірного домоволодіння по АДРЕСА_1 (він зареєстрований та постійно проживає в м. Полтаві) (а.с.14).

При цьому, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи і не спростовано позивачем, відповідач ОСОБА_3 зареєстрований та постійно проживає в АДРЕСА_2 (а.с.а.с.78-87), в Україні не має іншого житла, крім 1/6 частки в домоволодінні по АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 06.11.2019 року (а.с.149).

Отже, системно аналізуючи норми ст.41 Конституції України та положення ст.ст.321,365 ЦК України, враховуючи наявні матеріали цивільної справи та докази, які подані позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог з позиції ст.ст.12,13,76-79,80,81,89 ЦПК України суд приходить до висновку, що відповідач у справі ОСОБА_3 іншого житла, крім спірної частини домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 , в Україні не має, а компенсація вартості належної йому на праві власності частки в цьому домоволодінні є незначною, слід дійти висновку про те, що припинення права власності ОСОБА_3 на 1/6 частку житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 завдасть істотної шкоди його інтересам як співвласника та призведе до позбавлення його частини власності, що буде порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд не приймає доводи сторони позивача у справі як підстави для задоволення позову про те, що відповідач у справі ОСОБА_3 , який проживає в м. Москва Російської Федерації, до України не приїздить, у будинку не проживає, не здійснює капітальний ремонт житлового будинку та надвірних будівель, не займається облаштуванням прибудинкової території, не несе витрати зі сплати житлово-комунальних послуг та спільним майном не опікується, оскільки вказані позивачем доводи не є автоматичною підставою для припинення частки співвласника у спільному майні з урахуванням юридичної конструкції ст.365 Цивільного кодексу України. Вказані висновки суду стосуються і показань допитаних в судовому засіданні свідків сторони позивача.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні зі сплатою грошової компенсації та визнання права власності на частину домоволодіння відсутні.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.41 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.15,16,319,321,365 ЦК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.4,11,12,13,76-80,81,83,89,247,259,263-265,272-273 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності ОСОБА_3 на 1/6 (одну шосту) частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке було видане державним нотаріусом Великобагачанської державної нотаріальної контори Полтавської області 23.05.1977 року, реєстровий номер 489; про присудження на користь ОСОБА_3 грошової компенсації за належну йому частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у розмірі 10583 грн.33 коп. та про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/6 (одну шосту) частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до пп.15.5 п.15 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Великобагачанський районний суд Полтавської області.

На виконання п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України судом зазначається повне найменування сторін: позивач ОСОБА_2 , місце проживання АДРЕСА_3 ; представник позивача ОСОБА_1 , місце знаходження АДРЕСА_4 ; представник позивача адвокат Ситник Оксана Володимирівна, місце знаходження АДРЕСА_5 ; відповідач ОСОБА_3 , місце проживання АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складений 28 грудня 2019 року у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Суддя В.В. Хоролець