Рішення № 86632084, 26.12.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6603/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Марина П.П.,

розглянувши у поряду письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради про визнання протиправними дій щодо відмови в задоволені запиту на інформацію та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позовом ОСОБА_1 до Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради, в якому позивач просить визнати протиправними дії управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради щодо надання листом від 23.10.2019 року №01-28/46вих ОСОБА_1 відмови в задоволенні запиту на інформацію від 22.10.2019 року №01-28/4 та зобов`язати управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради надати ОСОБА_1 відповідь на запит на інформацію від 22.10.2019 року №01-28/46 відповідно до поставлених питань в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».

В обґрунтування заявлених позовних вимог в позовній заяві позивач зазначила, що 22.10.2019 року позивач звернулась до Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради із запитом на інформацію за вх. №01-28/46, в якому просила відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» надати перелік земельних ділянок що перебувають у приватній власності на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини міста Одеса. Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради листом від 23.10.2019 року №01-28/46вих відмовило в задоволенні запиту з підстав того, що порушене у запиті на публічну інформацію не відноситься до повноважень Управління. ОСОБА_1 не погоджується з наданою відмовою та вважає її безпідставною, а тому звернулась до суду з даним позовом.

Відповідачем 04.12.2019 року надано відзив на позов, в якому відповідач зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Представник відповідача наголошує на безпідставності посилань позивача щодо наявності у відповідача обов`язку володіти інформацією щодо переліку земельних ділянок, які перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини міста Одеси. Відповідно частини 2 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Положення про управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 21.03.2018 року № 3044-VII, серед повноважень управління відсутнє повноваження щодо обліку земельних ділянок, в тому числі земельних ділянок, які перебувають у приватній власності. Запит на інформацію ОСОБА_1 від 22.10.2019р. стосувався надання переліку земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини міста Одеси. При цьому, запит не стосувався надання інформації з Державного реєстру пам`яток України. Зі змісту наведених законодавчих приписів виплаває, що Управління є суб`єктом владних повноважень, спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини, на який покладено забезпечення виконання вимог законів України «Про охорону культурної спадщини». При цьому, Управління не є уповноваженим органом у сфері нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства. Також Управління не є уповноваженим органом у сфері Державного кадастру. З огляду на викладене, управління не є розпорядником інформації щодо переліку земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини міста Одеси. Таким чином управління правомірно, в межах та на підставі частини 1 статті 22 Закону відмовило в задоволенні запиту.

У відповіді на відзив на позов позивач зазначила, що викладене у відзиві не відповідає вимогам Конституції України, Земельному кодексу України, Законам України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про охорону культурної спадщини». Доводи наведені у відзиві на позов, на переконання позивача, фактично зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, незгодою з висновками позивача по їх оцінці та перекручення відповідачем причино-наслідкового зв`язку подій, з метою уникнення відповідальності за бездіяльність виконавчого органу.

Ухвалою суду від 12.11.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

Як встановлено судом, позивач, 22.10.2019 року за №01-28/4 звернулась до Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради із запитом на інформацію, в якому просила, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», надати перелік земельних ділянок що перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини міста Одеса (а.с.7).

Управлінням з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради, 23.10.2019 року, за результатами розгляду запиту позивача надано відповідь, в якій зазначено, що відповідно ч.2 ст.6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Положенням про управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 21,03.2018 року №3044- VII серед повноважень управління відсутнє повноваження щодо обліку земельних ділянок. Враховуючи викладене, порушене у запиті на публічну інформацію питання не відноситься до повноважень Управління (а.с.8).

Отже, відповідачем відмовлено позивачу у наданні інформації на запит від 22.10.2019 року за №01-28/4 з підстав того, що порушене у запиті на публічну інформацію питання не відноситься до повноважень Управлінням з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради.

Позивач вважає, що відмова в надання інформації на інформаційний запит є протиправною, а тому позивач звернулась до суду зданим позовом.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно зі ст.5 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2657-XII «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно ст.5 вказаного Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

За змістом ч. ч.1, 2 ст.7 Закону України «Про інформацію» передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.2 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Публічна інформація, згідно із ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено забезпечення доступу до інформації шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Статтею 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Відповідно до положень ч.1,2,4,5,6 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

Відповідно до частин 1, 2 та 4 ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідно до ч.ч. 2 - 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

При цьому обов`язковою умовою, у разі відмови в задоволенні запиту є наведення обґрунтованих підстав такої відмови. У разі неправомірної відмови - суд може визнати такі дії протиправними та зобов`язати її надати.

