Рішення № 86692039, 21.12.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2019 року № 320/6403/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 31.05.2019 №667 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 30.03.2019;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 30.03.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для призначення позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 5 років з огляду на неподання ним територіальному органу Пенсійного фонду України первинних документів, які підтверджують кількість днів та період перебування позивача у зоні відчуження.

За наведених обставин, представник відповідача вважає, що пенсійний орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для осіб, які брали участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджуються копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Київською обласною державною адміністрацією 26.02.1993 (Категорія 3).

Судом встановлено, що згідно з наказом № 35 від 28.07.1986 по особовому складу, виданому установою ЮА 45/П-7, ОСОБА_1 призначений на посаду регулювальника радіоапаратури цеху № 3 з 22.07.1986 з відповідною оплатою праці.

Відповідно до довідки Державної установи "Бориспільська виправна колонія (№ 119)" від 15.11.2018 № 4398 установа ЮА 45/П-7 УВС Київського облвиконкому наказом МВС України від 30.03.1993 № 172 з 25.04.1993 реорганізовано в установу ЮА 45/119 ГУ МВС України в Київській області, яка наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 29.11.1999 № 165 виведена з підпорядкування МВС України і перейменована в Бориспільську виправну колонію управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у місті Києві та Київській області (№ 119). Остання постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1062 та наказом Державної пенітенціарної служби України від 01.11.2011 № 480 перейменовано в Бориспільську виправну колонію управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 119). У свою чергу згідно з наказом Міністерства юстиції України від 15.12.2016 №3679/86/5 Бориспільську виправну колонію управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області № 119 перейменовано у Державну установу "Бориспільська виправна колонія (№ 119)".

Відповідно до виписки з наказу начальника УВС Київської області №164 від 19.06.1991 "Про підтвердження участі співробітників УВС Київської області у заходах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" ОСОБА_1 працював у населеному пункті Ковшилівка на посаді регулювальника радіоапаратури цеху № 3 у період з 18.08.1986 по 19.08.1986.

Згідно з довідкою від 17.01.1993, виданої установою ЮА-45/П-7, ОСОБА_1 у період з 18.08.1986 по 19.08.1986 працював в установі ЮА-45/11-7 УВС Київської області у с. Ковшилівка, та за цей період отримав заробітну плату в підвищеному 2 розмірі відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 10.06.1986 №207 "Про умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій та установ, які зайняті на роботах, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобігання забрудненню навколишнього середовища" в сумі 14 крб. 20 коп. з урахуванням наказу № 164 від 19.06.1991.

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, населений пункт Ковшилівка Поліського району Київської області віднесене до першої зони відчуження.

01.03.2019 позивач звернувся до Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" .

Рішенням Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 31.05.2019 №667 позивачу відмовлено у задоволенні його заяви про призначення пенсії, оскільки період роботи в зоні відчуження не підтверджено первинними документами.

Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

Згідно з пунктом 1 абзацу 1 статті 9 Закону № 796-XII, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків.

Статтею 10 зазначеного Закону передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, передбачені статтею 55 Закону № 796-XII.

Так, відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Зокрема, цією статтею встановлено, що учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 5 років.

Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону (частина третя статті 55 Закону № 796-XII).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.

Таким чином, необхідними умовами для отримання права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 5 років є: 1) набуття особою в установленому законом порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який працював у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, а у 1988 році - не менше 30 календарних днів; 2) наявність у такої особи страхового стажу не менше 15 років; 3) досягнення особою 55-річного віку.

У свою чергу, документи, які подаються до Пенсійного фонду України та його управлінь для призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, визначені Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

Так, в силу приписів підпункту 5 пункту 2.1 цього Порядку документами, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Вказаним вище нормам кореспондують положення частини третьої статті 65 Закону № 796-XII, згідно з якими документом, що підтверджує статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та надає право користування пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Аналізуючи наведені вище норми у сукупності, суд дійшов висновку, що єдиним документом, що підтверджує статус учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право на користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема, право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС".

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як вже зазначалось судом вище, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого позивачу 26.02.1993 Київською обласною державною адміністрацією.

Під час розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що у період з 22.07.1986 по 10.09.1991 позивач працював в установі ЮА 45/П-7 (правонаступником якого є Державна установа "Бориспільська виправна колонія (№119)") на посаді регулювальника радіоапаратури цеху № 3.

Вказані обставини підтверджуються записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , даними наведеними в наказах про прийняття та звільнення позивача з роботи.

Судом також встановлено, що з 18.08.1986 по 19.08.1986 позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до виписки з наказу начальника УВС Київської області № 164 від 19.06.1991 "Про підтвердження участі співробітників УВС Київської області у заходах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" ОСОБА_1 працював у населеному пункті Ковшилівка на посаді регулювальника радіоапаратури цеху № 3 у період з 18.08.1986 по 19.08.1986.

Крім того, факт виконання позивачем робіт в зоні відчуження у наведений вище період підтверджується також довідкою Державної установи "Бориспільська виправна колонія (№119)" від 15.11.2018 №11-142-18/Б-118.

Жодних документальних свідоцтв, які б спростовували факт відкомандирування позивача в зону ЧАЕС у період з 18.08.1986 по 19.08.1986 відповідачем як суб`єктом владних повноважень суду надано не було.

Враховуючи викладене, твердження відповідача про відсутність доказів, що підтверджують періоди участі позивача в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, суд вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

У свою чергу досягнення позивачем відповідного віку та наявність у нього необхідного страхового стажу для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII відповідачем не оспорюється.

За таких обставин, суд, враховуючи досягнення позивачем 55-річного віку, наявність у нього страхового стажу не менше 15 років, набуття позивачем в установленому законом порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та прийняття ним у період з 18.08.1986 по 19.08.1986 участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дійшов висновку про наявність у позивача всіх визначених чинним законодавством складових для призначення йому пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 5 років.

З огляду на викладене, рішення відповідача, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 5 років, суд вважає протиправним та таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Що стосується позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію зі зменшенням пенсійного віку на 5 років з 30.03.2019, суд враховує наступне.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

У свою чергу, ознакою дискреційних повноважень є право суб`єкта владних повноважень приймаючи рішення, вчиняючи дії чи утримуючись від їх вчинення, діяти із певною свободою розсуду, тобто можливістю обрати одне з кількох юридично допустимих рішень.

Разом з тим, за наявності у позивача страхового стажу не менше 15 років, досягнення ним певного віку, набуття позивачем в установленому законом порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та прийняття ним у період з 18.08.1986 по 19.08.1986 участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у відповідача є лише один можливий варіант вчинення дій - прийняти рішення про призначення позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII.

Суд констатує, що задоволення вимоги про зобов`язання відповідача вчинити передбачені чинним законодавством дії, відступити від яких він не мав права, однак незаконно відмовився їх вчиняти, чим порушив конституційні права людини і громадянина, не є втручанням у компетенцію суб`єкта владних повноважень.

Крім того, як вже зазначалось судом вище, призначення та виплата пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV і Закону № 796-XII.

Пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Враховуючи, що моментом виникнення права на пенсію є досягнення особою пенсійного віку (день народження), суд вважає, що пенсія зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" повинна бути призначена ОСОБА_1 з 30.03.2019, тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 768,40 грн. Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 768,40 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Щодо заяви позивача про стягнення на його користь витрат на правничу професійну допомогу в сумі 10000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським бюро "Івана Хомича" в особі директора - адвоката Хомича Івана Олександровича (Адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги від 24.10.2019 б/н, за яким адвокат зобов`язався надавати за дорученням клієнта юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п.п. 4.1 договору за надання юридичних послуг за цим Договором Клієнт сплачує 10000,00 грн. в наступному порядку:

- 5000,00 грн. - протягом 3-х робочих днів з дня підписання договору;

- 5000,00 грн. - протягом 3-х робочих днів з дня винесення Київським окружним адміністративним судом ухвали про відкриття провадження у справі

Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. додано копії акту прийому-передачі надання правничої допомоги №1/19 від 13.11.2019, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, копію свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю серії ВН №0000055 від 18.11.2015, видане на ім`я Хомича Івана Олександровича та ордер серії КВ №819133.

Як убачається з акту прийому-передачі надання правничої допомоги №1/19 від 13.11.2019 та розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, адвокатом Хомичем Іваном Олександровичем була надана позивачу юридична допомога на загальну суму 10000,00 грн., яка складається з надання консультації (1 год.) у розмірі 500,00 грн., правової оцінки та аналізу судової практики (2 год.) у розмірі 2000,00 грн., збирання (отримання) доказів (2 год.) у розмірі 3000,00 грн., написання позовної заяви (4 год.) у розмірі 4000,00 грн., підготовка позовної заяви та копій документів до неї для направлення до суду (1 год.) у розмірі 500,00 грн.

Відповідно до квитанцій від 24.10.2019 №0.0.1505039037.1 позивач здійснив сплату у розмірі 5000,00 грн. за отриману юридичну допомогу.

Дослідивши вищевказані документи, суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Так, суд звертає увагу на те, що дана справа є справою незначної складності, а вартість наданих відповідачу послуг, оплата яких підтверджена документально, є завищеною.

У зв`язку з цим, враховуючи незначну складність адміністративної справи, обсяг та зміст позовної заяви з доданими до неї документами, суд вважає, що позивачу за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Київській області підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.

Отже, загальна сума судових витрат, включаючи сплачений судовий збір, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача складає 3268,40 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 31.05.2019 №667 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 30.03.2019.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 30.03.2019.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у сумі 3268 (три тисячі двісті шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.