Рішення № 86660077, 23.12.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.12.2019Справа № 910/13145/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сл-Плюс"

до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

про визнання недійсним одностороннього правочину та визнання за позивачем права.

Представники сторін:

від позивача: Іорданов К.І., ордер серія АТ № 1001214;

від відповідача: Половінкін О.В., довіреність № 47 від 10.04.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СЛ-Плюс" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" про визнання недійсним одностороннього правочину та визнання за позивачем права.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що незважаючи на належне виконання позивачем умов Договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2017-12/33 від 01.12.2017, укладеного між сторонами, відповідачем направлено позивачу Лист № 053/05-3057 від 04.09.2019, яким повідомлено про дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку, який за доводами позивача є правочином та підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

27.09.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 24.09.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2019 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛ-Плюс" про забезпечення позову відмовлено.

22.10.2019 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

25.10.2019 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 28.10.2019 представник відповідача з`явився, представник позивача не з`явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 18.11.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

18.11.2019 позивачем подано відповідь на відзив.

У судове засідання 18.11.2019 представники сторін з`явились, представник позивача заявив усне клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення спору у справі № 910/15895/19, інформація про відкриття провадження за яким, станом на 18.11.2019 відсутня.

За результатами розгляду клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі, судом відмовлено у задоволенні заявленого клопотання у зв`язку з його необґрунтованістю.

За результатами судового засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.12.2019.

У судове засідання 02.12.2019 представники сторін з`явились, представник позивача заявив усне клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення спору у справі № 910/15895/19, інформація про відкриття провадження за яким, станом на 02.12.2019 відсутня.

За результатами розгляду клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі, судом відмовлено у задоволенні заявленого клопотання у зв`язку з його необґрунтованістю.

У судовому засіданні 02.12.2019 представник позивача подав заяву про відвід судді, в обґрунтування якої зазначив, що за наслідками розгляду клопотань представника позивача про зупинення провадження у справі, судом відмовлено у їх задоволенні, а також не прийнято до розгляду відповідь на відзив у зв`язку з пропуском строку на її подання, хоча позивач ухвали суду із встановленими судом строками не отримував, що свідчить про упередженість судді Грєхової О.А. при розгляді даної справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛ-Плюс" про відвід судді Грєхової О.А. від розгляду справи №910/13145/19 передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛ-Плюс" про відвід судді Грєхової О.А. від розгляду справи №910/13145/19 відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 розгляд справи по суті призначено на 16.12.2019.

16.12.2019 представником позивача подано заяву про відвід судді Грєхової О.А. від розгляду справи № 910/13145/19, клопотання про виклик свідка у справі та клопотання про зупинення провадження у справі.

У судове засідання 16.12.2019 представники сторін з`явились, представник позивача подану заяву про відвід судді Грєхової О.А. від розгляду справи № 910/13145/19 підтримав.

Представник відповідача заперечував проти заяви про відвід судді, зазначаючи про зловживання представником позивача наданими йому процесуальними правами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛ-Плюс" про відвід судді Грєхової О.А. від розгляду справи №910/13145/19 визнано зловживанням процесуальними правами та залишено без розгляду, постановлено застосувати до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛ-Плюс" захід процесуального примусу у вигляді штрафу, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛ-Плюс" в дохід Державного бюджету України штраф у розмірі 5 763,00 грн.

За наслідками розгляду клопотання представника позивача про виклик свідка, суд відмовив у задоволенні поданого клопотання, постановивши протокольну ухвалу з наступних підстав.

Відповідно до ст. 89 ГПК України, свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти. При цьому, ч.4 ст.88 ГПК України визначено, що заява свідка, у якій за змістом ч. 1 ст.88 ГПК України, викладаються показання свідка, має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів. Позивач подає докази у строк, визначений ч.2 ст.80 ГПК України разом з поданням позовної заяви.

Проте, ані до позовної заяви, ані до клопотання про виклик свідка, поданих позивачем, не додано відповідної заяви особи, яку позивач просить викликати в судове засідання, тому на даний час відсутні підстави сумніватись у її показах, які фактично не надавались.

За результатами розгляду клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі, судом залишено його без розгляду, з огляду на положення ч. 2 ст. 207 ГПК України.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 23.12.2019

23.12.2019 представником позивача подано клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 910/15895/19 та заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку.

За результатами розгляду клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі, судом відмовлено у його задоволенні, з огляду на положення ч. 3 ст. 195 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, з підстав викладених у відзиві.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 23.12.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Статуту Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (п. 1.1 Статуту) підприємство створено згідно з рішенням Київської міської ради від 15.03.2007 № 261/922 «Про створення комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтранспарксервіс».

Відповідно до п. 3 рішення Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві» Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» визнано єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту.

Згідно з п. 17.3.1 рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 «Про Правила благоустрою м. Києва» експлуатація паркувальних майданчиків здійснюється лише оператором або контрагентами, які уклали з оператором відповідні договори.

Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» затверджено перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс», серед яких паркувальні майданчики за адресою: м. Київ, Дарницький район, проспект Бажана, майданчик № 1 (між вул. Л.Руденко та просп. П.Григоренка) майданчики № 1, № 2 (між вул. Л.Руденко та просп. П.Григоренка) (загальна площа земельної ділянки 4275,0 кв.м.; кількість машиномісць - 171 машиномісця).

01.12.2017 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (далі - сторона-1, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛ-Плюс» (далі - сторона-2, позивач) укладено Договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2017-12/33 (далі - Договір), за умовами якого, сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 154 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 17 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький район, проспект Бажана, майданчик № 1 (між вул. Л.Руденко та просп. П.Григоренка), майданчик № 2 (між вул. Л.Руденко та просп. П.Григоренка), в межах III територіальної зони паркування м. Києва (далі - фіксовані місця для паркування), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Відповідно до п. 1.2 Договору, під «Фіксованими місцями для паркування» в цьому договорі визначено експлуатацію 154 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 17 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, за адресою: м. Київ, Дарницький район, проспект Бажана, майданчик № 1 (між вул. Л.Руденко та просп. П.Григоренка), майданчик № 2 (між вул. Л.Руденко та просп. П.Григоренка), в межах III територіальної зони паркування м. Києва

Згідно пунктами 1.3 та 1.4 Договору «Фіксовані місця для паркування» вважаються переданими в експлуатацію сторони-2 з моменту набрання чинності договору.

«Фіксовані місця для паркування» вважатимуться повернутим стороні-1 з експлуатації через 30 календарних днів з дати закінчення строку дії, припинення (розірвання) Договору.

Пунктами 2.1.1 та 2.1.2 Договору узгоджено, що сторона-1 здійснює контроль за виконанням умов цього Договору, а також дотриманням стороною-2 Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою КМУ від 03.12.2009 № 1342 (далі - Правила паркування), та Правил благоустрою м. Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051, на «Фіксованих місцях для паркування» та має право доступу на «Фіксовані місця для паркування» для здійснення моніторингу та обстеження даної території. Здійснює моніторинг та обстеження території «Фіксованих місць для паркування. Виявлення за результатами моніторингу та обстеження території «Фіксованих місць для паркування» кількості автомобілів, які не відповідають схемі ОДР є підставою для внесення змін до схеми ОДР шляхом збільшення або зменшення на відповідну кількість автомобілів.

У відповідності до пунктів 2.2.3, 2.2.4, 2.2.5, 2.2.7 та 2.2.8 Договору, сторона-2 здійснює експлуатацію «Фіксованих місць для паркування» згідно з вимогами чинного законодавства України, в тому числі Правилами паркування у відповідності до умов цього Договору, схеми організації дорожнього руху; зобов`язується утримувати «Фіксовані місця для паркування» та прилеглу територію в належному санітарно-технічному стані, з дотримання правил благоустрою, норм і правил протипожежної безпеки, техніки безпеки, здійснює прибирання території на вивезення сміття, листя та снігу; зобов`язується облаштувати та експлуатувати не більшу кількість місць для паркування транспортних засобів, ніж передбачено умовами Договору; забезпечує безоплатне паркування транспортних засобів, передбачених ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та не має права передавати «Фіксовані місця для паркування» в експлуатацію третім особам.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що плата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного Договору становить 6,50 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу, в тому числі: вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 0,82 грн., ПДВ - 0,16 грн. та збір за місця для паркування транспортних засобів - 5,52 грн.

Відповідно до п. 3.2 Договору загальна сума щомісячних платежів сторони-2 стороні-1 по Договору визначена в Графіку платежів (Додаток № 1 до даного Договору).

За умовами п. 3.3 Договору розрахунок за договором здійснюється шляхом оплати стороплю 2 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 20 числа поточного місяця відповідно до графіку платежів (Додаток № 1 до даного Договору).

