Рішення № 86692309, 24.05.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2019 року № 810/3479/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, 3-тя особа: в.о. начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Пеховський А.Ю., про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, 3-тя особа: в.о. начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Пеховський А.Ю., в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 11.06.2018 №181/ОС-18 «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора без категорії Білоцерківського міськрайонного відділу з питань пробації Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції;

- стягнути з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2018 по день прийняття рішення про поновлення на роботі з розрахунку 228,37 грн. за кожен робочий день вимушеного прогулу;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора без категорії Білоцерківського міськрайонного відділу з питань пробації Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач упереджено поставився до позивача, не з`ясував всіх необхідних обставин та неправомірно звільнив позивача з посади інспектора без категорії Білоцерківського міськрайонного відділу з питань пробації Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції за п.3 ст.36 КЗпП України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2018 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 10.09.2018.

В підготовче засідання призначене на 10.09.2018 прибули позивач та відповідача, третя особа не прибула, була повідомлена належним чином, жодних заяв чи клопотань до суду не надала.

Позивачем 10.09.2018 подано до суду клопотання про здійснення подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження. Також представник відповідача 10.09.2018 подав до суду заяву в якій проти позову заперечував в межах доводів наведених у відзиві. Питання про здійснення подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження залишив на розсуд суду.

Разом з тим, суд зазначає, що від відповідача до суду не було надано відзив на позовну заяву.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2019 закрито підготовче засідання.

У зв`язку поданими клопотаннями сторін та на підставі ст.205 КАС України, подальший розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 11.07.2017 було призначено на посаду інспектора без категорії Білоцерківського міськрайонного відділу з питань пробації Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Позивачем 06.02.2018 був підписаний Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу з Міністерством оборони України в особі Командувача військ оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних/Сил України генерала-майора Кравченка В.А., терміном на 2 (два) роки.

Відповідно до наказу Командувача військ оперативного командування «Північ» (по особовому складу) від 02.03.2018 року №39, позивач був прийнятий на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та призначений заступником командира роги матеріального забезпечення з морально-психологічного забезпечення 1129 зенітного ракетного полку оперативного командування «Північ».

Позивач 12.03.2018 звернувся до відділу кадрів Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та повідомив про прийняття його на військову службу за контрактом.

Згідно наказу командира військової частини А1232 (по стройовій частині) від 13.03.2018 року №80, ОСОБА_1 з 13.03.2018 року зарахувати до списків особового складу частини і вважати таким, що з 13.03.2018 року приступив до виконання службових обов`язків.

Укладений Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу позивача набрав чиннисті 13.03.2018.

На підтвердження прийняття на військову службу за контрактом позивачем 19.03.2018 було надіслано на адресу відповідача поштовим відправленням №0911300643887 наступні документи: копію витягу з наказу Командувача військ оперативного командування «Північ» (по особовому складу) від 02.03.2018 року №39 та копію припису про необхідність з`явитися до військової частини А1232 в м. Біла Церква Київської області, які були отримані Відповідачем 22.03.2018 року, що підтверджується витягом із сайту Укрпошти про відстеження поштового відправлення.

На підтвердження прийняття на військову службу за контрактом 23.05.2018 позивачем було надіслано на адресу відповідача поштовим відправленням №0911301045177 копію укладеного контракту з Міністерством оборони України, який був отриманий відповідачем 25.05.2018 року, що підтверджується витягом із сайту Укрпошти про відстеження поштового відправлення.

На підтвердження прийняття на військову службу за контрактом Позивачем 07.06.2018 повторно було надіслано на адресу Відповідача поштовим відправленням №0911301082382 копію укладеного контракту з Міністерством оборони України, який був отриманий відповідачем 11.06.2018 року, що підтверджується витягом із сайту Укрпошти про відстеження поштового відправлення.

Позивач 20.06.2018 поштою отримав наказ Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 11.06.2018 року №181/ОС-18 «Про звільнення ОСОБА_1 ”, за яким ОСОБА_1 11.06.2018 року було звільнено з посади інспектора без категорії Білоцерківського міськрайонного відділу з питань пробації Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції за п.3 ст.36 КЗпП України (припинення трудового договору у зв`язку із вступом на військову службу).

Позивач вважає своє звільнення незаконним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно п.3 ст.36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ".

Крім того, згідно ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Абзацом 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року №303, в Україні оголошено часткову мобілізацію.

Тобто, з 18 березня 2014 року в Україні відповідно до абзацу 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» та абзацу 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» настав особливий період.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 30.05.2018 року у справі №521/12726/16-ц зазначає, в Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває по теперішній час.

Таким чином, за працівниками прийнятими на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом, який набрав чинності 13.03.2018 року, терміном на 2 (два) роки, за ним зберігається місце роботи, посада і середній заробіток, тому правові підстави для звільнення 11.06.2018 позивача за п.3 ст.36 КЗпП України (припинення трудового договору у зв`язку із вступом на військову службу) були відсутні.

Такої позиції дотримується Верховний Суд (Касаційний цивільний суд) при розгляді аналогічних справ, зокрема в постанові від 20.02.2018 року у справі №640/4439/16ц зазначає, що роботодавець має право звільнити працівника у зв`язку з його призовом на військову службу, крім випадку призову під час мобілізації, на особливий період, коли за таким працівником зберігається місце роботи, посада, компенсується середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час призову. Застереження, закріплене у пункті З частини першої статті 36 КЗпП та у частині третій статті 119 цього Кодексу (в редакції, чинній на час звільнення позивача) щодо неможливості звільнення працівника, призваного під час мобілізації, на особливий період, не залежить від того, на строкову чи на інший вид військової служби призваний працівник.

Крім того, у постанові Верховного Суду (Касаційний адміністративний суд) від 11.04.2018 року у справі №816/1155/16 встановлено, що неузгодженість норм законодавства, а саме норм Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", який є спеціальним у правовідносинах щодо надання гарантій особам, призваним на строкову військову службу, та норм КЗпП України не може бути підставою позбавлення позивача гарантованого державою права на збереження робочого місця та середньомісячного заробітку, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ніш орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Всупереч вимогам законодавства, при звільненні відповідач не виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі на день звільнення.

Також, в порушення вимог ст.116 КЗпП України, інформації щодо всіх належних при звільненні сум до виплати позивач не отримав.

Крім того, згідно ст.44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) -у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

В порушення зазначених норм, вихідна допомога у розмірі двох мінімальних заробітних плат також не була нарахована та виплачена позивачу.

За таких обставин, відповідач не з`ясував всіх необхідних обставин та неправомірно звільнив позивача з посади інспектора без категорії Білоцерківського міськрайонного відділу з питань пробації Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції за п.3 ст.36 КЗпП України.

Згідно ч.ч.1,2 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що останній день роботи позивача - 09.03.2018 року, оскільки з 13.03.2018 року ОСОБА_1 вже був зарахований до списків особового складу частини А1232. Незважаючи на це, заробітну плату за березень 2018 року позивач отримав в повному обсязі.

В березні 2018 року на позивача розповсюджувалися гарантії на час виконання ним державних обов`язків щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку, а в квітні-червні 2018 року вже ні.

Отже, враховуючи те, що в результаті незаконного звільнення позивачу не було нараховано середньомісячну заробітну плату, відповідач при поновленні на раніше займаній посаді, зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2018 року по день поновлення позивача на роботі.

Відповідно до п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348).

При обчисленні середнього заробітку слід керуватися ст.27 Закону України «Про оплату праці» та п.2, п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, згідно з якими середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чиннім законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно розрахункових листів, ОСОБА_1 було щомісячно нараховано заробітну плату у розмірі 4681,60 грн., тобто за два останні місяці роботи (січень - лютий 2018 року) заробітна плата складає 9363,20 грн.

Розрахунок середньоденної заробітної плати: 9363,20 грн. (заробітна плата за січень - лютий 2018 року) / 41 робочий день (за січень 2018року — 21 роб. день, за лютий 2018 року — 20 роб. днів)= 228,37 грн. Відомості про норми тривалості робочого часу за кожен місяць отримані за даними листів Міністерства соціальної політики України (www.mlsp.gov.ua).

Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 228,37 грн.

За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2018 року по день прийняття судового рішення з розрахунку 228,37 грн. за кожен робочий день вимушеного прогулу.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідач позбавив позивача гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти на життя.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позивача безпідставно звільнино з роботи, не дотримуючись вимог трудового законодавства та грубо порушуючи його право на працю.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Цією ж статтею передбачено, що якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Суд зазначає, що в своїй заяві в якій відповідач залишає питання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження на розсуд суду, останній здійснює посилання на відзив, якого ні до суду, ні до справи подано не було.

Отже, враховуючи неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин, з огляду на те, що відповідачем проігноровано вимоги ухвали Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2018 та не надано суду жодних доказів, які б спростовували доводи позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із пунктами 2-3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 132, 143, 194, 242-246, 255, 268, 273 Кодексу адміністративного судочинства України, судКеруючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 11.06.2018 року №181/ОС-18 «Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора без категорії Білоцерківського міськрайонного відділу з питань пробації Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Стягнути з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (код ЄДР 40867327) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2018 року по день прийняття рішення про поновлення на роботі з розрахунку 228,37 грн. за кожен робочий день вимушеного прогулу без урахування обов`язкових податків та зборів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора без категорії Білоцерківського міськрайонного відділу з питань пробації Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (код ЄДР 40867327) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця з розрахунку 228,37 грн. за кожен робочий день вимушеного прогулу без урахування обов`язкових податків та зборів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.