Така ж правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 25.06.2019 року по справі №9901/924/18.

Суд зазначає, що відповідач не надав позивачу запитувану інформацію на інформаційний запит, а саме перелік земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини міста Одеса, з підстав того, що порушене у запиті на публічну інформацію питання не відноситься до повноважень Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради.

В свою чергу, відповідно до п.п.1.4 п.1 Положення про управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 21.03.2018 року №3044-VII, (далі Положення - №3044-VII ) Управління є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Пунктом 2. Положення - №3044-VII визначені основні завдання і функції Управління, а саме: 2.1.1. Організація охорони об`єктів культурної спадщини, реставрації та використання пам`яток історії та культури, архітектури та містобудування, об`єктів монументального мистецтва.2.1.2. Забезпечення збереження та використання культурного надбання на території міста Одеси.2.1.3. Забезпечення в установленому порядку контролю за дотриманням законодавства у сфері охорони культурної спадщини на території міста Одеси.2.2. На Управління покладаються наступні функції: 2.2.1. Забезпечення виконання вимог законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на території міста Одеси. 2.2.2. Подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до історичних охоронюваних зон м. Одеси. 2.2.3. Забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у витягах Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а також надання інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам`яток та в історичних ареалах міста Одеси. 2.2.4. Здійснення відповідно до законодавства України контролю за використанням об`єктів нерухомого майна усіх форм власності, що є об`єктами культурної спадщини, у тому числі щойно виявлених або об`єктів, що знаходяться в межах комплексної охоронної зони, зон охорони пам`яток, історичних ареалів, а також забезпечення дотримання режиму їх використання,спрямування відповідної інформації для узагальнення до відповідного уповноваженого органу Одеської міської ради. 2.2.5. Забезпечення заходів із захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження.2.2.6. Організація розроблення відповідних проектів програм з питань охорони та збереження культурної спадщини.2.2.7. Надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини. 2.2.8. Організація відповідних охоронних заходів щодо пам`яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт. 2.2.9. Видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених законодавством дозволів або з відхиленням від них. 2.2.10. Надання висновків щодо відчуження або передачі пам`яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління. 2.2.11. Укладення охоронних договорів на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону. 2.2.12. Ведення облікової документації, автоматизованої інформаційної системи банку даних про об`єкти культурної спадщини. 2.2.13. Забезпечення в установленому законодавством України порядку виготовлення, встановлення та утримання охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їх територій. 2.2.14. Погодження розміщення інформаційних позначок, вивісок, навісного обладнання та кабельних мереж на пам`ятках та в межах їх охоронних зон, на території історичних ареалів міста Одеси. 2.2.15. Підготовка пропозицій, проектів розпоряджень або проектів рішень щодо проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту і пристосування об`єктів культурної спадщини, відповідного використання пам`яток та подання їх на розгляд відповідному органу або особі. 2.2.16. Популяризація справи охорони культурної спадщини на території міста Одеси, організація науково-методичної, експозиційно-виставкової та видавничої діяльності у цій сфері, використання з цією метою загального та спеціальних фондів місцевих бюджетів на фінансування охорони культурної спадщини. 2.2.17. Виконання функції замовника, укладення з цією метою договорів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, технічнеобстеження, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об`єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини. 2.2.18. Підготовка пропозицій до програм соціально-економічного розвитку міста Одеси і проекту бюджету міста, подання їх на розгляд департаменту фінансів Одеської міської ради, департаменту економічного розвитку Одеської міської ради. 2.2.19. Інформування органів охорони культурної спадщини вищого рівня про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування пам`яток національного значення, що знаходяться на території міста Одеси. 2.2.20. Участь в організації підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері охорони культурної спадщини. 2.2.21. Організація досліджень об`єктів культурної спадщини, які потребують рятівних робіт. 2.2.22. Здійснення в установленому порядку контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові в межах історичних ареалів, на територіях комплексної охоронної зони та зон охорони пам`яток на території міста Одеси; надання відповідної інформації для узагальнення до управління архітектури та містобудування Одеської міської ради. 2.2.23. Внесення органам державного архітектурно-будівельного контролю пропозицій щодо зупинення у випадках, передбачених чинним законодавством України, будівництва, яке проводиться з порушенням вимог містобудівної документації і проектів окремих об`єктів. 2.2.24. Здійснення контролю за виконанням Закону України «Про охорону археологічної спадщини», інших нормативно-правових актів щодо охорони археологічної спадщини; здійснення відповідно до закону нагляду за станом схоронності археологічних пам`яток. 2.2.25. Участь у вирішенні спорів з питань містобудування щодо об`єктів культурної спадщини та охоронюваних територій. 2.2.26. Забезпечення заходів зі своєчасного ремонту та реставрації об`єктів монументального мистецтва, меморіальних та пам`ятних дощок, що не є об`єктами культурної спадщини. 2.2.27. Забезпечення підготовки матеріалів для заступника міського голови з питань накладення фінансових санкцій. 2.2.28. Організація та забезпечення роботи колегіального дорадчого органу з питань охорони об`єктів культурної спадщини (Координаційної ради) при виконавчому комітеті Одеської міської ради. 2.2.29. Здійснення діяльності щодо притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності в межах компетенції, визначеної чинним законодавством України, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету та розпорядженнями міського голови. 2.2.30. Взаємодія з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності з питань, що належать до повноважень Управління. 2.2.31. Розгляд питань та підготовка відповідних матеріалів щодо привілеєвої купівлі пам`яток місцевого значення. 2.2.32. Здійснення інших повноважень, передбачених законодавством України.

В свою чергу, ч.1 та ч.3 ст.54 Земельного кодексу України: землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Відповідно ддо положень ч.1 ст.3 Закону України «Про охорону культурної спадщини», державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Частиною 2 ст.6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», передбаченні повноваження районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, але не виключно: 7) надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини; 10) надання висновків щодо відчуження або передачі пам`яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління; 11) укладення охоронних договорів на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону; 17) погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідно до вимог Земельного кодексу України;

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Інформування про об`єкти культурної спадщини, занесені до Реєстру, провадиться шляхом: публікації Реєстру та внесених до нього змін; надання інформації, що міститься в Реєстрі, у відповідь на запит на інформацію; встановлення охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їхніх територій незалежно від форм власності.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини забезпечує публікацію Реєстру та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному виданні та на своєму офіційному веб-сайті (ст.16 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року № 3613-VI визначено, що Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, виходячи з вищезазначеного, відповідач, в межах наданих повноважень, надає висновки щодо відповідних програм, проектів, перетворень тощо, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини; надає висновки щодо відчуження або передачі пам`яток місцевого значення та погоджує проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Також, відповідач, відповідно до п.3 ч.2 ст.6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» здійснює забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а також надання інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам`яток та в історичних ареалах населених місць.

В свою чергу, позивач звертався до інформаційним запитом, в якому просив надати перелік земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини міста Одеса. Суд звертає увагу, що запит позивача не стосувався надання інформації з Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Зі змісту вищенаведених норм законодавства випливає, що Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини. При цьому, у розумінні Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Управління не є уповноваженим органом у сфері нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства або з питань приватизації земельних ділянок. Також відповідач не є уповноваженим органом у сфері Державного земельного кадастру.

Отже, Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради не є розпорядником публічної інформації щодо переліку земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини міста Одеса. передачі земельних ділянок у приватну власність.

Суд звертає увагу, що перелік підстав для відмови в задоволенні запиту є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Отже, відповідачем відмовлено у надані запитуваної інформації з підстав, що передбачені ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема п.1 ч.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а тому позовні вимоги позивача за даним позовом не підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 9, 72-73, 77, 90, 242, 245, 255, 295 КАС України суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради про визнання протиправними дій щодо відмови в задоволені запиту на інформацію та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

Відповідач: Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради (ЄДРПОУ 26343789, 65026, м. Одеса, вул. Катерининська, 14).

Суддя П.П. Марин

.