Цей Договір вступає в силу з 01.01.2018 і діє до 31.12.2020 (п. 6.1 Договору).

Відповідно до п. 6.5 Договору сторона-1 має право достроково розірвати цей Договір в односторонньому порядку у будь-якому з наступних випадків: у випадку, якщо сторона-2 не здійснила оплату в обсязі, встановленому розділом 3 цього Договору, і таке порушення триває більше ніж 30 календарних днів; у випадку використання стороною-2 «Фіксованих місць для паркування» не за цільовим призначенням; в інших випадках, передбачених законодавством України та (або) цим Договором.

Про дострокове розірвання Договору відповідно до п. 6.5 цього Договору, сторона-1 надсилає стороні-2 письмове повідомлення не менш, ніж за 15 календарних днів до дати розірвання Договору. Повідомлення про розірвання Договору надсилається в порядку визначеному п. 8.4 даного Договору. Догові є розірваним на тридцять перший календарний день з дати отримання повідомлення стороною-2 (п. 6.6 Договору).

05.09.2019 Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» надіслало Товариству з обмеженою відповідальністю «СЛ-Плюс» повідомлення № 053/05-3057 від 04.09.2019 про розірвання Договору, яке отримано позивачем 10.09.2019, у якому відповідач зазначив, що працівниками КП «Київтранспарксервіс» 30.08.2019 здійснено обстеження паркувального майданчику, за результатами якого виявлено незадовільний санітарний стан, невідповідність схеми організації дорожнього руху в частині самовільного збільшення території, ведення діяльності з продажу транспортних засобів, що прямо заборонено умовами Договору, в зв`язку з чим, відповідач на підставі пунктів 2.2.3, 2.2.4, 2.2.5, 2.2.8, 6.5 Договору повідомив позивача про одностороннє розірвання Договору.

Позивач зазначає, що незважаючи на належне виконання ним умов Договору, повідомленням від 04.09.2019 № 053/05-3057 відповідач повідомив позивача про дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку, однак, позивач зазначає, що жоден із перелічених у п. 6.5 Договору випадків, не має місце, оскільки позивач вчасно здійснив оплату в повному обсязі, встановленому розділом 3 Договору та використовує фіксовані місця для паркування за цільовим призначенням, в свою чергу твердження відповідача про неналежний санітарний стан та збільшення території паркувальних майданчиків не відповідають дійсності, при цьому, розірвання з цих підстав має здійснюватись у судовому порядку, оскільки такі підстави не передбачені п. 6.5 Договору, в зв`язку з чим, позивач просить суд визнати недійсним вчинений відповідачем односторонній правочин, оформлений повідомлення від 06.09.2019 № 053/05-3057 про розірвання Договору укладеного між сторонами та визнати за позивачем право на організацію та експлуатацію 154 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 17 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, що розташовані на майданчиках для паркування за адресою: м. Київ, Дарницький район, проспект Бажана, майданчик № 1 (між вул. Л.Руденко та просп. П.Григоренка) та майданчик № 2 (між вул. Л.Руденко та просп. П.Григоренка) в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва на умовах, викладених в Договорі, укладеному між сторонами

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову зазначає, що позивач здійснював діяльність з надання послуг з паркування на паркувальному майданчику з порушенням умов Договору, що підтверджується складеним за результатами обстеження паркувального майданчику Актом від 30.08.2019, відповідно до якого встановлено, що:

- на майданчику № 1 припарковано понад 140 автомобілів, а на майданчику № 2 припарковано понад 130 автомобілів всупереч схемі ОДР;

- на території паркувального майданчика розміщено автосалон «AutoPodium», який здійснює господарську діяльність з продажу транспортних засобів, що підтверджується рекламною вивіскою та інформацією про режим роботи автосалону;

- територія майданчику не прибрана та має незадовільний санітарний стан;

- відсутня розмітка місць для паркування згідно схеми ОДР;

- відсутні позначки місць пільгового паркування;

- на майданчику № 1 відсутні знаки регулювання дорожнього руху 3.2.1, 5.38.1, 7.14, 4.2;

- на майданчику № 2 відсутні знаки регулювання дорожнього руху 2.2, 5.38.1, 7.14.

Також, відповідач зазначає, що в ході бесіди з охоронцем, який відмовився повідомити свої анкетні дані, стало відомо, що пільгове паркування на території майданчика не передбачено, а також, що він працює без будь-яких трудових угод з ТОВ «СЛ-Плюс»

Таким чином, відповідач зазначає, що у зв`язку з порушенням позивачем пунктів 2.2.3, 2.2.4, 2.2.5, 2.2.7, 2.2.8 Договору, зокрема використання «Фіксованих місць для паркування» не за цільовим призначенням, а саме у зв`язку з розміщенням на паркувальному майданчику автосалону, керуючись п. 6.5 Договору відповідач правомірно повідомив позивача про розірвання Договору в односторонньому порядку.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору, відповідно ст. 3 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 1, ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В той же час, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення містить і Господарський кодекс України.

Так, відповідно ч. 2 ст. 67 Господарського кодексу України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до п. 1, 2, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання; належним чином відповідно до закону, інших правових актів та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення , невизнання або оспорювання , кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Як було зазначено вище, 01.12.2017 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (далі - сторона-1, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛ-Плюс» (далі - сторона-2, позивач) укладено Договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2017-12/33 (далі - Договір), за умовами якого, сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 154 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 17 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький район, проспект Бажана, майданчик № 1 (між вул. Л.Руденко та просп. П.Григоренка), майданчик № 2 (між вул. Л.Руденко та просп. П.Григоренка), в межах III територіальної зони паркування м. Києва (далі - фіксовані місця для паркування), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ТОВ "СЛ-Плюс" зазначило, що 10.09.2019 ним було отримано від відповідача повідомлення №053/05-3057 від 04.09.2019 про розірвання укладеного між сторонами договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2017-12/33 від 01.12.2017, в порядку п. 6.5 договору, з підстав незадовільного санітарного стану, невідповідності схеми організації дорожнього руху в частині самовільного збільшення території, ведення діяльності з продажу транспортних засобів, що прямо заборонено умовами Договору. Проте, позивач вважає, що таке повідомлення є безпідставним та необґрунтованим, з огляду на відсутність жодних порушень умов договору зі сторони ТОВ "СЛ-Плюс".

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Виходячи з положень вищезазначеної статті, повідомлення сторони договору може вважатися одностороннім правочином, у випадку, якщо воно породжує, змінює чи припиняє права та обов`язки обох сторін договору.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об`єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Так, укладаючи договір № ДНП-2017-12/33 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 01.12.2017 ТОВ "СЛ-Плюс" взяло на себе зобов`язання, зокрема, здійснювати експлуатацію «Фіксованих місць для паркування» згідно з вимогами чинного законодавства України, в тому числі Правилами паркування у відповідності до умов цього Договору, схеми організації дорожнього руху; утримувати «Фіксовані місця для паркування» та прилеглу територію в належному санітарно-технічному стані, з дотримання правил благоустрою, норм і правил протипожежної безпеки, техніки безпеки, здійснює прибирання території на вивезення сміття, листя та снігу; облаштувати та експлуатувати не більшу кількість місць для паркування транспортних засобів, ніж передбачено умовами Договору; забезпечувати безоплатне паркування транспортних засобів, передбачених ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та не має права передавати «Фіксовані місця для паркування» в експлуатацію третім особам (п.п. 2.2.3, 2.2.4., 2.2.5., 2.2.7, 2.2.8).

Відповідно до розділу XVII "Правила паркування транспортних засобів у м. Києві" Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 (далі - Правила благоустрою міста Києва), оператор (уповноважена організація) - комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що визначено органом місцевого самоврядування для здійснення організації та експлуатації місць платного паркування транспортних засобів згідно з діючим порядком.

Згідно з п. 17.3.1 Правил благоустрою міста Києва платні місця для паркування транспортних засобів (майданчики для платного паркування) призначені для тимчасової стоянки транспортного засобу зі стягненням плати за паркування у відведених або спеціально обладнаних місцях без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місця для паркування транспортних засобів необхідним обладнанням. Організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

Відповідно до п. 17.3.2 Правил благоустрою міста Києва особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок. На таких земельних ділянках оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць, що полягає у запровадженні інноваційних технологій (сучасних систем паркування), нанесенні дорожньої розмітки, встановленні відповідних дорожніх знаків, огорожі та інших елементів благоустрою, у порядку визначеному цими Правилами.

Відповідно до Правил паркування транспортних засобів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. №1342 (далі - Правила) спеціально обладнані майданчики для паркування це майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху (п.4).

Пунктами 12, 13, 15, 22 визначено, що майданчики для паркування обладнуються відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху. Відведені майданчики для паркування позначаються дорожніми знаками та суцільною синьою (блакитною) смугою на проїзній частині і на бордюрі, який відокремлює проїзну частину від пішохідної. Спеціально обладнані майданчики для паркування позначаються дорожніми знаками та розміткою. На майданчиках для паркування обов`язково облаштовуються місця (в обсязі 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та розміткою для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Відстань від в`їзду на майданчик для платного паркування до найближчого такого місця не повинна перевищувати 50 метрів.

Відповідно до п. 24 Правил оператор зобов`язаний, зокрема, використовувати майданчик для паркування за призначенням; обладнати майданчик для паркування відповідно до вимог цих Правил, Правил дорожнього руху, норм, нормативів, стандартів з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху; утримувати територію та під`їзні шляхи до майданчика для паркування у належному технічному та санітарному стані; повідомляти уповноважені підрозділи Національної поліції про виявлені порушення цих Правил.

Таким чином, на земельних ділянках, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця для надання оператором платних послуг паркування транспортних засобів, оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць відповідно до кількості машиномісць затвердженої рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Акта обстеження майданчика для паркування від 30.08.2019, складеного за результатами обстеження майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Дарницький район, проспект Бажана, майданчик № 1, № 2 (між вул. Л.Руденко та просп. П.Григоренка), в межах III територіальної зони паркування м. Києва, відповідно до якого, на момент обстеження території комісією у складі: начальника відділу фінансово-економічної безпеки Опришко В.А., головного спеціаліста відділу фінансово-економічної безпеки Пристинської Н.П., головного спеціаліста розробки схем організації дорожнього руху Семенчук М.Ю. виявлені наступні недоліки:

- на майданчику № 1 припарковано понад 140 автомобілів, а на майданчику № 2 припарковано понад 130 автомобілів всупереч схемі ОДР;

- на території паркувального майданчика розміщено автосалон «AutoPodium», який здійснює господарську діяльність з продажу транспортних засобів, що підтверджується рекламною вивіскою та інформацією про режим роботи автосалону;

- територія майданчику не прибрана та має незадовільний санітарний стан;

- відсутня розмітка місць для паркування згідно схеми ОДР;

- відсутні позначки місць пільгового паркування;

- на майданчику № 1 відсутні знаки регулювання дорожнього руху 3.2.1, 5.38.1, 7.14, 4.2;

- на майданчику № 2 відсутні знаки регулювання дорожнього руху 2.2, 5.38.1, 7.14.

В означеному акті також зазначено, що в ході бесіди з охоронцем, який відмовився повідомити свої анкетні дані, стало відомо, що пільгове паркування на території майданчика не передбачено, а також, що він працює без будь-яких трудових угод з ТОВ «Сл-Плюс»

Крім того, до означеного акта долучено фотофіксацію наведених у акті недоліків, зокрема, які підтверджують факт розміщення на території паркувального майданчика автосалону «AutoPodium», який здійснює господарську діяльність з продажу транспортних засобів.

Суд вважає необґрунтованими посилання позивача щодо неналежного оформлення даного акту, зокрема, його складення одноособово, без участі позивача, та неможливості прийняття його як доказу по справі, оскільки п. 2.1.2 договору відповідачу надано право доступу на «Фіксовані місця для паркування» для здійснення моніторингу та обстеження даної території. Водночас, договором № ДНП-2017-12/33 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 01.12.2017 чітко не визначено ані форми акту, ані обов`язку складання його за участі позивача.

Суд також відхиляє посилання позивача на те, що він використовує фіксовані місця для паркування за цільовим призначенням, оскільки самим же позивачем неодноразово заявлося клопотання про зупинення провадження у справі, з якого вбачається, що між позивачем та ФОП Зінченко О.В. укладено Договір про надання послуг паркування транспортних засобів від 01.01.2018, внаслідок укладення якого, на місцях для паркування розміщено майданчик з продажу автомобілів, що вбачається з заявлених у справі № 910/15895/19 вимог (ухвала Господарського суду міста Києва від 18.11.2019), відповідно до яких позивач просить:

- припинити дії договору про надання послуг паркування транспортних засобів від 01.01.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛ-Плюс» та Фізичною особою-підприємцем Зінченко Олександром Васильовичем;

- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Зінченко Олександра Васильовича припинити вести господарську діяльність на території майданчиків та за власний рахунок демонтувати самовільно встановлені рекламні вивіски на приміщенні охорони та огорожі, що розташована на майданчиках для паркування за адресою: м. Київ, Дарницький район, просп.. Бажана, майданчик № 1 (між вул. Л.Руденко та просп. П.Григоренка) та майданчик № 2 (між вул. Л.Руденко та просп. П.Григоренка) в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

При цьому, за приписами ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Таким чином, цивільне законодавство обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи.

Зміст добросовісності (bona fides) виражається через поняття "розумність і справедливість". При цьому згідно з обмежувальною функцією добросовісності, правило, обов`язкове для сторін, не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за певних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених сторонами.

Водночас, принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм.

Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

У даному випадку, позивач обмежевшись лише самими твердженнями про відсутність обставин порушенням ним умов Договору, жодного доказу в спростування обставин, які стали підставою для одностороннього розірвання Договору, зокрема про наявність на території паркувального майданчика автосалону «AutoPodium», який здійснює господарську діяльність з продажу транспортних засобів, не надав, натомість, з поданого позивачем позову до ФОП Зінченко О.В., а саме з ухвали Господарського суду міста Києва від 18.11.2019 вбачається, що в порушенням умов Договору та Правил, позивачем було укладено з третьою особою Договір про надання послуг паркування транспортних засобів від 01.01.2018, внаслідок чого, на території паркувального майданчика розміщено автосалон, а відтак, як встановлено судом, позивачем порушено умови Договору в частині використання місць паркування за їх цільовим призначенням, що відповідно до п. 6.5 Договору є підставою для розірвання Договору в односторонньому порядку, а отже, відповідачем вчинено односторонній правочин, оформлений повідомленням від 06.09.2019 № 053/05-3057 про розірвання Договору за наявності на те правових підстав.

Відтак, доводи позивача щодо належного виконання умов Договору ТОВ «СЛ-Плюс» та відповідно відсутності у позивача права на одностороннє розірвання Договору спростовуються встановленими фактичними обставинами справи, в зв`язку з чим, вимоги позивача про визнання недійсним вчиненого відповідачем одностороннього правочину, оформленого повідомленням від 06.09.2019 № 053/05-3057 про розірвання Договору укладеного між сторонами та визнання за позивачем права на організацію та експлуатацію 154 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 17 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, що розташовані на майданчиках для паркування за адресою: м. Київ, Дарницький район, проспект Бажана, майданчик № 1 (між вул. Л.Руденко та просп. П.Григоренка) та майданчик № 2 (між вул. Л.Руденко та просп. П.Григоренка) в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва на умовах, викладених в Договорі, укладеному між сторонами є необґрунтованими.

Частиною 2 ст. 651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Проте, жодна зі сторін не зверталась до суду із позовом про зміну або розірвання договору у зв`язку із істотним його порушенням іншою стороною.

Разом з цим, ч.1 ст. 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, п. 6.5 договору № ДНП-2017-12/33 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 01.12.2017 сторони погодили, що сторона-1 має право достроково розірвати цей Договір в односторонньому порядку у будь-якому з наступних випадків: у випадку, якщо сторона-2 не здійснила оплату в обсязі, встановленому розділом 3 цього Договору, і таке порушення триває більше ніж 30 календарних днів; у випадку використання стороною-2 «Фіксованих місць для паркування» не за цільовим призначенням; в інших випадках, передбачених законодавством України та (або) цим Договором.

Про дострокове розірвання Договору відповідно до п. 6.5 цього Договору, сторона-1 надсилає стороні-2 письмове повідомлення не менш, ніж за 15 календарних днів до дати розірвання Договору. Повідомлення про розірвання Договору надсилається в порядку визначеному п. 8.4 даного Договору. Договір є розірваним на тридцять перший календарний день з дати отримання повідомлення стороною-2 (п. 6.6 Договору).

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, укладаючи договір №ДНП-2017-12/33 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 01.12.2017 позивач та відповідач прямо врегулювали порядок розірвання договору, зокрема, передбачивши його розірвання в односторонньому порядку та право на таке розірвання було використане відповідачем.

В свою чергу, згідно з ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи.

Відтак на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Однак, оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу в спростування ообставин, які стали підставою для одностороннього розірвання Договору, право на яке, передбачено узгодженими сторонами на власний розсуд умовами Договору, що свідчить про недоведеність позивачем обставин, викладених у позовній заяві.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 27.12.2019

Суддя О.А. Грєхова