Рішення № 86669519, 05.12.2019, Рівненський районний суд Рівненської області

справа № 570/3865/19

провадження № 2/570/1279/2019

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 грудня 2019 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.

з участю секретаря судового засідання Кмін В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про зняття арешту з майна та виключення відомостей з реєстру,

в с т а н о в и в:

покликаючись на те, що вони як спадкоємці власника земельної ділянки протиправно обмежені у здійсненні свого права на спадкування, оскільки земельна ділянка знаходиться під забороною відчуження згідно постанови державного виконавця, позивачі у поданій до суду 13 серпня 2019 року позовній заяві просять звільнити її з-під арешту та виключити запис про зазначене обтяження з державних реєстрів.

У поданих до суду заявах позивачі просять позов задоволити,

Всіх учасників справи відповідно до ст.ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи. У поданих до суду заявах позивачі та представник відповідача просять справу слухати у їх відсутність. Зважаючи на те, що їх явку не визнано обов`язковою, враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку учасників цивільного процесу, дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних осіб та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, прийшов до таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Позивачі скористалися правовою допомогою.

Встановлено, що відповідно до інформації від 09 серпня 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру он відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №176937556 ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 5624681500:05:023:0014, площею 1.9287 (1,93) га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в Рівненській області, Рівненському районі, Великожитинська сільська рада.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .

Позивачі - її діти як спадкоємці першої черги за законом та за заповітом від 26 березня 2010 року подали заяви про прийняття спадщини. Дізналися, що земельна ділянка, право на яку посвідчено державним актом серії ЯД №269359 та яка є предметом заповіту, відповідно до постанови державного виконавця ППВР ВДВС ГУЮ у Рівненській області Мартинюк Н.О. б/н від 01 серпня 2008 року знаходиться під арештом.

Згідно цієї ж довідки вказана земельна ділянка перебуває під забороною на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: б/н, виданий 01.08.2008, видавник: ППВР ВДВС ГУЮ у Рівненській області, ОСОБА_4 про арешт земельної ділянки внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 08.08.2008 за № 7711672, номер запису про обтяження: 6740837.

На звернення ОСОБА_1 від 01.08.2019 року повідомлено, що станом на 01.08.2019 року на виконання до відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Рівненській області виконавчі документи, за якими боржником є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , не надходили та не перебувають на виконанні.

12 серпня 2019 року позивачами подано скаргу з проханням зняти арешт із вищезазначеної земельної ділянки на тій підставі, що цей арешт накладено 2008 року з порушенням вимог законодавства. 29 серпня 2019 року їм повідомлено, що книги обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцю, та архіви виконавчих проваджень за 2008 рік знищені за закінченням терміну зберігання.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Згідно з ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Як слідує з ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України.

Ч.5 ст.1268 ЦК України передбачено, що спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на майно і про звільнення майна з-під арешту.

П.5 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

За результатами аналізу встановлених обставин справи та вищенаведених правових норм можна дійти таких висновків.

Звертаючись до суду з позовом за захистом свого порушеного права, позивачі обґрунтовували свої вимоги тим, що спірна земельна ділянка, яка є спадковим майном, арештована в порядку виконавчого провадження, боржником у якому вони не є, що порушує їх право власності на це нерухоме майно, за захистом якого вони і звернулися до суду. Крім того, жодних доказів наявності в дійсності такого виконавчого провадження відповідачем не представлено.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту їх цивільних прав (пункт 49 рішення ЄСПЛ у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки).

Завданням суду є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і вирішення справи; норми права застосовує виключно суд.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст.16 ЦК України, де визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Такими способами є: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Згідно з ч.3 ст.16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Згідно змісту ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно її позбавлений, право приватної власності є непорушним. Аналогічний висновок викладений і в ч.1 ст.321 ЦК України та ст.1 Першого протоколу Конвенції.

Вирішуючи спір, суд, перевіривши доводи сторін, не порушуючи норми ст.ст.10, 11 ЦПК України, ч.4 ст.129 Конституції України вважає за необхідне вирішити спір по суті, забезпечивши право позивача на судовий захист, гарантований йому ст.ст.55, 124 Конституції України та передбачений ст.ст.3, 4 ЦПК України, виконуючи свої процесуальні функції у забезпеченні змагального цивільного процесу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод

Згідно з п.24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам надано роз`яснення про те, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.2 постанови від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). У п.5 судам надано роз`яснення про те, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України 2004 року. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено ст.60 Закону «Про виконавче провадження».

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13, що аналогічна п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальною нормою, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно особи. У разі виникнення зазначеної спірної ситуації належним способом захисту прав особи є звернення до суду не сторони виконавчого провадження, а іншої особи, яка є власником, чи претендує на таке майно з позовом про зняття з майна арешту. Отже, вимоги позивача, що ґрунтуються на праві його власності на арештоване майно, повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства за правилами, встановленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину, позивач з часу її відкриття набув право володіння та користування нею і, відповідно, право на захист цих прав, в тому числі і в порядку ст.388 ЦК України. Позивачі набули право звернення до суду за захистом свого інтересу, пов`язаного з переходом права власності на спірне майно. Відсутність у них процесуального статусу сторони у виконавчому провадженні не надає їм право вирішити це питання в іншому процесуальному порядку.

Таким чином, арешт майна, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України 2004 року. Отже, в інший спосіб, крім пред`явлення до суду вимоги про звільнення майна з-під арешту, позивач не може захистити своє право на спадкування спірного майна.

Відповідачами в таких справах є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (пункт 2 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03 червня 2016 року № 5).

Разом з тим, ні у сторін, ні у суду немає доказів того, у якому саме виконавчому провадженні накладено вказаний арешт, що позбавляє можливості визначити стягувача.

Задовільняючи позов, суд виходив із того, що за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тому заява про звільнення майна з під арешту повинна розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України 2004 року. За таких умов, вимоги позивача підставні та підлягають до задоволення. Вважаю, що це забезпечить справедливу рівновагу між інтересами сторін, що узгоджується з положеннями ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, так як незняття арешту з майна за таких обставин порушує передбачені ст.1 Протоколу міжнародної конвенції з прав людини та ст.ст.21, 41 Конституції України права на свободу володіння майном.

Справедливість, добросовісність та розумність згідно з п.6 ст.3 ЦК України є одними із засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Щодо порядку та строку виконання рішення, то за відповідно до п.2 ст.Закону у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Таким чином, безпосереднє зняття арешту з майна здійснюється за постановою державного виконавця, яке приймається на підставі відповідного рішення суду.

Невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно. Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек (ч.1 ст.13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Відповідно до п.2 ч.1 ст.3 цього Закону до загальних засад державної реєстрації прав належить обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з абз.2 п.7 Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.12.2012 року № 1844/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 18.12.2012 року за №2102/22414, у разі коли при розгляді заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якої державній реєстрації підлягає припинення обтяження речового права на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване в Державному реєстрі прав, встановлено наявність запису про таке обтяження в Реєстрах, державний реєстратор переносить відомості запису про таке обтяження до спеціального розділу Державного реєстру прав, після чого на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію припинення обтяження речового права на нерухоме майно вносить запис про припинення такого обтяження до Державного реєстру прав.

Як наслідок, відновлення порушеного позивачів, як спадкоємців власника земельної ділянки неможливе без виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису від 08.08.2008 за № 6740837, реєстраційний номер обтяження 7711672 про арешт нерухомого майна; опис предмета обтяження: земельна ділянка 5624681500:05:023:0014.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач не наполягав на відшкодуванні понесених судових витрат, суд, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, що полягає у розгляді справи у межах заявлених вимог, не стягує з відповідача понесені позивачем документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

задоволити цивільний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про зняття арешту з майна та виключення відомостей з реєстру.

Зняти арешт з земельної ділянки, накладений постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області Мартинюк Н.О. б/н від 01 серпня 2008 року на земельну ділянку з кадастровим номером 5624681500:05:023:0014, площею 1.9287 (1,93) га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, право власності на яку зареєстроване на ОСОБА_3 , яка знаходиться на території Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області та виключити з Єдиного реєстру заборон відчудження об"єктів нерухомого майна запис від 08 серпня 2008 року за №6740837, реєстраційний номер обтяження 7711672.

Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного текста рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 21 липня 1998 року/.

Позивач: ОСОБА_2 / ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 06 серпня 1998 року/.

Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області /ЄДРПОУ 34922678/.

Суддя: Кушнір Н.В.