Рішення № 86690060, 28.12.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 грудня 2019 р. Справа № 120/3563/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21050)

про: визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21050) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови їй у призначені пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року, у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу. Тому, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 20.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з приводу заявлених позовних вимог, викладена у відзиві на адміністративний позов, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні даного позову. Зокрема зазначає, що відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, інші документи, видані за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Загальний страховий стаж позивача, згідно з поданими документами та за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу з бази даних реєстру застрахованих осіб, становить 3 роки 0 місяців 0 днів. При цьому, при призначенні пенсії позивачеві не було враховано до страхового стажу період догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку дитини, період ведення підприємницької діяльності з 01.06.1999 року, періоди роботи згідно з записами у трудовій книжці, період роботи з 11.12.1979 року по 29.01.1980 року, згідно уточнюючої довідки № 466 від 18.09.20189 року, період навчання відповідно до диплому АТ № 725448 та дані зазначені у системі персоніфікованого обліку.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю у заявника необхідного страхового стажу, на думку представника відповідача, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято правомірно та у відповідності з вимогами чинного законодавства.

11.12.2019 року на адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов додаток до відзиву на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що 29.07.2019 року пенсійну справу ОСОБА_1 було направлено на перевірку у порядку контролю. За результатами перевірки встановлено, що для обчислення страхового стажу необхідно враховувати трудову книжку, оскільки по-батькові заявника на російській мові відповідає паспортним даним. Водночас, відповідно до наданих позивачем документів, її страховий стаж складає 20 років 1 місяць 24 дні, що, у свою чергу, є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року, з метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та зобов`язано надати суду у визначний строк належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.

Зважаючи на наявність об`єктивної необхідності витребування додаткових доказів та забезпечення права на змагальність сторін, даною ухвалою відкладено розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

11.06.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з письмовою заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 023830006470 від 26.07.2019 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV, оскільки її страховий стаж становить 3 роки, та роз`яснено, що до страхового стажу не враховано:

- період догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку дитини, оскільки у свідоцтві про народження наявне виправлення, яке не посвідчено підписом відповідальної особи;

- період ведення підприємницької діяльності з 01.06.1999 року, оскільки дані зазначені у довідках про підприємницьку діяльність не відповідають паспортним даним заявника;

- періоди роботи згідно з записами у трудовій книжці, оскільки з наданих документів не вбачається належність трудової книжки заявника;

- період роботи з 11.12.1979 року по 29.01.1980 року, згідно уточнюючої довідки № 466 від 18.09.2018 року, оскільки дані зазначені у довідці не відповідають паспортним даним заявника;

- період навчання відповідно до диплому АТ № 725448, оскільки дані не відповідають паспортним даним заявника;

- дані зазначені у системі персоніфікованого обліку, оскільки ім`я та по-батькові не відповідають паспортним даним заявника.

Згідно зі службовою запискою № 61 від 29.07.2019 року відділом з питань призначення та перерахунків пенсій № 4 направлено відмовну пенсійну справу ОСОБА_1 для перевірки у порядку контролю, за результатами якої встановлено, що для обчислення страхового стажу необхідно враховувати трудову книжку, оскільки по-батькові заявника на російській мові відповідає паспортним даним.

12.09.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення № 023830006470 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV. За результатами проведеного пенсійним органом повторного розрахунку загальний страховий стаж ОСОБА_1 склав 20 років 1 місяць 24 дні. При цьому, у даному випадку, до страхового стажу не враховано:

- період догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 року ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки у свідоцтві про народження наявне виправлення, яке не посвідчено підписом відповідальної особи;

- період ведення підприємницької діяльності у період з 01.06.1999 року по 19.01.2015 року, оскільки дані зазначені у довідках про підприємницьку діяльність не відповідають паспортним даним заявника;

- дані за період з 2010 року по 2013 рік, зазначені у системі персоніфікованого обліку, оскільки ім`я та по-батькові не відповідають паспортним даним заявника.

Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, з метою зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вчинити дії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV).

Згідно із пунктом першим частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Починаючи з 01.01.2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року - не менше 26 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними 58 років 6 місяців - які народилися з 01.10.1959 року по 31.03.1960 року.

За правилами статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною другою статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина 5 статті 45 Закону № 1058-IV).

Закон України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Також, Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області № 023830006470 від 12.09.2019 року вбачається, що відповідачем зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи згідно з записами у трудовій книжці, період роботи з 11.12.1979 року по 29.01.1980 року, згідно уточнюючої довідки № 466 від 18.09.20189 року та період навчання відповідно до диплому АТ № 725448.

При цьому, відповідачем відмовлено у зарахуванні до страхового стажу період догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 року ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки у свідоцтві про народження наявне виправлення, яке не посвідчено підписом відповідальної особи, період ведення підприємницької діяльності у період з 01.06.1999 року по 19.01.2015 року, оскільки дані зазначені у довідках про підприємницьку діяльність не відповідають паспортним даним заявника та дані за період з 2010 року по 2013 рік, зазначені у системі персоніфікованого обліку, оскільки ім`я та по-батькові не відповідають паспортним даним заявника.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При цьому, суд зазначає, що у трудовій книжці не підлягають відображенню періоди догляду непрацюючими матерями за дітьми до досягнення останніми трирічного віку.

Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі – Постанова № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом третім Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком № 637.

Так, згідно з пунктом 11 вказаного Порядку час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюються на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорту (у разі смерті свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 від 09.06.1978 року, копія якої наявна у матеріалах справи, суд встановив, що у ній є записи під номером 17 про те, що позивач була звільнена 25.07.1988 року, відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю Української РСР (по догляду за дитиною), та під номером 18, згідно якого позивач була прийнята на посаду бухгалтера 16.08.1988 року.

Водночас, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період (з 26.07.1988 року по 15.08.1988 року) догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку, оскільки у свідоцтві про народження наявне виправлення, яке не посвідчено підписом відповідальної особи, чому суд дає критичну оцінку, адже формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а (адміністративне провадження № К/9901/17572/18).

Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (далі – Порядок № 22-1) до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01.01.2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення;

Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01.07.2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01.01.2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01.01.1998 року по 30.06.2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01.07.2000 року (додатки 3, 4 до Положення);

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Згідно з пунктом 2.9 Порядок № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Частиною першою статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини другої цієї статті, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що персональна електронна облікова картка застрахованої особи повинна містити такі відомості, зокрема: 1) умовно-постійна частина персональної електронної облікової картки: унікальний номер електронної облікової картки; серія, номер і найменування документа, що посвідчує особу; прізвище, ім`я та по батькові на момент створення електронної облікової картки; прізвище, ім`я та по батькові на поточний момент; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний орган доходів і зборів і мають відмітку в паспорті); 2) частина персональної електронної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат: код згідно з ЄДРПОУ або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний орган доходів і зборів і мають відмітку в паспорті) страхувальника (платника); рік, за який внесено відомості; розмір страхового внеску за відповідний місяць; сума сплачених страхових внесків за відповідний місяць; страховий стаж; кількість відпрацьованих застрахованою особою календарних днів (годин) за відповідний місяць; ознака особливих умов праці, що дають право на пільги в системі пенсійного забезпечення; сума заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць.

Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 023830006470 від 12.09.2019 року вбачається, що дані за період з 2010 року по 2013 рік, зазначені у системі персоніфікованого обліку, не враховано, оскільки по-батькові не відповідають паспортним даним заявника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 року № 794 затверджене Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі – Положення № 794).

Так, згідно з нормами пункту 1 зазначеного Положення персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням (далі - відомості про фізичних осіб).

В основі персоніфікованого обліку, відповідно до пункту 3 Положення № 794, лежить обов`язковість і своєчасність подання відомостей про фізичних осіб; обов`язковість використання індивідуального ідентифікаційного номера даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів.

Пунктом п`ятим даного Положення передбачено, що персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).

Згідно з пунктом 6 Положення № 794 уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України "Про інформацію" (2657-12) має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення; проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості; у встановленому порядку притягати до відповідальності осіб, винних у порушенні строків подання відомостей, а також подання неправдивих відомостей про фізичних осіб; видавати у межах своєї компетенції нормативні акти та здійснювати роз`яснення з питань організації персоніфікованого обліку, а також інші права, що випливають із завдань персоніфікованого обліку.

Уповноважений орган, відповідно до норм пункту 7 Положення № 794, створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб; забезпечує автоматизоване використання відомостей про фізичних осіб для визначення права на виплати за пенсійним страхуванням та розміру цих виплат; надає фізичним особа відомості про них, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а у разі їх зміни, несвоєчасного надходження страхового збору (внесків), перегляду розміру виплачуваної пенсії, її індексації, зміни умов надання соціальних послуг чи перегляду питання про можливості їх надання - інформує письмово у встановлені строки застраховану особу; надає роботодавцям допомогу в організації підготовки відомостей про фізичних осіб.

Відповідно до пункту 9 Положення № 794 роботодавці мають право доповнювати та уточнювати подані до уповноваженого органу відомості про фізичну особу відповідно до законодавства.

Згідно з нормами пункту 10-12 Положення № 794 роботодавці зобов`язані в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них та надавати на вимогу фізичної особи копії документів з відомостями про неї стосовно персоніфікованого обліку.

Фізична особа має право ознайомлюватися з відомостями про неї, внесеними до системи персоніфікованого обліку; у разі незгоди з відомостями, внесеними до системи персоніфікованого обліку, звертатися до уповноваженого органу із заявою про їх виправлення; вимагати від роботодавців повного та своєчасного подання до уповноваженого органу відомостей стосовно персоніфікованого обліку.

Фізична особа для отримання в майбутньому виплат з Пенсійного фонду повідомляє під час приймання її на роботу свій ідентифікаційний номер з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів і відомості, які вносяться до системи персоніфікованого обліку; повідомляє уповноважений орган та роботодавця про зміни у відомостях про неї стосовно персоніфікованого обліку; подає уповноваженому органу або роботодавцю документи, які підтверджують відомості про себе, що мають бути внесені до системи персоніфікованого обліку.

З індивідуальних відомостей про застраховану особу вбачається, що невірно вказано по-батькові позивача, а саме " ОСОБА_2 " замість вірного " ОСОБА_3 " (як у паспорті громадянина України).

Водночас, суд звертає увагу на те, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу, окрім іншого, зазначено ідентифікаційний номер позивача – НОМЕР_1 , що дає змогу ідентифікації останнього. Суд наголошує, що позивачем при зверненні до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про призначення пенсії надавалась копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.

Також, позивач має право на звернення до пенсійного органу з заявою про виправлення помилково зазначених індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду ведення підприємницької діяльності у період з 01.06.1999 року по 19.01.2015 року, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом "б" статті 3 Закону № 1788-XII право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, а саме: особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Як уже зазначалося, статтею 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до частини 3-1 розділу XV Закону № 1058-ІV (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 року) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема, ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 01.01.1998 року по 30.06.2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 01.07.2000 року по 31.12.2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 була зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності та здійснювала підприємницьку діяльність, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В01 № 690555 (номер запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру: 21740170000011699), випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 093909 від 03.11.2011 року, а також довідкою про взяття на облік платника податків № 2295 від 25.09.2003 року.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" № 755-IV від 15.05.2003 року (далі – Закон № 755-IV).

Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр), відповідно до статті 1 Закону № 755-IV, це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Згідно з частиною 4 статті 9 Закону № 755-IV в Єдиному державному реєстрі про фізичну особу-підприємця містяться, зокрема, такі відомості як прізвище, ім`я, по батькові; дата народження; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта); країна громадянства; місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем); види діяльності; дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі.

У цьому контексті, суд звертає увагу, що окрім відомостей про прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-підприємця, позивача дають можливість ідентифікувати реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 та місце проживання: АДРЕСА_2 , що, у свою чергу, відповідає паспортним даним ОСОБА_1 .

Так, відповідно до наявної у матеріалах справи довідки Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області № 3245 від 31.08.2018 року позивач перебувала на податковому з 25.09.2003 року по 19.01.2015 року. За період з 25.09.2003 року по 30.09.2003 року ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування, у період з 01.10.2003 року по 31.12.2011 року – на загальній системі оподаткування (із застосуванням фіксованого патенту), у період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року – на спрощені системі оподаткування та у період з 01.01.2014 року по 19.01.2015 року – на загальній системі оподаткування.

За період з 01.10.2003 року по 31.12.2011 року, у якому відбувалась сплата фіксованого податку, податковою інспекцією видавався патент про сплату фіксованого податку відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року №13-92 "Про прибутковий податок з громадян".

Згідно зі статтею 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року №13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (чинного на час провадження позивачем підприємницької діяльності) з доходів, зазначених у цьому розділі Декрету, податок обчислюється податковими органами на підставі декларацій, поданих громадянами про очікуваний (оціночний) у поточному році доход або про фактично одержані у звітному календарному році доходи та інших відомостей про доходи громадян, визначених у цьому розділі.

Перерахування утриманих сум податку до бюджету підприємства, установи, організації та фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності здійснюють у порядку, передбаченому статтею 10 цього Декрету.

Обчислення податку з фактичного річного доходу провадиться податковими органами за місцем постійного проживання платника, а якщо його діяльність здійснюється в іншому місці - за місцем здійснення цієї діяльності з обов`язковим повідомленням податковому органу за місцем постійного проживання громадянина про розміри одержаного ним доходу і сплаченого податку за минулий рік.

Сплата податку може провадитися громадянами авансом з оціночного доходу, а за окремими видами підприємницької діяльності - з розрахункового доходу за фіксованими розмірами прибуткового податку (патентами) з наступним перерахуванням податку з фактичного річного доходу, якщо він перевищує розрахунковий в 1,5 раза.

Перелік видів діяльності, що можуть здійснюватися на умовах фіксованої сплати прибуткового податку (шляхом придбання патенту), та розміри фіксованої суми податку (плати за патент) з них затверджуються Урядом Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Розміри плати за патент встановлюються за ставками пункту 1 статті 7 цього Декрету виходячи із середньорічного доходу осіб, які займаються аналогічною діяльністю на підприємствах та які виконують аналогічну роботу в порядку підприємницької діяльності.

Плата за патент справляється за діяльність у межах календарного року, але не менш як за 30 днів. Сплата податку за фіксованими розмірами (патентами) не звільняє громадян від обов`язку ведення обліку доходів і витрат та подання декларацій податковим органам.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства" № 727/98 від 03.07.1998 року (чинного на час провадження позивачем підприємницької діяльності) суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; на обов`язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Досліджуючи відомості Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області, надані для пред`явлення до управління Пенсійного фонду, судом встановлено, що позивачем сплачено фіксований податок за період з 01.10.2003 року по 31.12.2011 року, та єдиний податок з фізичних осіб за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року.

У всіх інших періодах, позивач здійснювала діяльність на загальній системі оподаткування, доходів не отримувала та податки не сплачувала.

Тобто, здійснюючи підприємницьку діяльність у період з 01.10.2003 року по 31.12.2011 року позивач сплачувала у Пенсійний фонд страхові внески у складі фіксованого податку через Управління державного казначейства відповідно до вимог Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727/98 із змінами та доповненнями (42% від суми сплаченого єдиного податку перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду) та не мала законодавчо визначеного обов`язку звітувати перед органами Пенсійного фонду, як платника єдиного податку.

Однак, відповідачем не зараховано до страхового стажу періоди ведення позивачем підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку, через наявні формальні неточності у документах, що, як уже зазначалося судом, не може бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне зазначити, що вказані пенсійним органом неточності у наданих документах є лише технічною опискою і виникли у зв`язку з неуважністю посадових осіб, які їх заповнювали. Зазначені неточності, на думку суду, не є підставами вважати про відсутність стажу позивача за спірні періоди.

При цьому, стосовно посилань позивача на те, що факт здійснення підприємницької діяльності підтверджується лише свідоцтвом про державну реєстрацію та є підставою для зарахування до її страхового стажу, суд зазначає, що такий документ не є належним доказом підтвердження сплати страхових внесків, облік яких ведеться пенсійним органом.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 26.10.2018 року у справі № 643/20104/15-а.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про протиправність відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком з підстав, викладених в оскаржуваному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Водночас, як уже встановлено судом, відділом з питань призначення та перерахунків пенсій № 4 направлено відмовну пенсійну справу № 023830006470 для перевірки у порядку контролю, за результатами якої встановлено, що для обчислення страхового стажу необхідно враховувати трудову книжку, оскільки по-батькові заявника на російській мові відповідає паспортним даним.

12.09.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення № 023830006470 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV. За результатами проведеного пенсійним органом повторного розрахунку загальний страховий стаж ОСОБА_1 склав 20 років 1 місяць 24 дні. При цьому, у даному випадку, до страхового стажу не враховано період догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 року ІНФОРМАЦІЯ_2 ), період ведення підприємницької діяльності у період з 01.06.1999 року по 19.01.2015 року та дані за період з 2010 року по 2013 рік, зазначені у системі персоніфікованого обліку.

Зі змісту вказано рішення вбачається, що відповідачем зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи згідно з записами у трудовій книжці, період роботи з 11.12.1979 року по 29.01.1980 року, згідно уточнюючої довідки № 466 від 18.09.20189 року та період навчання відповідно до диплому АТ № 725448.

З огляду на викладені обставини, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.

Так, згідно частини першої вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз`ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення". Так, відповідно до пункту 3 цієї, постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Аналізуючи у сукупності фактичні обставини справи та норми закону, виходячи з принципу верховенства права, з метою повного захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку, що рішення відповідача № 023830006470 від 26.07.2019 року та 12.09.2019 року про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV не відповідають критеріям правомірності та обґрунтованості, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, є протиправними та підлягають скасуванню.

Разом із тим, позовні вимоги про зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію є передчасними та не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 58 Закону № 1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Дискреційні повноваження – це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Під дискреційними повноваженнями суд розуміє сукупність прав та обов`язків, закріплених у встановленому законодавством порядку за органом виконавчої влади, які він застосовує на власний розсуд. Наділивши орган виконавчої влади дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу певну свободу розсуду при прийнятті рішення.

Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або Законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Враховуючи те, що відповідність поданих позивачем документів для призначення пенсії була досліджена відповідачем досить поверхнево, суд вважає, що найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.06.2019 року, зареєстровану за № 5363, з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.

Питання про розподіл судових витрат вирішено судом відповідно до вимог статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 023830006470 від 26.07.2019 року та 12.09.2019 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.06.2019 року, зареєстровану за № 5363, про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням окреслених у даному рішенні висновків, та правової оцінки суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду в сумі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21050).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 28.12.2019 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна