Рішення № 86692353, 26.12.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/3249/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку (спрощеного) письмового провадження адміністративну справу

за позовом:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт серії НОМЕР_1 виданий Ленінським ВМ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 )

до відповідача:

Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни (адреса: вул. Окіпної Раїси, 4, коп. А, оф.35 А)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ТОВ “Вердикт Капітал” (код ЄДРПОУ 36799749; адреса: вул. Кудрявський узвіз, 5 Б, м. Київ, 02094)

про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд, визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни (далі – відповідач) ВП №60669110 від 03.12.2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанова приватного виконавця виконавчого округу міста Києва №60669110 від 03.12.2019 року винесена з порушенням приписів статті 24 Закону України “Про виконавче провадження”, так як виконавче провадження відкрито не за місцем проживання, перебування боржника або знаходження її майна з порушенням правил територіальної діяльності.

Ухвалою суду від 18.12.2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи у судовому засіданні призначено на 24.12.2019 року (а.с.1). Вказана ухвала надіслана учасникам справи за правилами визначеними Кодексом адміністративного судочинства України (а.с.21-28).

В позовній заяві позивач просила здійснити розгляд справи без її особистої участі у судовому засіданні (а.с.7).

23.12.2019 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування відзиву зазначено, що стягувачем було надано заяву про примусове виконання рішення із зазначенням місця знаходження майна боржника (грошових коштів) – карткового рахунку № НОМЕР_3 , відкритого в ТОВ “Вердикт Капітал”, який розташований за адресою: вул. Кудрявський узвіз, 5 Б, м. Київ. Тобто, як стверджує відповідач, ОСОБА_1 є власником карткового рахунку та наявних на ньому грошових коштів. Відповідно в даному випадку порушення Закону України “Про виконавче провадження” відсутнє, оскільки майно боржника (грошові кошти) перебуває у м. Києві, а відповідно до статті 24 Закону України “Про виконавче провадження” приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника – фізичної особи, за місцезнаходженням боржника – юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника (а.с.31-49).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ТОВ “Вердикт Капітал” своїм правом на подання письмових пояснень щодо даного адміністративного позову не скористалась.

24.12.2019 року відповідною ухвалою судом вирішено здійснити подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Дослідивши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Предметом спору в даній справі є законність та обґрунтованість дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни при винесенні постанови ВП №60669110 від 03.12.2019 року.

При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта (а.с.15-17).

ТОВ “Вердикт Капітал” звернулося із заявою вих. №13867274 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни про примусове виконання рішення із зазначенням місця знаходження майна боржника (грошових коштів) - карткового рахунку № НОМЕР_3 в валюті гривня, відкритого в ТОВ “Вердикт Капітал” (а.с.41).

Відповідно до змісту вказаної заяви, у відповідності до вимог ст.ст. 3, 4, 5, 19, 24, п.1ч.1 ст. 26, 28, ч.2 ст. 68 Закону України “Про виконавче провадження”, третя особа просила відкрити за місцезнаходженням майна (грошових коштів) боржника – ОСОБА_1 , виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Броварського районного НОКО Гамзатової А.А. за №7437 від 04.11.2019 року про стягнення з боржника – ОСОБА_1 коштів у розмірі 29 277,65 грн.

У випадку встановлення доходу боржника - ОСОБА_1 , третя особа просила звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового стягнення щодо його майна та без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування) боржника.

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клітченко О.А. за результатами розгляду такої заяви, винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП №60669110 про примусове виконання виконавчого напису №7437 від 04.11.2019 року приватного нотаріуса Броварського районного НОКО Гамзатової А ОСОБА_2 про стягнення з боржника – ОСОБА_1 на користь ТОВ “Вердикт Капітал” заборгованість у розмірі 29 277,65 грн. (а.с.10-11).

Не погоджуючись із винесенням такої постанови, вважаючи її протиправною, позивач звернулася до суду за захистом порушеного, на її думку, права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто, для відновлення порушеного права в зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема, принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т. ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

Згідно статті 287 КАС України - учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або надання адміністративних послуг.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України “Про виконавче провадження” №1404-VІІІ від 02.06.2016 року із наступними змінами.

Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до частин 1, 3 статті 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.

Згідно частини першої статті 27 Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України “Про виконавче провадження”.

Суб`єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб`єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

За правилами частин першої та другої статті 24 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятись ним на всій території України.

Частиною першою статті 19 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, серед іншого, право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника (ч. 2 ст. 24 Закону).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач – ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта (а.с.15-17).

З матеріалів виконавчого провадження судом встановлено, що місце проживання боржника ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , тобто, вказана інформація про місце проживання була відома відповідачу.

Отже, з вказаного слідує, що відповідачем не додержано вимоги статті 24 Закону України “Про виконавче провадження” та без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи або знаходження її майна, а в іншому виконавчому окрузі.

Суд доходить висновку, що відповідач протиправно всупереч чинного законодавства прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в нього достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.

Приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження, відповідач керувався тим, що кошти позивача, які знаходяться на картковому рахунку, відкритому в ТОВ «Вердикт Капітал», є майном, фактичним місцезнаходженням якого є адреса фінансової установи (м. Київ, пров. Кудрявський узвіз, буд. 5Б), а тому відповідач вважає, що під час прийняття виконавчого документа до виконання про стягнення з ОСОБА_3 коштів, ним не було порушено вимог статті 24 Закону України “Про виконавче провадження”.

Слід зазначити, що за вищевказаною адресою знаходиться і стягувач у виконавчому провадженні ВП №60669110.

Відповідно до пункту 1.27 статті 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Згідно статті 3 наведеного Закону кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

Картковий рахунок - це банківський поточний картковий рахунок Клієнта, який відкривається на договірній основі для обліку грошових коштів Клієнта та здійснення розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. По картковому рахунку проводиться облік операцій за платіжними картками Клієнта.

Суд вважає, що у даному випадку місцезнаходженням майна є не місце розташування самого банку, де відкритий рахунок, а самі банківські рахунки чи електронні гаманці, на яких обліковуються кошти та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою відповідних платіжних інструментів, однак такі рахунки або електронні гаманці не є майном у розумінні положень статті 190 Цивільного кодексу України, оскільки вони не є окремими речами чи їх сукупністю, а фактично вони є засобом обліку руху грошових коштів та призначені для виконання клієнтами платіжних систем певних операцій.

Статтею 190 Цивільного кодексу України передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст.179 цього ж Кодексу).

Пунктами 3.1, 3.2 ст.3 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” від 05.04.2001 року № 2346-ІІІ (зі змінами) встановлено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість.

Поняття “картковий рахунок” було передбачено Постановою НБУ від 19.10.2005 р. “Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням” №137, яке втратило чинність на підставі Постанови НБУ №223 від 30.04.2010 р.

При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що “картковий рахунок” є майном в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України. Так само, не передбачено й визначення місцезнаходження “карткового рахунку” за місцем знаходження будь-якого банку.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, що на картковому рахунку № НОМЕР_3 відкритому в ТОВ “Вердикт Капітал”, знаходяться грошові кошти, що давало би підстави вважати їх майном боржника, відповідно, місцезнаходженням майна боржника.

При цьому, відповідач в обґрунтування своєї позиції як суб`єкта владних повноважень посилається на позицію Верховного суду викладену у постанові від 10.09.2018 року у справі №905/3542/15.

Так, в пункті 19 Постанови Верховного Суду № 905/3542/15 від 10.09.2018 року зазначено: частина 3.1. статті 3 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” передбачено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно з частинами 6.1, 6.2 статті 6 вказаного закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.

При цьому, суд не бере до уваги зазначені правові висновки, а посилання відповідача вважає безпідставними, оскільки вказана постанова прийнята щодо інших правовідносин і в ній Верховним Судом надана оцінка правовідносинам щодо правомірності накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках боржника, а не щодо відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням карткового рахунку боржника за відсутністю доказів про наявність на цьому рахунку грошових коштів.

Разом з тим, суд зазначає, що безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об`єктом права власності внаслідок юридичної фікції, яка передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку. Відкинути цю юридичну фікцію у цій справі означало б, що безготівкові кошти є недосяжним для звернення на них стягнення, оскільки слід було б визнати, що вони одночасно всюди і ніде не знаходяться, тобто не мають місцезнаходження, інформація про яке є необхідною при вчиненні виконавчих дій і зазначається під час арешту цього майна. Можливість ініціювати операції стосовно безготівкових коштів в іншому місці, окрім як у банку, у якому відкрито відповідний рахунок, не суперечить цій юридичній фікції, яка закріплена також у Законі України “Про виконавче провадження”, у якому йдеться про “кошти, які перебувають на рахунках боржника у банках”.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на лист Міністерства юстиції України від 11.06.2018 року, оскільки даний лист містить роз`яснення про те, що приватний виконавець дійсно може приймати виконавчі документи за місцезнаходженням саме грошових коштів боржника, у тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах. Тобто, вказане роз`яснення не містить інформації щодо можливості прийняття виконавчих документів за місцезнаходженням лише карткових рахунків боржника.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко О.А. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавчого провадження №60669110 від 03 грудня 2019 року.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач доводи позивача не спростував.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В матеріалах справи містяться докази понесення ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. (а.с.2).

Отже, відшкодуванню підлягають витрати понесені позивачем у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко О.А..

Керуючись ст. ст. 90, 139, 242 – 246, 250, 251, 255, 260-263, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт серії НОМЕР_1 виданий Ленінським ВМ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни (адреса: вул. Окіпної Раїси, 4, коп. А, оф.35 А); третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ТОВ “Вердикт Капітал” (код ЄДРПОУ 36799749; адреса: вул. Кудрявський узвіз, 5 Б, м. Київ, 02094) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни ВП №60669110 від 03.12.2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни (адреса: вул.Окіпної Раїси, 4, коп. А, оф.35 А).

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 10-денний строк з дня отримання повного тексту його копії.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько